3. Чистий внутрішній продукт і національний дохід

Чистий внутрішній продукт– ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів та послуг за винятком відрахувань на споживання капіталу (амортизації – щорічних відрахувань, що показує розмір капіталу, спожитого в процесі виробництва).

ЧВП = ВВП – A (2.17).

ЧВП за витратами: ЧВП(в)= ВВП-A = CВ+(ВІ-A)+ДЗ+ЧE = CВ+ЧІ+ДЗ+ЧЕ (2.18).

ВI = A + ЧІ (2.19).

ЧВП за доходами:

ЧВП (д)= ВВП – A = ЗП + рента + процент + прибуток + НП (2.20).

Національний дохід(НД) – сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі; це дохід, який створено факторами виробництва в результаті їхньої участі в процесі виробництва поточного обсягу ВВП.

НД = ЧВП (д) – НП (2.21).

НД = ЗП + рента + процент + прибуток (2.22).

Національний дохід суспільства виступає одним із найважливіших показників функціонування економіки як єдиного цілого. Поряд з ВВП він відіграє важливу роль в макроекономічному аналізі. Це пов’язано з тим, що саме в НД відбиваються найважливіші соціально-економічні явища, суперечності та процеси, пов’язані з рухом суспільного багатства, а також результати та структура суспільного відтворення за певний час. Рух НД послідовно охоплює всі фази суспільного відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання.

4. Особистий дохід та дохід кінцевого використання

Особистий дохід(ОД) – це дохід, отриманий власниками економічних ресурсів до сплати індивідуальних податків.

ОД = НД- ВСС-ППК-НПК+ТП (2.23), де:

НД – національний дохід;

ВСС – внески на соціальне страхування. Єдиний внесок на загальнообов’язкове соціальне страхування – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

ППК – податок на прибуток корпорацій;

НПК – нерозподілений прибуток корпорацій (загальний прибуток корпорацій – податок на прибуток корпорацій – дивіденди);

ТП – трансфертні платежі.

Дохід кінцевого використання (ДКВ) - це частина особистого доходу, яка залишається в розпорядженні домашніх господарств після сплати індивідуальних податків та використовується ними на споживання й заощадження.

ДКВ = ОД-(ПДФО+ПМ+ПС) (2.24), де:

ОД – особистий дохід;

ПДФО – податок на доходи фізичних осіб;

ПМ – податок на майно;

ПС – податок на спадщину.

ДКВ = СВ+З (2.25), де:

СВ – споживчі витрати домашніх господарств;

З – заощадження.

ВИСНОВКИ

1. Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних статистичних показників, які відображають найважливіші аспекти економічної діяльності країни щодо виробництва і споживання продукції, розподілу й перерозподілу доходів та формування національного багатства. СНР – це міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни.

2. Основними показниками національних рахунків є валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, чистий внутрішній продукт, національний дохід, особистий дохід та дохід кінцевого використання.

3. Номінальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в поточних ринкових цінах, тобто в цінах, які склалися на момент його розрахунку (на даний момент). На його величину впливає динаміка обсягу виробництва та динаміка рівня цін.

4. Реальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базовий. Він точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту тому, що не враховує зміну рівня цін. На величину реального ВВП впливає лише зміна обсягів виробництва.

Лекція 3. РИНОК ПРАЦІ

1. Ринок праці та механізм його функціонування.

2. Безробіття: сутність, види та соціально-економічні наслідки.

3. Державне регулювання зайнятості.

4. Економічна нерівність та політика соціального захисту населення.

1. Ринок праці та механізм його функціонування

Ринок праці– ринок, на якому в результаті взаємодії попиту та пропозиції встановлюється ціна на трудові послуги у вигляді заробітної плати.

Попит на працю – обсяг попиту в економіці на ресурси праці, він дорівнює кількості робочих місць, які створені в економіці. Представниками попиту є бізнес-фірми (підприємці), держава. Попит на працю визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічного оснащення виробництва.

Фактори попиту на працю: рівень цін на трудові ресурси (рівень заробітної плати); попит на товари та послуги; ціни на обсяги ресурсів-заміщувачів праці; технології; фіскальна (бюджетно-податкова) політика.

Пропозиція праці – це загальна чисельність робітників, які можуть та бажають працювати за даних умов. Фактори пропозиції праці: рівень цін на трудові ресурси (рівень заробітної плати); освітній та культурний рівень, існуючі традиції; рівень профспілкового захисту; фіскальна (бюджетно-податкова) політика тощо.

За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:

1) потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця (хто може бути залучений до занятих: домогосподарки, студенти денної форми та учні старших класів, військовослужбовці тощо);

2) циркулюючого, тобто сфери купівлі – продажу робочої сили (відносяться безробітні);

3) внутрішньофірмового, тобто того, де боротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками.

Неокласична теоріявиходить з того, що за умови досконалої конкуренції і гнучкої заробітної плати, попит підприємств (фірм) на працю пов’язується з досягненням максимізації прибутку. Ця теорія спирається на передумови, що на ринку праці панує досконала конкуренція з абсолютно гнучкою заробітною платою, а критерієм попиту підприємств на працю є максимізація прибутку. З огляду на це, підприємства, визначаючи свій попит на робочу силу, зіставляють приріст витрат на працю з вигодами від її використання, тобто приростом доходу. Це означає, що кожне підприємство збільшуватиме попит на працю доти, поки приріст його витрат на оплату праці не перевищить приріст виручки від реалізації продукту. Прихильники неокласичної теорії спираються не на номінальну, а на реальну заробітну плату. Чим вищою є реальна заробітна плата, тим більшою є пропозиція робочої сили.

Прихильники кейнсіанської теорії в обґрунтуванні функції попиту на працю не враховують заробітну плату, оскільки вважають її негнучкою в короткостроковому періоді. Попит на працю кейнсіанці ставлять у залежність від сукупного попиту. Це означає, що в кейнсіанській теорії сукупний попит зумовлює не тільки обсяг продукції, який має бути вироблений економікою, а й ту кількість праці, що необхідна для її виробництва. Визначаючи функцію пропозиції праці, прихильники кейнсіанської теорії, на відміну від неокласиків, спираються не на реальну, а на номінальну заробітну плату. Кейнс вважав, що номінальна заробітна плата може змінюватися лише у один бік – у бік зростання, оскільки намагання підприємств зменшити реальну через зниження номінальної заробітної плати викликає сильнішу протидію, ніж зниження реальної заробітної плати в результаті зростання цін. Зі зростанням номінальної заробітної плати пропозиція праці збільшується. Отже, пропозиція праці у кейнсіанській теорії є зростаючою функцією від номінальної заробітної плати. Отже, кейнсіанська теорія стверджує, що заробітна плата не впливає на функціонування ринку праці.