71. Відшкодування шкоди завданої державою, органом влади, місцевого самоврядування у тому числі при нормотворчій діяльності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Суб'єктом відшкодування завданої шкоди є держава, Автономна республіка Крим та орган місцевого самоврядування. Тобто шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування. Відповідальність за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, настає незалежно від вини цих органів, тобто і при випадковому завданні.

72. Відшкодування шкоди завданої незаконними діями, бездіяльності органів дізнання, слідства та інших правоохоронних органів.

Ця шкода відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб цих правоохоронних органів. До цих незаконних дій законодавець відносить наступні: 1) незаконне засудження; 2) незаконне притягнення до кримінальної відповідальності; 3) незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд; 4) незаконне затримання; 5) незаконне накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Заподіяна фізичній особі цими незаконними діями шкода відшкодовується державою незалежно від вини правоохоронних органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановления судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на винесення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

73. Відшкодування шкоди завданої,неповнолітньою,малолітньою,недієздатною особою. За загальним правилом, відповідальність за шкоду, завдану малолітніми, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітньої особи. Окрім цього, законодавець встановлює також і відповідальність навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за малолітньою особою, а також особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору , за шкоду, завдану малолітньою особою під час перебування під наглядом цих закладів чи осіб. Однак, якщо встановити вину конкретної особи неможливо, то всі винні в цьому заподіянні шкоди особи несуть дольову відповідальність. Розмір часток, у межах яких ці особи нестимуть відповідальність, визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду відповідно до частки вини кожного з них. Такий самий принцип дольової відповідальності встановлено законодавцем і у випадку, якщо шкоди завдано спільними діями кількох малолітніх осіб.Обов'язок батьків (усиновлювачів), опікунів чи інших зобов'язаних осіб відшкодовувати шкоду, яку завдано малолітніми, не припиняється навіть у разі досягнення малолітніми повноліття. Однак по досягненні повноліття особу може бути зобов'язано судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років життю або здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а зобов'язані до відшкодування особи є неплатоспроможними або померли.Відшкодувавши шкоду, завдану малолітніми, жодна з фізичних та юридичних осіб, які визнані зобов'язаними суб'єктами за цим видом делікту, не має права зворотної вимоги (регресу) до малолітньої особи. За загальним правилом, неповнолітні особи є повністю дієздатними, тобто такими, що можуть самостійно у повному обсязі нести покладену на них відповідальність. Однак якщо неповнолітня особа немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, то цю шкоду відшкодовують субсидіарно її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, а у разі, якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, то і цей заклад.

74. Відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки. Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для осіб, яку цю діяльність здійснюють, та інших осіб (ст. 1187 ЦК).Характерні ознаки джерела підвищеної небезпеки:• неможливість повного контролю з боку людини;• наявність шкідливих властивостей;• велика ймовірність завдання шкоди.  судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-яке застосування концентрованої енергії у таких випадках, коли енергію використовано не в споживчих цілях, не в побуті, а на виробництві, на транспорті. Тому газопровід, електромережа в квартирі не визнаються джерелом підвищеної небезпеки, оскільки умови їх використання не створюють ніякої небезпеки для оточення. Всі так звані засоби звичайного озброєння (танки, артилерія, ракети тощо) є джерелом підвищеної небезпеки.Всіх домашніх тварин, хоча б вони й мали непокірний норов, не може бути віднесено до джерел підвищеної небезпеки, окрім службових собак та собак бійцівських порід. Однак дикі звірі є джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх перебування у володінні людини.

75. Відшкодування шкоди завданих каліцтвом іншим ушкодженням чи смертю. Щодо шкоди, то слід зазначити, що цим протиправним діянням фізичній особі заподіюється каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть.Під поняттям смерть слід розуміти певний стан організму фізичної особи, який посвідчується висновком компетентного медичного органу і характеризується непоправними руйнівними процесами центральної нервової системи та кори головного мозку, що наступали внаслідок припинення функціонування життєво важливих систем людини (судинно-кровоносної, дихальної, нервової).Поняттям "каліцтво" охоплюється дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я. Травма характеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження, наприклад, удар результатом якого є перелом кісток. Професійне захворювання — це таке ушкодження здоров'я, що передбачено чинним законодавством та стало результатом не одноразового, а, як правило, систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є властиво для певного виду професії. Наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар'єрах тощо. дним видом видатків, які має бути відшкодовано потерпілому внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, є його додаткові витрати, які зумовлені необхідністю допомоги та догляду. І тому в разі обґрунтованості та доведеності потерпілий може вимагати додаткових витрат на:• посилене харчування;• санаторно-курортне лікування;• придбання ліків;• протезування;• сторонній догляд.Цей перелік не є вичерпним, і тому за необхідності може бути відшкодовано також і витрати на придбання спеціальних транспортних засобів, підготовку до іншої професії тощо. Порядок відшкодування додаткових витрат у разі втрати працездатності від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання встановлено спеціальним законом.

76. Відшкодування моральної шкоди.Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров’я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Умови відшкодування моральної шкодиВідповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.95 р. (зі змінами та доповненнями) при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з’ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.Особи, які мають право на відшкодування моральної шкоди.Право на відшкодування моральної шкоди має фізична особа, честь, гідність та ділову репутацію якої принижено, або юридична особа у зв’язку з приниженням її ділової репутації.

77. Відшкодування за шкоду спільно заподіяну кількома особами. Спільною вважається шкода як неподільний результат неправомірних дій або бездіяльності двох і більше осіб. При цьому не обов'язково, щоб дії або бездіяльність, які завдали шкоди іншим особам, збігалися за часом. Дане правило поширюється на випадки, коли неможливо встановити, яка дія та в якій мірі спричинила настання такого наслідку. Проте причинний зв'язок між кожною дією окремо і наслідком повинен бути прямим, а не опосередкованим.Особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність за правилами ст. 543 ЦК. Тобто потерпілий має право вимагати відшкодування завданої шкоди частково або в повному обсязі як від усіх осіб, які спільними діями або бездіяльністю завдали шкоди, разом, так і від будь-кого з них окремо.В останньому випадку виконання зобов'язання із відшкодування шкоди одним із її заподіювачів припиняє зобов'язання повністю або частково. У разі одержання відшкодування не в повному обсязі від одного із заподіювачів шкоди, потерпілий має право вимагати недоодержане від решти осіб, які завдали шкоди. Оскільки солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконано в повному обсязі, особи, які завдали шкоди, не звільняються від зобов'язання.Особа, яка відшкодувала завдану шкоду повністю, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти заподіювачів у рівній частці за вираховуванням частки, яка припадає на нього за правилами Якщо один із заподіювачів шкоди не сплатив частки, належної особі, яка завдала шкоди і у повному обсязі виконала солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти заподіювачів). Тобто ризик невиконання одним із співборжників за регресною вимогою покладається порівну на решту боржників.

78. Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення. Окремим видом зобов'язань є такі недоговірні зобов'язання, що виникають із дій, які вчиняються однією особою в майнових інтересах іншої без спеціального доручення. Внаслідок вчинення таких дій виникає право вимагати від особи, в інтересах якої такі дії вчинялися, відшкодування витрат, які були понесені у зв'язку з цим. повноважень. В житті мають місце випадки, коли одна особа без будь-яких повноважень вчиняє певні дії в інтересах іншої особи. Як правило, особа, на користь якої вчиняються такі дії, відсутня або їй невідомо про небезпеку, що виникла.Мета дій, які вчиняються в інтересах іншої особи — захистити її як майнові, так і немайнові інтереси. Оскільки при вчиненні таких дій громадянин, що їх вчиняє, може понести певні матеріальні витрати, в законодавстві повинні існувати певні гарантії відшкодування таких витрат тією особою, в інтересах якої ці дії вчиняються.Якщо ці дії будуть схвалені, надалі до відносин сторін застосовується положення про відповідний договір (доручення, зберігання).    Зобов'язання із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи можуть виникнути за таких умов:1) між учасниками правовідносин, які виникають, відсутні будь-які договірні відносини. Якщо між сторонами був укладений відповідний договір — доручення, зберігання, охорони, перевезення тощо, то відносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами відповідного договору;2) вчинення дій щодо відвернення небезпеки від майна.а) не належить до кола службових обов'язків особи, яка ці дії вчинила (дії пожежника, охоронця, сторожа);б) не пов'язані із статутною діяльністю певної організації (благодійного фонду);в) не випливає із вимог закону (дії батьків, опікунів щодо малолітніх дітей, недієздатних осіб); 3) дії вчиняються саме в інтересах іншої особи, тобто громадянин, який їх вчиняє, безпосередньо не заінтересований в таких діях.

79. Відповідальність за шкоду заподіяну,неповнолітніми недієздатними і громодянами,нездатними розуміти зазначених своїх дій. Неповнолітні, які не досягли 15 років, по чинному законодавству не відповідають за шкоду, заподіяну ними іншим особам, в тому числі за заподіяння шкоди з використанням джерела підвищеної небезпеки. Згідно з статтею 446 ЦК України за шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці до 15 років, несуть відповідальність перед потерпілими його батьки (усиновителі) або опікуни при наявності загальних підстав відповідальності, передбачених статтею 440 ЦК України, тобто поведінка зазначених відповідальних осіб повинна бути протиправною і винною. При цьому під їх виною слід розуміти нездійснення належного нагляду за підлітками в момент заподіяння шкоди або безвідповідальне ставлення до їх виховання чи неправомірне використання батьківських прав, потурання пустощів, хуліганських дій, бездоглядність дітей, відсутність до них уваги та ін.). Тому відповідальні особи не можуть звільнитися від відповідальності, намагаючись довести свою невинність посиланням, наприклад, на такі обставини:1) відсутність їх вдома в момент заподіяння підлітком шкоди;2) шкода заподіяна дітьми тоді, коли вони гостювали у родичів, знайомих;3) проживання окремо від дитини і коли шлюб з матір'ю (батьком) дитини розірваний або визнаний недійсним.До відповідальності притягуються обидва батьки підлітка, оскільки батькоі мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Батьки .користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано. Відповідальність батьків повинна мати частковий характер, оскільки кожний з батьків неповнолітнього відшкодовує заподіяну шкоду в зв'язку з власними винними діями (бездіяльністю). Громадянин, який внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, може бути обмежений судом у дієздатності в порядку,передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, і над ним встановлюється піклування. Він може укладати угоди по розпорядженню майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатись ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. При припиненні громадянином зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами суд скасовує обмеження його дієздатності.

80. Поняття та елементи договору простого товариства. Договір простого товариства - це договір, за яким кілька осіб (товаришів) зобов'язуються з'єднати свої внески і спільно діяти для досягнення спільної мети. Значення договору простого товариства, його місце у цивільному обороті в першу чергу зумовлені тим, що це - єдиний передбачений Цивільним Кодексом договір, що регулює спільну діяльність його учасників. Така діяльність може бути спрямована на досягнення будь-яких законних цілей: будівництво будинку, кооперування виробництв, благодійність, здійснення різних комерційних проектів.Договір простого товариства є консенсуальним; він вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх його істотних умов: про предмет, вклади учасників у спільну справу і обов'язки з ведення спільної діяльності. Предметом договору простого товариства є спільне ведення діяльності, спрямованої до досягнення спільної для всіх учасників мети.

81. Зміст та припинення договору простого товариства. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. Сторонами договору простого товариства можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, в тому числі публічно-правові утворення. Однак якщо діяльність товариства спрямовано на отримання прибутку, то сторонами договору можуть бути тільки суб'єкти підприємництва — фізичні особи та/або комерційні організації. Учасником такого договору може бути і некомерційна організація, якщо така діяльність не суперечить її статутній меті. У разі, якщо для здійснення певного виду діяльності, передбаченої договором простого товариства, законом передбачено отримання ліцензії, така умова поширюється тільки на тих учасників товариства, які фактично займатимуться цим видом діяльності. Одна й та сама особа може бути учасником декількох договорів про спільну діяльність. Специфікою правового становища учасників договору простого товариства є те, що їх не можна поділити на уповноважену й зобов'язану сторони. Маючи цілу низку прав і обов'язків стосовно один одного, кожен із партнерів як кредитор може вимагати від інших учасників виконання належних обов'язків, будучи при цьому боржником щодо них. Припинення договору простого товариства крім загальних підстав, передбачених главою 50 ЦК, може бути здійснено на основі спеціальних підстав, передбачених ст. 1141 ЦК. Серед них можна виділити такі групи:1) припинення договору простого товариства внаслідок припинення правосуб'єктної особи одного з учасників — смерть громадянина, ліквідація чи реорганізація юридичної особи, визнання учасника недієздатним, обмежено дієздатним, безвісно відсутнім;2) припинення внаслідок погіршення фінансового стану учасника — оголошення банкрутом, виділення частки учасника на вимогу його кредитора;3) припинення внаслідок виходу одного з учасників — відмова від подальшої участі в договорі або розірвання його на вимогу одного з учасників;4) припинення договору внаслідок спливу строку договору, досягнення мети або ж настання обставин, за яких досягнення мети товариства стало неможливим. У разі припинення договору простого товариства речі, передані в спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

82. Поняття, предмет, ціна, форма, зміст договору купівлі продажу. Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (друга сторона), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, яке є в наявності і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише у грошовому вираженні. В окремих випадках для покупця становить інтерес не саме придбане майно (як матеріальний об'єкт), а зафіксоване в ньому те чи інше право вимоги, наприклад, у разі купівлі цінних паперів. Оплата придбаного майна повинна здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом. Предметом договору купівлі-продажу є, в першу чергу, речі (товари), тобто предмети матеріального світу (як створені людиною, так іприродою), що задовольняють певні людські потреби.Якщо договором купівлі-продажу передбачено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, які обумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але не визначено способу перегляду ціни, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передачі товару. При простроченні продавцем виконання обов'язку передати товар ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передачі товару, передбачений договором. А якщо він договором не передбачений, на момент визначений відповідно до ст. 314 ГК РФ, яка передбачає розумний строк виконання зобов'язання.