2. Складові елементи чинного організаційно-економічного механізму раціонального природокористування

Екологічний аудит - це об'єктивний незалежний аналіз, оцінка, розробка відповідних рекомендацій і пропозицій за фактичними результатами будь-якої екологічно значимої діяльності з метою установлення відповідності цієї діяльності, подій, умов, систем управління й інформації природоохоронним критеріям, нормативним екологічним вимогам, а також розробка рекомендацій з її удосконалення. Як правило, екологічний аудит проводиться на рівні:

- державних структур;

- транснаціональних корпорацій;

- галузей (структурний аудит при оцінці відповідного загального еко-логічного курсу галузі; проблемний аудит при оцінці підходів до рішення конкретної екологічної проблеми галузі);

- територій (регіонів);

- конкретних об'єктів природокористування.

Звідси, об'єктами екологічного аудита можуть бути як промислові і сільськогосподарські підприємства, так і цілі галузі, території, окремі елементи виробництв і технологій. При цьому, екологічний аудит конкретних об'єктів природокористування застосовується для оцінки діяльності природокористувачів у частині дотримання норм і вимог по охороні навколишнього середовища, виробленню рекомендацій із природоохоронних заходів, і фінансовій оцінці витрат, зв'язаних із природокористуванням. Екологічний аудит територій спрямований на оцінку природно-ресурсного потенціалу окремих регіонів, компонентів природного середовища, виявлення негативних природних і природно-техногенних процесів і явищ, встановлення видів і характеристики рівнів антропогенного впливу на навколишнє природне середовище. Крім того, екологічний аудит територій є необхідним при проведенні операцій і угод з нерухомістю, земельними ділянками і т.д.

У цілому екологічний аудит може бути як комплексним, так і вузько професійно орієнтованим. Розрізняють також внутрішній екологічний аудит (з ініціативи самого природокористувачя) і зовнішній (за вимогою державних чи суспільних органів).

Критеріями екологічного аудиту є показники природокористування, засновані на федеральних, територіальних і місцевих екологічних вимогах. Від ОВОС екологічний аудит відрізняється тим, що не припускає проведення натурних досліджень і спостережень, а орієнтується переважно на аналіз материалів і документації, наданої замовником. Крім того, ОВОС звичайно застосовується на передпроектних і проектних етапах робіт, а екологічний аудит проводиться на діючих підприємствах. Від екологічної експертизи він відрізняється також орієнтацією на аналіз діючих, а не об'єктів господарської діяльності, які проектуються.

Будучи добровільним, екологічний аудит не виконує нормативних і (чи) заборонних функцій. У той же час, якщо основною задачею екологічної експертизи, є оцінка екологічних наслідків реалізації проекту і його відповідності законодавчим і нормативним актам, то задачі екологічного аудиту включають не тільки оцінку реалізації основних положень висновку екологічної експертизи, але і розробку конкретних природоохоронних заходів, орієнтованих на реальні умови виробничої діяльності.

Роботи з екологічного аудиту здійснюються за завданням і за рахунок коштів природокористувача невеликими групами фахівців у стислий термін.

Екологічний аудит може бути корисний для встановлення додаткових заходів для вивчення ризиків і забезпеченню безпеки, а також для своєчасного впровадження обґрунтованих засобів попередження ризику. Аналіз ризику природних катастроф, аварій і обумовлених ними екологічних негативних процесів і явищ проводиться з обліком природоохоронних вимог і зводиться до визначення видів ризику на суб'єкті природокористування; аналізу сценаріїв можливих небезпечних подій і їхніх наслідків для навколишнього природного середовища і населення; аналізу передбачених мір і засобів попередження й обмеження наслідків катастроф; до інформування громадян і місцевих організацій.

Екологічний аудит завершується складанням звіту, що включає опис його цілей, задач і використаних методів, результати аналізу зібраних матеріалів, розроблені природоохоронні заходи і заключення. Звіт направляється замовнику і використовується ним для складання і реалізації планів і програм по зниженню впливу на навколишнє природне середовище, оптимізації екологічних характеристик у його господарській діяльності.

Екологічний паспорт - це нормативно-правовий документ, що включає дані по використанню природокористувачем ресурсів і характеристик впливу об'єкту природокористування на навколишнє природне середовище.

Основною метою введення екологічної паспортизації є необхідність інвентаризації основних джерел антропогенних впливів на всій території країни, визначення впливу природо користувачів на навколишнє природне середовище, дотримання ними природоохоронних норм і правил у процесі природокористування, розробка на основі даних паспортизації природоохоронних заходів.

Інформація екологічних паспортів після введення в базу даних про екологічну обстановку використовується в процесі прийняття рішень і здійснення заходів в області охорони навколишнього середовища і природокористування. Екологічні паспорти створюються на момент виникнення об'єкта природо-користування й обновлюються при його реконструкції, удосконаленні технології чи інших змінах у його діяльності.

Екологічний паспорт об'єкту природокористування повинний містити в собі:

- загальні дані про об'єкт природокористування (його найменування, ві-домчу приналежність, адресу, банківські реквізити і т.д.);

- короткі природно-кліматичні характеристики району розташування об'єкту природокористування, де приводяться дані щодо природного (фонового) стану основних компонентів природного середовища;

- опис технології, дані про вироблену продукцію, балансові схеми матеріальних потоків, із указівкою кількості споживаної сировини, вмісту в ній екологічно небезпечних речовин, схеми переміщення використаної сировини на всіх етапах її переробки;

- дані про використання земельних ресурсів, відводах земель, стану і ступеню порушення територій, схеми трубопроводів, комунікацій і інші дані з додатком картографічного матеріалу;

- характеристику сировини, використовуваних матеріальних і енергетичних ресурсів, із указівкою можливих втрат, у тому числі й у випадку відказу й аварії устаткування;

- кількісні і якісні дані про викиди забруднюючих речовин в атмосферу кожним стаціонарним джерелом і в цілому по об'єкту природокористування, дані про очищення викидів;

- характеристику водоспоживання і водовідведення, характеристику водозабору, дані по складах і обсягам сточних вод по всіх стаціонарних джерелах забруднення і по об'єкту природокористування в цілому, опис водоочисних споруд і водозворотних систем;

- кількісні і якісні дані про відходи, про наявність у них забруднюючих речовин, клас небезпеки, схеми їхнього знешкодження, утилізації, ділянках захоронення;

- дані про категорії порушених земель, методах їхньої рекультивації, обсягах виконаних і запланованих робіт;

- характеристику транспортних засобів об'єкта природокористування з урахуванням можливих викидів ним забруднюючих речовин;

- дані про еколого-економічну діяльність об'єкта природокористування, що включають розміри, проведених ним платежів за викиди, скиди, розміщення відходів, штрафів за перевищення нормативів, витрат на природоохоронну діяльність, відрахувань на цілі екологічного страхування і т.д.

- дані про проживаюче на прилягаючих територіях населення, чисельність і професійний склад працюючого на об'єкті природокористування персоналу, що піддається екологічній небезпеці і ризику.

У випадку, якщо екологічний паспорт створюється для вже діючого об'єкту природокористування, то в паспорт вносяться дані про динаміку захворювання людей (у тому числі і професійних) за час їхньої роботи на даному підприємстві.

Кожен розділ екологічного паспорту оформляюється у вигляді обов’язкових для всіх стандартних табличних форм, передбачених відповідним ДСТ. Додаткова інформація, необхідна для висвітлення господарської діяльності об'єкта природокористування, може бути приведена у виді додатків.

Сертифікація є методом об'єктивного контролю якості продукції і полягає у встановленні її відповідності встановленим (у процесі стандартизації) вимогам.

Екологічна сертифікація орієнтована на дозвіл сперечань при використанні об'єктів природокористування, тобто ставить своєю метою ранжирування потенційно конфліктуючих користувачів для забезпечення максимальної ефективності господарської діяльності.

Цілями і задачами екологічної сертифікації є:

• створення нормативно-правових і економічних механізмів по реалізаціі закріпленого в Конституції права громадян на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про його стан і на відшкодування збитку, заподіяного їх здоров'ю чи майну в результаті виникнення несприятливої екологічної обстановки;

• впровадження екологічно безпечних технологічних процесів і обладнання;

• контроль за безпекою виробництв і підприємств для навколишнього природного середовища;

• виробництво екологічно безпечної продукції на всіх стадіях її використання, підвищення якості даної продукції, її конкурентної спроможності;

• запобігання ввозу і вивозу з її територій екологічно небезпечної про-

дукції , технологій і відходів;

-регулювання ринку робіт (послуг) природоохоронного призначення;

-поліпшення якості навколишнього середовища, ресурсозбереження і запобігання неприпустимого впливу на природне середовище.

Основними критеріями ідентифікації об'єктів обов'язкової экологічної сертифікації є наявність таких документів:

- для виробництв - статуту підприємства, ліцензій на здійснення відповідних видів діяльності, екологічного паспорта підприємства, документації по якості продукції, лімітів на використання природних ресурсів;

- для технологічних процесів - технологічних регламентів, виробничих інструкцій, нормативів втрат природних ресурсів, сировини, допоміжних матеріалів, паспортів на технологію викидів, скидів, навідходи, що утворяться, з граничними обсягами збереження і переміщення, протоколами розслідування аварійних ситуацій і нещасних випадків на небезпечних ділянках виробництва;

- для відходів - паспорта на відходи, інструкцій з переробки з технічними умовами на постачання, знешкодження, упакування, затарювання, пере-міщення, транспортування, захоронення і знищення (із граничними обсягами для кожної з зазначених операцій);

- для об'єктів навколишнього середовища і природних ресурсів -паспортів на кожний з функціональних об'єктів навколишнього природного середовища в зоні впливу господарської діяльності, що встановлюють у залежності від їхньої екологічної безпеки гранично допустимі викиди і скиди забруднюючих речовин, ліміти на вилучення природних ресурсів і розміщення відходів господарської діяльності;

- для товарів, робіт (послуг) природоохоронного призначення -інструктивно-методичних документів, нормативних і правових актів, Законів Украіни, лицензій на відповідні види діяльності, міжнародних угод і конвенцій, учасником яких є Україна.

Введення екологічної сертифікації в Україні покликано забезпечити:

- реалізацію обов'язкових екологічних вимог природоохоронного законодавства в процесі природокористування;

- дотримання вимог екологічної безпеки і запобігання забруднення навколишнього природного середовища в сфері, повязаною з відходами промисловства і споживання;

- створення умов для інтеграції економіки, у тому числі і природокористування, у світовий ринок і виконання міжнародних зобов'язань в області управління якістю навколишнього природного середовища;

- установлення статусу екологічного сертифікату й екологічного знаку відповідності якдокументу, що гарантує в особі Держкомекології дотримання вимог природоохоронного законодавства.

Системою екологічної сертифікації охоплюються всі суб'єкти природокористування, продукція, товари (роботи, послуги), що можуть нанести збиток навколишньому природному середовищу і здоров'ю населення.

Обов’язковійсертифікації підлягають продукція, товари (роботи, послуги), на які є вимога до їх екологічної безпеки.

Екологічне ліцензування - це дозвіл на право тієї чи іншої діяльності, відповідно до встановленого природоохоронними нормами, стандартами, правилами і вимогами, а також з обліком можливості попередження несприятливих впливів на навколишнє природне середовище, зв'язаних з реалізацією цієї діяльності, включаючи экологічні, соціально-економічні й інші наслідки.

Під ліцензуванням розуміється система організаційно-правових заходів, спрямованих на оформлення ліцензій і здійснення державного контролю за виконанням ліцензійних угод.

До видів діяльності, на здійснення яких потрібна экологічна ліцензія, відносяться:

- утилізація, складування, переміщення, розміщення, захоронення, знищення промислових і інших видів відходів (матеріалів, речовин);

- проведення екологічної паспортизації, сертифікації, экологічного аудитування;

- здійснення видів діяльності, зв'язаних з роботами (послугами) природоохоронного призначення.

При цьому до екологічної діяльності, що підлягає ліцензуванню, відносяться наступні її види:

- розробка проектної документації з розрахунку нормативів гранично допустимих рівнів впливу на навколишнє середовище й обґрунтуванню лімітів природокористування (розробка томів ПДВ, ПДС, лімітів розміщення відходів);

- проведення досліджень екологічного стану компонентів навколишнього середовища з метою оцінки техногенних впливів у системі підготовки і прий-няття рішень про розвиток господарської діяльності;

- екологічне аудитування промислових, комунальних і транспортних підприємств;

- проведення ОВОС;

- розробка розділів "Охорона навколишнього природного середовища" у складі проектної документації комплексів будівництва міст, а також на будівництво (розширення, реконструкцію) господарських об'єктів і комплексів;

- сервісне обслуговування особливо охоронюваних природних і рекреаційних територій і об'єктів (благоустрій і озеленення територій; реконструкція зелених насаджень; благоустрій і реконструкція водяних обєктів і водоохоронних зон; підтримка умов середовища заселення цінних видів тваринного світу; забезпечення охорони пам'ятників природи);

- учбово-консультаційні послуги по забезпеченню екологічних вимог у процесі планування і ведення господарської діяльності;

- послуги по збереженню і забезпеченню відповідних умов при транспортуванні ресурсів рослинного і тваринного походження і нетоксичних промислових відходів, на експорт чи імпорт яких мається ліцензія;послуги по збереженню і забезпеченню відповідних умов при транспортуванні речовин і відходів 1 класу небезпеки;діяльність по утилізації, складуванню, розміщенню, захороненню, знищенню відходів 1 і 2 класів небезпеки.

У зв'язку з тим, що в останні роки екологічно чиста продукція котирується на ринку значно вище в порівнянні з іншої, то все більша частина природокористувачів стала орієнтувати діяльність своїх маркетингових служб на облік і використання екологічних аспектів. Звідси, все активніше в структурі маркетингу починає розвиватися його нова різновидність, що одержала назву екологічний маркетинг. При цьому система екологічного маркетингу повинна включати:

- створення системи організації продажів цієї продукції, включаючи заходи для збору, аналізу і поширенню інформації;

- розробку принципів організації реклами;

- організацію (виявлення) системи екологічно орієнтованих каналів руху нової, відповідної природоохоронній і екологічній вимогам, продукції.

Основою діяльності екологічного маркетингу повинна бути ідеологія значимості екологічно орієнтованої продукції на всьому протязі її існування - від виробництва до кінцевої утилізації відходів.

Даний підхід визначає необхідність детального аналізу зовнішнього середовища природокористувача, спрямованого на дослідження екологічно орієнтованого ринку, створення екологічної інформаційної системи, і визначення еколого-економічної стратегії.

Задачі виробничої екополітики повинні при цьому складатися у відмові від використання шкідливих з екологічної точки зору виробничих циклів, переорієнтації виробництва на еко-сертифіціровані технології, що працюють на відповідному устаткуванні й орієнтовані на мінімізацію споживання ресурсів і енергії, на використання екологічно чистих матеріалів.

Поточний контроль за здійсненням запланованих маркетингових заходів у всьому їхньому різноманітті і комплексності дає можливість по ходу реалізації екологічно чистої продукції вносити виправлення і корективи в маркетингову діяльність, що також сприяє загальному підвищенню результативності заходів в області виробничої екополітики. Контроль за маркетинговою службою здійснюється в процесі реалізації програми по екополітиці природокористувача.

Ефективність маркетингової діяльності оцінюється на стадіях планування і завершення реалізації маркетингової діяльності.

Оцінка ефективності такої роботи представляється досить важкою справою, оскільки дуже складно виразити кількісно одержуваний ефект від успішного виконання поставлених задач за рахунок виконаних маркетинговою службою заходів.

По параметрах якості продукція може розрізнятися таким чином:

- високою якістю корисності продукції, що визначається її прийнятністю до споживання, споживчою вартістю, довговічністю, здатністю до технічного обслуговування, харчовою цінністю, смаковими якостями, зовнішнім виглядом,

високою екологічною якістю продукції, що визначається виготовленням її з природних матеріалів, відсутністю в ній екологічно шкідливих речовин, а при її використанні, споживанні чи експлуатації, відсутністю залишкових матеріалів, небезпечних для здоров'я людей і негативного впливу на екологію;

- високою екологічною якістю виробництва, що визначається рівнем мінімізації використання матеріалів і енергії, заміною дефіцитної сировини на сировину, що мається в достатній кількості, заміною енергоносіїв, зниженням виробничих негативних впливів усіх видів на навколишнє природне середовище.

Важливе значення при екологічному маркетингу має також оформлення упакування продукції і її відповідність екологічним вимогам і критеріям, як і сама продукція.

Екологічне страхування - система заходів (добровільних і/чи обов'язкових) по формуванню грошового (страхового) фонду за рахунок внесків його учасників для компенсації наслідків прояву екологічного ризику у формі захворювань, екологічних лих і катастроф, а також інших передбачених законом подій.

Екологічне страхування відповідальності підприємств - джерел підвищеної екологічної небезпеки і майнових інтересів страхувальників, що виникають у результаті аварійного (раптового, ненавмисного) забруднення НПС, що забезпечує можливість компенсації заподіяних при цьому збитків і створення додаткових джерел фінансування природоохоронних заходів і забезпечення екологічної безпеки;

страхування відповідальності власників (власників, користувачів) "раніше забруднених" природних об'єктів, що представляють потенційну екологічну погрозу життєво важливим інтересам громадян і юридичних осіб - ретроспективне страхування екологічних ризиків.

Економічна сутність екострахування складається в акумулюванні коштіву фондах страхових організацій чи у спеціально створюваних страхових фондах і в перерозподілі їх між третіми особами для компенсації заподіяних їм збитків пристрахових випадках.

Економічній сутності екострахувания відповідають його функції, що підкреслюють особливості страхування як ланки фінансової системи держави:

- превентивна - реалізується шляхом відрахування частини страхових платежів страхувальникам на превентивні заходи для зниження ризиків;

- контрольна - реалізується шляхом перевірки страховою організацією виконання страхувальником умов страхового договору по проведенню превентивних мір;

- компенсаційна - реалізується шляхом компенсації збитків, заподіяних третім особам пристрахових випадках;

- інвестиційна - реалізується шляхом інвестиції частини коштів страхових резервів страхової організації або коштів спеціальних страхових фондів у діяльності страхувальників;

- соціальна - реалізується шляхом виділення страховою організацією частини коштів страхових резервів на підвищення рівня соціальної захищеності населення, працівників підприємств і членів їхніх родин;

- інформаційна - реалізується шляхом фінансування страховою організацією діяльності по підготовці умов страхового договору.

Основні принципи створення регіональної системи екологічного страхування:

1) територіально-відомчий принцип добору учасників системи;

2) вихід системи на міжвідомчий рівень з метою розширення складу її учасників і використання фінансово-економічних і організаційних механізмів, властивих ринковим відносинам;

3) здійснення страхових операцій на всіх етапах життєвого циклу підприємств - страхувальників;

4) реалізація різних видів екострахування;

5) включення до складу учасників системи юридичних осіб - власників, зацікавлених у страховому захисті таких об'єктів;

6) нарощування фінансових і технічних (страхових) можливостей регіональної системи екострахування шляхом організації її взаємодії з іншими регіональними системами страхування;

7) створення страхових пулів, здійснення перестрахування, взаємного страхування.

Екологічне,управління - діяльність державних органів і економічних суб'єктів, головним чином, спрямована на дотримання обов'язкових вимог природоохоронного законодавства, а також на розробку та реалізацію відповідних цілей, проектів і програм.

Екологічний менеджмент - добровільна ініціативна та результативна діяльність екологічних суб'єктів, спрямована на реалізацію їх власних екологічних цілей, проектів і програм, розроблених на основі принципів екоефективності та екосправедливості.

Отже, екологічне управління у нас мало місце при функціонуванні командно-адміністративної системи. Тому зараз необхідний перехід до екологічного менеджменту, що має місце в умовах ринкової економіки.

Щоб перейти до екологічного менеджменту потрібно створити такі сприятливі макроекономічні умови, що підприємствам було економічно вигідно раціонально господарювати, економити природні ресурси, не забруднювати довкілля. Потрібно створити умови, що суб'єкти господарювання змагалися за впровадження дієвішої екологічної політики.

Екологічний менеджмент треба розглядати як якісно нову парадигму управління природокористуванням в умовах ринкових відносин, за допомогою якої, реформуючи існуючу модель згідно з принципами сталого розвитку, можна досягти значних економічних та соціальних результатів як на макро-, так і на мікрорівнях (Галушкіна Т.П., 2001).

Виділяють наступні функції екологічного менеджменту (Экологический менеджмент, 2000):

• управління станом природних систем;

• управління станом соціоприродних систем;

• управління станом і використанням природних ресурсів;

• управління відновленням запасів природних ресурсів;

• управління процесами антропогенного тиску на природу (регулювання процесів урбанізації,забруднення довкілля і використанням відходів виробництва).

Основними принципами екологічного менеджменту є наступні:

• опора на екологічну свідомість і економічну мотивацію;

• попередження і своєчасне вирішення проблем екологічного розвитку;

• відповідальність за екологічні наслідки всіх управлінських рішень;

• інтеграція управління екологічними процесами;

- послідовність(безперервність,поетапність) вирішення проблем екологічного розвитку.