Klimnik_Sitnik_mikrobiologiya

Ситуаційні задачі

1.Хворий звернувся до лікаря із скаргою на появу малоболючої виразки діаметром до 1 см із щільною основою на статевому члені. Вважає себе хворим 2 тижні. При мікроскопи виділень з виразки в темному полі зору знайдено рухомі спіралеподібні бактерії з 8-14 приблизно одинаковими завитками.

А.Які мікроорганізми найбільш вірогідно спостерігали при дослідженні препарату?

Б. Які методи діагностики можна запропонувати для встановлення діагнозу?

2.До інфекційного відділення звернувся хворий М.У28 років із скаргами на озноб, високу температуру до 40 °С, загальну слабість, головний біль, біль у литкових м'язах. Вважає себе хворим 5 днів. При огляді відмічено збільшену печінку, болючість при пальпації м'язів гомілки і стегна. Лікар запідозрив лептоспіроз.

А.Які методи діагностики можна запропонувати?

Б. Який матеріал слід при цьому взяти?

Відповіді

1.А - Т. pallidum;

Б- серологічні методи: РЗК, осадові реакції Канау Закс-Вітебського.

2.А - бактеріологічний та серологічний.

Б- для виділення культури лептоспір використовують кров, сечу, спинномозкову рідину. У сироватці крові хворого за допомогою реакції аглю- тинацгі-лізису шукають антитіла проти лептоспір.

346

Розділ 17. ЗБУДНИКИ РИКЕТСІОЗІВ

Рикетсіози - гострі трансмісивні інфекційні хвороби, які спричиня­ ють рикетсії, й характеризуються ураженнями судин, центральної нервової системи і висипами на шкірі. Деякі з них належать до антропонозів (епідемічний висипний тиф, волинська гарячка) решта є енде­ мічними зоонозами. Збудники рикетсіозів - дрібні мікроорганізми кокоподібної й паличкоподібної форми, морфологічно близькі до грамнегативних бактерій. У них є нуклеоїд, цитоплазма з рибосомами, цитоплазматична мембрана й клітинна стінка. П.Ф. Здродовський виділив чотири морфологічні типи рикетсій: кокоподібні, паличкопо­ дібні, бацилярні й ниткоподібні. Назва збудників (рикетсії) і хвороби (рикетсіоз) дана на честь американського мікробіолога Г. Рікетса, який вперше описав ці бактерії, заразився при їх дослідженні і загинув від висипного тифу. Тепер відомо понад ЗО видів рикетсій, патоген­ них для людей, тварин і комах.

Збудник висипного тифу (Rickettsia prowazekii)

Рикетсії Провачека належать до роду Rickettsia родини Rickettsiaceae. їх вивчав чеський учений С. Провачек, на честь якого збудник висипного тифу названий його ім’ям.

Морфологія і фізіологія. R. prowazekii - дуже дрібні (0,2-0,3 х 0,5-1 мкм) грамнегативні нерухомі мікроорганізми, які не утворюють спор і капсул. Найчастіше мають гантелеподібну форму, хоч можуть нагадувати коки і короткі палички. Добре забарвлюються основним фуксином, за Романовським-Гімзою, серебрінням за методом Моро­ зова. їх морфологія подібна до будови грамнегативних бактерій. Роз­ множуються поперечним бінарним поділом, період генерації при оп­ тимальних умовах - біля 12 год. Збудник епідемічного висипного тифу є типовим внутрішньоклітинним паразитом, розвивається в цитоплаз­ мі клітин (рис. .92, вкл.).

Рикетсії Провачека добре культивуються при 35 °С у жовтковому мішку курячого ембріона, на різноманітних культурах клітин, у леге­ невій тканині білих мишей при інтраназальному їх зараженні, у ки­ шечнику вошей (метод Вейгля). На живильних середовищах не ростуть.

Антигени. Збудник висипного тифу містить два антигени. Один із них розчинний і локалізується у поверхневих структурах клітини,

3 4 ?

термостабільний, але не специфічний. Другий антиген термолабіль­ ний, міститься в рикетсіях більш глибоко і є видоспецифічним білковополісахаридним комплексом.

Токсиноутворення. Рикетсії Провачека утворюють термолабільний білковий токсин, який міцно зв’язаний із мікроструктурою клітин. Він має гемолітичні властивості, зумовлює розвиток інтоксикації й стимулює утворення антитіл.

Екологія. Основний біотоп рикетсій Провачека - організм людини, а переносники - одежні й головні воші. Джерелом інфекцій є хвора на висипний тиф людина, кров якої стає заразною з передостаннього дня інкубаційного періоду і залишається такою ще протягом 20 днів хво­ роби. Сприйнятливість людини до висипного тифу дуже висока в усіх вікових групах. Механізм передачі інфекції контамінативний. Насмок­ тавшись крові хворого на висипний тиф, воша стає заразною для людини тільки через 5-6 днів. За цей час в епітелії кишечника вошей розмножується велика кількість рикетсій. При руйнуванні епітеліаль­ них клітин збудник потрапляє у просвіт кишечника й виділяється з фекаліями на одяг і шкіру людини. Укуси вошей супроводжуються свербінням, людина чухається і втирає в розчіси або ранки від укусів їх екскременти разом із рикетсіями. Безпосередньо через укуси вошей збудник не передається, так як у слинні залози і смоктальний апарат рикетсії не проникають. Воша зберігає збудника все життя, але потомству не передає. Крім людини і вошей, до рикетсій чутливі мавпи, гвінейські свинки, білі миші.

В окремих людей після перенесення хвороби залишається довго­ тривале носійство рикетсій із можливим наступним розвитком реци­ диву, а, отже, повторного висипного тифу.

У зовнішньому середовищі при високій вологості рикетсії Прова­ чека швидко гинуть, але довго зберігаються у висушеному стані. Нагрівання викликає їх швидку загибель, при кип’ятінні гинуть че­ рез ЗО с. Чутливі до дії багатьох антибіотиків та дезинфікуючих роз­ чинів, але дуже стійкі до сульфаніламідних препаратів. Останні навіть стимулюють їх ріст.

Захворювання людини. Інкубаційний період триває від 6 до 25 днів. Висипний тиф належить до кров’яних інфекцій. Ще в 1896 р. О.О. Мочутковський в героїчному досліді самозараження кров’ю хво­ рого на висипний тиф довів, що це інфекційна хвороба, і збудник її циркулює в кров’яному руслі. Після проникнення в кров рикетсії розмножуються в ендотелії дрібних кровоносних судин, руйнують

348

його, проникають в нові клітини. Найбільш виражені зміни спостеріга­ ються в судинах шкіри й головного мозку. Ураження шкірних покри­ вів супроводжується розеоло-петехіальним висипом. Хвороба характе­ ризується високою температурою, інтоксикацією, ураженням нерво­ вої системи. Летальність становила 6-14 % і більше.

Хвороба Брілла - різновидність висипного тифу. Це віддалений рецидив інфекції, яка довгий час перебувала в латентному стані. Нове екзогенне зараження при цьому не настає.

Імунітет. Після перенесеної хвороби виникає стійкий і тривалий імунітет, який зумовлений як клітинними, так і гуморальними факто­ рами. У сироватці крові знаходять аглютинуючі, комплементзв’язуючі й нейтралізуючі антитіла. Повторні випадки захворювання - не що інше, як хвороба Брілла. Після первинного захворювання виробляються ^М , після хвороби Брілла - ІдС, що дає змогу диференціювати їх.

Лабораторна діагностика. Виділення рикетсій Провачека з діагнос­ тичною метою не проводять. У практичних лабораторіях діагностику висипного тифу здійснюють за допомогою серологічних реакцій аглю­ тинації, зв’язування комплементу, непрямої гемаглютинації, імунофлуоресценції.

Високочутлива реакція аглютинації рикетсій Провачека (реакція Вейгля) ставиться, починаючи з 5-7 дня хвороби. Діагностичне значен­ ня мають розведення сироватки 1:40 - 1:160 і вище. Вона випадає позитивною майже в 100 % випадків. Найбільш достовірна реакція аглютинації при наростанні титру антитіл (метод парних сироваток). Ще чутливішою серологічною реакцією є РНГА. Гемаглютиніни вияв­ ляють в сироватці крові, починаючи з 3-4 дня хвороби в розведенні 1:1000 й вище.

Реакція зв’язування комплементу стає позитивною з 5-7 дня. Діаг­ ностичний титр її 1:160 і вище. В осіб, які перехворіли висипним тифом, низький титр РЗК (1:100) може зберігатися роками. Для експрес-діагностики використовують реакцію імунофлуоресценції.

Профілактика і лікування. Важливе значення в попередженні захворювання мають рання діагностика, госпіталізація хворого, про­ ведення дезинфекції та дезинсекції, а також виявлення й ліквідація вошивості серед населення, особливо в організованих колективах (дитячі садки, школи, військові колективи тощо).

Специфічну профілактику в разі загрози епідемічного поширення хвороби проводять сухою висипнотифозною вакциною, виготовленою з поверхневих антигенів рикетсій Провачека.

349

Для лікування використовують антибіотики тетрациклінової гру­ пи (тетрациклін, окситетрациклін, хлортетрациклін), які є найефектив­ нішими. Сульфаніламідні препарати не рекомендують, так як вони стимулюють ріст рикетсій.

Збудник ендемічного висипного тифу (R. typhi)

Збудник ендемічного (блошиного) висипного тифу за своїми морфо­ логічними, біологічними та антигенними властивостями подібний до рикетсій Провачека. Уперше його відкрив X. Музер у 1928 р. Культивується в курячих ембріонах і культурах клітин. До нього чутливі гвінейські свинки, в яких при внутрішньоочеревинному зара­ женні виникає характерний скротальний феномен (ураження яєчок). Дуже чутливі щури й білі миші.

Екзотоксину рикетсії Музера не утворюють, мають ендотоксин, містять два типи антигенів, один із них споріднений із антигеном рикетсій Провачека, другий специфічний.

Резервуаром інфекції в природі є чорні та сірі пацюки, миші, кліщі. Гризуни заражаються один від одного через укуси бліх та кліщів або при поїданні продуктів, забруднених виділеннями хворих тварин.

Людина заражається при втиранні фекалій бліх у розчіси на шкірі або аерогенним та аліментарним шляхом при забрудненні хар­ чових продуктів сечею гризунів. Перебіг і клінічна картина захворю­ вання та імунітет мають спільні риси з епідемічним висипним тифом. Для диференціації цих хвороб використовують лабораторні дослі­ дження: реакцію аглютинації, зв’язування комплементу, непрямої гемаглютинації, особливо доказовим є метод парних сироваток.

Профілактика полягає в знищенні гризунів і перенощиків, захисті харчових продуктів від забруднення випорожненнями гризунів. У разі епідемічного поширення хвороби проводять імунізацію населення вбитою вакциною з рикетсій Музера.

Для етіотропного лікування використовують антибіотики тетрациклінового ряду.

Збудник Ку-гарячки (Coxiella burneti)

Ку-гарячка (query - неясний, невизначений) - гостре зоонозне захворювання, яке викликає рикетсія Бернета, характеризується

350

гарячкою, різноманітною клінічною картиною, частим розвитком пнев­ монії. Властивості збудника вивчив Ф. Бернет у 1939 р.

Морфологія і фізіологія. С. Ьигпеії належить до роду Сохіеііа ро­ дини ШскеиБІасеае. Це дрібні, кокоподібні, паличкоподібні біполярні бактерії, мають тришарову оболонку, нуклеоїд, цитоплазму з рибо­ сомами. Не мають спор, джгутиків і капсул, грамнегативні.

Культивують рикетсії Бернета в жовтковому мішку курячого ембріона, в культурах фібробластів, де розмножуються переважно у вакуолях клітин. На живильних середовищах не ростуть.

Ферментативні властивості відсутні. Екзотоксину не виділяють, містять ендотоксин, який має властивості алергену й викликає сенси­ білізацію організму.

Антигени. Рикетсії Бернета мають два антигени. Один розташову­ ється поверхнево й має полісахаридну природу, другий розміщений у клітині більш глибоко, його хімічна природа ще не досліджена.

Екологія. Основним резервуаром збудника в природо служать понад 60 видів тварин, біля 50 видів птахів і більше 70 видів кліщів. Людина найчастіше заражається від великої і малої рогатої худоби, курей, гусей, індиків. Найбільш небезпечними є контакти людей з тваринами під час їх отелення й окоту, оскільки збудник інтенсивно виділяється з навколоплідними водами. Він також потрапляє в молоко, сечу і фекалії. Рідше джерелом інфекції може бути людина. Захворювання характеризується природною вогншцевістю, реєструється на всіх кон­ тинентах.

Порівняно з іншими рикетсії Бернета в навколишньому середовищі більш стійкі. При зберіганні м’яса в рефрижераторах вони виживають до ЗО днів, у молоці - до 4 міс., у сечі й фекаліях тварин - до 6 міс. В 1 % розчині фенолу не гинуть протягом доби, а в 0,5 % розчині хлораміну - до 4 діб. При кип’ятінні молока гинуть швидко.

Захворювання людини. Інкубаційний період триває від 3 до 40 днів. Після проникнення рикетсій через шкіру або слизові оболонки в лімфу і кров розвивається рикетсіємія. Збудник розмножується в клітинах тканин і органів лімфоїдно-макрофагальної системи. Погли­ нені фагоцитами рикетсії не перетравлюються, а розмножуються і спричиняють септицемію. Найбільш часто хворіють тваринники, працівники м’ясомолочної промисловості, бавовняно-прядильних фаб­ рик Найчастіше зараження спостерігається повітряно-краплинним, аліментарним і контактним шляхами. Трансмісивний шлях зустріча­ ється рідко.

351

Температура підвищується до 38-40 °С, виникає озноб, сильний головний біль, безсоння, м’язові болі. Виділяють три основні клінічні форми хвороби: легеневу, грипозну і менінго-енцефалітичну. У ЗО % хворих виникає висип на шкірі, який триває 5-7 днів. Прогноз сприят­ ливий, летальні випадки трапляються рідко.

Імунітет. Після видужання виникає стійкий, напружений і довго­ тривалий імунітет, який супроводжується розвитком алергії.

Лабораторна діагностика. Як і при інших рикетсіозах, Ку-гарячку діагностують за допомогою серологічних реакцій. Найчастіше викорис­ товують реакцію зв’язування комплементу, яку починають ставити з 7-10 дня хвороби. Діагностичним титром РЗК вважається 1:8-1:16. Через півроку після хвороби титр буває максимальним (1:256). Вико­ ристовують також реакцію аглютинації зі специфічним рикетсіозним діагностикумом. Вона стає позитивною з 10-15 дня захворювання. Максимальні титри антитіл (1:256) накопичуються на третьому тижні хвороби. Надійним методом діагностики є реакція імунофлуоресценції.

Важливе діагностичне значення має алергічна проба з введенням внутрішньошкірно 0,1 мл алергену з рикетсій Бернета.

Профілактика і лікування. Запобіжні заходи мають на меті прове­ дення систематичної дезинфекції приміщень для тварин. Молоко по­ трібно кип’ятити, оскільки після пастеризації рикетсії Бернета не гинуть. Виділення хворих тварин і людей знешкоджують.

З метою специфічної профілактики Ку-гарячки при загрозі її епідемічного поширення проводять імунізацію людей і тварин живою вакциною М-44.

Для лікування застосовують левоміцетин та антибіотики тетрациклінового ряду.

Крім описаних рикетсіозів, зустрічаються й інші захворювання, які для нас є екзотичними або реєструються дуже рідко. Так, R quintan а викликає волинську (п’ятиденну) гарячку; R сопогі - марсельську або середньоморську гарячку; R sibiгіса - північноазіатський кліщовий рикетсіоз; R tsutsugamushi - гарячку цуцугамуші; R australis - австралійський кліщовий рикетсіоз та ін.

Питання для самоконтролю

1.Загальна характеристика рикетсій. Особливості їх морфології та біологічні властивості.

2.Екологія збудників. Основні захворювання, які вони викликають у

людини.

352

3.Особливості лабораторної діагностики рикетсіозів.

4.Методи профілактики та лікування рикетсіозів.

Ситуаційні задачі

До інфекційного відділення поступив хворий з підоЗрою на висипний тиф. Хворіє 7 днів. Який метод лабораторної діагностики можна запро­ понувати для підтвердження діагнозу?

Відповідь

Серологічний: постановка реакції аглютинації, РНГА, РЗК із рикетсіозним діагностикумом Провачека.

353

Розділ 18. ПАТОГЕННІ ВІРУСИ ЛЮДИНИ

Віруси є збудниками багатьох гострих і хронічних інфекційних хвороб людини. Належність їх до окремих родин визначається типом нуклеїнової кислоти, структурою, наявністю або відсутністю зовніш­ ньої оболонки чи фермента зворотної транскриптази та ін. За цими ознаками вони поділені на дві великі групи: РНК-місткі (РНК-геномні) та ДНК-місткі (ДНК-геномні) віруси. Загальні дані про їх ультра­ структуру, хімічний склад і способи культивування розглянуті в третьому розділі. Далі викладені основні властивості окремих вірусів, їх екологія й розповсюдження, спричинювані ними захворювання, методи їх лабораторної діагностики, специфічного лікування й про­ філактики.

Віруси, що містять рибонуклеїнову кислоту (РНК)

До великої групи РНК-містких вірусів входять численні збудники респіраторних, кишкових, нервових та інших захворювань дорослих і дітей. Вони мають різноманітну ультраструктуру й хімічний склад, належать до 13 родин. Найбільше значення в інфекційній патології людини мають віруси грипу й парагрипу, поліомієліту, гепатиту А, енцефалітів, сказу, геморагічних гарячок, СНІДу та інші.

Родини ортоміксовірусів і параміксовірусів

До родини Orthomyxoviridae (orthos - правильний, myxa - слиз) належать віруси грипу А, В, С, які можуть викликати десятки й

354

забезпечує адгезію вірусу на епітеліальних клітинах верхніх дихаль­ них шляхів і його проникнення в цитоплазму. Нейрамінідаза має фер­ ментативні властивості й сприяє виділенню новоутворених вірусів із клітини. Обидва глікопротеїни (К і Н) мають виражені антигенні властивості. За внутрішнім нуклеопротеїдним антигеном розрізняють три типи вірусів грипу - А, В, С, які можна визначити в РЗК. У ВФУСУ типу А людини є три різновидності гемаглютиніну (НІ, Н2, НЗ) і дві - нейрамінідази (N1, N2). Залежно від їх комбінацій, виділяють підтипи вірусів грипу А НШ1, Ш Ш , НЗШ. їх визначають у реакції гальмування гемаглютинації (РГГА) з відповідними сироватками. Вірус грипу А дуже мінливий. У середньому через 10 років з ’являється новий антигенний варіант, що призводить до виникнення чергової глобальної епідемії захворювання.

Віруси грипу легко культивуються в курячих ембріонах і різнома­ нітних культурах клітин. Максимальне накопичення вірусів відбува­ ється через 2-3 дні. У зовнішньому середовищі вірус швидко втрачає інфекційність через висушування. При низькій температурі в холо­ дильнику зберігається протягом тижня, при -70 °С - значно довше. Нагрівання призводить до його інактивації через кілька хвилин. Під впливом ефіру, фенолу, формаліну швидко руйнується.

Грип характеризується масовістю захворювань, які можуть охопити 10-50 % населення. Такі спалахи грипу А виникають кожні 1-2 роки в зимовий період. Епідемії грипу В реєструються кожні 3-4 роки. Резервуаром вірусу є хворі люди і вірусоносії. Проте в природі віруси можуть тривалий час перебувати в організмі свійських і диких тварин і птахів. Людина заражається повітряно-краплинним шляхом. Інкубаційний період триває 1-2 дні. Віруси перебувають у носоглотці за 1-2 дні до початку хвороби і стільки ж після появи перших симп­ томів. У цей час людина найбільш заразна при чханні, кашлі, розмові. Вірус може проникати в кров і розноситись по тканинах і органах.

У патогенезі захворювання важливу роль відіграє інтоксикація й дія нейрамінідази, яка зменшує в’язкість слизової плівки, оголюючи рецептори епітеліальних клітин. Це сприяє розповсюдженню вірусів у трахею й бронхи, ушкодженню миготливого епітелію, проникненню вторинної мікрофлори - стафілококів, стрептококів, пневмококів, клебсієл та ін. В такому разі виникають такі ускладнення як пневмо­ нія, бронхіт, плеврит, отит, менінгіт, енцефаліт.

Важливу роль в постінфекційному імунітеті відіграють Б^А , інтерферон, антитіла проти гемаглютиніна й нейрамінідази.

355