Klimnik_Sitnik_mikrobiologiya

воду. Вірус уражає кровоносні судини шкіри, внутрішніх органів, що зумовлює геморагічний висип на шкірі, крововиливи у внутрішніх органах, судинні розлади в мозковій тканині. Для специфічної профі­ лактики використовують вакцину проти кліщового енцефаліту.

Вірус жовтої гарячки - основний представник флавівірусів, має типову для них морфологію й хімічний склад. Він розвивається в ку­ рячому ембріоні, різноманітних клітинах тканинних культур, викли­ каючи цитопатичну дію. Вірус є збудником жовтої гарячки, яка по­ ширена в Африці та Південній Америці. Джерелом інфекції в природі є мавпи, в містах - хворі люди, від яких збудник передається через укуси комарів. Жовта гарячка характеризується жовтяницею, тяжки­ ми ушкодженнями печінки, нирок, серця. Для специфічної профілак­ тики використовують живу вакцину.

Родина буньявірусів

До родини Випуауігісіае (Буньямвера - місцевість у Африці) вхо­ дить велика кількість вірусів, основними з яких є віруси кримської геморагічної гарячки, москітної гарячки, геморагічної гарячки з нирко­ вим синдромом.

Типовий представник буньявірусів має розміри 90-110 нм, три внутрішні нуклеокапсиди з однонитковою РНК, фермент транскриптазу, капсидний білок Капсид побудований за спіральним типом си­ метрії, зовні оточений ліпідною оболонкою з шилоподібними відрост­ ками. Вірус має гемаглютинін. Буньявіруси добре культивуються в різноманітних культурах клітин.

Вірус кримської геморагічної гарячки має сферичну форму, ти­ пову для буньявірусів ультраструктуру, слабо розмножуються в куль­ турах клітин (печінки та нирок мавп, свиней та ін.). В Україні природні вогнища вірусів знаходяться в Криму та степовій зоні. Резервуаром збудника в природі є зайці, кози, мишоподібні гризуни, їжаки, клі­ щі, із свійських тварин - корови, вівці, коні. Переносники хвороби - кліщі. Можливе зараження, особливо медичних працівників, при кон­ такті з кров’ю хворої людини або тварини. Виникають захворювання у доярок, чабанів, працівників тваринницьких ферм.

Захворювання в людини проявляється гарячкою, геморагічним висипом, крововиливами у внутрішні органи і порожнини (шлунок, кишки). Після хвороби розвивається довготривалий напружений

366

імунітет. Для лабораторної діагностики використовують виділення та ідентифікацію вірусу на мишах-сисунах і чутливих тканинних культурах. Але частіше використовують серологічну діагностику шляхом постановки РЗК, РІФ, РГГА в динаміці (метод парних сиро­ ваток). Для профілактики застосовують комплекс заходів щодо зни­ щення кліщів, захисту людей від їх укусів. При необхідності імунізу­ ють людей специфічною вакциною, вводять імуноглобулін.

На території Криму й Кавказу раніше були випадки захворювань на москітну гарячку, яку спричинює один із видів буньявірусів. Тепер ця хвороба у нас не зустрічається завдяки систематичному знищенню москітів. У той же час на території західних областей України й Білорусії досить часто виникає інша важка хвороба геморагічна га­ рячка з нирковим синдромомЇї збудник - вірус аналогічної назви - має властивості, характерні для буньявірусів. Резервуаром збудника в природі є численні види мишоподібних гризунів, щури. Людина заражається при контакті з виділеннями інфікованих гризунів. В організмі вірус розмножується в клітинах легень, селезінки, ендотелії судин. Імунні комплекси, що утворюються при цьому, осідають у ниркових канальцях, викликаючи їх ушкодження.

Інкубаційний період триває від 8 до 45 днів. Хвороба характеризу­ ється циклічністю, починається гостро, температура підвищується до 39-40 °С, з’являється геморагічний висип, можливі великі кровови­ ливи в шкіру і склери, легеневі, шлункові, маткові кровотечі. Одно­ часно розвивається нирковий синдром, у тяжких випадках виникає уремія, кома. Летальність становить 1-10 %. Після хвороби розвива­ ється стійкий гуморальний імунітет.

З метою лабораторної діагностики виділяють вірус шляхом внутрішньомозкового зараження мишей-сисунків. Для виявлення антитіл ставлять РІФ, РГГА, РЗК. Специфічне лікування і профілактика не розроблені. В ендемічних осередках знищують гризунів, запобіга­ ють контамінації вірусом води, харчових продуктів.

Родина аренавірусів

До родини Arenaviridae (arena - пісок) входить 12 видів вірусів, серед яких найбільше значення мають збудники лімфоцитарного хоріоменінгіту й хвороби Ласса. Віруси мають дрібні гранули, які нагадують під електронним мікроскопом пісок. Віронуклеон їх складає

367

РНК і білок у вигляді намиста, є зовнішня ліпопротеїнова оболонка. На поверхні оболонки розташовані булавоподібні глікопротеїнові вирости. Вірус чутливий до спирту, ефіру та інших жиророзчинників. Аренавіруси культивуються в ембріональних культурах тканин ми­ шей, курей, амніона людини.

Вірус лімфоцитарного хоріоменінгіту має розміри 100-130 нм, сферичну або овальну форму. Його геном складають два фрагменти однониткової РНК, є п’ять внутрішніх і зовнішніх білків, один з яких - транскриптаза. У шилоподібних відростках знаходиться гема­ глютинін. Резервуаром вірусу в природі є різні види мишей, основний з них - домова миша. Людина заражається повітряно-пиловим і аліментарним шляхом. Після проникнення в організм вірус ушкоджує ендотелій дрібних судин і викликає гостре запалення мозкових обо­ лонок, проникає в кров. Назва хвороби пов’язана із збільшенням кіль­ кості лімфоцитів у спинно-мозковій рідині.

Лабораторну діагностику проводять шляхом виділення й ідентифі­ кації вірусу та визначення антитіл у сироватці крові хворих за допомогою РІФ, ІФА, РЗК.

Профілактичні заходи включають знищення мишей, ранню госпі­ талізацію хворих. Вакцин немає.

Вірус Ласса вперше виділено від хворих населеного пункту Ласса (Нігерія). Він викликає геморагічну гарячку Ласса, яка характеризу­ ється високою летальністю, виразковим фарингітом, геморагічним синдромом, порушенням функції нирок і центральної нервової систе­ ми. Особливо висока смертність спостерігається серед захворілих людей, які приїжджають у західну Африку з інших країн. Джерелом і резервуаром вірусу є африканські гризуни, які переносять хворобу безсимптомно, але виділяють збудник із сечею і слиною. Людина заражається повітряно-краплинним, аліментарним і контактним шля­ хами як від інфікованих гризунів, так і від хворих людей.

Лабораторну діагностику проводять шляхом виділення вірусу з крові та сечі хворих у період вірусемії, а також за допомогою РІФ, РЗК і РН у режимних лабораторіях.

Для лікування використовують сироватку реконвалесцентів і рибавірин. Специфічна профілактика не розроблена.

368

Родина філовірусів

До родини Filoviridae входять два види збудників, які викликають важкі геморагічні гарячки: вірус Ебола й вірус Марбурга. їх назва походить від населених пунктів Судану й Заїру, де вони вперше були виділені.

Це РНК-місткі віруси, нуклеокапсид має спіральний тип симетрії, оточений зовнішньою ліпідною оболонкою. Віріони мають вигляд довгих ниток (2000-4000 нм) при ширині 80-100 нм.

Джерелом вірусів у природі є мавпи, хоча частіше захворювання передається від хворих людей. Основні шляхи зараження - повітрянокраплинний і контактний при потраплянні на ушкоджену шкіру крові або виділень хворих. Захворювання виникають гостро, температура швидко досягає 39-40 °С, розвивається тяжка загальна інтоксикація, висип на шкірі, внутрішні кровотечі, некрози паренхіматозних органів.

При лабораторній діагностиці цих захворювань виділяють вірусів із крові хворого шляхом зараження мишей-сисунів або висівом на культури клітин. Практикують виявлення антитіл за допомогою РІФ і РЗК. Для специфічної профілактики вакцин не запропоновано.

Родина реовірусів

Назва родини Reoviridae є абревіатурою перших літер слів “res­ piratory enteric orphan viruses“ - респіраторні кишкові віруси-сирітки. Патогенні для людини віруси входять до трьох родів: реовіруси, ротавіруси й орбівіруси. Всі вони характеризуються фрагментованим геномом із 10-12 фрагментів двониткової РНК, внутрішнім і зовнішнім капсидом, відсутністю ліпідної оболонки, ікосаедричним типом си­ метрії. Діаметр віріонів - 70-80 нм.

Реовіруси мають сферичну форму, містять гемаглютинін і фермент транскриптазу, культивуються в клітинах нирок мавп, фібробластах людського зародку. Цитопатична дія проявляється пізно. У природних умовах реовіруси здатні уражати респіраторний і кишковий тракт багатьох свійських і диких тварин: корів, овець, свиней, собак, котів, різних видів гризунів. їх роль в інфікуванні людей досить важлива. Основні шляхи зараження - повітряно-краплинний та аліментарний. Резистентність реовірусів така ж як ентеровірусів. Вони здатні викли­ кати ембріотоксичний ефект.

369

Для виділення вірусів від хворих використовують новонароджених мишей або культури клітин. Антитіла виявляють у РГГА. Лікування симптоматичне, вакцинопрофілактика не проводиться.

Ротавіруси. Назва роду Rotavirus (rota - колесо) пов’язана із своєрідною будовою віріонів. Під електронним мікроскопом вони мають вигляд ко­ ліщаток з товстою втулкою, короткими шпицями й чітко окресленим ободом (рис. 99). Розміри ві­ русів 60-75 нм. Нуклеоїд містить 11 сегментів двониткової РНК. Ротавіруси людини можна адапту-

Рис. 99. Ротавіруси вати до клітин зелених мавпочок. Віруси відрізня­ ються стабільністю. При кімнатній температурі у фекаліях вони збе­ рігаються протягом 7 місяців. Стійкі до дії ефіру, хлороформу, дезоксихолату натрію, швидко руйнуються при кип’ятінні.

Ротавіруси широко розповсюджені в природі. В усіх країнах світу Вони є основними збудниками гострих гастроентеритів у дітей віком Від 1 до 6 років. За даними ВООЗ, у всьому світі від ротавірусних Гастроентеритів щорічно гине від 1 до 3 млн дітей. Джерелом інфекції Є хворі й вірусоносії, механізм зараження - фекально-оральний. Інку­ баційний період коливається від 1 до 4 днів. Клінічні прояви ротавірусної інфекції зумовлені ураженням епітеліальних клітин кишечни­ ка й супроводжуються проносом, блюванням, болем у животі, підви­ щенням температури. У 40-69 % госпіталізованих виникає зневоднен­ ня організму. Пронос зумовлений порушенням всмоктування глюкози й натрію через ушкодження вірусами клітин ворсинок кишечника. Після перенесеної хвороби довготривалого імунітету не виникає, оскільки є багато сероварів-ротавірусів, які не дають перехресного імунітету.

Лабораторна діагностика спрямована на виявлення ротавірусів у фекаліях хворих. У перші дні вони виявляються за допомогою елект­ ронної мікроскопії в 100 % випадків. З метою ретроспективної діагнос­ тики ставлять РЗК, РГГА, ІФА, РІА.

Лікування симптоматичне. У ряді кра'ін проводять специфічну про­ філактику шляхом імунізації дітей інактивованою вакциною.

Орбівіруси за своїми властивостями й хімічним складом дуже подібні до реовірусів. Назва пояснюється схожістю внутрішнього капсиду до кільця (orbis - кільце). Орбівіруси паразитують в організмі різних видів тварин і комах (кліщів, комарів, москітів), які переносять збуд­ ників від тварин до тварин і людей, підтримуючи постійну циркуляцію

370

орбівірусів у вогнищі. Патогенними для людини є віруси кемеровської та колорадської гарячок.

Родина ретровірусів

До родини ІІеІГОУІГІСІае входять численні види вірусів, виділених від тварин і людей і об’єднаних характерною будовою геному й наяв­ ністю унікального ферменту - зворотної транскриптази (ревертази), яка забезпечує зчитування генетичної інформації з РНК на ДНК.

Ретровіруси досить складно побудовані. їх віріони мають розміри 90-120 нм, диплоїдний геном представлений двома ідентичними копіями однониткової РНК, з ’єднаних на одному з кінців. Із геномом пов’язана зворотна транскриптаза. Капсид має ікосаедричний тип симетрії, зовні оточений ліпопротеїновою оболонкою, покритою ши­ пиками. Найбільше значення в інфекційній патології людини мають віруси імунодефіциту та онковіруси.

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) викликає захворювання СНІДу - синдром набутого імунодефіциту. Вперше ВІЛ виділила група науковців на чолі з Л. Монтаньє в інституті Л. Пастера (Франція). Від­ криттю ВІЛ сприяли роботи Р. Галло (СІЛА) щодо вивчення Т-лім- фотропних вірусів людини, які спричиняють лейкози.

з двох субодиниць глікопротеїду (др 41 і gp 120). У зв’язку з особли­ востями структури генома, ВІЛ має значну антигенну мінливість. Інтенсивна зміна антигенів відбувається навіть в організмі хворих, і штам, який виділяється в кінці хвороби, завжди відрізняється від того, з яким зустрівся хворий. Це допомагає вірусу долати імунний

371

захист організму. На даний час відомо два типи збудників - ВІЛ-І і ВІЛ-П, які дещо відрізняються між собою за біологічними властивостями.

Вірус імунодефіциту людини культивують на культурах лімфоци­ тів Т-хелперів, стимульованих інтерлейкіном-2. Взаємодія вірусу з

Т-хелперами починається з абсорбції, яка зумовлена глікопротеїном вірусу (др 120) і рецепторами лімфоцитів (СБ 4). Після проникнення вірусу в клітину вивільнюється серцевина віріона, і розпочинається синтез ДНК на матриці вірусної РНК за допомогою ревертази. Остання сприяє інтеграції новоствореної провірусної ДНК у хромосому Т-хел- пера, де вона може зберігатись тривалий час. Подальша репродукція вірусів відбувається тільки при транскрипції провірусної ДНК за допомогою клітинної ДНК-залежної РНК-полімерази.

При нагріванні до 56 °С протягом ЗО хв вірус інактивується. Він чутливий до дії спирту, ефіру, ацетону, іонізуючого й ультрафіоле­ тового випромінювання.

Джерелом інфекції є хворі й вірусоносії. Найчастіше інфікуються особи з груп ризику: наркомани, гомосексуалісти, повії, хворі на гемо­ філію. Зараження відбувається при введенні наркотиків, медичних маніпуляціях, статевих контактах, через інфіковану кров, при пере­ ливанні крові тощо. Новонароджені заражаються від хворих матерів через плаценту або в період пологів чи при годуванні молоком.

Інкубаційний період триває від декількох тижнів до декількох років.

Ухворого підвищується температура, швидко знижується маса тіла, з’являються тривалі проноси, збільшуються лімфатичні вузли, виникають пневмонії. Приєднуються різноманітні опортуністичні інфек­ ції, тобто захворювання, викликані умовно-патогенними бактеріями, грибами, найпростішими, вірусами. Уражається центральна нервова система. На фоні загального виснаження організму смерть може настати від будь-якої опортуністичної інфекції.

Упатогенезі хворобй вирішальне значення має ураження вірусом клітин, що несуть на собі СБ 4-антиген (Т-хелпери, макрофаги, гліальні клітини мозку). Це призводить до значного зменшення кількості Т-хелперів - основних клітин імуногенезу. Змінюється співвідношення Т-хелперів і Т-супресорів до 0,2-0,3 (при нормі 1,9-2,4). У зв’язку з цим паралізується імунний захист організму. Пригнічуються також Т-кілери, які забезпечують противірусний імунітет, природні кілери, які регулюють протипухлинний імунітет, порушується нормальна діяльність В-лімфоцитів. Наслідком цього є пригнічення синтезу антитіл. Макрофаги стають малоактивними, знижується продукція

372

інтерлейкіну-1, гальмується хемотаксис. Макрофаги можуть перено­ сити віруси в різні органи, не руйнуючись.

При лабораторній діагностиці СНІДу досліджують кров, спинно­ мозкову рідину, грудне молоко, сперму. Для виявлення вірусу вико­ ристовують електронну мікроскопію, зараження Т-лімфоцитів. Вияв­ лення антитіл у сироватці хворих проводять за допомогою ІФА, РІФ, РІА, імуноблотингу та інших реакцій.

Ефективних вакцин для специфічної профілактики СНІДу ще не запропоновано. Проблема створення такої вакцини утруднюється в зв’язку з високою мінливістю ВІЛ. Проводять випробування генноінженерних вакцин. Для затримки репродукції вірусу в організмі за­ стосовують деякі хіміотерапевтичні препарати. Найбільш ефективним із них є азидотимідин. Використовують також інтерферон, тимозин, інтерлейкін-2 та ін.

Онковіруси. До родини ретровірусів входять численні види, які здатні викликати трансформацію нормальних клітин у пухлинні. З РНК-містких онкогенних вірусів виділяють три типи - В, С, Б. Вони мають будову і хімічний склад, характерний для всієї родини ретрові­ русів. Онковіруси культивують у різних культурах клітин, причому їх репродукція відбувається лише в тих клітинах, які активно ділять­ ся. Максимальні онкогенні властивості проявляються при культиву­ ванні в організмі тканин-хазяїв. Онковіруси містять у складі генома онкогени, які започатковують процес трансформації клітин.

Онкогенні віруси названих типів викликають різноманітні онколо­ гічні процеси в організмі тварин і птахів: наприклад, онковіруси типу С є збудниками сарком і лейкозів, типу В - раку й лейкозів.

Існує ще окрема Т-лімфотропна група ретровірусів людини. Зок­ рема, Т-лімфотропні віруси 1 і 2 (НТЬУ-І і НТЬУ-2) спричиняють Т-клітинний лейкоз дорослих людей. Віруси можуть передаватись через кров, трансплацентарно, а також статевим шляхом. Лабораторні методи діагностики новоутворень грунтуються на виявленні пухлинних антигенів або антитіл. Для лікування використовують моноклональні антитіла, навантажені різними цитостатиками.

Віруси, що містять дезоксирибонуклеїнову кислоту (ДНК)

За даними Міжнародного комітету з таксономії вірусів патогенні для людини ДНК - місткі віруси входять до 7 родин. У порівнянні з

373

РНК - геномними вірусами вони менш мінливі й відрізняються біль­ шою стабільністю. Переважна більшість із них репродукується не в цитоплазмі, а в ядрі клітин. До цієї групи належать віруси віспи, герпесу, гепатиту В, аденовіруси та ін.

Родина поксвірусів

До численної родини Рохуігісіае (рох - пустула) входять віруси віспи людини, корів, мавп, овець, свиней, кролів, птахів, інших тварин, а також віруси ектими та контагіозного молюска людини.

Вірус натуральної віспи був збудником грізних епідемій віспи, відомих людству з давніх-давен.

лять 180-450 нм. Нуклеоїд має форму гантелі, зовні оточений білковим капсидом (рис. 101). У серцевині віріона знаходиться двониткова ДНК і внутрішній білок. До нуклеоїду прилягають два бокових тіла. Вірус має зовнішню оболонку з трубчастими шипиками.

Вірус віспи культивується в курячих ембріонах, первинних і пере­ щеплюваних клітинах людини, мавпи, вівці, свині тощо. Він викликає специфічну цитопатичну дію.

Збудник натуральної віспи стійкий до висихання, дії спирту, ефі­ ру, дезинфікуючих розчинів, чутливий до нагрівання, калію перман­ ганату. Він довго зберігається в кірочках пустул і рідині везикул.

Джерелом інфекції є хвора людина, яка заразна від останніх днів інкубаційного періоду до відпадання кірочок. Механізм передачі - повітряно-краплинний, пиловий, контактно-побутовий. Сприйнятли­ вість до віспи дуже висока. Збудник потрапляє на слизову оболонку верхніх дихальних шляхів, де він розмножується і проникає в лімфа­ тичні вузли й кров.

Інкубаційний період триває 10-14 днів. Для хвороби характерні гарячка, пустульозний висип, на місці якого утворюються втягнуті рубці Після перенесеного захворювання залишається довічний імунітет.

374

Діагноз натуральної віспи ставлять переважно на основі клінічних симптомів. Для експрес-діагностики використовують вірусоскопію матеріалу з пухирців, імунофлуоресцентний метод, виявлення анти­ генів у досліджуваному матеріалі. Можна виділити вірус шляхом зараження курячих ембріонів або клітинних культур. Серодіагностику проводять за допомогою РГГА, РЗК, РН.

Профілактика включала заходи запобігання заносу віспи з інших країн, ранню діагностику, негайну госпіталізацію хворих, заключну дезинфекцію і щеплення противісповою вакциною. Після ліквідації віспи, за рішенням ВООЗ, щеплення проти захворювання припинені.

Родина герпесвірусів

Родина Herpesviridae (herpes - повзучий) включає три підродини: альфагерпесвіруси, бетагерпесвіруси і гамагерпесвіруси. До альфагерпесвірусів відносять віруси простого герпесу і вітряної віспи - вперізуючого герпесу, до бетагерпесвірусів - вірус цитомегалії, до гамагерпесвірусів - вірус Епштейна-Барр і вірус герпесу людини 6. Окремим представникам цієї родини притаманні онкогенні власгивості. _______________

Герпесвіруси мають досить великі розміри '150-210 нм), містять двониткову ДНК, яка ото­ чена капсидом і суперкапсидною оболонкою. Капсид складається із 162 капсомерів і має форму косаедра (рис. 102).

Вірус простого герпесу має типову для герпесзірусів будову. Розрізняють два типи вірусів - 1

2. Обидва типи культивують у курячих ембріоіах, культурах легеневих і ниркових клітин Рис. 102. Вірус герпесу

тюдини. При цьому утворюються багатоядерні клітини і симпласти. Резистентність вірусів простого герпесу невисока. Вони гинуть три нагріванні до 50 °С через ЗО хв, при 4 °С зберігаються протягом лісяця, чутливі до дії фенолу, формаліну, спирту, хлороформу,

іерманганату калію.

Джерело вірусу - хворі люди й вірусоносії. Вхідними воротами є икіра й слизові оболонки. Механізм зараження - повітряно-крап- іинний і побутово-контактний. Можливе зараження статевим шля- :ом. Потрапивши в організм, вірус розмножується в місці проникнення, ютім розповсюджується з током крові або по ходу нервів. В організмі

375