2.2.3. Геологічна робота вітру, еолові форми рельєфу.

Геоморфологічні процеси та форми рельєфу, створювані діяльністю вітру, називають еоловими (Еол – бог вітру в грецькій міфології). Для прояву еолових процесів необхідне поєднання ряду фізико-географічних та геологічних умов: незначна кількість атмосферних опадів, підвищена сухість повітря, часті та сильні вітри, відсутність або розрідженість рослинного покриву, інтенсивне фізичне вивітрювання гірських порід і пов’язане з ним поширення піщаних та дрібноуламкових (пилуватих) порід.

Найбільш повно ці умови представлені в пустелях та напівпустелях, що дає підставу говорити про зональність еолових процесів. Однак іноді ці процеси проявляються і як азональні – на погано закріплених рослинністю пісках (на берегах великих водосховищ, озер та морів; на переосушених землях, в т.ч. і на Українському Поліссі).

При дії еолових процесів можна дуже чітко відслідкувати тріаду геоморфологічної роботи вітру: руйнування – транспортування – акумуляція.

Руйнівна діяльність вітру проявляється у формах дефляції та коразії. Дефляція – це видування або розвіювання вітром пухких ґрунтів, із яким пов’язується утворення своєрідних негативних форм рельєфу. Так утворюються дефляційні улоговини (улоговини видування), які можуть досягати сотень метрів у довжину уздовж панівного напряму вітрів. За умови спрямування вітру вздовж лінії простягання пластів утворюються ярданги (вітрові борозни). На поверхні значних піщаних масивів, за умови нерівномірного розвіювання і перемінних напрямків вітру, часто утворюється своєрідний рельєф ніздрюватих пісків, що являють собою хаотичне чергування улоговин видування та перегородок між ними. Одна з найпоширеніших і найшкідливіших форм дефляції – вітрова ерозія ґрунтового покриву. Неправильна агротехніка призводить до погіршення структури ґрунту, його переосушення й розвіювання вітром. При цьому маса знесеного вітром ґрунту може становити 100-125 т/га. Поширено, на жаль, це явище і в межах України: дефляційні процеси (пилові бурі) охоплюють понад 1/7 частину загальної площі сільськогосподарських угідь.

Коразія – обточування та шліфування підвищених ділянок рельєфу, складених скельними породами, “бомбардуючою” діяльністю піщаного матеріалу, що переноситься у вітровому потоці. Коразійні форми рельєфу (кам’яні гриби та стовпи, останцеві гори, столові плато, коразійні ніші тощо) найбільш поширені в кам’янистих пустелях.

Транспортні можливості вітрового потоку прямо пропорційно залежать від швидкості вітру та обернено пропорційно – від розмірів часточок та уламків ґрунту. Великі уламки (2-30 мм), внаслідок дії вітру достатньої сили, можуть котитись по поверхні (утворюються вітрова галька, вітровий гравій). Дрібний пісок та пилуваті часточки підіймаються у вітровому потоці на висоту до кількох кілометрів та переносяться вітром на сотні кілометрів із місця, де вони були підхоплені вітровим потоком. Основна маса піщаного матеріалу (понад 80%) переноситься в приземному шарі повітряного потоку (10-20 см). Уже при вітрі силою в 3-4 бали над відкритою піщаною поверхнею утворюється “поземок”, а при 6-7 бальному вітрі окремі язики піднятого піску зливаються в суцільну піщану завісу, яка рухається у напрямку вітру.

Акумулятивна діяльність вітру проявляється у створенні найрізноманітніших форм нано-, мікро- і навіть мезорельєфу, а також у формуванні своєрідного комплексу еолових відкладів. Найпростішою з акумулятивних форм еолового рельєфу є горбокоса. Вона утворюється при обтіканні вітром більш-менш значної перешкоди (кам’яної брили, рослини тощо). Коли ця перешкода повністю засипається піском, утворюється нерухома дюна. Подальше нарощування сили вітропіщаного потоку зумовлює переміщування піску через її вершину. Так утворюється рухома дюна, яка має асиметричний профіль (крутий і короткий підвітряний укіс та виположений, відносно видовжений навітряний схил). Рух дюни відбувається за рахунок безперервного переміщення піску з навітряного схилу на підвітряний.

На значних за розмірами відкритих піщаних просторах формуються більш складні форми – піщані пасма (пасмові піски), які орієнтовані за напрямком переважаючих вітрів і теж, як і дюни, належать до поздовжніх форм рельєфу.

В межах України дюнний рельєф характерний для окремих ділянок Чорноморського та Азовського узбережжя, лівого берега Дніпра (Олешківські піски). Давні дюнні форми рельєфу характерні і для Полісся. Вони сформувались у післяльодовиковий час на поверхні холодних піщаних пустель, утворених потоками під час танення давніх льодовиків. Порушення захисного грунтово-рослинного покриву може призвести до утворення вторинних форм дюнного рельєфу – параболічних дюн. Вони утворюються так: на зруйнованому навітряному схилі формується дефляційна улоговина, а винесений звідти пісок нагромаджується на підвітряному схилі. Тому центральна частина дюни починає рухатись і поступово вигинається у напрямку переважаючих вітрів, утворюючи своєрідну серповидну форму рельєфу, яка зверху нагадує параболу.

Поряд із поздовжніми формами акумулятивного рельєфу, на відкритих піщаних просторах утворюються поперечні форми, найпоширенішими із яких, є бархани. Бархани – піщані нагромадження висотою до 30-50 м, які мають у плані серповидну форму і часто розглядаються як один із напрямків еволюції дюнного рельєфу. Загострені роги барханів витягнуті за домінуючим напрямком вітрів. Крутизна довгого навітряного схилу становить 10-15°, а короткого підвітряного – до 35°. Часом бархани, зливаючись один з одним, утворюють барханні ланцюги, довжина яких може досягати 10-15 км. Бархани і барханні ланцюги можуть пересуватись внаслідок пересипання піску з навітряного схилу на підвітряний.

Важливим напрямком акумулятивної діяльності вітру є утворення своєрідного комплексу еолових відкладів, найбільш поширеним із яких є лес. Формування лесових відкладів пов’язане із акумуляцією пилуватих часточок, винесених вітром із пустель, тому основні райони поширення лесів знаходяться на територіях, прилеглих до пустинь. Поширені леси і на значній частині території України. На думку П.А.Тутковського, вони утворились внаслідок розвіювання холодних піщаних пустель, що утворювалися талими водами у прильодовиковій зоні давніх материкових зледенінь. Лесовидний покрив відіграє неабияку роль у формуванні природного комплексу території, наприклад, України. Зокрема, саме з лесовими відкладами пов’язане поширення чорноземних ґрунтів. Характерні властивості лесу (порівняно незначний опір розмиву поверхневими водами й здатність тримати вертикальні стінки) спричинюють інтенсивний розвиток ярів та балок.