- •Геологія з основами геоморфології
- •К – 69 Геологія з основами геоморфології. Курс лекцій для студентів-екологів денної та заочної форми навчання / я.О. Мольчак, в.О. Фесюк. Луцьк: лдту, 2003. – 120 с.
- •Вступ. Геологія та геоморфологія – одні з найважливіших галузей знань про природу землі
- •Речовинний склад земної кори
- •1.1.Речовинний склад земної кори
- •1.1.1. Поширення хімічних елементів на Землі
- •1.1.2. Загальні закономірності міграції хімічних елементів у земній корі. Геохімічні бар'єри
- •1.1.3. Прикладне значення геохімії
- •1.2. Основи мінералогії.
- •Поняття про мінерали та процеси мінералоутворення в природі.
- •1.2.2. Фізичні властивості мінералів.
- •1.2.3.Систематика та опис мінералів
- •1.3. Діагностичні ознаки та класифікація гірських порід
- •Фізичні властивості гірських порід
- •Класифікація гірських порід.
- •2. Динамічна геологія та геоморфологія
- •2.1. Поняття про геологічні процеси та їх роль у рельєфоутворенні. Ендогенні процеси
- •2.1.1. Поняття про геологічні процеси. Ендогенні процеси
- •2.1.2. Магматичні процеси і відповідні їм форми рельєфу
- •2.1.3. Рельєфотворча роль тектонічних процесів.
- •2.1.4. Планетарний рельєф Землі.
- •2.1. 5. Мегарельєф платформ і геосинклінальних поясів суходолу
- •2.2. Екзогенні процеси рельєфоутворення
- •Поняття про екзогенні процеси.
- •Вивітрювання. Утворення кори вивітрювання та ґрунту.
- •2.2.3. Геологічна робота вітру, еолові форми рельєфу.
- •2.2.4. Флювіальні процеси та сформований ними рельєф.
- •2.2.5. Карст і карстовий рельєф.
- •2.2.6. Геологічна роль льодовиків. Гляціальний рельєф.
- •2.2.7. Берегові процеси і основні форми узбережжя.
- •Схили, схилові процеси та рельєф схилів.
- •3. Історія розвитку землі
- •3.1. Початок історії Землі. Догеологічний період розвитку.
- •3.2. Геологічний період розвитку. Докембрій (ar-pr).
- •3.3. Розвиток Землі в палеозойську еру.
- •3.3.1. Кембрійський період.
- •3.3.2. Ордовицький та силурійський періоди.
- •3.3.3. Девонський період.
- •3.3.4. Кам'яновугільний період.
- •3.3.5. Пермський період.
- •3.4. Мезозойський етап розвитку Землі.
- •3.4.1. Тріасовий період.
- •3.4.2. Юрський період.
- •3.4.3. Крейдовий період.
- •3.5. Формування природи Землі в кайнозойську еру.
- •3.5.1. Палеогеновий період
- •3.5.2. Неогеновий період
- •3.5.3. Антропогеновий період
- •4. Інженерна геологія.
- •4.1. Інженерна геологія як наука.
- •4.2. Інженерно-геологічна класифікація гірських порід.
- •Класифікація несприятливих для господарської діяльності геологічних процесів.
- •5. Гідрогеологія.
- •Основні поняття гідрогеології.
- •Класифікація підземних вод.
- •II. Для районів поширення вивержених і осадових сильно метаморфізованих порід.
- •III. Для районів розвитку багаторічної мерзлоти.
- •Режим підземних вод і фактори, що на нього впливають.
- •6. Геологія та геоморфологія україни.
- •6.1. Тектонічна структура рельєфу України.
- •6.2. Загальна характеристика рельєфу.
- •6.3. Корисні копалини.
- •7. Екологічна геологія
- •7.1. Екологічна геологія як наука.
- •7. 2. Співвідношення між природними й антропогенними процесами на Землі
- •7.3. Утворення техногенних відкладів.
- •7.4. Еколого-геологічна ситуація на Україні.
- •Список літератури:
- •43018 Україна м. Луцьк вул. Львівська, 75
Схили, схилові процеси та рельєф схилів.
Рельєф земної поверхні можна розглядати як безперервну комбінацію найрізноманітніших схилів та відносно горизонтальних (субгоризонтальних) ділянок. Схилами називають похилі поверхні, на яких визначальну роль у переміщенні речовини відіграє складова сили тяжіння, спрямована по схилу вниз. Це має місце при похилі поверхні більше 2. Загалом схили займають понад 80% поверхні суходолу.
Схили поділяються:
за крутизною: круті (кут похилу поверхні схилу до площини горизонту більше 35), середньої крутизни (15-35), розлогі (5-15) та дуже розлогі (2-5);
за довжиною: довгі (понад 500 м), середньої довжини (50-500 м) та короткі (менше 50 м);
за формою профілю: прямі, опуклі, увігнуті та опукло-увігнуті;
за походженням: ендогенні (тектонічні, магматичні) та екзогенні (денудаційні, акумулятивні).
Розрізняють процеси схилоформуючі, які визначають умови первинного утворення схилів, а також схилові, завдяки яким відбувається постійне переформування схилів. Активність і різноманітність схилових процесів визначаються співвідношенням складової сили тяжіння та сил зчеплення часточок пухких порід, що вкривають схил, між собою та з підстеляючими корінними (невивітреними) породами. В цілому ці процеси зумовлюють переміщення (а за сприятливих умов і нагромадження) матеріалу, тобто утворення як денудаційних, так і акумулятивних форм рельєфу. Схилова денудація є одним з найважливіших екзогенних факторів формування рельєфу і виступає основним постачальником матеріалу, з якого потім утворюються алювіальні, морські, льодовикові та інші відклади. Згідно сучасних уявлень, основними факторами денудації, особливо у гірських районах, виступають обвальні, осипні, зсувні, делювіальні та лавинні схили.
Обвальні схили. Обвалом називають відокремлення великих брил від основної маси ґрунту і наступне їх переміщення вниз по схилу. Утворенню обвалів передує утворення тріщини (частіше - системи тріщин) у монолітному тілі крутосхилу. Морфологічними наслідками обвалів є стінки зриву у верхній частині (на схилах крутизною 30-40°) та ніші (на більш крутих схилах). Значні обвальні маси розпадаються на безліч уламків різних розмірів, які, рухаючись до підніжжя під дією сил гравітації, інтенсивно руйнують схил, утворюючи на ньому виразні зазлибини. Акумулятивна частина обвальних схилів характеризується хаотичним горбистим рельєфом з висотою окремих горбів до 25-30 м. Поширюючись переважно в горах, обвали часто повністю перекривають дно вузьких ущелин, утворюючи велетенські загати, за якими формуються озера (Сарезьке озеро на Памірі). В окремих випадках об'єм обвального матеріалу сягає кількох кубокілометрів (один з обвалів в Альпах зніс зі схилу близько 15 км3 грунту, покривши уламками площу 49 км2). Проте найбільше поширення у горах мають порівняно невеликі обвали (з розмірами окремих уламків до 1 м3), які називають каменепадами.
Осипи найчастіше пов'язуються з фізичним вивітрюванням і особливо поширені на схилах, складених мергелями та глинистими сланцями. Класичними формами рельєфу осипу виступають осипні схили, осипний лоток та конус осипу. Власне осипний схил являє собою відслонення корінної породи, що підлягає фізичному вивітрюванню. Продукти вивітрювання (щебінь, жорства), переміщуючись униз по схилу, "виорюють" у ньому своєрідні жолоби - осипні лотки (глибина 1-2 м, ширина до 5-10 м). Рух уламків на схилі триває до того часу, поки похил поверхні осипу не стане меншим від кута природного укосу. З цього моменту починається акумуляція уламків, формується конус осипу. Зливаючись один з одним, осипні конуси утворюють у нижній частині схилу та біля його підніжжя суцільний шлейф грубоуламкового осипного матеріалу, який іменують колювієм (від лат. - "нагромадження"). В Україні обвально-осипні форми рельєфу поширені у найвищих і найбільш розчленованих ерозією частинах Карпат (Ґоргани, Чорногора, Полонинський хребет) та на південних схилах Головного пасма Кримських гір (підніжжя Ай-Петрі, масив Демерджі, Карадаг).
Лавинні схилі утворюються ковзаючими та обвальними масами снігу, особливо характерними для гір з постійним сніговим покривом. Розрізняють три головних типи лавин: осови (снігова маса сповзає широким фронтом, не утворюючи єдиного русла, і охоплює поверхневий шар снігу товщиною до 0,3-0,4 м); лоткові лавини (рухаються періодично по чітко зафіксованих "руслах", часто підготовлених тимчасовими водотоками; мають виразні снігозбірні лійки, сформовані у колишніх карах; лавинні лотки – добре помітні на місцевості коритоподібні зниження, лавинні конуси виносу - снігові маси, перемішані з уламками, знесеними лавиною зі схилу) та стрибаючі лавини, що являють собою різновид лоткових лавин з різкими зламами поздовжніх профілів лавинного схилу. Масштаби, частота лавин, а відтак і їх геоморфологічна роль, залежать від багатьох факторів: від розмірів снігозбірної площі, довжини і крутизни схилу, стану снігового покриву (сухий чи мокрий сніг), нарешті, від стану погоди в момент формування лавини. В Україні у сучасних умовах лавинні схили формуються в окремих частинах Карпат (Чорногора, Свидовець) та Гірського Криму (Бабуган-Яйла, Демерджі-Яйла)
Зсувні схили відрізняються від описаних вище тим, що при зсуві відбувається переміщення вниз по схилу монолітного блоку порід. Іншою особливістю є гідрогеологічна зумовленість зсувів - найчастіше вони виникають в умовах, коли водопроникні пласти (водоносні горизонти) підстеляються водотривкими породами (частіше за все – глинами), особливо якщо падіння водотривких порід співпадає з напрямком падіння схилу. За таких умов водотривкий горизонт стає своєрідною поверхнею ковзання, по якій і відбувається переміщення мас грунту. Зсувами формується особливий комплекс форм рельєфу, головними елементами якого виступають: зсувний цирк, обмежений стінкою відриву; зсувний блок, обмежений похилою зсувною терасою та крутим укосом у напрямку падіння схилу; часто біля підніжжя схилу формується напірний зсувний вал, що являє собою деформовані під тиском зсувної маси корінні породи схилу. Залежно від умов формування і морфологічних особливостей виділяють різні типи зсувів: детрузивні (штовхаючі), що починаються у верхній частині схилу; деляпсивні (сповзаючі), які утворюються у нижній частині схилу; зсуви-спливини тощо. Зсувні явища в Україні є одним з найпоширеніших (після площинного змиву) видів схилових процесів. Крім гірських районів Карпат і Криму, зсуви поширені на окремих ділянках крутосхилів річкових долин (особливо на правому березі Дніпра від Києва до Черкас, лівобережжі Росі, у долинах Ворскли, Псла, Сули, Сіверського Дінця та цілого ряду інших річок).
Делювіальнісхили утворюються під дією процесів площинного змиву, які детально розглянуті в п. 4.а.
Незалежно від типу й особливостей схилів, основним напрямком діяльності схилових процесів є денудація, тобто загальне руйнування схилу. Якщо будь-яка ділянка земної поверхні протягом тривалого часу перебуває у стані тектонічного спокою, то розвиток агентів схилової денудації (при обов'язковій участі і процесів вивітрювання) призводить до виположування межиріч (вододільних просторів) і поступового перетворення розчленованої ділянки земної поверхні на невисоку, слабохвилясту рівнину, яку В. Девіс свого і часу назвав пенепленом. Зустрічається й інший тип розвитку схилів та формування денудаційних поверхонь вирівнювання, при якому схили руйнуються не зверху, а відступають паралельно самим до себе, поступово звужуючи, знижуючи і зрештою, вирівнюючи межиріччя. Сформована таким шляхом денудаційна рівнина називається педіпленом. Найпростішою формою педіпленизації є утворення похилої (3-4°) рівнини біля підніжжя відступаючого схилу - педімента, загальна рівнинність якого часто порушується підняттями залишкових (останцевих) гір (збережених при денудації острівних ділянок колишнього схилу).
Утворення поверхонь вирівнювання (педіментів, педіпленів, пенепленів) можливе лише за умови низхідного розвитку рельєфу, тобто при загальному переважанні екзогенних процесів над ендогенними. В разі переважання ендогенних процесів над екзогенними, тобто при висхідному розвитку рельєфу, схили стають більш крутими, а утворені раніше поверхні вирівнювання можуть бути підняті на новий гіпсометричний рівень.