2. Переваги групової форми соціально-педагогічної роботи

Питання про те, чи потрібні взагалі тренінгові| групи, пов'язаний із з'ясуванням тих переваг, які має групова форма в порівнянні з індивідуальною. Якнайповніше, на наш погляд, переваги психокорекційної і психотерапевтичної роботи в групах розкриті в книзі К. Рудестама (1993). Перерахуємо ці переваги, виділивши їх суть|сутність|:

1. Груповий досвід протидіє відчуженню, допомагає вирішенню міжособистісних проблем; людина уникає непродуктивного зосередженні на самому собі зі своїми труднощами, виявляє, що його проблеми не унікальні, що і інші переживають схожі відчуття, – для багатьох людей подібне відкриття само по собі виявляється могутнім психотерапевтичним чинником.

2. Група відображає суспільство в мініатюрі, робить очевидними такі приховані чинники, як тиск партнерів, соціальний вплив і конформізм; по суті справи в групі яскраво моделююється система взаємин і взаємозв'язків, характерна для реального життя учасників, це дає їм можливість побачити і проаналізувати в умовах психологічної безпеки психологічні закономірності спілкування і поведінки інших людей і самих себе, не очевидні в життєвих ситуаціях.

3. Можливість отримання зворотного зв'язку і підтримки від людей з схожими проблемами; у реальному житті далеко не всі люди мають шанс отримати щиий, , безоценочний зворотний зв'язок, що дозволяє побачити своє віддзеркалення в очах інших людей, що відмінно розуміють суть твоїх переживань, оскільки самі вони переживають майже те ж саме; можливість "вдивлятися" в цілу галерею "живих дзеркал" є, мабуть, найважливішою перевагою групової психологічної роботи, не досяжною ніяким іншим запособами.

4. У групі людина може навчатися новим умінням, експериментувати з різними стилями стосунків серед рівних партнерів; якщо в реальному житті подібне експериментування завжди пов'язане з ризиком нерозуміння, неприйняття і навіть покарання, то тренингові групи виступають своєрідним "психологічним полігоном", де можна спробувати поводитися інакше, ніж зазвичай, "приміряти" нові моделі поведінки, навчитися по-новому відноситися до себе і до людей – і все це в атмосфері доброзичливості, ухвалення і підтримки.

5. У групі учасники можуть ідентифікувати себе з іншими, "зіграти" роль іншої людини для кращого розуміння його і себе і для знайомства з новими ефективними способами поведінки, які застосовують інші; в результаті цього виникає емоційний зв'язок, співпереживання, емпатія, які сприяють особистісному зростанню і розвитку самосвідомості.

6. Взаємодія в групі створює напругу, яка допомагає прояснити психологічні проблеми кожного; цей ефект не виникає при індивідуальній психокоркційній і психотерапевтичній роботі; створюючи додаткові складнощі для ведучого (тренера, психолога), психологічна напруга в групі може (і повинна) грати конструктивну роль, підживлювати енергетику групових процесів; завдання ведучого – не дати напрузі вийти з-під контролю і зруйнувати продуктивні стосунки в групі.

7. Група полегшує процеси саморозкрття, самодослідження і самопізнання; ніяк інакше ніж в групі ці процеси повною мірою неможливі; відкриття себе іншим і відкриття себе самому собі дозволяють зрозуміти себе, змінити себе і підвищити упевненість в собі.

8. Групова форма є більш переважнішою і в економічному плані: учасникам дешевше обходиться робота в тренінгу, чим індивідуальна терапія (і для багатьох тренінгова робота набагато ефективніша); психолог також отримує і економічну, і тимчасову вигоду [14].

Не дивлячись на різноманітність конкретних вправ, прийомів і техніки, які використовуються в груповій роботі, прийнято виділяти декілька базових методів. До таких базових методів традиційно відносять групову дискусію і ситуаційно-рольові ігри (Л. А. Петровська, 1982; Р. А. Ковальов, 1989; Т. С. Яценко, 1987 і ін.).

Коротко охарактеризуємо вказані базові методи.

Групова дискусія в психологічному тренінгу це спільне обговорення будь-якого питання, що дозволяє прояснити (можливо, змінити) думки, позиції і установки учасників групи в процесі безпосереднього спілкування. Групова дискусія може бути використана як в цілях надання можливості учасникам побачити проблему з різних сторін (це уточнює взаємні позиції, що зменшує опір сприйняттю нової інформації від ведучого і інших членів групи), так і як спосіб групової рефлексії через аналіз індивідуальних переживань (це підсилює згуртованість групи і одночасно полегшує самораскрытие учасників). Між цими цілями, які досить сильно розрізняються, є цілий ряд інших, проміжних, цілей, наприклад, актуалізація і вирішення прихованих конфліктів і усунення емоційної упередженості в оцінці позиції партнера шляхом відкритих висловів або надання можливості учасникам проявити свою компетентність і тим самим задовольнити потребу у визнанні і пошані.

Класифікувати форми групової дискусії, можна за різними критеріями. Наприклад, можна говорити про структуровані дискусії, в яких задається тема для обговорення, а іноді і чітко регламентується порядок проведення дискусії (форми, організовані за принципом "мозкової атаки"), і неструктуровані дискусії, в яких тренер поводить себе пасивно, теми обираються самими учасниками, час дискусії формально не обмежується. Іноді форми дискусій виділяють, спираючись на характер обговорюваного матеріалу. Так, Н. В. Семілетом пропонується розглядати:

- тематичні дискусії, в яких обговорюються значущі для всіх учасників групи проблеми;

- біографічні, орієнтовані на минулий досвід;

- інтерактивні, матеріалом яких служать структура і зміст взаємин між учасниками групи.

Втім, для інших напрямів не меншого значення набувають ігрові методи, які включають ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, організаційо-діятельнісні, імітаційні, ділові ігри. Гра може використовуватися і як психотерапевтичний метод.

Використання ігрових методів, на думку багатьох дослідників, надзвичайно продуктивно. На першій стадії групової роботи гра корисна як спосіб подолання|здолання| скутості і напруженості учасників, як умова безболісного зняття "психологічного захисту". Дуже часто ігри стають інструментом діагностики і самодіагностики, що дозволяє ненав'язливо, м'яко, легко виявити наявність труднощів в спілкуванні і серйозних психологічних проблем. Завдяки грі інтенсифікується процес навчання|вчення|, закріплюються нові поведінкові навички|навички|, знаходяться ті, що здавалися|видавалися| недоступними раніше способи оптимальної взаємодії з|із| іншими людьми, тренуються і закріплюються вербальні і невербальні комунікативні уміння. Адже гра, мабуть, як ніякий|жоден| інший метод ефективна в створенні|створінні| умов для саморозкриття|, виявлення творчих потенціалів людини, для прояву|вияву| щирості і відвертості, оскільки утворює психологічний зв'язок людини з|із| його дитинством. Внаслідок цього гра стає могутньою психотерапевтичною і психокоректувальному засобом|коштом| не тільки|не лише| для дітей, але і для дорослих. Можливості|спроможності| ігрових методів дійсно невичерпні, звідси такий великий інтерес дослідників до організаційно-діяльнісних| ігор (А. А. Вербіцкий, Ю. С.|ст| Громико, П. Г. Щедровицький і ін.).

Суть рольової гри полягає в тому, щоб через міжособистісну взаємодію проявити характерологічні стереотипи поведінки конкретного учасника і скоректувати його, якщо він не є достатньою мірою ефективним. У цьому контексті рольова гра виступає як діагностичний, корекційний і навчальний інструмент тренінгу.

Зазвичай ролеві ігри ділять на ситуаційні, психодраматичні, імітаційні і ін, які можуть використовуватися для розкриття мотиву, переконання і встановлення рівноважних стосунків в ситуації конфлікту або при встановленні контакту. При цьому розрізняють ролі виконавця, протагониста, партнерів, глядачів-спостерігачів - суддів учасників гри, які співпереживають, виконують активні, пасивні, позитивні і негативні ролі.