Суспільна свідомість та її структура.
Розкриття сутності людини, сутності світу її буття свідчить, що людина виступає як суб'єкт соціальної діяльності, який свідомо і цілеспрямовано впливаючи на світ і на самого себе, не просто пристосовується до умов життя, а активно змінює їх, перетворює природне і соціальне середовище відповідно до своїх потреб та інтересів. Людина є смислоутворюючим началом у цій складній системі взаємозв'язків "людина — світ". Вся історія постає як діяльність людини, що переслідує свої цілі. Соціально зумовлені цілі, вибір засобів і шляхів їх реалізації виступають важливим фактором суспільного розвитку. У цьому зв'язку істотно важливим стає питання про те, що ж таке свідомість як особливий феномен, яка її структура.
Питання про природу свідомості і її роль в життєдіяльності людини безпосередньо пов'язане з питанням про природу і сутність людини, про природу і сутність світу, про граничні основи їх буття. З вирішенням основного питання філософії, як зазначалося, пов'язаний поділ філософів на матеріалістів і ідеалістів. Якщо ідеалізм виходить з визнання ідеального як граничної основи буття світу і людини, то матеріалізм, виходячи з визнання первинності матерії, акцентує увагу на питанні про обумовленість свідомості буттям, про походження свідомості, про її сутність, про роль у життєдіяльності суспільства й особи.
В історії філософської думки питання про походження свідомості вирішувалося на різних етапах історії по-різному. Переважно зверталася увага на з'ясування специфіки свідомості як властивості матерії, на природні передумови її виникнення. Соціальна природа свідомості протягом тривалого часу залишалася нерозкритою. Розкриття соціальної природи свідомості стало можливим на основі розкриття соціально-діяльної сутності людини.
Як зазначалося, опосередкування задоволення життєвих потреб людини соціальними умовами зумовило потребу в якісно новому, порівняно з твариною, способі орієнтації. І цим способом виявилася суспільна свідомість.
Суспільна свідомість — це виражене в логічній, понятійній формі і закріплене в мові усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї сутності, свого місця у світі, ставлення до нього і до себе, можливостей його пізнання і перетворення. Свідомість як усвідомлення буття є, з однієї сторони, відображенням об'єктивної дійсності в голові людини і є об'єктивною за своїй змістом, а з другої сторони - містить у собі момент суб'єктивного ставлення людини до світу, оцінку людиною тих чи інших явищ дійсності. Усвідомлення, отже, виступає як виявлення активного відношення людини до дійсності. Це відношення реалізується насамперед через практичне освоєння людиною навколишнього світу і є відображенням форм людської діяльності і створюваного цією діяльністю предметного світу олюдненої природи. Воно містить у собі ставлення людини до природи, до системи соціальних зв'язків і відносин, які опосередковують її життєдіяльність і визначають її якісну відмінність від тварин, а також ставлення до своєї діяльності і її результатів. Усвідомлення — це єдність знань і переживань, єдність об'єктивного змісту свідомості і його оцінка.
Характер і спрямованість ставлення людини до умов свого буття зумовлюється насамперед характером і спрямованістю потреб і інтересів. Потреби, виникнувши як стан, що виражає суперечність між необхідністю існування, функціонування і обмеженістю внутрішніх можливостей її забезпечення, відображаються в голові людини в почутті незадоволеності й зумовлюють необхідність пошуку об'єкта, засобів, умов для вирішення цієї суперечності.
Сам
прояв і реалізація, задоволення життєвих
потреб людини, їх відтворення здійснюється
в її безпосередньому взаємозв'язку з
умовами існування. Причому, цей зв'язок
виявляється як щодо природи, так і щодо
суспільного життя. Разом з тим, задоволення
потреб зумовлюється не тільки безпосереднім
зв'язком людини з дійсністю, але й
опосередкуванням їх задоволення процесом
матеріального виробництва і системою
суспільних відносин. Залежність
задоволення потреб від соціальних умов
життя виражається в інтересі.
Можна сказати, що потреби й інтереси визначають характер і спрямованість ставлення людини до світу, і саме той кут зору, під яким людина сприймає його. Тому усвідомлення людиною свого відношення до світу проявляється, з одного боку, як усвідомлення своїх потреб і інтересів, а з іншого - як усвідомлення самої дійсності, її сутності, умов задоволення потреб, умов забезпечення життєдіяльності.
Таким чином, суспільна свідомість виникає як результат залежності життєдіяльності людини від соціальних умов життя, як реалізація потреби в новому типі орієнтації. Тобто свідомість — це породження, продукт суспільного буття.