Klimnik_Sitnik_mikrobiologiya

Мікроколонії в мазку мають вигляд зігнутих джгутів (“кіс”), які утво­ рюються під впливом корд-фактора. За методом ШкольниковоІ мате­ ріал після відповідної обробки кислотою сіють у пробірки з цитратною кров’ю. Через 6-8 днів середовище центрифугують і з осаду виготовля­ ють мазки, забарвлюють і мікроскопують.

Біологічний метод використовують у тих випадках, коли збудник туберкульозу важко або неможливо виділити на живильних середо­ вищах. Найчастіше його вживають при діагностиці туберкульозу нирок. Досліджуваний матеріал після відповідної обробки кислотою вводять гвінейським свинкам чи кроликам. Починаючи з 5-10 дня, досліджують пунктати лімфатичних вузлів бактеріоскопічним мето­ дом. Заражених тварин спостерігають 1-2 місяці. При їх розтині у внутрішніх органах виявляють численні туберкульозні гранулеми.

Алергічну пробу Манту ставлять для виявлення інфікованих тубер­ кульозними бактеріями людей, а також для оцінки перебігу захворю­ вання й відбору осіб для ревакцинації. На внутрішню поверхню перед­ пліччя внутрішньошкірно вводять туберкулін (5 туберкулінових оди­ ниць в об’ємі 0,1 мл). Результат проби Манту оцінюють через 72 год. Позитивною її вважають при розмірі інфільтрату не менше 5 мм.

Профілактика і лікування. Серед заходів загальної профілактики туберкульозу мають значення рання діагностика і лікування хворих, знезараження молока й інших харчових продуктів і широке проведен­ ня соціальних заходів (покращання житлових умов, підвищення матері­ ального забезпечення, хороші умови праці).

Для специфічної профілактики використовують живу вакцину BCG (Bacille Calmette et Guerin). Її отримали французькі вчені А. Кальмет

іМ. Герен шляхом тривалих пасажів M. bovis (230 пересівів протягом 13 р.) на гліцериновому картопляному середовищі з додаванням жовчі. За вказаний час під впливом жовчі знизилась вірулентність культури

іїї стали використовувати як вакцинний штам. Вакцину вводять внутрішньошкірно всім новонародженим на 5-7 день життя. Ревакци­ націю проводять з інтервалом у 5-7 років до 30-річного віку.

Лікують туберкульоз антибіотиками і хіміотерапевтичними пре­ паратами, до яких чутливі збудники захворювання. Найбільш ефек­ тивними препаратами є ізоніазид, рифампіцин. До препаратів серед­ ньої ефективності відносять стрептоміцин, канаміцин, етіонамід, циклосерін. Найменш ефективними є ПАСК і тіоцетазон. Важливе зна­ чення мають раціональне харчування, санаторно-курортне лікуван­ ня, десенсибілізація організму туберкуліном та іншими препаратами.

306

Збудник лепри (Mycobacterium leprae)

Уперше збудник лепри людини описав Г. Гансен у 1874 р. Він має вигляд прямих або трохи зігнутих грампозитивних безспорових нерухомих паличок за морфологією і хімічним складом подібних до мікобактерій туберкульозу. Забарвлюються за способом Ціля-Ніль- сена в червоний колір, кислото-, луго- і спиртостійкість їх дещо менша, ніж у туберкульозних паличок. На відміну від останніх у маз­ ках із патологічного матеріалу розташовуються не поодинці, а своє­ рідними скупченнями, які нагадують пачки сигар (рис. 76, вкл.). Чис­ ленні спробу виростити збудника лепри на штучних живильних сере­ довищах закінчились безрезультатно. Лабораторні тварини нечутливі до лепрозних бактерій. Останнім часом вдалося розмножити їх в ор­ ганізмі армадил (броненосців) з утворенням численних інфекційних гранульом. Екзотоксину лепрозні бактерії не продукують, але мають ендотоксин і алергени.

Єдиним резервуаром і джерелом інфекції в природі є хворі люди. Вони передають збудник повітряно-краплинним способом або через ушкоджену шкіру. Існує точка зору, що лепра взагалі малоконтагіозне захворювання і зараження настає лише при тривалому контакті хворої й здорової людини. За даними ВОЗ в останнє 20-річчя нарахо­ вується більше 1 млн хворих переважно в країнах Азії, Африки і Латинської Америки.

Лепра - хронічна генералізована інфекційна хвороба, яка характе­ ризується ураженнями шкіри, слизових оболонок, внутрішніх органів, периферичної нервової системи й може тривати роками. Інкубацій­ ний період у середньому складає 3-5 років, але може затягуватись до 20-30 років. Найчастіше ураження локалізуються на обличчі, рід­ ше на передпліччях і гомілках. Розвиваються численні інфільтрати (лепроми), які містять велику кількість лепрозних бактерій. Згодом ці лепроми розпадаються, утворюючи довго незаживаючі виразки.

Для лабораторної діагостики в основному використовують бактеріоскопічний метод. Матеріалом для дослідження служать зіскоби із слизової Оболонки носа, біоптати і скарифікати з лепром і виразок на шкірі, при генералізованих формах - кров. Крім того, з діагностич­ ною метою ставлять РЗК, РНГА, а також внутрішньошкірну алергіч­ ну пробу з лепроміном.

Із метою попередження виникнення нових захворювань хворих ізолюють у спеціальні лепрозорії (табори закритого типу). Членів

307

сім’ї періодично оглядають, здорових дітей, народжених хворою матір’ю, віддають родичам за їх згодою або в спеціальні дитячі заклади. Лікування проводять сульфоновими препаратами (дифенілсульфон, солюсульфон тощо). Проходять випробовування перші протилепрозні вакцини.

Актиноміцети

До порядку Actinomycetales, крім мікобактерій, входять актиномі­ цети й нокардії - грампозитивні одноклітинні мікроорганізми, які зай­ мають проміжне становище між бактеріями й грибами. Вони часто утворюють розгалужені форми, легко фрагментуються, даючи па­ личкоподібні клітини, можуть також розмножуватися шляхом про­ ростання спор і брунькуванням. Переважна більшість актиноміцетів знаходиться в грунті й воді, окремі з них зустрічаються в ротовій порожнині людини. Багато видів є продуцентами антибіотиків, окремі з них (Actinomyces bovis і A. israelii) викликають захворювання в людей і тварин, які носять загальну назву актиномікози. Нокардії спри­ чиняють нокардіози.

Актиноміцети добре ростуть на звичайних живильних середови­ щах, на МПА часто утворюють повітряний міцелій, на кінцях якого розвиваються спори. Вони не продукують екзотоксину, патогенні представники в цитоплазмі мають ендотоксин. У зовнішньому середо­ вищі актиноміцети дуже стійкі, особливо спори; довго зберігаються у висушеному стані.

Патогенні види в людини викликають ураження шкіри, кісток, лімфатичних вузлів, органів грудної й черевної порожнини. Після перенесеної хвороби імунітет не виникає, можливі повторні захворю­ вання. При лабораторній діагностиці використовують бактеріоскопію (виявлення друз), виділення чистих культур і їх ідентифікацію.

Загальні профілактичні заходи - дотримання особистої гігієни, попередження травми шкіри й слизових оболонок. Специфічна про­ філактика не розроблена. Для лікування застосовують антибіотики й сульфаніламіди, препарати йоду, рентгенотерапію. В окремих випад­ ках проводять хірургічні втручання.

Питання для самоконтролю

1. Які особливості відрізняють збудника туберкульозу від інших бактерій?

308

2.Які мікобактерії викликають у людини туберкульоз, а які є збуд­ никами мікробактеріозів?

3.Особливості тинкторіальних і культурольних властивостей збуд­

ника туберкульозу.

4.Механізм зараження, розвиток захворювання у людини, особливості імунітету.

5.Лабораторна діагностика туберкульозу.

6.Специфічна профілактика і роль вакцини БЦЖ. Значення туберку­ лінових проб.

Оитуаційн.ізада-Ч.і

1.При мікроскопії мазка з мокротиння хворого з підозрою на тубер­ кульоз, забарвленого за методом Ціля-Нільсена, виявлено тоненькі червоні паличкоподібні бактерії, голубого кольору лейкоцити, коки.

А. Чи знаходяться в мазку мікобактерії? Поясніть.

Б. Якщо вони присутні, то як проводити подальшу мікробіологічну діагностику?

2.Мати новонародженої дитини при виписці з пологового будинку запи­ тала лікаря, коли потрібно вакцинувати дитину, щоб захистити від тубер­ кульозу. Що відповів лікар?

3.У школі першокласникам поставили внутрішньошкірну пробу Манту з туберкуліном. З якою метою це було зроблено?

Відповіді

1.А - тоненькі паличкоподібні бактерії можуть бути збудниками туберкульозу, тому що зафарбувались у червоний колір (кислотостійкі).

Б- потрібно виділити чисту культуру збудника, ідентифікувати його

івизначити чутливість до антибактеріальних препаратів.

2.Немовля на 5 день вже було вакциноване, ревакцинацію потрібно буде робитиу 7,11-12, 16-17,22-23 роки.

3.Для відбору школярів, що підлягають вакцинації, а також для визначення інфікованості дітей.

309

Розділ 14. ЗБУДНИКИ БАКТЕРІАЛЬНИХ ЗООНОЗНИХ ІНФЕКЦІЙ

Зоонози (zoon - тварина, nozos - хвороба) - група інфекційних захворювань тварин, а також людей. Збудниками їх можуть бути бактерії, гриби, найпростіші, рикетсії і віруси. До найпоширеніших бактеріальних зоонозів належать чума, бруцельоз, туляремія, сибірка.

Збудник чуми (Yersinia pestis)

Чума - гостра, особливо небезпечна, карантинна інфекційна хвороба з ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, легень, септицемією й інтокси­ кацією. Збудник чуми належить до роду Yersinia. Уперше його відкрив А. Ієрсен у 1894 р. До цього роду входять ще два види: Y. enterocolitica і Y. pseudotuberculosis, які викликають ураження кишкового тракту.

Морфологія і фізіологія. Чумні мікроби мають форму дрібних грамнегативних овоїдних паличок завдовжки 1-2 мкм і завширшки 0,3-0,7 мкм. Вони нерухомі, спор не утворюють, мають ніжну капсу­ лу, яка виявляється в мазках із патологічного матеріалу. Для них характерне біполярне забарвлення, коли кінці паличок фарбуються інтенсивніше, ніж середина, яка залишається блідою (рис. 77, вкл.).

Y. pestis - факультативний анаероб, невибагливий до живильних середовищ, але краще росте при додаванні до них гемолізованої крові Оптимальна температура для культивування - 28 °С, хоча може розмножуватися в широкому температурному діапа­ зоні - від 2 до 42 °С. На рідкому середовищі паличка vj чуми утворює поверхневу плівку, від якої вниз $ опускаються ниткоподібні утвори, схожі на печерні

1сталактити, на дні пробірок виникає осад. На МПА ї' 4 виростають характерні колонії з щільним жовту­

Палички чуми розкладають до кислоти глюкозу, мальтозу, маніт, арабінозу, але не розкладають адоніт і рамнозу, що використовують для диференціації їх від паличок псевдотуберкульозу. Желатин не роз­ ріджують, молоко не згортають. Виділяють фібриназу, гіалуронідазу,

310

коагулазу. Чумний мікроб продукує термолабільний екзотоксин, він містить і ендотоксин.

Антигенна структура. Збудник чуми має принаймні 10 антигенів. Найбільш вивчені з них Д Т, XV, У-антигени. Специфічність чум­ них бактерій зумовлена капсульним антигеном, який має значну імуно­ генну активність.

Екологія. Основними хазяїнами паличок чуми в природі є чорний і сірий пацюки, ховрахи, хом’яки, тарбагани, піщанки, тушканчики, зайці й інші гризуни (до 300 видів). Ендемічні осередки чуми серед гризунів виявлені на всіх континентах, крім Австралії. Найбільші з них розташовані в Індії, Монголії, Ірані, російському Забайкаллі Гри­ зуни самі хворіють на чуму і можуть бути носіями збудника. У вза­ ємній передачі хвороби серед гризунів, а також у передачі її від гри­ зунів до людини, велику роль відіграють блохи. Інтенсивне зараження бліх чумним мікробом відбувається при насмоктуванні крові хворих гризунів. Інфікована блоха стає заразною тільки після розмноження чумних бактерій у її передшлуночку, де вони утворюють драглисту масу (“чумний блок”). Такі блохи намагаються знову смоктати кров, але “чумний блок” перешкоджає проникненню крові в шлунок, внас­ лідок чого блоха “відригує” його в ранку від укусу. Так частіше всього збудник потрапляє в організм людини при перших випадках захворю­ вання.

Зараження людини може відбуватися різними шляхами: трансмі­ сивним - через укуси бліх; контактним - при знятті шкурок з інфіко­ ваних промислових гризунів або розробці м’яса заражених верблю­ дів; аліментарним - при вживанні в їжу продуктів, контамінованих чумними бактеріями; повітряно-краплинним - від хворих на легеневу чуму людей.

Потрапляючи в зовнішнє середовище, чумні бактерії можуть довго зберігатися живими. Вони добре переносять низькі температури, при 0 °С в трупах гризунів зберігаються до півроку, в грунті, воді, на одязі - до 5 міс. Чутливі до висушування і дії високої температури. При кип’ятінні гинуть через 1 хвилину. Дезинфікуючі розчини викли­ кають їх загибель через кілька хвилин.

Чума в людини. Сприйнятливість людини до чуми дуже висока. Інкубаційний період триває від 3 до 6 днів. Залежно від вхідних воріт і клінічного перебігу розрізняють шкірну, бубонну, легеневу й септичну форми. Захворювання починається раптово трясучим озно­ бом, сильним головним болем, запамороченням.

311

При шкірній формі на місці проникнення збудника виникає пусту­ ла, яка згодом перетворюється у виразку. Із током лімфи бактерії проникають у найближчі лімфатичні вузли, викликають їх запалення й збільшення (бубон). При проникненні збудника у кров виникає сеп­ тична форма. Такі хворі видаляють ієрсіній чуми з сечею, калом і мок­ ротинням, що робить їх небезпечними для оточуючих здорових людей.

Первинна легенева чума виникає при зараженні повітряно-крап­ линним способом, вторинна - як ускладнення при будь-яких інших формах, коли збудник потрапляє до легень із током крові. Смертність при чумі до застосування антибіотиків досягала 40-90 %.

Імунітет. Після перенесеного захворювання розвивається стійкий тривалий імунітет, який має клітинний характер. У його формуванні значну роль відіграють протективні антигени збудників.

Лабораторна діагностика. Чума - особливо небезпечна інфекція. У зв’язку з цим, мікробіологічні дослідження проводять у спеціальних лабораторіях у протичумних костюмах відповідно підготовленим персоналом із суворим дотриманням протиепідемічного режиму.

Для лабораторного підтвердження діагнозу чуми використовують мікроскопічний, бактеріологічний, біологічний, серологічний, приско­ рені методи. Матеріалами для дослідження можуть бути виділення з виразки, пунктат бубону, мокротиння, кров, сеча, кал, трупи гризу­ нів, блохи. Мазки для мікроскопії фіксують у суміші Никифорова, забарвлюють метиленовою синькою, за Грамом і Романовським-Гім- зою. Перший і третій методи дають більш чітку біполярність паличок. Первинна бактеріоскопія дає можливість зробити лише попередній висновок. Більш доказовим є виділення чистої культури та її ідентифі­ кація. Для цього досліджуваний матеріал висівають на МПА з додаван­ ням крові і сульфіту натрію, стимуляторів росту й антифагової сиро­ ватки. Виділені культури ідентифікують за морфологічними, культуральними й біохімічними властивостями та лізисом чумним фагом.

При використанні біологічного методу досліджуваний матеріал вводять у черевну порожнину гвінейським свинкам. За наявністю збуд­ ника чуми свинка гине через 5-7 днів. Для прискорення діагностики її можна забити на 2-3 день і з органів виділити чисту культуру чумних ієрсиній. Позитивна біологічна проба має вирішальне значення в діагностиці чуми.

Із серологічних методів для ретроспективної діагностики вико­ ристовують реакцію непрямої гемаглютинації, імуноферментний аналіз.

312

Важливе значення мають прискорені методи діагностики: реакція імунофлуоресценсіі, швидкий ріст збудника на збагаченому елек­ тивному середовищі, фагодіагностика. Попередню відповідь видають через 2-4, остаточну через 18-20 годин.

Профілактика і лікування. В ендемічних осередках чуми спеціаль­ ні загони ведуть спостереження за гризунами. При загрозливому по­ ширенні інфекції проводять дератизацію й дезинфекцію. Важливе значення має санітарна охорона кордонів, особливо портів, від зане­ сення чуми з інших країн. При виявленні випадків чуми вводять каран­ тин. Підозрілих на зараження негайно ізолюють протягом 6 діб і про­ водять профілактичне лікування стрептоміцином (екстрена профілак­ тика). Усіх хворих на чуму негайно госпіталізують у спеціальні відді­ лення за умов суворої їх ізоляції.

Специфічна профілактика проводиться живою протичумною вак­ циною ЕУ (ЕУ - ініціали хворої дитини, від якої виділили штам ієрсиній для виготовлення вакцини). Тиждень лікують великими доза­ ми стрептоміцину й окситетрацикліну. Потім проводять контрольне бактеріологічне дослідження. Хворого виписують лише при негатив­ ному результаті посівів.

Збудники ієрсиніозів

До роду ієрсиній належать також збудники псевдотуберкульозу - У. рБеискгіиЬегсиІоБІз та кишкового ієрсиніозу - У. епіегосоІШса. Обидва вони подібні за морфо­ логією до чумних бактерій, але активно рухливі Невибагливі до живильних середо­ вищ, краще ростуть при 20-26 °С, хоч можуть активно розмножуватися і при 0-4 °С. Мають .різні біохімічні властивості, завдяки чому їх можна диференціювати один від одного і від збудника чуми. Обидва вони розповсюджені в природі, зустрі­ чаються в диких і синатропних гризунів, а також у хворих людей і носіїв.

Збудник псевдотуберкульозу потрапляє в кишечник, проникає в слизову оболон­ ку, зумовлює утворення специфічних гранулем і виникнення крововиливів, бактеріе­ мію, висипи на шкірі (скарлатиноподібна форма). Часто зустрічаються абдомінальна та артралгічна форми.

Збудник кишкового ієрсиніозу проникає в організм таким же шляхом, викликаю­ чи запалення шлунка й кишечника, інколи гострий апендицит. Часто уражаються шкіра, печінка, суглоби. В останні роки ієрсиніози зустрічаються досить часто і відігра­ ють важливу роль в інфекційній патології кишкового тракту.

Для лабораторної діагностики використовують бактеріологічні, біологічні й серо­ логічні методи (реакцію аглютинації й непрямої гемаглютинації).

Лікування псевдотуберкульозу та кишкового ієрсиніозу проводять антибіотиками. Профілактика зводиться до дератизації, захисту харчових продуктів і води від гризунів як у домашніх умовах, так і на підприємствах громадського харчування.

313

Збудники бруцельозу

Бруцельоз - інфекційно-алергічна хвороба, схильна до хронічного перебігу, з тривалою гарячкою, ураженням опорно-рухової, нервової, серцевосудинної та сечостатевої систем організму. Збудниками його є б видів бактерій із роду Brucella - В. melitensis, В. abortus, В. suis, В neotomae, В ovis, В. canis. У людини бруцельоз викликають перші три види, В. neotomae - в лісних щурів, В. ovis - у овець, В. canis - у собак

Морфологія і фізіологія. Бруцели - дрібні грамнегативні кокобактерії довжиною 0,6-1,5 мкм і шириною 0,5-0,7 мкм. Вони не мають джгути­ ків, не утворюють спор, в організмі можуть мати ніжну капсулу. У мазках розташовуються поодинці, парами або невеликими скупченнями.

атмосфері над середовищем 5-10 % С02. До живильних середовищ вибагливі, краще всього ростуть на печінковому бульйоні й агарі, сироваткових середовищах, сироватко-декстрозному агарі. При посіві матеріалу від хворого бруцели розмножуються дуже повільно. Перші ознаки росту з ’являються через 2-3 тижні. У наступних пере­ сівах ріст виявляється через 2-3 дні. На рідких середовищах виникає каламуть і слизовий осад з перламутровим відтінком. Одним із ефек­ тивних методів розмноження бруцел є культивування їх у жирових (незапліднених) яйцях або у 12-денних курячих ембріонах.

Біохімічна активність бруцел незначна, вони не ферментують вугле­ водів, не згортають молока, на розріджують желатин. Диференціацію різних видів бруцел проводять у реакції аглютинації зі специфічними сироватками, за утворенням сірководню, ростом на середовищах із бактеріостатичними барвниками (фуксин, тіонін).

Бруцели не виділяють екзотоксину, містять ендотоксин, який має високу алергенну активність, що використовують для постановки алер­ гічної проби. Виділяють гіалуронідазу, завдяки чому мають значні інвазивні властивості.

Антигенна структура. Бруцели містять поверхнево розташовані Vi-антиген і два видоспецифічні А- й М-антигени, кількісне співвідно­ шення яких у різних видів неоднакове. У В. melitensis домінує М-, а в В. suis - А-антиген. Більш глибоко знаходиться О-антиген.

314

Екологія. Різні види бруцел циркулюють серед певних видів тва­ рин, викликаючи в них захворювання. У природних умовах В. melitensis спричиняє бруцельоз у кіз і овець, В. abortus - у корів, В. suis - у свиней. Від хворих тварин заражаються й люди. Із лабораторних тва­ рин до бруцел чутливі гвінейські свинки, миші й кролики. Бруцели досить стійкі й життєздатні в зовнішньому середовищі. У воді вони зберігаються 80 днів, у молоці, маслі, бринзі - 60-120 днів, у грунті, сечі, шерсті й випорожненнях тварин - 3-4 місяці. До дії високої темпера­ тури вони дуже чутливі, при кип’ятінні гинуть миттєво. Усі дезинфіку­ ючі розчини викликають їх загибель протягом декількох хвилин.

Захворювання людини. Інкубаційний період триває від 7 до ЗО днів і більше. Хвороба має виражений професійний характер: частіше ви­ никає у ветеринарів, зоотехніків, працівників тваринних ферм і м’ясо­ комбінатів. Джерелом інфекції для людей є хвора дрібна та велика рогата худоба, свині, рідше олені. Найбільш патогенною для людини є В. melitensis. Захворювання частіше виникають у зимово-весняний період під час масових отелень та окотів.

Зараження людини може здійснюватися аліментарним, контакт­ ним і пиловим шляхом. Бруцели проникають через навіть неушкоджену шкіру й слизові оболонки. Завдяки сильним інвазивним властивостям вони швидко потрапляють у клітини лімфоїдно-макрофагальної системи. Із током лімфи проникають у кров. А з крові - в селезінку, кістковий мозок, лімфатичні вузли, де можуть довго зберігатися. Захворювання супроводжується тривалою гарячкою, пітливістю, бо­ лем у м’язах і суглобах, збільшенням лімфатичних вузлів, печінки й селезінки. Поступово хвороба може перейти у хронічну форму. З перших днів виникає алергізація організму, яка зберігається дуже довго.

Імунітет. Після перенесеної хвороби виникає певний рівень не­ сприйнятливості, зумовлений збільшенням активності Т-лімфоцитів, фагоцитарної реакції й розвитком гіперчутливості сповільненого типу. Менше значення має утворення антитіл.

Лабораторна діагностика. Бруцельоз - особливо небезпечна хво­ роба й мікробіологічні дослідження (крім серологічних реакцій) прово­ дяться в спеціальних режимних лабораторіях. Для виділення збудника у хворих забирають кров, сечу, ліквор, кістковий мозок, синовіальну рідину та сіють на печінковий або гліцериновий бульйон з антифаговою сироваткою. Один посів інкубують при звичайних умовах, другий - в атмосфері 10 % діоксиду вуглецю. Вирощування триває до місяця

315