27. Припинення договору найму

Договір найму (оренди) припиняється у разі:

1) закінчення строку його дії;

2) смерті фізичної особи-наймача, якщо інше не встановлено договором або законом;

3) ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем;

4) розірвання договору на вимогу однієї із сторін у випадках, передбачених законом.

Головною підставою припинення цього зобов'язання є закінчення строку договору. Однак якщо наймач і далі користується майном після закінчення строку договору найму, то, якщо немає заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який було раніше встановлено договором.

Від договору найму (оренди), укладеного на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за 1 місяць, а у разі найму нерухомого майна — за 3 місяці. Договором або законом може бути встановлено інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

28. Розірвання договору найму

Договір найму (оренди), укладений на певний строк, може бути розірвано лише у випадках, встановлених законом. Зокрема, відповідно до ст. 783 ЦК, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту було покладено на наймача.

Наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

У разі припинення договору наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому її було одержано, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Інакше наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

29. Договір оренди державного та комунального майна

Орендою є правочин, за яким орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку.

Характеристика оренди державного та комунального майна.

1. Орендою є строкове користування майном. Строковість означає обов'язок орендаря після припинення договору оренди повернути майно.

2. Оренда здійснюється на засадах оплатності, що матеріалізується в формі орендної плати. Орендна плата — це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Якщо в договорі оренди передбачено натуральну або грошово-натуральну форму орендної плати, орендар замість грошей може вносити орендну плату шляхом передачі орендодавцеві частини своєї продукції, виконання певних робіт чи надання послуг.

3. При оренді відбувається користування майном, яке необхідне чля здійснення підприємницької та іншої діяльності". Цей "діяль- пісний® аспект підкреслює суспільно корисну мету оренди державного та комунального майна, можливість виходу за його допомогою на ринок, не обмежуючись використанням об'єкта оренди для власних (внутрішніх) потреб орендаря.

Законодавство встановлює виключний перелік Державного та комунального майна, яке може бути об'єктом оренди. Згідно зі ст. 4 Закону "Про оренду державного та комунального майна" об'єктами оренди є:

1) цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). При цьому цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання;

2) нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;

майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, Створених у процесі приватизації (корпоратизації);

3) цілісні майнові комплекси казенних підприємств;

4) об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації, а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

Істотні умови, за відсутності яких договір може бути визнано як неукладений:

• об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

• термін, на який укладається договір оренди;

• орендна плата з урахуванням її індексації;

• порядок використання амортизаційних відрахувань;

• відновлення орендованого майна та умови його повернення;

• "виконання зобов'язань;

• забезпечення виконання зобов'язань — неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо;

• порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди;

• відповідальність сторін;

• страхування орендарем взятого ним в оренду майна;

• обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють відповідному орендодавцеві заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з Переліком документів, які подаються орендодавцеві для укладання договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства (організації), його структурного підрозділу, нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що знаходиться на балансі підприємства (організації), господарського товариства і є державною власністю.

31. Прокат. За договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний або реальний, відплатний. Договір прокату є договором приєднання, так як наймодавець може встановлювати типові умови договору прокату. Крім того від відноситься до публічних договорів. Предметом договору є рухома річ, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб. Плата за прокат речі встановлюється за тарифами наймодавця. Специфіка договору прокату полягає в тому, що: а) наймач не має права на укладення договору піднайму; б) наймач не має переважного права на купівлю речі у разі її продажу наймодавцем; в) капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець за свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача. Форма договору: усна. Організація прокату видає письмовий документ, наприклад, квитанцію. Наймач має право відмовитися від договору прокату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час. При цьому, плата за прокат речі, що сплачена наймачем за весь строк договору, зменшується відповідно до тривалості фактичного користування річчю.

32. Оренда земельної ділянки. За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Сторонами договору є наймодавець та наймач. Істотними умовами договору є: умови про предмет; строк договору оренди; орендна плата; цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта; відповідальність сторін. Предметом найму є земельна ділянка з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, якi знаходяться на нiй, або без них. Форма договору: письмова, а за бажанням сторін може посвідчуватися нотаріально. Так, наймач земельної ділянки зобов’язаний: а) використовувати земельну ділянку відповідно до мети, яка визначена в договорі; б) здійснювати комплекс заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню земельної ділянки; в) утримуватися від порушень прав власників сусідніх земельних ділянок i суб’єктів сервітутних прав. Договір найму (оренди) земельної ділянки припиняється у разі: 1) закінчення строку дії договору; 2) на вимогу наймача, попередньо повідомивши про це наймодавця 3) на вимогу наймодавця, якщо наймач: а) протягом одного року не почав використовувати земельну ділянку, у зв'язку з чим земельна ділянка може втратити свою споживчу вартість; б) використовує земельну ділянку не за призначенням, яке було визначене у договорі; в) незважаючи на попередження наймодавця, не здійснює заходів для запобігання псуванню, забрудненню земельної ділянки або не вживає заходів для відновлення якості земельної ділянки, що було визначено в договорі; г) протягом 3 місяців підряд не вносить плати за користування земельною ділянкою.

33. Договір лізингу. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний (консенсуальний), відплатний. Істотними умовами договору є умови про предмет, строк та плату. Так, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, то продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір

продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, то продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

34. Види та форми лізингу. Форма письмова. Фінансовий(непрямий)(не менше 1 року) - договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоотримувач за своїм замовленням одержує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, що не менше терміну, протягом якого амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Оперативний - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоотримувач за своїм замовленням одержує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, що менший від терміну, протягом якого амортизується 90% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Зворотня форма - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Міжнародна форма - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Пайова форма - це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти.

35. Права та обов’язки сторін за договором лізингу. Права Лізингодавця: інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти; здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання; відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору; вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу. Права Лізингоодержувача: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу. Обов'язки Лізингоодержувача: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо Інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. Обов'язки Лізингодавця: у передбачені договором строки надати лізингоодержувачеві предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу; відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором; прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

36. Договір позички. За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний або консенсуальний, безвідплатний. Сторонами договору є позичкодавець та користувач. Істотною умовою договору є умова про предмет. Так, предметом позички може бути лише індивідуально-визначені не споживні речі як рухомі, так і нерухомі. Форма договору: усна щодо речей побутового призначення між фізичними особами або письмова - між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою. Крім того, договір позички будівлі, іншої капітальної споруди укладається у формі, яка визначена відповідно до ст.793 ЦК України, а щодо транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа, - у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Основним обов’язком позичкодавця є обов’язок передати користувачеві річ у користування. Позичкодавець має право на: а) відчуження речі, яка передана ним у користування. При цьому, до набувача речі переходять права та обов'язки позичкодавця; б) вимагати примусового повернення речі, а також відшкодування завданих збитків, якщо після припинення договору користувач не повертає річ. Користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування. При цьому, він зобов'язаний: 1) користуватися річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної у договорі; 2) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено договором; 3) повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

37. Договір найму житла. За договором найму (оренди) житла одна сторона — власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Укладається у письмовій формі, проте недодержання сторонами письмової форми не тягне за собою визнання його недійсним. Предмет – помешкання(квартира або її частина, житловий будинок або його частина). Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому. До складу помешкання, що є предметом договору найму, обов’язково входить житлове приміщення (одна чи декілька кімнат, частина кімнати). Сторони: фіз. і юр. особи (наймодавець – власник житла – фіз. і юр. особа, наймач – фіз. і юр. особа). Однак, якщо наймачем є юр. особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фіз..осіб. У договорі найму житла мають бути вказані особи, які постійно проживатимуть разом з наймачем. Якщо наймачами житла є декілька осіб, їх обов’язки за договором найму житла солідарні (вони усі є співнаймачами житла). Може бути як реальним (момент укладення – передача житла у користування), так і консенсуальним (з моменту досягнення сторонами згоди за всіма його істотними умовами). Також двостороннім, оплатним. Укладається на строк встановлений договором. Якщо не зазначається, то на 5 років. До одного року – короткостроковий.

38. Права наймача житла та членів його сім’ї. Наймач має право: вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому за взаємною згодою з особами, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця; дозволити, за попереднім повідомленням наймодавця, тимчасове проживання у помешканні іншої особи (осіб) без стягнення плати за користування житлом (тимчасових мешканців). При цьому, тимчасові мешканці не мають самостійного права користування житлом, тому повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше семи днів від дня пред'явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про звільнення помешкання; переважне право на укладення договору найму житла на новий строк у разі спливу строку договору, а у разі продажу житла - переважне перед іншими особами право на його придбання; укласти договір піднайму житла.

39. Зміна та розірвання договору найму. За договором найму житла допускається заміна наймача: а) на вимогу наймача та інших осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця – однією з повнолітніх осіб, які постійно проживали разом з наймодавцем; б) у разі смерті наймача або вибуття його з житла - повнолітньою особою, яка проживала з наймачем, або, за погодженням з наймодавцем, одна або кілька із цих осіб. Розірвання договору найму житла може мати місце як на вимогу наймача, так і на вимогу наймодавця. Так, наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за 3 місяці. При цьому, якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати від нього плату за користування житлом за 3 місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою. Крім того, він має право відмовитися від договору найму житла, якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому. Договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі: 1) невнесення наймачем плати за житло за 6 місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази; 2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає.

40. Приватизація житла. Приватизацією є відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках державного житлового фонду на користь громадян України. Державним житловим фондом вважаються будинки, квартири (кімнати) місцевих рад, а також житлові приміщення, які знаходяться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств та установ. До об'єктів, що підлягають приватизації, належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два наймачі і більше, які використовуються громадянами на умовах найму. Перелік об'єктів, які не підлягають приватизації, а саме: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств та установ, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам житлових приміщень з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам, що мешкають в них або перебувають у черзі громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

41. Договір підряду. За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Мета договору: виготовлення, обробка, переробка, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Сторонами договору є замовник і підрядник. Для виконання складного комплексу робіт, зокрема у сфері капітального будівництва, застосовується принцип генерального підряду. Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. Істотною умовою договору є умова про предмет. У договорі підряду можуть встановлюватися строки виконання роботи або її окремих етапів. Законом або договором підряду для результату роботи може передбачатися гарантійний строк. Форма договору: письмова. Основним обов’язком підрядника є виконання за завданням замовника певної роботи і передача йому результату виконаної роботи. Підрядник має право на ощадливе ведення робіт за умови забезпечення належної їх якості. Підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.

42. Договір перевезення. Перевезення – один із видів підприємницької діяльності, яка не супроводжується створенням яких-небудь предметів матеріального світу. Результат – переміщення вантажів, пасажирів, багажу й пошти. Види транспорту: транспорт заг. користування (залізничний, морський, автомобільний, повітряний, річковий (внутрішній - водний), місцевий електротраспорт, промисловий залізничний транспорт.Договори: перевезення вантажу, пасажирів і багажу, чартеру (фрахтування).

43. Договір перевезення вантажу. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Юридичні ознаки договору: двосторонній, реальний або консенсуальний (на морському транспорті) та відплатний. Договір перевезення вантажу носить публічний характер. Сторонами договору є перевізник (суб’єкт підприємницької діяльності) і відправник (фіз. і юр.). Істотною умовою договору є умова про предмет. Форма договору: письмова. Договір перевезення вантажу відноситься до договорів на користь третьої особи.

44. Договір перевезення пасажирів та багажу. Ще одним різновидом договору перевезення є договір перевезення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (перевезення пасажира) або реальний (перевезення багажу), відплатний. Форма договору: усна (при купівлі квитка або шляхом здійснення конклюдентних дій, наприклад, шляхом подачі міського транспорту до зупинки, посадка пасажира в таксі, прохід через турнікети метро, здійснення платежу жетоном тощо). Предметом договору є надання послуг, пов’язаних з перевезенням. Зміст договору становлять права та обов’язки сторін. Законодавець до основних відносить право пасажира: одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком; провозити з собою безоплатно одну дитину віком до 6 років без права зайняття нею окремого місця; купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною; перевозити з собою безоплатно ручну поклажу у межах норм, встановлених транспортними кодексами (статутами); зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби – на весь час хвороби; відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість квитка – залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами); отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом та інше. Основним обов’язком пасажира є його обов’язок внести провізну плату за перевезення.

45. Договір морського перевезення/ чартеру/ фрахтування. За даним договором одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості одного чи декількох транспортних засобів на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, багажу, вантажу, пошти чи з іншою метою, якщо це не суперечить закону або ін.нпа. Порядок укладення чартерного договору, його форма встановлюються транспортними кодексами (статутами). Цей вид договорів застосовується на морському й повітряному транспорті. Є двостороннім, оплатним і консенсуальним. Основним перевізним документом при морському перевезенні є коносамент, у якому позначаються всі суттєві умови договору. Основні умови договору: найменування судна, якщо вантаж прийнято для перевезення; найменування перевізника; назву місця прийняття або навантаження вантажу; найменування відправника; найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або без найменування (ордерний коносамент чи коносамент на пред’явника); найменування вантажу, його маркірування, кількість місць або кількість відповідної міри (маси, об’єму), а у деяких випадках з описом його зовнішнього вигляду й особливостей; рахт або інші належні перевізникові платежі; вказівку на час й місце видачі коносамента тощо.

46. Договір зберігання. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний та безвідплатний. Однак, коли зберігання здійснюється на засадах підприємницької діяльності (професійним зберігачем), то він перетворюється у взаємний, консенсуальний та відплатний. Істотною умовою є предмет договору. Форма договору зберігання залежить від виду договору і може бути як усна, так і письмова, в тому числі і видача певних документів (розписка, квитанція чи інший документ), що підписані зберігачем. До обов'язків зберігача відносяться: обов'язок прийняти річ на зберігання, у випадку, коли договір консенсуальний; обов'язок зберігати річ впродовж всього обумовленого договором строку або до моменту витребування речі поклажодавцем; обов'язок забезпечувати схоронність речі; обов'язок піклуватись про річ, як про свою власну, у випадку коли зберігання здійснюється безоплатно; обов'язок надавати послуги по зберіганню особисто; обов'язок не користуватись річчю, що передана поклажодавцем, а також не передавати її у користування іншій особі; обов'язок повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання або відповідну кількість речей того ж роду та якості у випадку зберігання речей, що визначені родовими ознаками

47. Спеціальні види договору зберігання. До спеціальних видів зберігання слід відносити: а) зберігання речей у ломбарді. Форма договору зберігання в ломбарді є письмовою і оформляється шляхом видачі поклажодавцю іменної квитанції. Особливість прав полягає в тому, що зберігач (ломбард) зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, що прийняті на зберігання у повній сумі їх оцінки. Окрім цього, у випадку коли поклажодавець не виконає свого обов'язку забрати річ – зберігати її ще в продовж 3 місяців від дня закінчення строку договору, після чого реалізувати її. б) зберігання цінностей у банку, проводиться як шляхом зберігання з наданням індивідуального банківського сейфу, що охороняється банком так і шляхом зберігання з наданням індивідуального банківського сейфу, що не охороняється банком. Зберігачем за даним договором є виключно банк. Об'єктом даного виду зберігання є не будь-яка річ, а лише документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. Укладення договору посвідчується видачею банком поклажодавцю іменного документа, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей. в) зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту, яке здійснюється або шляхом зберігання у власне камерах схову чи автоматичних камерах схову. Особливим суб'єктом даного договору є зберігач, яким може виступати тільки організація, підприємства транспорту. Поклажодавцем за цим різновидом зберігання може бути тільки фізична особа. У випадку втрати, нестачі або пошкодження речі, що була здана до камери схову, заподіяні поклажодавцю збитки відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування. г) зберігання речей у гардеробі організації. д) зберігання речей пасажира під час його перевезення. Зберігачем за цим договором буде власник відповідного транспортного засобу, поклажодавцем може бути тільки пасажир, який уклав відповідний договір перевезення. Об'єктом може бути валіза (сумка), особисті речі пасажира, які знаходяться у спеціально відведених для цього місцях (багажне відділення, багажник тощо). е) зберігання речей у готелі. Зберігачем є готелі, гуртожитки, мотелі, будинки відпочинку, пансіонати, санаторії та інші подібні організації. Поклажодавцем – є особа, яка тимчасово проживає в них. Об'єктом даного зберігання можуть бути як особисті речі поклажодавця (валіза, сумки, автомобіль тощо) так і інші речі, що знаходяться при ньому. Специфікою даного виду зберігання є обов'язок поклажодавця негайно повідомити готель чи іншу організацію про втрату чи пошкодження речі. є) зберігання речей, що є предметом спору (секвестр). Специфікою даного договору є те, що об'єктом зберігання в порядку секвестру є річ, яка складає предмет спору. Закон виділяє такі види секвестрів: договірний (коли річ передається особі на зберігання за домовленістю сторін, між якими виник спір, до його розв'язання у судовому порядку) та судовий (коли річ передається за рішенням суду). ж) зберігання автотранспортних засобів. з) договір охорони, здійснюється як договір охорони майна, так і як договір охорони особи. Специфікою даного договору є те, що його суб'єктом є не зберігач, а охоронець. Об'єктом даного права є майно або недоторканість особи.

48. Загальна характеристика страхування. Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юр. осіб у разі настання певних подій(страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юр. особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страховий фонд створюється у грошовій чи натуральній формі. Характерними ознаками страхування є: імовірний характер відносин, згідно з яким неможливо визна­чити заздалегідь конкретного страховика, час настання страхового випадку тощо; поворотність коштів, яка полягає в тому, що страхові платежі після об'єднання їх у страховий фонд підлягають виплаті страхувальнику; перерозподільний характер відносин, який регулює участь біль­шої кількості осіб, що вносять страхові внески до фонду, ніж кількість осіб, які отримують право на виплати із страхового фонду; цільове використання створюваного фонду, тобто витрачання страхових ресурсів здійснюється виключно у чітко визначених випад­ках, які обумовлені умовами договору. За своїм змістом страхування являє собою систему відносин з формування і використання централізованих і децентралізо­ваних фондів, які необхідні для фінансування непередбачених потреб суспільства і його членів, відшкодування шкоди, яка виникла унаслідок стихійного лиха і інших подібних подій. 

49. Види і форми страхування. Страховики можуть здійснювати такі види страхування: 1) особисте страхування – страхування, пов’язане з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи; 2) майнове страхування – страхування, пов’язане з володінням, користуванням і розпорядженням майном; 3) страхування відповідальності – страхування, пов’язане з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.Залежно від вольового характеру законодавством передбачено дві форми страхування: добровільне та обов’язкове.Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником та страховиком. Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування встановлюються правилами страхування, що їх визначає страховик, а конкретні умови страхування встановлюються за згодою сторін при укладенні договору страхування.

50. Договір страхування. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний (набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором) та відплатний. Форма договору: обов’язкова письмова шляхом складання одного документа, що підписується сторонами або виданням страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). Істотними умовами договору є: а) предмет, б) страховий випадок, в) розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), г) розмір страхового платежу, д) строки сплати страхового платежу, е) строк та є) інші умови, визначені актами цивільного законодавства. Страховик зобов'язаний: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором; 5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування; 6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом. Страхувальник зобов'язаний: 1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором; 2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним; 4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення; 5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором. Перехід до страховика права страхувальника про відшкодування збитків – суброгація.

51. Відмова від здійснення страхових виплат та припинення договору . Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договір страхування припиняється за таких підстав: за згодою сторін; закінчення строку дії; виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; несплата страхувальником страхових платежів протягом 10 робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, якщо інше не встановлено договором; ліквідація страхувальника - юридичної особи або смерть страхувальника – фізичної особи чи втрата ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законодавством України; ліквідація страховика у порядку, встановленому законодавством України; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним.

52. Договір доручення. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Однак договором або законом може бути передбачено виконання дій повіреним безоплатно. Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору доручення є юридичні дії повіреного (укладення правочинів, вчинення процесуальних дій, складання актів тощо). Характерним для договору доручення є те, що повірений виконує юридичні дії від імені й за рахунок довірителя. У договорі може бути визначено розмір плати повіреному або порядок її виплати. У договорі може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя, а також територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У даному випадку строк доручення та територія є істотними умовами. Форма договору: застосовуються загальні положення про форму правочину. Права та обов'язки повіреного: зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення; має право відступити від змісту договору, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений: а) не міг попередньо запитати довірителя; б) не одержав у розумний строк відповіді на свій запит; повинен виконати дане йому доручення особисто; має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові) якщо: а) це передбачено договором; б) повірений був вимушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя.; зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; зобов’язаний після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився; зобов’язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення. Права довірителя: має право в односторонньому порядку змінити, відмінити свої вказівки чи дати повіреному нові інструкції щодо порядку виконання доручення; має право знати про передоручення; має право контролювати дії повіреного та своєчасно вжити заходів з метою захисту своїх інтересів.

53. Договір комісії. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Форма укладення договору: письмова. Істотними умовами договору є умови про предмет та ціну. Предметом договору комісії є правочин, який комісіонер укладає з третіми особами за рахунок комітента з приводу продажу чи купівлі майна. Тобто, предметом договору є юридичні акти (правочини), а не фактичні дії, як, наприклад, у договорах перевезення, зберігання тощо. Права та обов'язки комісіонера: зобов'язаний вчинити правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок; має право за згодою комітента укласти договір субкомісії з третьою особою (субкомісіонером); має право для забезпечення своїх вимог за договором притримати річ, яка має бути передана комітентові; має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв’язку з виконанням своїх обов’язків за договором комісії. Права та обов'язки комітента: якщо комітент має заперечення щодо звіту комісіонера, то він повинен повідомити про це комісіонера протягом 30 днів від дня отримання звіту; ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна несе комітент як його власник.

54. Договір управління майном. За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний та відплатний. Істотними умовами договору є перелік майна, що передається в управління, та розмір і форма плати за управління майном. Форма договору: письмова, а договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Юридичні ознаки договору: взаємний, реальний та відплатний. Істотними умовами договору є перелік майна, що передається в управління, та розмір і форма плати за управління майном. Форма договору: письмова, а договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Права та обов'язки управителя: зобов’язаний управляти майном відповідно до умов договору. При цьому, він може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління; має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на майно, передане в управління; зобов’язаний управляти майном особисто; зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто; має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат; має право відраховувати належні йому грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління, якщо це передбачено договором.

55. Договір позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, безвідплатний або відплатний. Істотною умовою договору позики є його предмет. Форма договору: усна або письмова. Спрощене оформлення договору позики можливе шляхом представлення розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Проте, складання розписки позичальником не є письмовою формою укладення договору позики, і в разі якщо така письмова форма вимагалася законом, то наявність розписки не є перешкодою для настання для сторін наслідків, що передбачені. Договір позики може бути як відплатним, так і безвідплатним. Зміст договору складають його права та обов’язки. Основним обов’язком позичальника є повернення позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором. Позика має бути повернена позичальником протягом 30 днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

56. Кредит та його види та форми. Кредит – це грошові кошти, що надані за кредитним договором банком або іншою фінансовою установою (кредитодавцем) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором. Комерційний (надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів або послуг з відстроченням платежу), банківський (кредит, що надається банками, спеціалізованими кредитно-фінансовими установами економічним суб'єктам підприємницької діяльності, державі і домашнім господарствам у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та сплати відсотків ), споживчий (кредит, який надається населенню підприємствами торгівлі, банками та іншими фінансово-кредитними установами на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг.), міжнародний (рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Це кредитні відносини між державами фінансово-кредитними установами і фірмами різних країн), державний (грошові відносини, що виникають між державою та юридичними і фізичними особами у зв'язку з мобілізацією тимчасово вільних коштів, зазначених осіб у розпорядження державної влади і використання їх для фінансування державних витрат).

57. Кредитний договір. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Набирає чинності з дня досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. Істотною умовою договору кредитування є його предмет. Предметом кредитного договору можуть бути лише грошові кошти, але в жодному разі не речі. Це відрізняє кредитний договір від договору позики, предметом якого можуть бути як грошові кошти, так і речі, визначені родовими ознаками. Форма договору: письмова. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Основним обов’язком кредитодавця є надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором. Однак, окрім цього, кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом. Позичальник, в свою чергу, зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

58. Банківський вклад та банківський рахунок. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та у порядку, встановленому договором. Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний, відплатний. У випадку, коли вкладником виступає фізична особа, договір банківського вкладу вважається публічним. Законодавством передбачена можливість укладення депозитного договору на користь третьої особи. Укладення договору банківського вкладу відбувається шляхом відкриття депозитного (вкладного) рахунка. Депозитний рахунок визнається різновидом банківського рахунка, порядок відкриття якого наразі визначається Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті. На відміну від договору позики чи кредитного договору, предметом договору банківського вкладу виступають виключно грошові суми в національній або іноземній валюті (депозит). Форма договору письмова. Недотримання цієї вимоги робить договір нікчемним. Зміст договору виступає право вимоги вкладника і обов’язок банку (іншої кредитно-фінансової установи). Основним обов’язком банку є виплата вкладникові вклад та проценти на нього або дохід в іншій узгодженій договором формі. Навіть, якщо у договорі не встановлено розміру процентів на вклад, застосовується загальна облікова ставка НБУ. У банківській практиці найчастіше застосовуються такі депозитні вклади – по-перше, це може бути договір, який укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу), по-друге, на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку чи терміну (строковий вклад). Договір банківського рахунку – це банківський договір, за яким одна сторона (банк або інша фінансова установа) зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Укладення договору банківського рахунка опосередковується відкриттям рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Основними видами рахунків у залежності від їх призначення є поточні та депозитні (вкладні) рахунки. Форма договору: проста письмова. Предметом договору банківського рахунка виступає надання послуг з приводу розрахунково-касового обслуговування. Банк має право користуватися грошовим коштами, які знаходяться на рахунку клієнта, при цьому гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Умови договору, які спрямовані на обмеження такого права клієнта є нікчемними. Істотним обов’язком банку при договорі банківського рахунка є збереження банківської таємниці. Банк має право розірвати договір у разі(мала сума на рахунку, 1 рік відсутні операції та інше)+ може відмовитися від договору, якщо нема залишку на рахунку і 3 роки не здійснюються операції.

59. Загальна характеристика розрахунків за цивільним законодавством. Розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд.

Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Безготівкові розрахунки – перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фіз. осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Готівкові розрахунки – платежі готівкою юр. та фіз. осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги) і за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції та іншого майна. Участиками є платник, банк платника, отримувач, банк отримувача. Обов’язковим учасником є банк або інша фінансова установа.

60. Спільна діяльність. За договором про спільну діяльність сторони зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на об’єднання вкладів учасників(просте товариство) або без об’єднання. Форма письмова. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координації спільних дій учасників або ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін. Предметом є спільне ведення діяльності. Якщо учасники договору про спільну діяльність доручили керівництво цією діяльністю одному з учасників договору, на нього покладається також і ведення спільних справ учасників договору. Особа, якій доручається ведення спільних справ учасників договору про спільну діяльність діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору. Ведення спільних справ полягає у відкритті окремого банківського рахунку, у ведені окремого балансу, на якому враховується результати спільної діяльності, та ведення окремого бухгалтерського та податкового обліку і звітності по результатам спільної діяльності. Платник податку облік по спільної діяльності веде окремо від обліку своєї власної господарської діяльності. Для досягнення спільно ї господарської мети учасники договору роблять внески грошами чи іншим майном, або трудовою участю. Внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності є їх спільною власністю. Учасник договору про спільну діяльність не має права розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору. Порядок покриття витрат, передбачених договором про спільну діяльність, та збитків, що виникли в результаті спільної діяльності, визначається договором.