2. Критерії визначення девіантної поведінки

Нормальною поведінкою, зазвичай, називають нормативно-визнану поведінку, не пов’язану з хворобливими розладами, до того ж характерну для більшості людей.

Анормальну поведінку можна поділити на: нормативно-неприйнятну, патологічну, нестандартну.

Способи отримання норми нерідко називають критеріями. Одним із самих поширених та загальних є статистичний критерій (метод), який дозволяє визначити норму для любого явища за допомогою підрахунку частоти, з якою воно зустрічається. З точки зору математичної статистики нормально все що, зустрічається часто, тобто не менше ніж в 50%. У відповідності до закону нормального розподілу, 2-3% людей з обох сторін від «нормальної» більшості будуть мати явні порушення поведінки, приблизно по 20% з обох сторін відповідно – невеликі відхилення. Отже, конкретна форма поведінки може визнаватися нормальною в тому випадку, якщо вона зустрічається у більшості людей.

Статистичний критерій поєднується з якісно-кількісною оцінкою поведінки за ступенем її прояву і ступенем загрози життю. Наприклад, вживання алкоголю визнається нормальним явищем в розумних межах (при невеликих дозах та частоті), але відхиленням – у разі зловживання. З іншого боку, поведінка, що представляє пряму небезпеку для життя людини або оточуючих, незалежно від частоти та степеня прояву, оцінюється як відхилення, наприклад, суїцид або злочин.

Поряд з статистичним в гуманітарних науках також застосовуються спеціальні критерії оцінки нормальності / анормальності поведінки особистості: психопатологічний, соціально-нормативний та індивідуально-психологічний.

Психопатологічний критерій використовується в медицині. Існує спокуса його застосування до девіантної поведінки особистості і в інших сферах. З точки зору психопатологічного критерію всі поведінкові прояви розглядаються на шкалі «здоров’я – хвороба». В класифікації хвороб ВОЗ девіантної поведінки не вказано в якості окремої нозологічної одиниці, тому, вона не є ні формою патології, ні чітко визначеним медичним поняттям. В той же час девіантна поведінка широко розглядається в ряду явищ, що знаходяться між нормою і патологією, таких як акцентуації характеру, ситуативні реакції, порушення розвитку, передхвороба.

Відомо, що акцентуації в ряді випадків сполучається з девіантною поведінкою, такою як протиправні дії, суїцидальна поведінка, вживання наркотиків. В той же час поведінка багатьох людей з акцентуаціями характеру не вважається такою, що відхиляється. На думку К. Леонгарда, в розвинених країнах приблизно 50 % населення відносяться до особистостей, що мають акцентуації. До того ж більша їх частина проявляє нормальну поведінку і навіть мають заслуги перед суспільством.

Аналогічно, любий розлад із області психічної патології (психопатії, неврози, психози) неоднозначно пов’язані з поведінкою, що відхиляється, та викликає патогенну дезадаптацію.

Соціально-нормативний критерій має надзвичайно важливе значення в різних областях суспільного життя. Поведінка кожної людини постійно оцінюється і регулюється за допомогою різноманітних соціальних норм. У відповідності до соціально-нормативного критерію поведінка, що відповідає вимогам суспільства в даний час, сприймається як нормативна і визнається. Поведінка, що відхиляється навпаки, вступає в протиріччя основним суспільним установкам і цінностям.

Ведучим показником нормативності поведінки є рівень соціальної адаптації. Відповідно, дезадаптація – це стан зниженої здатності, небажання, невміння приймати і виконувати вимоги середовища як особистісно значущі, а також реалізовувати свою індивідуальність в конкретних соціальних умовах.

Можна виділити соціальні і індивідуальні прояви дезадаптації.

Соціальними проявами дезадаптації є:

– знижений рівень навчання, нездатність заробляти своїм трудом;

– хронічна або виражена неуспішність в життєво-важливих сферах (сім’ї, роботі, міжособистісних відносинах, сексі, здоров’ї);

– конфлікти з законом;

• ізоляція.

Індивідуальними проявами дезадаптації є:

– негативна внутрішня установка по відношенню до соціальних вимог (незгода з ними, нерозуміння, протест, опозиція);

– завищені претензії до оточуючих при намаганні самому уникати відповідальності, прояв егоцентризму;

– хронічний емоційний дискомфорт;

– неефективність саморегуляції;

– конфліктність та слабко розвинені комунікативні навички та вміння.

Індивідуально-психологічний критерій відтворює цінність кожної особистості, її індивідуальність. Він передбачає самопізнання і самобуття особистості. Це означає, що серед основних якостей особистості є її внутрішня позиція по відношенню до зовнішнього світу і себе, здатність приймати рішення і робити вибір, а також особиста відповідальність за особисту поведінку.

Поведінка, яка відхиляється займає свою особливу нішу в ряду психічних феноменів. Вона існує поряд з такими явищами, як психічні захворювання, патологічні стани, неврози, психосоматичні розлади. Дані феномени розглядаються з точки зору медичної норми на осі «здоров’я – передхвороба – хвороба».

Поведінка, що відхиляється визначає соціально-психологічний статус особистості на осі «соціалізація - дезадаптація - ізоляція».

Відомо, що в спеціальній літературі термін «поведінка, що відхиляється» має синонім – девіантна поведінка (від лат. Deviacio - ухилення).

Специфічні особливості девіантної поведінки особисотості, які поможуть нам відрізняти її від інших феноменів, а також в разі необхідності констатувати її наявність та динаміку у конкретної людини.

1. Поведінка, що відхиляється - це поведінка, яка не відповідає загальновизнаним або офіційно встановленим соціальним нормам.

2. Девіантна поведінка і особистість, що її проявляє, викликають негативну оцінку з боку інших людей.

3. Особливістю поведінки, що відхиляється є те, що вона наносить реальну шкоду самій особистості або оточуючим людям.

4. Таку поведінку більш за все можна охарактеризувати як таку, що стійко повторюється (багаторазово або довготривало).

5. Для того щоб поведінку можна було кваліфікувати як таку, що відхиляється, вона повинна узгоджуватися з загальною спрямованістю особистості.

6. Особливістю поведінки, що відхиляється є те, що вона розглядається в межах медичної норми.

7. Особливістю поведінки,що відхиляється є те, що вона супроводжується різними проявами соціальної дезадаптації.

8. В якості останньої ознаки поведінки, що відхиляється можна відмітити її явну індивідуальну та статево-вікову неповторність.

Враховуючи все вище сказане, можна дати наступне визначення девіантної поведінки, тобто поведінки, яка відхиляється - це стійка поведінка особистості, що відхиляється від найбільш важливих соціальних норм, спричиняє реальну шкоду суспільству або самій особистості, а також супроводжується соціальною дезадаптацією.

На соціальному рівні поведінка, яка відхиляється – це тільки одна з можливих форм взаємовідносин між суспільством та особистістю.

На особистісному рівні поведінка, яка відхиляється – це соціальна позиція особистості, що виступає в формі девіантного стилю та способу життя.