§2 Структурно – семантичні типи портретних описів

Портретний опис є складником художнього дискурсу, який конструює

уявлення про зовнішність героя, особливості його поведінки й слугує

засобом характеризації [ 1, c. 75] .

Лексичним фундаментом кожної портретної єдності є дві групи іменників: зі значенням "тіло" і "одяг". Перша група традиційно називається соматизмами (від грецьк. – тілесний), друга – вестизмами (від лат. vestis – одяг).

Вивчення портретного опису як фрагмента тексту неможливе без аналізу лексики. Як відомо, портретний опис, повідомляючи про зовнішність людини, містить особливий набір лексичних засобів, властивих тільки йому. Це слова, що називають деталі зовнішності та одягу. Саме тому аналіз портретного опису на лексичному рівні вважається дослідниками особливо важливим. Без докладного вивчення лексики неможливе виявлення тих словесних компонентів, які дозволяють кваліфікувати той чи інший опис як портретний.

Лексичне наповнення портретного опису в сучасній лінгвістиці вивчається за двома напрямами.

Одні вчені досліджують лексичний матеріал портретних описів, використовуючи лексико-семантичну класифікацію. За такого підходу лексика вивчається за власне лінгвістичними якостями. Слова розглядаються як власне мовні одиниці, продукт історичного розвитку мови. Досліджуються семантичні зв'язки слів - синонімічні, антонімічні, дериваційні, гіпер- і гіпонімічні.

Інші лінгвісти аналізують лексику портретного опису в межах предметно-тематичних груп. У цьому випадку в основі вивчення лексичного наповнення лежить логічний, позамовний критерій. Слова у портретному описі розглядаються на основі їх зв'язку з реаліями зовнішності людини і об'єднані загальним відрізком художньої дійсності. Відповідно до цього в лексиці портретного опису, що є відрізком тексту, в якому відбивається певний фрагмент художньої дійсності, віддзеркалюється індивідуально-авторське бачення світу письменником, його ідіостиль.

Соматизми беруть участь у створенні опису зовнішності персонажів. Залежно від функціонального навантаження вони поділяються у письменника на структурні і структурно-характеризуючі. Структурні соматизми відзначаються широким діапазоном використання. На зрілому етапі кількість структурно-ідентифікуючих соматизмів збільшується, а чисельність структурних соматизмів прямо пропорційно зменшується. Для автора важливим стає не просто ідентифікувати, а схарактеризувати героя, висловивши своє ставлення до нього. Більщість соматизмів уживаються з характеристичними словами, які можна розподілити на логічні й суб'єктивні. Логічні слова передають об'єктивну інформацію про зовнішність героя, завдяки якій один персонаж відрізняється від іншого. Суб'єктивні слова, поряд з об'єктивною інформацією про зовнішній вигляд, містять додаткову інформацію, яка складається з емоційного і функціонально-стилістичного компонентів. Суб'єктивні характеристичні слова є часто вживаними, що зумовлено їх семантичною налаштованістю в поєднанні зі структурними соматизмами не лише ідентифікувати персонаж, а й давати йому більш широку характеристику.

Аналіз лексичних засобів у зазначеному творі дав змогу нам констатувати, що лексичним фундаментом його портретних описів є дві групи іменників: зі значенням "тіло" і зі значенням "одяг" (перша група традиційно називається соматизмами, друга - вестизмами). Як відомо, соматизми беруть участь у зображенні зовнішності персонажів, а вестизми вживаються при описуванні їх одягу.

Структурні соматизми виконують функцію побудови портретного опису і використовуються письменником як стрижень, на який нанизується інформація про зовнішність героя. Це пояснюється, очевидно, тим, шо слова цієї групи позначають обов'язкові частини людського тіла.

Семантичний аналіз показав, що їх використання неможливе без характеристичних слів. Структурно-ідентифікуючі соматизми служать стрижнем для організації тих мовних засобів, які індивідуалізують персонаж. Це, на погляд дослідників, пов'язано з тим, що зазначений різновид соматизмів має додаткову інформацію у своїй семантичній структурі, яка, з одного боку, індивідуалізує героя, а з другого, - може обмежувати їх використання.

Структурно-ідентифікуючі соматизми позначають риси зовнішності, які властиві або окремим персонажам, або є для них визначальними за певних обставин. Структурно-характеризуючі соматизми виконують функцію створення структури портретного опису, функцію індивідуалізації і через конотативний компонент свого значення - функцію характеризації.

Використання характеристичних слів із соматизмами автори статті називають визначальною рисою у переважній більшості портретних описів. Залежно від якості наявної в їх семантичній структурі інформації характеристичні слова соматизмів вони поділяють на логічні й суб'єктивні.

Логічні характеристичні слова передають об'єктивну інформацію про зовнішність героя, його вік або особливості портретних рис.

Вестизми, на відміну від соматизмів, одночасно ідентифікують героя, оскільки одяг не є обов'язковим атрибутом людської зовнішності, й виступають у ролі стрижня для мовних засобів індивідуалізації та характеризації персонажів.

Портретний опис є підсистемою у межах усього твору, і йому належить значна роль у віддзеркаленні ідіостилю письменника. Специфічною рисою портретного опису є його антропоцентричність, тому основу його вивчення у романі становлять домінантні портретні типи, виділені з погляду кількості персонажів: одиничний, здвоєний, строєний і груповий.

З огляду на основні елементи побудови у прозі письменника виділено соматичні портретні описи, засновані на деталях зовнішності героїв; вестиальні портретні типи, в основу яких покладено деталі костюма персонажів; соматично-вестиальні портретні єдності, в яких зображено зовнішність і одяг дійових осіб.

Із погляду мовної організації деталей зовнішності науковці при дослідженні портретів у художньому творі вирізняємо індивідуалізуючі різновиди (вони підкреслюють індивідуальні риси персонажів), об'єднувальні типи (їх основу становить зовнішня схожість героїв) і об'єднувльно-індивідуалізуючі описи (тут ідентичність поступово замінюється на виокремлення індивідуальності героїв). [4.с.29]

Портретні типи у художніх творах вводяться в текст за допомогою інтродуктивних елементів [ 3, С. 87-92], найбільш частотними серед яких є назви деталей зовнішності. Число інтродуктивних елементів коливається від одного до кількох. Інтродуктивні елементи є характерними показниками зв'язків, що зчіплюють портретний опис із попередніми одиницями текстового членування.

Логічні характеристичні слова містять об'єктивну інформацію про одяг героя і можуть указувати на колір одягу, розмір одягу, стан одягу, матеріал, із якого вироблено одяг, призначення одягу, якість одягу, фасон одягу.

Суб'єктивні характеристичні слова, крім об'єктивної інформації про одяг героя, можуть іноді містити додаткову суб'єктивну характеристику персонажа.

У конкретно – життєвому зображенні дійсності, яке дають твори літератури, важливу роль відіграють спеціальні засоби образності мови. Вони допомагають письменнику втілити в словесну форму конкретні уявлення про предмети і вислови, своє ставлення до них. Це завдання виконують не тільки слова і словосполучення, вжиті у прямому значенні, а також слова і вислови, вжиті у переносному значенні, які називаються тропами (з грецької мови "зворот”). В основі тропа лежить перенесення ознак одного предмета, явища, дії на інші. За допомогою такого перенесення мова художнього твору набуває особливого забарвлення і яскравості. Це відбуваєтьяся тому, що троп дає не те означення предмета чи явища, яке стало звичним, а підносить ознаки, які звичайно не виступають на перший план. Перенесення ознак одного предмета, явища, дії на інші відбувається у тропах за різними принципами.

За розташуванням у тексті портретні різновиди традиційно поділяють на сконцентровані та деконцентровані. Деконцентровані портретні описи об'єднуються в одне ціле номінативним, лейтмотивним і змішаним способами зв'язку. Номінативний зв'язок реалізується через повтор найменування персонажа. Лейтмотивний зв'язок представлений повтором деталей зовнішності чи одягу. При змішаному способі зв'язку номінативні й лейтмотивні повтори представлені одночасно. У портретних єдностях із кількома повторами останні розташовуються паралельно або розмежовуються.[9,. с.189]

Портретні описи можуть поділятися на статичні та динамічні. Основою для виділення статичних різновидів є непоширюваність опису в ході текстового розгортання, фіксованість емоційної напруги персонажів, прийом створення портрета в портреті. Динамічні типи вирізняються на основі поділу портретної єдності на окремі описові епізоди, через непряму вказівку на перебіг часових відрізків, за допомогою змалювання переміщення персонажа у просторі.

За співвідношенням фізичного і психологічного виділяються фізичні та психологічні різновиди. Реалізація внутрішніх якостей персонажів через портретний опис здійснюється двома способами: мовні одиниці реалізують у контексті закріплені за ними емоційно-оцінні значення; контекст реалізує не закріплені за мовними одиницями емоційно-оцінні значення. Автори віддають перевагу другому способу. Як фізичним, так і психологічним портретним єдностям притаманний певний тип зв'язку з макротекстом. Перший тип характеризується одностороннім, другий – двостороннім зв'язком.

Висновки до теоретичної частини

Проаналізувавши наукові праці та дослідження лексики, можемо зробити наступні висновки: Окремі дослідники класифікують портрет персонажа за кількістю описуваних осіб (одиничний, здвоєний і групових), за співвідношенням зовнішнього та внутрішнього (фізичний, психологічний), за повнотою опису (детальний, стислий), за структурою (концентрований, деконцентрований). Термін «портретний ланцюжок» дослідники трактують по-різному, тому єдиного визначення немає. Із погляду кількості, ланок портретні ланцюжки розпадаються на 2 основні групи: двокомпонентні та багатокомпонентні. Аналіз таких засобів дозволив виділити 2 основні види дистантного зв'язку: номінативний і лейтмотивний. Також розрізняють портретний ланцюжок з одним лейтмотивом і портретний ланцюжок з кількома лейтмотивами.

Вивчення портретного опису як фрагмента тексту неможливе без аналізу лексики. Лексичним фундаментом портретних описів є: соматизми та вестизми. Залежно від функціонального призначення дослідники поділяють соматизми на структурні, структурно-ідентифікуючі й структурно- характеризуючі. Вестизми, в свою чергу, поділяються на логічні та суб'єктивні.

Художні твори наповнені стилістичними засобами, які збагачують портретні описи. Так, дослідники виділяють загально-мовні й індивідуально-авторські, які виконують такі архіфункції: емотивну, оцінну, експресивну та текстотвірну. У створенні порівнянь дослідники виділяють повні та квантові різновиди. Структурні різновиди епітетів можуть бути двох типів: епітети-слова й епітети-словосполучеипя.

Вони поділяються на узуально-асоціативні та оказіонально-асоціативні, епітети предметно-візуального та внутрішньо-психологічного сприйняття.

Розділ II