3. Наукові основи раціонального природокористування. Видовий склад природних ресурсів.

Людина отримує матеріальні, культурні та духовні блага для задоволення потреб власної життєдіяльності з природних ресурсів, чи то первинним, чи то вторинним шляхами. Людське суспільство вводить в природний кругообіг речовини, яких раніше не було в природі, які справляють негативний вплив на довкілля. Відбувається дестабілізація екологічної стабільності природних, еколого – економічних систем. Особливо відчутний тиск людини розумної на природу почав відбуватись з початком промислової революції, десь орієнтовано з кінця 18 – початку 19 сторіччя, а в кінці 20 сторіччя він досяг апогею.

Науково – технічний процес неоднозначно впливає на стан навколишнього природного середовища. Зростаючі можливості людини перевершують темпи зростання антропогенного тиску, проте екологічний стан не покращується. Вихід можливий лише наступний: масова екологічна культура, екологічна освіта, екологічне виховання. Людина є поєднуючим складовим елементом людина – природа – суспільство. Адже вона є як суспільним, так і природним суб’єктом. Якщо розглядати поняття “навколишне природне середовище”, то доцільніше сказати ”природне середовище”. Сутність поняття середовища означає той, хто оточує, то не потрібно робити тавтологію.

М. Реймерс сказав” У людства повинно бути майбутнє. І воно може бути світлим. Нерозв’язних проблем немає. Пройти небезпечну ділянку шляху в майбутнє допоможе СВІТЛО ЕКОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ, активність праці та високий професіоналізм”.

Природні можливості біосфери не є безмежними. Природа має властивість по самовідновленню, але повільними темпами і виникає проблематичне питання: а з якої межі винищення? В той час потреби людства зростають, як у кількісному, так і якісному виразі. Наприклад, американець в середньому споживає електроенергії у прямому чи непрямому виразах у 20 –30 разів на добу більш як житель відсталої центральноафриканської країни. Важливо, щоб зростаючий антропогенний тиск не перевершував темпи самовідтворення природного середовища. Вихід з такої ситуації є наступний:

• Раціональне використання природних ресурсів;

• Проведенню заходів з охорони та розширеного відтворення природно – ресурсного потенціалу.

Господарська діяльність, як сказано вище, зокрема матеріального виробництва, значно впливає на довкілля. Раціональне природокористування є необхідною вимогою збереження людини як виду. Доцільно виділити наступні принципи раціонального природокористування:

• Комплексність;

• Сталість;

• Гармонійність;

• Відсутність антропоцентризму;

• Єдність еколого – економічного підходу;

• Інші.

Мультиплікаційний соціально – економічний ефект раціонального природокористування полягає у підвищенні рівня життя населення, зростання прибутковості виробництва, збільшення національного багатства, покращення екологічної ситуації.

Природні ресурси – це об’єкти навколишнього природного середовища, які використовуються людиною у процесі виробничої діяльності з метою задоволення потреб власної життєдіяльності.

Регіональна еколого – економічна система – це організаційне сполучення стійких технічних, економічних, біологічних типів взаємозв’язків, які централізовані на локальній території.

В еколого – економічній системі (промисловість, сільське господарство, невиробнича сфера) виділяють існування наступних взаємозв’зків:

• Техніко – економічні;

• Еколого – економічні;

• Соціально – економічні;

• Економіко – демографічні;

• Економіко – організаційні.

Характеристика навколишнього природного середовища включає:

• Територію, межі та систему управління;

• Природно – історичні умови;

• Соціально – демографічні умови;

• Господарсько – економічні умови;

• Фактори антропогенного тиску на довкілля;

• Динаміка якісної зміни природи;

• Вплив місцевих природних та техногенних факторів на умови життя та здоров’я населення;

• Природоохоронні засоби.

Господарсько – економічна та екологічна ефективність враховує:

• Інтегральну оцінку комплексної дії господарської діяльності на елементи природи;

• Оцінка інтегральної економічної та екологічної ефективності природоохоронних заходів;

• Прогноз ймовірних соціально – демографічних, техніко – економічних змін;

• Пріоритетні фактори, які визначають сучасний економічний стан навколишнього природного середовища.

Для зниження антропогенного впливу доцільно розробити та провести комплекс природоохоронних заходів, зробити оцінку екологічної ефективності даних заходів.

За економічними розрахунки та відповідними експертними висновками має бути вибраний та обгрунтований оптимальний варіант (набір) природоохоронних заходів. Розробка мережевого графіку у рамках стратегічного менеджменту навколишнього природного середовища, проектування природоохоронних заходів, їх розробка являють собою закінчений цикл відтворення природних ресурсів.

Природа складається з живих та неживих компонентів. Біосфера є складною зовнішньою оболонкою Землі, яка населена живими організмами. До складу біосфери входять нижня частина атмосфери, гідросфери та літосфери.

Межі біосфери визначаються умовами для життя різноманітних організмів. Верхня межа визначена жорстким космічним випромінюванням та ультрафіолетовими променями, нижня – високою температурою земних надр. На межі переходу поверхні суші, океану, атмосфери знаходяться самі оптимальні умови життя для флори і фауни.

У природі розрізняють два кругообороти речовин – великий і малий. Великий (геологічний) – це циркуляція води у атмосфері і грунті.

Малий кругообіг функціонує в межах екологічних систем як функціональних елементах біосфери. Він носить назву біологічного (біотичного).

При розробці довгострокових прогнозів, програм з охорони та розширеного відтворення природних ресурсів, проектуванні природоохоронних об’єктів і комплексів.

Показниками економічної ефективності порівняльних варіантів є найменше значення наведених витрат, тобто сукупності експлуатаційних витрат і капітальних вкладень, приведених до річної розмірності з урахуванням фактору часу (термін окупності капітальних вкладень).

При проведенні короткострокових заходів оптимальний варіант вибирається за мінімумом наведених витрат:

С_i+eK_i®min,

Де С_i - річні експлуатаційні витрати на обслуговування і утримання основних фондів природоохоронних об’єктів ;

К_i - капітальні вкладення в природоохоронні заходи;

e - коефіцієнт порівняльної ефективності вкладень.

Наведенні витрати можуть бути розраховані за формулою:

K_i+TC_i®min,

Де Т – нормативний строк окупності капітальних вкладень. Ця величина є зворотною до величини e (коефіцієнту порівняльної ефективності вкладень).

При проведенні природоохоронних заходів, реалізація яких або досягнення еколого – економічного ефекту потрібні тривалі строки (відновлення лісових насаджень, рекультивація земель, відновлення рибних популяцій). Експлуатаційні витрати та капітальні вкладення змінюються у часі. Повні витрати, проведені до початку розрахункового періоду, визначаються за формулою:

T

S k _n+k_{¶ t}+C_{n t}/ (1+e_п)^t®min,

t=1

де К_n - першочергові капітальні вкладення у природоохоронні заходи;

К_¶ t - додаткові капітальні вкладення, які необхідні для забезпечення нормальної роботи природоохоронного в t-му році їх експлуатації (t = 1,2,3…T);

С_n t - експлуатаційні витрати t-го року на обслуговання та замість основних фондів;

eп - коефіцієнт наведення різночасових (приймається 0,08 для звичайних витрат; 0,1 – для витрат на нову ; 0,03 – для витрат на відновлення лісових насаджень.

При економічному порівнянні варіантів природоохоронних заходів має бути забезпечена їх співставність:

• По досягненню нормативної якості навколишнього середовища;

• По кількості населення, на яке поширюється дія природоохоронного заходу;

• По розмірам території (зони поширення) результатів заходів;

• По тривалості функціонування.

Якщо варіанти відрізняються тривалістю будівництва, то потрібно додатково врахувати реальний ефект за час їх строкового вводу в експлуатацію.

Э_¶ =e_п к(Т₂-Т₁),

Де Т₁ , Т₂ - тривалість будівництва за варіантами.

4. Принципи управління природокористуванням. Сутність адміністративних методів природокористування та управління природоохоронною діяльністю

Природокористування – це ставлення суспільства до природи, яке виявляється в діях, спрямованих на використання природних ресурсів і забезпечення умов для матеріального виробництва, життєдіяльності, збереження природи та інших цілей.

Упродовж останніх трьох десятиріч в Україні була сформована система управління природоохоронною діяльністю. Розрізняються два головних періоди розвитку цієї системи:

1) Регулятивний – з початку 60-х до початку 90-х років, коли було прийнято ряд законодавчих актів з питань охорони НПС;

2) Еколого-економічний, починаючи з 1991 р., коли було введено в дію ЗУ "Про охорону НПС", яким були введені засади формування економічних механізмів природокористування та природоохоронної діяльності. У подальшому цей механізм розвивався відповідно до створюваного законодавства.

Найважливішими функціональними елементами державної системи управління природоохоронною діяльністю є наступні складові економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності, а саме:

- механізми зборів за забруднення НПС і за спеціальне використання ПР;

- механізм відшкодування збитків за порушення природоохоронного законодавства;

- система державного бюджетного фінансування природоохоронних заходів через головний розділ у складі Держбюджету "Охорона НПС та ядерна безпека", Державний, обласний та місцевий фонди охорони НПС у складі відповідних бюджетів.

Важливо зазначити, що ЗУ "Про систему оподаткування" збір за забруднення НПС та збір за спеціальне використання ПР віднесені до загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів).

Під управлінням розуміються організація і постійне підтримування взаємозв'язків між складовими частинами системи управління, спрямоване на досягнення цілей, що стоять перед системою управління.

У природокористуванні можна розглядати два рівні управління: управління природними системами і управлінняприродокористувачами.

Управління природними системами може бути "жорстким" і "м'яким", а управління природокористувачами - командно-адміністративним і економіч-ним. "Жорстке" грубо порушує природні процеси за допомогою технічних засобів, "м'яке", засновано на впливі через природні механізми саморегуляції, тобто здатність природної системи до відновлення своїх властивостей після антропогенного втручання. "Жорстке" управління дає швидкий і високий господарський ефект у вигляді росту обсягу продукції або зниження витрат на її виробництво, однак рано чи пізно (і чим жорсткіше і крупномасштабніше управління, тим раніше) настає розплата у вигляді зростання збитків як економічних, так і екологічних. Для одержання максимального еколого-економічного ефекту необхідно розумне сполучення обох форм управління.

Функції управління:

• загальні (організація, координація, погодження, контроль);

• спеціальні (прогнозування, стандартизація, нормування, ліцензування, лімітування, експертиза, інформування, ведення кадастрів природних ресурсів і Червоних книг, територіальне і ресурсовпорядне планування, розподіл і перерозподіл ресурсів).

Екологічне прогнозування (планування) – цілеспрямована діяльність, що спрямована на розробку прогнозних показників зміни стану НПС і забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна експертиза – діяльність спеціально уповноважених органів, спрямована на забезпечення дослідження, аналізу, оцінки об’єктів, спроможних безпосередньо чи у процесі реалізації (застосування, впровадження) негативно впливати на стан НПС і здоров’я людей та підготовку висновків про їх відповідність екологічним вимогам.

Організація стандартизації і нормування в галузі екології – урегульована діяльність щодо розробки і встановлення комплексу обов’язкових правил, вимог, норм і нормативів в галузі використання природних ресурсів, ОНПС і забезпечення екологічної безпеки.

Екологічне інформаційне забезпечення – урегульована законодавством діяльність щодо подання, збору, узагальнення і обнародування відомостей про екологічну, в т.ч. радіаційну обстановку та стан захворюваності населення.

Здійснення екологічного контролю – регламентована діяльність, яка спрямована на спостереження і перевірку дотримання вимог екологічного законодавства та застосування заходів попередження екологічних правопорушень.

Розподіл і перерозподіл природних ресурсів – діяльність, яка спрямована на цільове, збалансоване і ефективне використання природних ресурсів на базі розширення форм права власності і права природокористування.

Ведення кадастрів і Червоних книг – діяльність, що спрямована на облік кількісних, якісних, інших характеристик ПР, обсяг, характер і режими їх використання, оцінку територій і об’єктів ПЗФ та видів рослин і тварин, що перебувають під загрозою зникнення.

Організація ресурсовпорядження – система державно-правових заходів, спрямованих на забезпечення ефективного використання, відтворення і охорони та підвищення якості природних ресурсів.