3. Стратегія сталого розвитку України та життєдіяльність суспільства

Поняття "сталий (стійкий екологічно безпечний, збалансований, гармонійний, ноосферний) розвиток" (англ. sustainable development) увійшло в лексикон економістів і екологів після того, як був опублікований звіт Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку "Наше спільне майбутнє" (1987). Головними завданнями цієї Комісії, яка була створена ООН під керівництвом Гру Брундтланд, було: проаналізувати глобальні соціально-економічні та екологічні проблеми і сформулювати стратегію подальшого розвитку людства в умовах обмежених ресурсів та наростаючого екодеструктивного впливу господарської діяльності людини наприроду.Під сталим розвитком стали розуміти таку модель соціально-економічногорозвитку, при якій досягається задоволення життєвих потреб нинішнього покоління людей, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби через вичерпування природних ресурсів і деградацію довкілля (Наше общее ..., 1989).

Своє продовження ідея стал[pro .розвитку, отримала на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (саміт "Планета Земля", 1992 р.), в якій взяли участь глави країн, парламентів, урядів 179 держав та представники багатьох громадських організацій, наукових і ділових кіл. Конференція ухвалила документ "Порядок_денний на XXI століття",

який має на меті підготувати світ до розв'язання проблем, з якими він зіткнеться в XXI столітті. "Документ відображає глобальний консенсус і прийняття на найвищому рівні політичних зобов'язань щодо співробітництва з питань розвитку і навколишнього середовища. Відповідальність за його успішне впровадження лягає, передусім, на уряди..." (Програма дій..., 2000).

Уряди країн зобов'язані розробити національні стратегії сталого розвитку до 2002 p., щоб у Йоганнесбурзі (ПАР) на черговому світовому саміті "Ріо+10" відзвітувати про виконану роботу.

Конференція Ріо-92 засвідчила, що світ зробив рішучий крок до глобального партнерства в справі спільних дій по впровадженню принципово нової політики розвитку -розвитку на сталих засадах, що передбачає поєднання в єдиний комплекс економічної, соціальної таекологічної компонентів розвитку. Концепціясталогорозвиткує на

сьогодні загальновизнаною в світі теоретичною основою формування нового світогляду людства в XXI столітті, світогляду спрямованого на гармонізацію стосунків людини з природою та засобом запобігання глобальному соціально-економічному колапсу. Вона потребує серйозного осмислення та творчого розвитку. "Альтернативи стійкому розвитку немає. Ідеї стійкого розвитку визначатимуть світоглядний, моральний, екологічний, політичний, технологічний, гуманітарний профілі XXI століття. Концепцією стійкого розвитку задається нова поведінкова домінанта людини в природі, що визначить її рух справді до ноосфери..." (Дробноход М.І., 2000).

Існує і трохи інше визначення: сталий розвиток в Україні - це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь. Сталий розвиток розглядається як такий, що не тільки породжує і сприяє економічному зростанню держави, а й справедливо розподіляє його результати, відновлює довкілля та сприяє подоланню бідності (Сталий розвиток..., 2001). В цьому визначенні проглядається думка соціолога, в попередньому - домінує підхід економіста. Слід відмітити, що між групами дослідників, які займаються проблемами сталого розвитку України, не має згоди стосовно того, чи треба включати у визначення сталого розвитку "процес розбудови держави", З нашої точки зору, однозначно треба. В нинішній ситуації, коли положення першої статті Конституції України про те, що Україна "демократична, соціальна, правова держава" є лише декларацією і надією, а структури громадянського суспільства лише зароджуються в муках, паралельна розбудова саме такої держави мусить бути одним із необхідних передумов переходу до сталого ровитку.

Шлях до сталого розвитку; - складний, довготривалий і багатофакторний процес досягнення зрівноваженої взаємодії між суспільством і навколишнім природним середовищем, гармонізації їх відносин на основі дотримання законів розвитку біосфери. Цей процес зачіпає фактично весь комплекс внутрішніх проблем розвитку країни (Данилишин Б.М.,2001). Він включає активізацію вітчизняного виробництва, відрегулювання податкової політики держави, перебудову всієї фінансово-кредитної системи, інвестиційну та структурну політику, зниження рівня корупції, питання зміни структури споживання, збереження, ощадливого використання і відтворення природних ресурсів, економічної та екологічної безпеки, соціальної, науково-технічної і регіональної політики, а також зовнішньоекономічних аспектів. Надзвичайно важливим у цьому плані, на нашу думку, є творення консенсусу в українському суспільстві з питань державно-правового устрою (хоча є Конституція) і, особливо, політичного курсу, а також зниження соціальної напруженості, формування віри в завтрашній день.

Хоча прогнози різних аналітиків та прогностичних центрів стосовно подальшого соціально-економічного розвитку України суттєво відрізняються та і не всі політики згоджуються з тезою про необхідність переходу України на засади сталого розвитку, наша думка однозначна: альтернативи сталому розвитку немає, Україні потрібно якнайшвидше розгорнути підготовчу роботу та розпочати практичні кроки по переходу до сталого розвитку. Ми цілком поділяємо думку академіка І.І.Лукінова, який вважає, що "ідеологія сталого розвитку України, як, до речі, формування ефективної ринкової економіки на цивілізованій основі, повинна стати пануючою. Пропаганді її цілей і завдань, принципів, методів і засобів їх практичного досягнення доведеться підпорядковувати ідеолого-виховну і агітаційно-пропагандистську роботу..." (Лукінов 1.1., 2001, с.37). На жаль, "в даний час Україна відноситься до числа небагатьох держав світу, де ще на державному рівні не продекларовані основні принципи сталого розвитку..." (Данилишин Б.М., 2001).

Слід відмітити, що утвердженої концепції сталого розвитку України та Національної стратегії на сьогодні ще немає. Показовими є наступні факти. У Філіппінах уже через три місяці після Конференції Ріо-92 було створено Національну раду з питань сталого розвитку. У Російській Федерації указом президента 1 квітня 1996 р. було затверджено "Концепцію переходу Російської Федерації до стійкого розвитку". Національна стратегія сталого розвитку Республіки Білорусь розглядалась на Міжнародній конференції ще в квітні 1997 р.

Прикро, але мусимо визнати, що по питаннях концептуального самовизначення у нас є серйозні проблеми. Та і якість державних концептуальних, стратегічних документів бажає бути кращою.

Документи Ріо так і залишились майже невідомими для широкої громадськості в Україні. Ідеологія сталого розвитку практично не розповсюджується, а сам термін для більшості навіть освічених людей ще залишається незрозумілим. Сам документ - Програма дій "Порядок денний на XXI століття"("AGENDA 21") - наша біблія новітніх часів - перекладений на українську мову лише в 2000 році.

Труднощі у розумінні суті концепції сталого розвитку, крім іншого,, пов'язані, на нашу думку, ще й з тим, що для розуміння концепції потрібно добре знати глобальні проблеми людства, мати сучасні знання основ економіки, соціології, екології, демографії, інших природничих та соціо-гуманітарних наук, а також мати певний рівень теоретичного мислення - "мислити глобально". Виходячи з цього, ми вважаємо, що без розуміння суті сталого розвитку, людського розвитку, який дає надію на виживання людства при умові зміни екологічної ніші та відмови від споживацької і природопідкорювальної ідеології, ні один керівник XXI століття не має права на дію, на прийняття та реалізацію управлінських рішень. Надзвичайно важливим завданням, від успішного вирішення якого залежить наше майбутнє, є налагодити підготовку управлінців нової генерації для реалізації стратегії сталого розвитку України.

З метою ознайомлення з ідеологією сталого_р_озвитку як нової стратегії розвитку людства, вивчення принципів переходу України на засади сталого розвитку, економічних, соціальних, екологічних та інших складових цього процесу, а також оцінки можливості підготовки та реалізації програми сталого розвитку регіону ми розпочали у жовтні 2001 року постійно діючий семінар під загальною назвою "Проблеми сталого розвитку України", який поступово переріс у всеукраїнський. Засідання семінару відбувалися у вигляді круглих столів із запрошенням економістів, соціологів , екологів, психологів та інших фахівців, а також представників влади, громадських організацій, студентської молоді. Декілька засідань було присвячено проблемі екологізації економіки, без чого не може бути сталого розвитку в принципі.

Всі країни, що підписались під "Порядком денним на XXI століття" на Конференції з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992), включились у процес переходу на засади сталого (збалансованого, стійкого, гармонійного) розвитку як нової стратегії виживання цивілізації. Вони зобов'язались до 2002 року (до всесвітнього саміту зі сталого розвитку у Йоганнесбурзі) розробити національні стратегії сталого розвитку. Більшість країн виконали свої зобов'язання. Україна, як вказувалось вище, цього не зробила. В кінці 1997 року була створена Національна комісія з питань сталого розвитку при Кабінеті Міністрів України. Але активності особливої вона не проявила. Було розроблено декілька проектів концепції сталого розвитку, але жоден з них не був утверджений Верховною Радою України.

На першому - підготовчому - етапі (1992-2002) потрібно було провести інформаційно-просвітницьку роботу в суспільстві, задекларувати на державному рівні свої наміри переходу на засади сталого розвитку, утвердити концепцію та розробити Національну стратегію сталого розвитку. Але цього не зроблено. Перша згадка про сталий розвиток прозвучала з уст Президента України лише через 10 років після РІО-92 у Посланні до Верховної Ради України (2002). Там говорилося, що економічне зростання, ріст обсягів ВВП на душу населення "має супроводжуватися глибокими якісними перетвореннями, реалізацією завдань сталого розвитку, що визначається світовим співтовариством як стратегія існування у XXI столітті". Була ще оправдальна констатація того, що "Україна вимушена була в короткий історичний період, в умовах економічної, екологічної, а згодом і психологічної кризи вирішувати одночасно сім історичних великомасштабних і великозатратних завдань ..." (Національна доповідь України про стан виконання "Порядку денного на XXI століття" за десять років, березень 2002). Та були ще признання Президента України з трибуни світового саміту в Йоганнесбурзі: "ми ще більше усвідомили, що впровадження сталого розвитку - в життєвих інтересах кожного" та обіцянки типу "вже підтримана урядом Концепція переходу України до сталого розвитку, на основі якої невдовзі буде розроблено відповідну Національну стратегію". Але цього замало. Тому пріоритетними завданнями для України залишається просвітницько-інформаційна робота.

Одна із центральних ідей, що прозвучала в "Порядку денному на XXI століття", це те, що сталий розвиток природних систем планети може бути досягнутий лише на основі індивідуального підходу до врахування місцевих особливостей в розвитку соціально-економічних систем. Однак індивідуальність територіального управління не означає відсутності загальних принципів в методах управління. Однією з таких загальних рис являється перехід місцевих самоуправлінь від планів і програм соціально-економічного розвитку (доповнених програмами охорони природи) до єдиних планів і програм, що передбачають сталий соціально-економічно-екологічний розвиток. Таким чином, природокористування із другорядної сфери перетворюється в першочерговий базовий компонент формування планів територіального розвитку.

Зокрема, в прийнятій в 1994 р. в датському місці Олборзі "Європейській хартії міст і територій сталого розвитку" можна виділити такі принципи планування сталого розвитку території (Л.Г.Мельник, 2001):

• програми сталого розвитку повинні сприяти підтриманню сталого розвитку природних систем(зокрема, темпи споживання невідновних природних ресурсів не повинні перевищувати темпів їхзаміни відновними ресурсами, а темпи споживання відновних ресурсів - темпів їх природногопоповнення);

• розвиток економіки і суспільства повинні сприяти формуванню стилю життя, адекватного ідеямсталого розвитку;

• принципові рішення по розвитку територій повинні враховувати думки людей, що там живуть;

• дана територія не повинна створювати екологічних проблем майбутнім поколінням;

• дана територія не повинна створювати екологічних проблем сусіднім територіям;у випадкунеобхідності ці проблеми повинні вирішуватись спільно;

- інвестиції повинні сприяти підтриманню природного капіталу, зниженню рівня експлуатації природних систем, збільшенню долі використання відновних ресурсів, спряженню матеріальних і енергетичних ресурсів;

- землеустрій повинен сприяти підвищенню ефективності використання земель;

- організація транспорту повинна іти по шляху розвитку суспільних (громадських) видівтранспорту, а також умов для пересування велосипедами та пішки;

• засоби масової інформації повинні сприяти підвищенню відповідальності громадян як за місцевіекологічні проблеми, так і за збереження клімату планети;

• міське управління повинно іти по шляху розвитку самоуправління і максимального залученнягромадян до вирішення найважливіших проблем;

• повинна постійно діяти система мотиваційних інструментів, які б сприяли вирішенню завданьсталого розвитку.

Слід відмітити, що реалізація "Місцевих порядків денних на XXI ст.." ("LOCAL AGENDA" LA-21) повинна спиратись на досвід, накопичений містами і муніципалітетами багатьох країн, на систему конкретних механізмів та інструментів, що постійно удосконалюються. До них відносяться: процедура пошуку консенсусу і партнерства різних соціальних груп і громадян, що проживають на даній території; система постановки цілей і завдань; система критеріїв і показників контролю, оцінки і планування; система освітніх, тренінгових і самооціночних програм; система мотиваційних інструментів і багато іншого(Л.Г.МЄЛЬНИК^ 200Л

Вид людина розумна веде суспільний спосіб життя, взаємодіючи з природою, задовольняючи свої потреби. Суспільство, згідно визначенням соціологів, це сукупність індивідів, об'єднаних в єдине ціле з їх системою взаємозв'язків, взаємодій, взаємовідносин. Такі зв'язки, взаємодії і відносини носять стійкий характер, відтворюються в історичному процесі, переходять від покоління до покоління. Кожне суспільство має свою соціальну структуру, яка в значній мірі визначає його функціонування. Сші[аііь^!а_ст0укіУВаи-Суспшьства - це сукупність стійких, впорядкованих зв'язків між елементами соціальної системи, обумовлених розподілом і кооперацією праці, формами власності та діяльністю різноманітних соціальних спільнот. Це сукупність соціально-класових, соціально-демографічних, професійно-кваліфікаційних, територіальних, етнічних, конфесійних спільнот, пов'язаних відносно стійкими взаємовідносинами (Герасимчук А.А., Шиян О.М., 1998).

Соціологи виділяють чотири основних сфери життєдіяльності суспільства:

1. Економічна - сфераматеріального виробництва.Це системавідносин,що складаєтьсявпроцесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ. Це господарстворегіону, країни. Це функціонування продуктивних сил та виробничих відносин. Саме тутздійснюєтьсянауково-технічнийпрогрес, технологічнареволюціяприучастіінтелектуально-духовної сфери.

2. Соціальнасфера - історичноусталена, відносно стійка системазв'язків між різнимиелементами суспільства як цілого: окремими індивідами і спільнотами. Кожному способувиробництва відповідає свій тип соціальної сфери.

3. Політична - відносини і взаємодії між класами, націями, політичними партіями, державами,окремими особами, ядром яких є проблема влади (досягнення, утримання, використання).

4. Духовна - інтелект і почуття людей, процес і результати їх пізнавальної діяльності, моральнінорми, традиції, звички. Складовою духовного життя є різні ідеї, теорії, образи, зафіксовані вдосягненнях науки, літератури, мистецтва.

Деякі соціологи пропонують трохи інший поділ суспільства на сфери: матеріальна, соціально-політична, духовна, культурно-побутова (В.П.Андрущенко, М.І.Михальченко, 1996)

Всі сфери суспільного життя дуже тісно пов'язані між собою. Вірніше буде сказати: суспільство функціонує як єдине ціле, а ми для зручності пізнання виділяємо в ньому певні елементи. Основоположною виступає сфера економічна, безпосереднім результатом функціонування економіки є сфера соціальна.

Економічна сфера.

Для розуміння закономірностей економіки природокористування нам треба розглянути взаємодію економічної сфери життєдіяльності суспільства та навколишнього природного середовища. Використаємо схему, що приводиться у посібнику О.М.Царенка та ін. (2001, с.36). Економіка працює як система, що займається виробництвом, розподілом, споживанням продукції та послуг. На вході цієї системи іде процес залучення ресурсів (повітря, вода, корисні копалини, енергія, біологічні ресурси та ін.). На виході - вичерпування ресурсів, забруднення повітря, води, викиди, скиди, тверді відходи, деградація грунтів, знищення біоресурсів і т.д. В цілому економіка чинить в природі різноманітні порушення, здійснює екодеструктивний вплив. Теорія еколого-економічних збитків від антропогенного впливу на довкілля буде розглянута трохи пізніше. Зараз же варто згадати те, що вивчалось в курсі екології: забруднення атмосфери та його наслідки, гідросфери, літосфери хімічними, фізичними, біологічними, радіаційними забрудниками. Для переходу до сталого розвитку потрібно збалансувати всі сфери життєдіяльності суспільства, адже сталий розвиток - це ефективна економіка, справедливий розподіл благ і здорове довкілля. А щоб довкілля було здоровим потрібно, щоб економіка, життєдіяльність суспільства вписувались в екологічні можливості біосфери. Для цього потрібно активізувати духовно-інтелектуальну сферу.

Соціальна напруженість і сталий розвиток.

Україна зараз здійснює складну та широкомасштабну трансформацію, перехід від командно-адміністративного управління в економічній сфері до соціально орієнтованого ринкового господарства, від радянського тоталітарного режиму до демократичної системи та від фрагменту загальносоюзного господарського комплексу до незалежної держави. При цьому складному переході виникає соціальна напруженість - напруженість у стосунках між різними соціальними групами: між багатими і бідними, між владою і народом, між суспільством і природою, між різними конфесіями, між представниками різних національностей і ін. Потенціал конфліктів, що знаходяться в латентній фазі, особливо загострюється в умовах економічного спаду, на фоні якого дуже зросла соціальна відмінність між багатими та бідними. В Україні склалася ситуація, коли є невелика група дуже багатих людей і дуже багато бідних. Так званий "середній клас" не сформований. Така соціальна структура суспільства загрожує сталості. Для переходу до сталого розвитку потрібно зменшити відмінність в доходах між багатими і бідними, сформувати середній клас суспільства, знизити соціальну напруженість у суспільстві.

Як це зробити? Потрібно в першу чергу відрегулювати податкову політику держави, що дасть можливість активізувати вітчизняне виробництво, сформувати клас дрібних та середніх власників, зменшити різницю між багатими і бідними, зменшити потенціал соціальних конфліктів.

Отже, перехід до сталого розвитку пов'язаний з гармонізацією стосунків між різними сферами суспільної життєдіяльності.

Як правило, використовують два основних підходи при класифікації процесів порушення природного середовища. Перший використовує компонентний принцип, процеси розглядають по відношенню до компонентів довкілля, що порушуються (атмосфера, гідросфера літосфера, рослинний і тваринний світ). Такими класифікаціями ви користувались при вивченні різних екологічних дисциплін. Однак для економіки природокористування зручнішим є функціональний підхід, коли екодеструктивні процеси групуються по змісту самих змін у довкіллі: забруднення, порушення ландшафтів, вплив на біоту і т.д. Приведемо схему основних видів порушень довкілля (Л.Г.Мельник, 2001):

1. Використання природних ресурсів (вибирання, виснаження).

2. Порушення якості компонентів природного середовища

• Забруднення: механічне, хімічне, фізичне (теплове, світлове, шумове, електромагнітне та ін.),радіоактивне, біологічне, інформаційне.

• Порушення ландшафтів: порушення грунтів (ерозія, заболочення, затоплення, висушування,

ущільнення, засолення, забруднення), порушення режиму водних систем (зарегулювання стоку рік, вибирання води, зміна русел рік, зміни екосистем, що підтримують водні системи), зміни рельєфу місцевості та вплив на геосистему (формування котлованів і виярків, формування відвалів та насипів, руйнування природних геологічних об'єктів: гір, скал, ровів, горбів).

• Прямі процеси впливу на біоту: знищення рослин і тварин;

• Опосередкованівпливи:блокуванняшляхів міграції, ускладненнярепродуктивних функцій,порушення умов проживання, спрощення екологічних зв'язків, гіпертрофування популяційдеяких видів, порушення екологічної рівноваги привнесенням чужих для даної екосистеми видів.

4. Вплив на організм людини:

• Прямий вплив на організм людини: виробничий і побутовий травматизм;

• Опосередкований вплив: погіршення якості середовища життя, погіршення якості води, їжі;

- Зниженняінформаційної цінностіприродних систем тапсихологічнийвпливна особистістьлюдини.

5. Вплив на глобальну екосистему Землі:

• Зміни енергетичної системи Землі (зміни клімату, зміни електромагнітної системи Землі);

• Зміни буферних захисних систем Землі (наприклад, зменшення озонового шару).

Отже, в процесі своєї життєдіяльності суспільство, розвиваючи економіку для задоволення потреб членів суспільства, здійснює сильний екодеструктивний вплив на природу.

Про спроби економічної оцінки різноманітних антропогенних порушень довкілля буде іти мова в наступних темах.

Хто ж винен у руйнуванні природи, який здійснює господарська діяльність людини? Якщо прослідкувати всі взаємозв'язки, то ми побачимо, що стимулює розвиток економіки через попит наші потреби. Отже, задовільняючи все зростаючі потреби людей, економіка чинить руйнівні впливи на природу. Звідси виходить, що замовниками руйнування природи є ми з вами, а економічні монстри є лише замовними убивцями. Звідси випливає один дуже важливий висновок: для збереження навколишнього середовища - середовища нашого життя - треба переглянути структуру наших потреб і відповідно - структуру виробництва, відмовившись в першу чергу від задоволення тих факультативних потреб, задоволення яких дорого обходиться для довкілля. Про це більш детально мова піде в третьому модулі (Екологізація економіки).