- •Особливості філософського мислення
- •Основна проблематика філософії
- •Роль і місце філософії в житті суспільства
- •Зародження філософських вчень на древньому Сході (Індія, Китай)
- •Філософія стародавньої Греції
- •Основні школи давньоіндійської філософії.
- •Філософські течії стародавнього Китаю
- •Головні етапи та напрямки давньогрецької філософії
- •Основні етапи в розвитку середньовічної західноєвропейської філософії
- •Зародження західноєвропейського матеріалізму і проблеми методу
- •Раціоналізм як напрямок філософії Нових часів.
- •Сенсуалізм як філософська течія Нових часів
- •Філософія французького Просвітництва.
- •Німецька класична філософія
- •Філософія к.Маркса
- •Основні напрямки сучасної філософії
- •`Філософія життя`
- •Філософія екзистенціалізму
- •Сучасна філософія позитивізму
- •Герменевтика
- •Українська світоглядна ментальність
- •Зародження української філософської культури
- •Становлення класичної української філософії.
- •Буття, його структура та головні властивості
- •Походження
- •Буття (суще) та Бог (Сущий)
- •Проблеми субстанції. Матеріальна будова світу
- •Людина як початок і кінцева мета філософствування. Поняття людини та механізми її відтворення.
- •Сучасна філософія про походження людини. Сенс життя людини.
- •Походження духовного та його особливості.
- •Суспільна свідомість та її структура.
- •Рівні суспільної свідомості
- •Форми суспільної свідомості
- •Філософські проблеми пізнання
- •Структура пізнавального процесу
- •Істина як предмет філософського аналізу. Основні властивості істини та її критерії.
- •Етимологія
- •Філософія істини
- •Класична філософія
- •Релігійні розуміння істини
- •Основні закони діалектики.
- •Основні категорії діалектики.
- •Суспільство як об’єкт соціальної філософії. Особливості соціального знання.
- •Проблема побудови Теоретичних модулей соціуму.
- •Природа як безпосередня умова суспільства.
- •Географічні умови суспільного розвитку.
- •Народонаселення – важливий природний чинник суспільного життя.
- •Суспільне виробництво та його види.
- •Спосіб виробництва, його структура
- •Суспільні суперечності, їх місце в розвитку суспільства.
- •Основні чинники суспільного розвитку.
- •Предмет філософії історії.
- •Філософія про суспільний прогрес.
- •Глобальні проблеми сучасного світу.
Філософія екзистенціалізму
Екзистенціалі́зм — (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування), Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції єсвобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.
Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XІX —XX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ C. К'єркегор та німецький філософ Ф. Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників.
Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.
[ред.]Характерні риси екзистенціалізму
Визначальні риси екзистенціалізму:
на перше місце висуваються категорії абсурдності буття, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті;
особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю,мораль, свої інтереси й ідеали;
поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів;
вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості;
існування людини тлумачиться як драма свободи;
найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.
Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін.
Екзистенціалізм також розглядають і в ширшому значенні: як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами. Ним переймається значна частина філософів та письменників XX ст., зокрема, французи Андре Жид, Андре Мальро, Жан Ануй, Жан-Поль Сартр, Борис Віан, англійці В. Ґолдінґ, А. Мердок, Дж. Фаулз, німціГ. Е. Носсак, Альфред Дьоблін, американці Н. Мейлер, Дж. Болдуїн, іспанець Мігель де Унамуно, італієць Діно Буццаті, японець Кобо Абе. Характерні для екзистенціалізму умонастрої та мотиви спостерігаються також у творчості Ф. Достоєвського, Ф. Кафки, Р.-М. Рільке, Т. С. Еліота, Р. Музіля та ін.
Сучасна філософія позитивізму
Позитиві́зм (лат. positivus — позитивний) — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат сутонаукового (не філософського) пізнання. Програмно-сцієнтистський пафос позитивізму полягає у відмові від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання має синтезуючий і прогностичний потенціал.
У філософії позитивізм — напрям, що ґрунтується на зазначеній установці. Позитивізм, як напрямок філософії, зародився в кінці 19 ст., і значною мірою сформував сучасну наукову методологію: розуміння взаємодії між дослідним та теоретичним знанням, розпізнавання істинних та хибних тверджень тощо.
Сучасний позитивізм — це постпозитивізм, у рамках якого очікується очевидна тенденція до пом'якшення вихідного методологічного радикалізму й установка на аналітику ролі соціокультурних чинників у динаміці науки (Кун, Лакатош, Тулмін, Фейєрабенд, аналітична філософія, віденський гурток). Він висуває так звану методологію дослідницьких програм, ідеї гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичного контексту науки.