- •Кафедра практичної психології
- •Лекція 1. Історія розвитку психології як науки.
- •Лекція 2. Структура сучасної психологічної науки і практики.
- •Лекція 3. Предмет та науково-дослідні методи загальної психології.
- •Лекція 4. Психічна реальність. Система психічних явищ. Психіка як відображення світу.
- •1. Психічна реальність. Система психічних явищ.
- •2. Класифікація психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні якості особистості.
- •3. Психіка як відображення світу. Основні функції психіки.
- •4. Порівняння психіки людини і тварин
- •Лекція 5. Розвиток психіки в філогенезі.
- •Становлення нижчих форм поведінки і психіки
- •Лекція 6.
- •Суть свідомості, по к.К.Платонову
- •Атрибути свідомості, по к.К.Платонову
- •4. Форми свідомості, по к.К.Платонову
- •Лекція 7. Поведінка
- •2. Основні поняття – поведінка, вчинок, потреби
- •Лекція 8. Діяльність та її види.
- •2. Види і розвиток людської діяльності
- •Лекція 9. Спілкування.
- •1. Поняття і види спілкування
- •2. Роль спілкування в психічному розвитку людини
- •3. Техніка і прийоми спілкування
- •4 . Розвиток спілкування
- •Лекція 10. Особистість, індивід, індивідуальність.
- •Лекція 11. Основні теорії особистості в сучасної психології.
- •1. Історія досліджень особистості
- •2. Сучасні теорії особистості
- •Стадії розвитку особистості по е.Еріксону
- •Лекція 12. Психологічна структура особистості.
- •1. Суть поняття особистість.
- •2. Структура особистості
- •4. Загальні якості особистості по к.К.Платонову
- •Лекція 13. Потреби та мотиви особистості.
- •1. Поняття потреб. Основні види потреб.
- •2. Поняття мотиву.
- •3. Ієрархія мотивів.
- •4. Мотив і мотивація
- •Лекція 14. Темперамент. Характер. Здібності.
- •1. Поняття про темперамент
- •2. Поняття про характер
- •3. Поняття про здібності
- •Лекція 15. Спеціфіка пізнавальної активності та структура пізнавальної сфері людини.
- •1 . Підходи до визначення поняття активності особистості
- •2. Активність і діяльність, співвідношення понять
- •3. Структура пізнавальної сфери людини
- •Лекція 16. Історія дослідження пізнавальної активності людини.
- •Лекція 17. Сучасні психологічні концепції про пізнання та пізнавальної сфери людини.
- •1 . Концепція Дж. Брунера
- •2. Концепція ж. Піаже
- •3. Концепція розвитку а. Валлона
- •4. Теорії розвитку пізнавальних здібностей л.С. Виготського
- •Лекція 18. Відчуття
- •Лекція 19. Сприйняття
- •1. Поняття про сприйняття
- •Лекція 20. Увага
- •1. Поняття про увагу
- •Лекція 21.
- •1. Поняття про пам'ять
- •Лекція 22. Уява
- •Фізіологічне підґрунтя уяви. Уява й органічні процеси.
- •Лекція 23. Мислення
- •1. Поняття про мислення. Соціальна природа мислення.
- •Лекція 24. Мовлення
- •Види і форми мови.
- •2. Види і форми мови.
- •3. Мовлення.
- •4. Мова та її функції
- •Функції емоцій. Структура емоційної сфери людини.
- •3. Структура емоційної сфери людини. Вищі почуття.
- •Лекція 26. Основні теорії емоцій.
- •2. Фізіологічні механізми емоційних реакцій.
- •Лекція 27. Емоційні стани особистості та види емоційних реакцій.
- •1. Поняття стану людини
- •2. Вираження емоцій і почуттів
- •3. Форми переживання емоцій і почуттів
- •Лекція 28.
- •Лекція 29. Воля як процес.
- •1. Поняття про волю
- •2. Аналіз складної вольової дії
- •Лекція 30. Теорії волі.
- •1. Погляди на теорію волі відчізнянних психологів.
- •2. Теорії волі
- •Лекція 31. Вольові якості особистості
Лекція 24. Мовлення
(2 год.)
Основні питання:
Поняття про мову і її функції.
Види і форми мови.
Мовлення.
Мова та її функції.
Поняття про мову і її функції
Найбільш загальними і необхідними умовами продуктивної психічної діяльності особистості є мова і мовлення, спілкування та увага.
З одного боку, вони проймають усе психічне життя людини і забезпечують можливість активного задоволення її пізнавальних і суспільних потреб, а з другого - є засобами реалізації внутрішнього світу та можливостей особистості.
Мова - суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті людини і являє собою систему знаків для передавання, приймання і використовування інформації.
Мова виникла в процесі становлення самої людини як суспільної істоти, в процесі спільної трудової діяльності людей.
Передумовами виникнення мови були здатності видавати звуки та здійснювати рухи, які виступали способом спілкування, засобом задоволення потреби обмінюватися думками, пізнавати властивості предметів і явищ.
Мова - суспільне явище, найважливіший засіб влаштування людських стосунків. За її допомогою люди здатні порозумітися, здійснюють обмін думками, набувають знань, передають їх нащадкам, мають змогу організувати спільну діяльність в усіх галузях людської практики.
Комплекси звуків мови, що позначали певні об'єкти, набували певного значення, ставали спільним для людей засобом обміну думками.
Мова є системою знаків соціального походження, яка утворилася і сформувалася впродовж історичного розвитку діяльності людини.
Слово як одиниця мови має два аспекти - зовнішній, звуковий (фонетичний) і внутрішній, змістовий (семантичний). Обидва вони є продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку.
Єдність цих двох аспектів (але не тотожність) утворює слово. Зовнішня фонетична форма слова - це умовний знак предмета або явища, що не передає прямо й безпосередньо його властивостей.
Слово суміщає функції знака та значення. Останнє історично розвивалося, звужувалося, узагальнювалося, надавалося новим об'єктам. Внаслідок цього виникла багатозначність слів, що також є продуктом історичного розвитку мови.
Головні складові мовної системи - її словниковий склад і граматична будова.
Словниковий склад - це сукупність слів кожної окремої мови. Його специфіка характеризує рівень розвитку мови: чим багатший і різноманітніший словник, тим багатша і різноманітніша мова.
Практичне вживання мови включає активний словник, тобто слова, якими людина користується для висловлення своїх думок, спілкуючись з іншими людьми, і пасивний - ті слова, які вона розуміє, коли їх чує або читає, але рідко їх вживає.
Обсяг і характер активного і пасивного словників людини залежать від її освіти, професії, міри опанування мови, характеру та змісту діяльності.
Словниковий склад сам по собі ще не становить мови. Для того щоб з допомогою слів людина могла обмінюватися думками, потрібна граматика, яка визначає правила зміни слів, сполучення їх у речення. Це забезпечує граматична будова мови.
Слова, що є в реченні, необхідно не лише розуміти, а й відповідно узгодити, щоб точно передати зміст думки.
Граматика мови формує правила зміни слів (морфологія) і правила сполучення їх у речення (синтаксис) і цим дає змогу висловлювати поняття та судження, складати уявлення про предмети та явища, їх різноманітні ознаки та відношення.
Слово як одиниця мови є носієм інформації, воно завжди співвідноситься з означуваними ним певними об'єктами та явищами дійсності. Фіксація в слові об'єктивної дійсності та суспільно-історичного досвіду в різних формах їх вияву визначає сигніфікативну (означувальну) функцію мови.
Граматична будова мови - функція, зумовлена потребами спілкування та розвитком вираження змісту предмета у формі інформаційних структур. Вона - можливість формулювати думки і передавати зміст повідомлення.
Описані раніше головні елементи і функції мови стають засобом спілкування, засобом обміну думками за умови, коли відбувається мовлення між людьми.
Мова і мовлення — поняття не тотожні.
Мовлення - це акт вживання людиною мови для спілкування.
Залежно від віку, характеру діяльності, середовища існування людини її мовлення набуває певних особливостей, незважаючи на те, що люди говорять однією мовою.
Так, у однієї людини мовлення образне, яскраве, виразне, переконливе, а в другої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Це вже свідчить про відмінності у володінні мовою.
Кожній людині притаманні свій індивідуальний стиль мовлення, відмінності в артикуляції звуків, інтонації, логічній виразності. Отже, кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.
Мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою. З іншого боку, сама мова залишається живою тільки за умови, коли активно використовується людьми. Мова розвивається і вдосконалюється під час мовного спілкування. Мовлення і є формою актуального існування кожної мови.
Мовлення тлумачиться і як мовна діяльність, оскільки за його допомогою можна, наприклад, забезпечити спілкування, розв'язувати мнемонічні або розумові завдання. У таких випадках мовлення може набувати форми мовного акту, що є складовим елементом іншої цілеспрямованої діяльності, наприклад трудової або навчальної.
Мова - це засіб чи знаряддя спілкування між людьми.