Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

Кафедра німецької філології

Дипломна робота

З німецької мови

На тему: «Особливості використання лексичних засобів у портретних описах роману Ервіна Штріттматтера

«Тінко»»

Студентка 5 курсу 51с групи

Напряму підготовки 6.020303Філологія

Спеціальності «Мова та література (німецька)»

Спеціалізація німецька (англійська)

Пономарьова Л.В.

Керівник:

К. ф. н.,доцент Скачкова В.В.

Національна шкала:_______________

Кількість балів:_______________

Оцінка ECTS:_______________

Члени комісії:

_________________ _________________________________________

_________________ _________________________________________

_________________ _________________________________________

м. Хакрів – 2014 рік

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ I Теоретичні засади дослідження портретних описів у художніх текстах……………………………………………………………………………..6

§1 Портретний опис як структурний елемент художнього тексту…..….…..…6

§2 Структурно – семантичні типи портретних описів …………..…………...13

Висновки до І розділу…………………………………………………………...19

Розділ II Класифікація та особливості побудови портретних описів у романі Ервіна Штриттматтера «Тінко»………………………….………..………...20

§1 Структурно-семантичні типи портретного опису…………………………20

§2 Особливості використання лексичних засобів створення портретів……………………………………………………………….…………28

Висновки до ІІ розділу…………………………………………………………..36

Розділ ІІІ Практичне застосування дмпломного досліджкння на уроках німецької мови……………………………..…………………………………….38

§ 1 Вивчення портретних описів у школі………………………………………38

§ 2 Форми роботи при вивченні теми портретних описів на уроках іноземної мови в школі……………………………………………………………………..41

Висновки………………………………………………………………………..51

Список літератури……………………………………………………………....53

Вступ

Із появою лінгвістики тексту в науковців з’явилися нові можливості проникнути в глибини портретних описів. Проте, незважаючи на постійну увагу лінгвістів до мови його творів, текстовий рівень залишався поза увагою вчених. Утім необхідність вивчення творчості письменника на цьому рівні очевидна. Текст як об’єкт дослідження є особливо показовим у виявленні художньої манери автора. Саме в тексті як в об’єднанні різних композиційно-мовленнєвих форм і типів мовлення здійснюється зіставлення будови твору з формами й елементами загальнонаціональної мови і з позалітературними засобами мовленнєвого спілкування.

Серед численних лінгвальних явищ, вивчення яких стало можливим із появою лінгвістики тексту, виділяється композиційно-мовленнєва форма опис. Реферована дисертація присвячена вивченню особливостей мови М. Коцюбинського у межах портретного опису, який ще не був об’єктом системного дослідження у його прозі. Проте саме цей письменник уніс в українську літературу особливу імпресіоністичну манеру портретного письма, в якій лаконічно й образно відбивається світ, як його бачить автор.

Актуальність теми зумовлюється такими факторами.

По-перше, вивчення творів Ервіна Штріттматтера на рівні тексту відкриває нові грані його творчого методу.

По-друге, дослідження портретного письма дозволяє з’ясувати індивідуальні мовні особливості у змалюванні портрета і виявити традицій і новаторські типи портретних описів у його творі.

По-третє, аналіз творчості письменника в контексті європейської літератури поглиблює знання про його роль і місце в історії розвитку німецької літератури і літературної мови.

Мета дослідження полягає у встановленні лінгвостилістичної специфіки портретних описів у творі Ервіна Штріттматтера.

Мета роботи зумовлює такі завдання:

- визначити типологію портретних описів у романі;

- дослідити теоретичні засади портретних описів;

- виявити проблеми класифікації та дослідження лексики портретів;

- дослідити визначені структурно-семантичні типи портретного опису;

- вивчити лексичні засоби створення портретного опису у романі Ервіна Штріттматтера;

Об'єктом дослідження є портретні описи у романі Е.Штриттматтера.

Предметом курсової роботи є лінгвостилістична організація портретних описів у творі цього письменника.

Методологічною основою дослідження є філософське вчення про зв’язок, взаємозумовленість і системність явищ мови, що дозволяє розглядати текст як цілісну і динамічну систему взаємопов’язаних елементів.

Методи дослідження. Для розвязання поставлених у роботі завдань були використані такі методи: описово – аналітичний метод, орієнтований на спостереження, аналіз і узагальнення певних мовних фактів; текстологічний метод, що передбачає вивчення функцій портретного опису в межах художнього твору; метод семантико – стилістичного аналізу, який сприяє відбору і класифікації портретних описів, метод зіставлення, пов’язаний з окресленням загальних та індивідуальних рис портретного опису.

Наукова новизна курсової роботи визначається матеріалом, що не був предметом окремого дослідження, та його вивченням у текстологічному та функціонально – семантичному аспектах. У ній уперше в повному обсязі проаналізовано особливості портретних описів у творі Е.Штриттматтера, виявлено їх структурно-семантичні типии, проведено їх зіставний аналіз, визначено лексичні і стилістичні засоби створення портретних описів.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати дають матеріал для з’ясування історії розвитку портретного опису, а також створюють основу для поглибленого вивчення таких описів.

Положення, які виносяться на захист. Отримані результати дають матеріал для з’ясування історії розвитку портрета в німецькій художній літературі.

Практичне значення роботи. Матеріали і положення курсової роботи можуть прислужитися при вивченні творчої манери Ервіна Штріттматтера та дослідженні індивідуальних особливостей мови інших письменників у лекційних курсах, на практичних заняттях із лінгвістики тексту, стилістики художнього мовлення, при читанні спецкурсів і проведенні спецсемінарів із лінгвостилістичного аналізу художнього тексту.

Структура роботи. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

У першому розділі розглядаються дослідження, в яких портретній єдності приділяється увага в межах інших лінгвальних явищ ( О.М.Гришина, О.О.Нечаєва, С.М.Плотникова та інші ), і роботи, безпосередньо присвячені дослідженню лінгвостилістичних особливостей портретного опису (Г.Г.Аврахов, І.А.Бикова, О.С.Горшенєва, Ф.Т.Жилко, Л.Д.Іванов, Т.І.Іжевська, О.О.Калинюк, С.М.Криворучко, Т.В.Насалевич та інші )

Розділ I Теоретичні засади дослідження портретних описів у художніх текстах

§1 Портретний опис як структурний елемент художнього тексту

Портрет – це системно-структурне утворення, елемент образної системи художнього тексту, який підпорядковується завданням відображення зовнішності героя з метою його ідентифікації і характеризації та передачі авторського відношення до героя.

Портрет у художній літературі – один із засобів конкретизації художньої розповіді, індивідуалізації героя. Справа автора - чи підкреслити в зовнішньому вигляді тільки окремі, найвиразніші риси, чи подати докладний його опис. Але без портрета герой без обличчя, якийсь символ, позначка людського образу.

Портрет у літературному творі – це вид художнього опису, в якому зображується зовнішній вигляд персонажа з тих сторін, які найбільш яскраво представляють його в авторському баченні. Портрет є одним із найважливіших засобів характеристики літературного героя. Термін “портрет“ визначається як один із трьох видів композиційно-мовленнєвої форм “опис“, предметом зображення в якому виступає персонаж, його зовнішній вигляд, манера поведінки, мовної в тому числі, психо-емоційні реакції на навколишній світ. Дослідження структурно-позиційних типів композиційно-мовленнєвої форм “портретний опис” зосереджено на розгляді текстових стиків між портретом і іншим видом композиційно-мовленнєвої форм або іншим типом викладу (діалогом, невласно-прямою мовою). Композиційно-мовленнєві форми як певні схеми повторюваних формально-структурних ознак не створені художньою літературою, вони вироблені в практиці мовного спілкування і використовуються в текстах різних функціональних стилів. Найбільш докладно розглянуті основні ознаки композиційно-мовленнєвих форм розповіді в «Стилістиці сучасної німецької мови» В.Флейшера та Г.Міхеля [64, 271].

Термін Darstellungsarten охоплює як певні прийоми, способи структурування тексту, так і результат цих процесів, тобто певні типи текстів з їх характерними ознаками. Композиційно-мовленнєві форми виступають як відносно стабільні комбінації елементів-носіїв у структурі тексту. Структура різноманітних мовленнєвих форм характеризується певними комбінаціями стильових рис. Композиційно-мовленнєві форми не пов’язані з певними функціональними стилями. Кожна з них може бути реалізована в різних функціональних стилях. У залежності від конкретного комунікативного завдання, вони функціонують як комплексні, так і факультативні варіанти.

У художньому тексті центральним об’єктом зображення є людина, а всі описувані в тексті ситуації є засобом її всебічної характеристики. Свій погляд на сутність людських характерів автор художнього твору розвиває в системі створених ним дійових осіб, поглинаючих в себе «синтез художнього узагальнення у конкретній неповторюваній індивідуалізації в світлі естетичного ідеалу художника » [15, 1985,с.84].

У створенні образу персонажа, в його смисловій, комунікативній і естетичній цілісності велику роль відводять портрету персонажа. У творах великих письменників портрет стає не тільки одним із найвиразніших елементів у структурі художнього образу, але й нерідко ототожнюється в нашому уявленні з художнім образом. Говорячи іншими словами, чіткої межі між художнім образом і портретом персонажа немає, оскільки хороший портретист «ніколи не задовольняється рабським копіюванням зовнішності… У рисах обличчя, костюмі, манерах художник свідомо чи несвідомо відображає соціальні зв’язки своєї епохи [12,1974,с.37].

Тому поняття портрета персонажа в художньому творі достатньо широке і може включати в себе опис зовнішності героя, його соціальну характеристику, опис внутрішнього стану персонажа.

Ідейно – естетичне значення портрета того чи іншого літературного персонажа розкривається повністю також через відношення до нього інших героїв, через розвиток сюжету в цілому, тобто через всю систему створених автором в даному творі образів. Відомо, що портрет відображає не тільки зовнішні риси описуваного персонажа, але й активно бере участь в створенні характеру літературного героя. Але портрет також зазнає й зворотньої дії, в результаті якої створюється « виразне глядацьке враження про зовнішність героя, економно використовуючи засоби « зовнішньої « портретної виразності «[4, 1985,27].

Тому портрет в реалістичному творі виступає не в ізоляції від інших його компонентів, а в постійній взаємодії з ними.

Портрет – зовнішня характеристика дійових осіб, і є однією із граней художнього образу; нерозривно зв’язаний з усією системою художнього мислення письменника. Відношення автора до дійової особи як до відповідної в своїх проявах єдності робить його портрет стійким і цілісним. Це дає нам можливість припустити, що той чи інший портретний фрагмент носить не випадковий характер, а служить цілям створення закінченого художнього образу. В описі зовнішності героя відображається мислення письменника, його позиція по відношенню до описуваного героя, яку В.Г. Белинський називав « художньою суб’єктивністю « [8, 1956, c. 303].

Відомо, що безпристрасних портретів немає. «Виділяючи чи підкреслюючи різні прикмети зовнішності, костюма, художник намагається відповідним образом вплинути на читача – розсмішити його чи навпаки збентежити, потрясти, навіяти любов, ненависть, гнів, страх [ 12, 1974,с. 46].

До особливостей словесного портрета можна віднести також і те, що він ніколи не буває вичерпним. Портрет може бути коротким і докладним.

За описом поведінки, мови, образом мислення персонажа читач намагається уявити собі його зовнішність, для вираження якої в художньому творі достатньо незначної деталі, яка характеризує сутність портретного персонажа, відображаючи відповідну йому індивідуальність. Іноді для створення портрета дійової особи достатньо одного порівняння, одного епітета, тільки цей один епітет повинен бути вірним, яскравим і значним.

Портрет героя може передавати моменти поступового росту людини через зовнішню вираженість образів молодості, зрілості чи старості, може охоплювати ціле людське життя з усіма його змінами.

Таким чином, портрет героя є суттєвим елементом всієї зображувальної системи художнього твору не тому, що в ньому взаємодіють різні аспекти зовнішньої виразності, а тому, що ця взаємодія забезпечує головне завдання – завдання виявлення суттєвих моментів в тому чи іншому літературному образі через зовнішні моменти, портрет героя як зовнішня характеристика дійових осіб глибоко і наочно відображає особливості внутрішнього світу людини, її характер, соціальні зв’язки.[43,с. 73]

Іншими словами, портрет – ( від франц. означає зображувати ) – зображення зовнішності героя ( рис обличчя, фігури, міміки,жестів, одягу ) як один із засобів його характеристики [42, 1987,с. 289].

При визначенні портрета героя, який нам представлено, потрібно врахувати цілий ряд факторів.

Перед усім в даній роботі, усвідомлюючи всю міру умовності такого визначення, ми виділяємо лише зовнішній портрет, який включає опис обличчя ( в тому числі і міміки ), фігури, одягу, ходи дійової особи.

Портрет героя – це структурне утворення, яке відображає взаємне місцезнаходження і зв'язок фрагментів, які передають цілісність опису зовнішності. В залежності від авторської цільової настанови структура словесного портрета в художньому творі може бути концентрованою і деконцентрованою.

Конструктивною особливістю словесного портрета є те, що він може бути реалізований за допомогою різних мовних одиниць : слово, словосполучення, речення.

Мистецтво словесного портрета вимагає, щоб поряд із зовнішньою схожістю у зовнішності людини відображалися її духовна зацікавленість, соціальний стан, типові риси тієї епохи, в якій вона жила.

Портрет героя в художньому творі відбиває не тільки логіку самого героя, але й авторське відношення до нього.

У створенні образу персонажу , в його змістовній , комунікативній та естетичній цільності велика роль приділяється портрету персонажа . У творах великих письменників портрет стає не тільки одним із найвиразніших елементів у структурі художнього образу , але й нерідко ототожнюється в нашій уяві з художнім образом . Іншими словами , різкої межі між художнім образом та персонажем немає , адже гарний портретист ніколи не задовольняється рабським копіюванням зовнішності , безкрилим описом . В рисах обличчя , костюмі , манерах чуйний художник вільно або невільно відображає соціальні відносини своєї епохи , що мають перевагу в суспільстві смаки , звички , моду . Тому поняття портрету персонажа в художньому творі достатньо широке та може включати в себе : опис зовнішності героя , його соціальну характеристику , опис внутрішнього стану персонажу , мовний портрет .Враховуючи все зазначене, можна підвести підсумки і дати таке визначення портрета героя в художньому творі:

Словесний портрет – це елемент структури художнього тексту, частина його образної системи,як вирішує завдання всестороннього розкриття образу літературного героя, а в деяких випадках ідейного замислу твору в цілому.

Смислова цілісність портрета героя заключається в його тематичній єдності, яка здійснюється за допомогою референції – « відношення даних слів ( власних назв, а також заміна їх на займенники ) з одним і тим же предметом реальної дійсності ( референтом ) « [54,1981,с.20].

Основними загальномовними функціями словесного портрета в художньому творі є функції ідентифікації ( впізнання ) і характеризації дійових осіб.[28,.с.54]

Тема вивчення портретних описів у художніх текстах не нова. Ціла низка вчених займалася дослідженнями портретних характеристик з урахуванням структури та лексичного наповнення портретів героїв. Одним із важливих завдань у цьому аспекті є типологія портретів. Так, I.A. Бикова досліджує численність і різноманітність портретних характеристик у художній прозі Л. П. Чехова, що дозволило їй не тільки зробити їх аналіз багатоаспектним, але і створити типологію словесного живопису письменника з урахуванням наступних підстав:

1. кількості описуваних осіб;

2. співвідношення внутрішніх якостей із зовнішніми рисами персонажа;

3. повноти опису;

4. структури.

Так, із погляду кількості описуваних у відповідності з традицією в прозі А. П. Чехова, автор виділяє:

а) одиничний портрет, що представляє зовнішність одного персонажа;

б) здвоєний портрет, якому дається опис двох персонажів;

в) груповий портрет, що передає зовнішність трьох і більше персонажів.

Здвоєні портрети А. П. Чехов будує, використовуючи, як правило, протиставлення, зазначає дослідниця. У груповому ж портреті поряд з прийомом протиставлення широко застосовується прийом опису персонажів за подібністю [6,12].

Портретний опис може бути як концентрований і деконцентрований.

Концентрований портретний опис - це одинична портретна номінація, не відтворювана і не доповнювана в ході текстового розгортання. Він використовується в художній прозі письменника у двох випадках: для опису епізодичних чи другорядних персонажів і для опису головних дійових осіб невеликих гумористичних або сатиричних творів, в яких концентрований портрет входить до експозиції і не повторюється далі. Концентрований портрет може бути не тільки дуже коротким, але і детальним. Деконцентрований портретний опис, на відміну від концентрованого, - це неодноразово відтворювана в ході текстового розгортання портретна єдність, утворююча ланцюжок, ланки якої мають різний ступінь віддаленості один від одного. Якщо концентрований портрет є монокомпонентна єдність, то деконцентрованний портрет - це багатокомпонентна єдність, кожна ланка якої сприяє створенню більш повного й незабутнього образу персонажа. Ідентифікація персонажа в деконцентрованому портреті ґрунтується на повторюваності в ланках портретного ланцюжка головної ознаки, характерної для описаної дійової особи і названого у першій ланці портретного ланцюжка. Деконцентрований портрет, в основі якого лежить домінуюча ознака, можна назвати портретом із лейтмотивом.

Таким чином, типологію портретних описів в художній прозі О. П. Чехова автор представляє у вигляді схеми [6, 21].

Типологія портретних описів

ПОРТРЕТ ПЕРСОНАЖА
за кількістю описуваних: одиничний, здвоєний, груповий	за співвідношенням зовнішнього і внутрішнього: фізичний, психологічний	за повнотою опису: детальний, стислий	за структурою: концентрований, деконцентрований

При цьому дослідниця зазначає, що метою портретного опису зазвичай є конструювання образу, де окремі риси вказують на суттєві характеристики. "Портрет виступає одним із засобів індивідуалізації персонажа. Окрім зовнішніх фізичних характеристик персонажа, до портрету включаються відомості про його зачіску, одежу, манери, аксесуари, тобто про те, що відображає смаки, пристрасті, звички – індивідуальність героя. Портрет на відміну від пейзажу визначає i coціальну приналежність персонажа, i входить до темпорального континууму тексту, бо в костюмі знаходить своє відображення i eпoxa, i пора року, i час доби".

Із викладеного випливає, що портретний опис включає:

1) зображення зовнішності: обличчя, волосся, статури і т.і.;

2) опис міміки, голосу й динаміки дихання, пантоміміки і манер;

3) одягу та аксесуарів.