2. Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки
Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.
При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Тому він називається потенційним і вимірюється з допомогою потенційного ВВП. З макроекономічної точки зору, повна зайнятість ресурсів, передбачає недовикористання тільки 10-20% виробничих потужностей та безробіття на його природному рівні.
Зайнятість населення - це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу.
Рівень
зайнятості =
х 100% (3.1).
Населення країни можна поділити на зайнятих, безробітних та осіб поза робочою силою. Зайняті та безробітні разом становлять робочу силу, або економічно активне населення. РС = зайняті + безробітні (3.2).
Зайняті– це люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і зайняті неповний робочий день.
Безробітні– ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Отже людина вважається безробітною, коли вона: а) без роботи; б) робить активні спроби знайти роботу; в) готова одразу ж стати до роботи.
До осіб поза робочою силою відносять: а) осіб до 16 років, студентів денної форми навчання, тих, що перебувають у спецустановах (наприклад, психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо), осіб без певного місця проживання; б) осіб, які вибули зі складу робочої сили (дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботу). Осіб поза робочою силою називають економічно неактивним населенням.
Рівень
безробіття =
х 100% (3.3).
Фрикційне безробіття– безробіття, яке виникає внаслідок зміни місця роботи.
Структурне безробіття – це безробіття, що визначається структурними зрушеннями в економіці.
Безробіття, яке є необхідною умовою для нормального розвитку ринку праці і складається із фрикційного та структурного безробіття, називається природним.
ПРБ = ФБ + СБ (3.4), де:
ПРБ – природний рівень безробіття;
ФБ – фрикційне безробіття;
СБ – структурне безробіття.
Природне безробіття – це такий рівень безробіття, який забезпечується в умовах рівноваги на ринку праці і слугує індикатором повної зайнятості. Якщо фактичне безробіття відповідає природному, то це означає, що економіка знаходиться в стані повної зайнятості. Якщо фактичне безробіття перевищує природне, то це означає, що економіка знаходиться в стані неповної зайнятості. Отже, попит на працю менше за її пропозицію, що породжує циклічне безробіття.
Циклічне безробіття– безробіття, яке виникає внаслідок загального спаду виробництва і скорочення попиту на ринку праці.
ЦБ = ФРБ - ПРБ (3.5), де:
ЦБ – циклічне безробіття;
ФРБ – фактичний рівень безробіття;
ПРБ – природний рівень безробіття.
Соціально-економічні наслідки безробіття.
По-перше, безробіття призводить до недовипуску продукції, втрати частини ВВП.
Зв’язок між рівнем циклічного безробіття та зменшенням фактичного обсягу ВВП, порівняно з потенційним (при повній зайнятості), показує закон Оукена.
х
100% = – β (ФРБ-ПРБ) (3.6), де:
ВВП ф – ВВП фактичний;
ВВП п – ВВП потенційний;
ФРБ –фактичний рівень безробіття;
ПРБ – природний рівень безробіття;
β – коефіцієнт чутливості відставання ВВП до зміни рівня циклічного безробіття.
Для визначення зміни фактичного ВВП у поточному періоді порівняно з ВВП у минулому періоді:
х100%=3%
– 2(ФРБпп – ФРБмп) (3.7), де:
ВВПфпп – фактичний рівень ВВП у поточному періоді;
ВВПфмп – фактичний рівень ВВП у минулому періоді;
ФРБпп – фактичний рівень безробіття у поточному періоді;
ФРБмп – фактичний рівень безробіття у минулому періоді.
Втрати за умов циклічного безробіття = (ФРБ – ПРБ) х 2,5 (3.8), де:
ФРБ – фактичний рівень безробіття;
ПРБ – природний рівень безробіття.
ВВП потенц. = (ВВП факт. х 100)/ (100 – втрати) (3.9).
ВВП втрати = ВВП потенц. – ВВП фактич. (3.10).
Державне регулювання зайнятості
Державне регулювання зайнятості здійснюється з допомогою державної політики зайнятості – діяльності держави, спрямованої на регулювання елементів ринку праці для досягнення оптимального в конкретних соціально-економічних умовах рівня зайнятості, більш повної відповідності робочої сили та структури робочих місць, пом’якшення наслідків безробіття.
Основні завдання державної служби зайнятості:
аналіз і прогноз попиту і пропозиції на робочу силу, інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці;
консультування громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважених ними органів, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою;
облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;
надання допомоги громадянам у підборі роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників;
проведення профорієнтації населення, насамперед молоді та незайнятих громадян;
організація професійної підготовки й перепідготовки працівників, які звільняються, та інших категорій незайнятого населення;
надання послуг з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам, що звільняються і незайнятому населенню;
реєстрація безробітних і надання їм в межах своєї компетенції допомоги, в тому числі грошової;
участь у підготовці перспективних і поточних державної й територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття;
здійснення контролю за виконанням законодавства про зайнятість.
Основними шляхами покращення зайнятості і захисту безробітних є:
функціонування бірж праці (центрів зайнятості населення);
встановлення фондів для підтримки безробітних;
організація перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних;
виплата допомоги безробітним;
розробка і реалізація державних програм зайнятості.
Економічна нерівність та політика соціального захисту населення
Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономіці використовують криву Лоренця (“лук Лоренця”).
Крива Лоренця
Крива Лоренця показує фактичний розподіл доходу в країні. Ділянка між бісектрисою (лінія, яка показує абсолютну рівність у розподілі доходів) та кривою Лоренця відображає ступінь нерівності доходів. Що більша ця ділянка, то більший ступінь нерівності доходів.
Межа натягнення “луку Лоренця” настає тоді, коли найбідніші 40% населення починають усі разом отримувати менш ніж 12-13% від загальної суми доходів сімей країни.
Економісти використовують не тільки графічне зображення нерівності доходів, але й кількісне вимірювання за індексом Джині. Він розраховується як співвідношення площі фігури, що розташована між кривою Лоренця й бісектрисою, та площею усього трикутника О,Д,С.
Якщо в суспільстві існує абсолютна рівність доходів, то індекс Джині дорівнює нулю. Якщо в суспільстві всі доходи належать одній сім’ї, то індекс Джині дорівнюватиме одиниці. Проте, це дві абстрактні, нереальні ситуації. Тому індекс Джині (ІД) завжди більше нуля, але менше за одиницю (0 < ІД < 1). Чим вище індекс Джині, тим більше нерівність доходів спостерігається в суспільстві, і навпаки.
За підрахунками економістів, у розвинених країнах індекс Джині перебуває в інтервалі 0,2 – 0,3; у слаборозвинутих країнах: 0,7 – 0,9.
За умов диференціації доходів та рівня життя виникає гостра соціальна проблема бідності. Бідність – це той рівень життя, який не може забезпечити нормальних умов для відтворення населення. Кількісно цей рівень виражається показником “прожитковий мінімум”.
Соціальна політика держави– комплекс соціально-економічних заходів, направлених на послаблення нерівності в розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання заощаджень.
Соціальний захист – це система заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.
Система соціальних гарантійпередбачає надання соціально значущих благ та послуг усім громадянам без урахування їхнього трудового внеску і визначення потреби (безкоштовні освіта, лікування тощо).
Основні соціальні гарантії в Україні:
- мінімальний розмір заробітної плати;
- мінімальний розмір пенсій за віком;
- мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;
- стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів;
- індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін;
- забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Соціальна допомога -надання соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їхніх потреб.
Соціальне страхування– форма соціального захисту населення від різних ризиків, пов’язаних з втратою працездатності та доходів.
ВИСНОВКИ
Ринок праці – ринок, на якому внаслідок взаємодії попиту та пропозиції
встановлюється ціна на трудові послуги у вигляді заробітної плати. Ринок праці включає в себе ринок робочої сили, ринок зайнятих, ринок незайнятої робочої сили, ринок робочих місць, ринок незайнятих робочих місць.
Одним із проявів макроекономічної нестабільності є існування та
періодичне зростання в суспільстві безробіття. Основні типи безробіття - фрикційне, структурне та циклічне.
3. Державна політика зайнятості – діяльність держави, спрямована на регулювання елементів ринку праці для досягнення оптимального рівня зайнятості, більш повної відповідності робочої сили та структури робочих місць, пом’якшення наслідків безробіття.
4. Соціальна політика держави – комплекс соціально-економічних заходів, спрямованих на послаблення нерівності в розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання заощаджень. Основними напрямами соціальної політики держави є: надання державних соціальних гарантій (надання соціально значущих благ та послуг усім громадянам без урахування їхнього трудового внеску й визначення потреби (безкоштовні освіта, лікування тощо); соціальна допомога (надання соціальних благ та послуг соціально уразливим групам населення на основі визначення їх потреб); здійснення політики соціального страхування від різних ризиків, пов’язаних з втратою працездатності та доходів.
Лекція 4. ТОВАРНИЙ РИНОК
1.Поняття і структура національного ринку.
2.Сукупний попит. Крива сукупного попиту. Фактори, що визначають сукупний попит.
3.Сукупна пропозиція. Цінові та нецінові фактори, що визначають сукупну пропозицію.
4. Сукупний попит – сукупна пропозиція як модель економічної рівноваги.
Поняття і структура національного ринку
Національний ринок – це сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, за посередництвом яких здійснюється реалізація товарів та послуг, обіг капіталу, купівля-продаж робочої сили.
Основними складовими національного ринку є:
ринок товарів та послуг (благ)
ринок грошей та цінних паперів
ринок робочої сили.
Суб’єктами національного ринку виступають всі макроекономічні суб’єкти:
домашні господарства, бізнес фірми (підприємства), держава, закордон.
Ринок товарів і послуг – це система економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу руху товарів та послуг, які задовольняють споживчий та інвестиційний попит макроекономічних суб’єктів.
Споживчий попит – платоспроможний попит домашніх господарств на:
- товари тривалого користування (транспортні засоби, предмети побуту та інше);
- товари поточного споживання (продукти харчування, одяг, енергія та інше);
- послуги (житло, охорона здоров’я, особисті послуги, освіта та інше).
Інвестиційний попит – попит бізнес-фірм (підприємств) на блага для:
- відновлення основного капіталу;
- збільшення реального капіталу.
Основою взаємодії бізнес – фірм (підприємств) та домашніх господарств на цьому ринку є пропорція, в якій дохід кінцевого використання розподіляється на споживання та заощадження (ДКВ=СВ+З).