Klimnik_Sitnik_mikrobiologiya

натще ватним тампоном, закріпленим на зігнутому дроті. Кінець тампона направ­ ляють догори і вводять за м’яке піднебін­ ня, при цьому шпателем придавлюють корінь язика (рис. 63). Взятий матеріал при заборі не повинен торкатися зубів, язика і слизової оболонки щік. Його не­ гайно засівають на сироватковий агар із додаванням ристоміцину для пригні­ чення росту грампозитивних коків.

Спинномозкову рідину беруть при люмбальній пункції в стерильну пробір­ ку і негайно сіють на сироваткове сере­ довище або, оберігаючи від холоду, швидко доставляють у лабораторію. Кров

Рис. 63. Забір матеріалу з носо­ у кількості 10 мл одержують із вени глотки спеціальним тампоном: ще до початку лікування і сіють біля ліж­

а - шпатель; б - тампон

ка хворого у флакон з рідким середови­ щем, вирощують в атмосфері 5-10 % С 02. Менінгококи в лікворі можна швидко виявити мікроскопічним методом. Якщо рідина гнійна, мазки виготовляють без будь-якої попередньої обробки; при невели­ кому помутнінні - центрифугують, і мазки роблять із осаду. Забарв­ лення краще проводити метиленовою синькою, при цьому менінго­ коки мають вигляд бобовоподібних диплококків, розташованих у лейкоцитах і поза ними. При менінгококемії нейсерії можна виявити в препаратах товстої краплі крові. Результати мікроскопії негайно повідомляють лікареві.

Одночасно з бактеріоскопією проводять і бактеріологічне дослі­ дження. Через добу після первинних посівів відмічають характер росту у флаконі або ізольованих колоній на щільному середовищі, пересіва­ ють на скошений сироватковий агар для виділення чистих культур, які потім ідентифікують за біохімічними ознаками і визначають серогрупу.

Останнім часом важливого значення набувають методи експресдіагностики, які дозволяють виявити антигени нейсерій за допомогою імунофррментного аналізу (ІФА), імунофлуоресценції та імуноелектрофорезу. При наявності менінгококових еритроцитарних діагностикумів серогруп А, В і С можна ставити реакцію непрямої гемаглютинації для виявлення антитіл у сироватці крові хворих.

260

Доставка матеріалу в лабораторію супроводжується направлен­ ням, у якому зазначають прізвище та ініціали хворого (носія), діагноз захворювання, вид матеріалу, які дослідження необхідно провести, дату і час забору матеріалу. Бактеріологічна лабораторія після про­ ведення досліджень видає відповідь у вигляді ‘‘Результату мікробіоло­ гічного аналізу”, в якому вказується, що у хворого А. з крові (гною, сечі, мокротиння тощо) виділено S. aureus (S. pyogenes, S. pneumoniae), який чутливий (резистентний) до антибіотиків (перераховується).

Практична робота

1.Вивчити морфологію менгнго- й гонококів у готових мазках.

2.Провести облік результатів визначення чутливості стафілококів до антибіотиків із попереднього заняття й оформити відповідь для лікаря.

3.Ознайомитись із препаратами для профілактики і лікування ме-

нінго- і гонококових інфекцій (імуноглобуліни, вакцини, антибіотики і сульфаніламідні препарати).

Питання для самоконтролю

1. Морфологія,тинкторіальні та культуральні властивості стафіло-, стрептопневмококів.

2. Токсиноутворення, фактори вірулентності, антигенна структура

ісучасна класифікація грампозитивних коків.

3.Які захворювання у людини спричиняють ст афілост репт о- і пневмококи?

4.Який матеріал використовують і яка методика його забору при лабораторній діагностиці захворювань, викликаних грампозитивними коками?

5.Морфологія, тинкторіальні, культуральні та інші біологічні влас­ тивості нейсерій.

6.Які захворювання викликають менінгота гонококи?

7{. Як проводитилабораторну діагностику захворювань, що спричиня­ ються нейсеріями?

8. Специфічна і неспецифічна профілактика та лікування захворювань кокової етіологгі.

Ситуаційні задачі

1. У хірургічне відділення госпіталізовано хворого з діагнозом *Флегмона стегна

А. Який матеріал треба направити в лабораторію для виділення збудника?

Б. Як визначити його чутливість до антибіотиків?

261

2.Із ротоглотки дитини з тонзилітом виділили культуру кокових бактерій, які в мазку розташовувались у вигляді ланцюжків.

А. Які цс можуть бути мікроорганізми?

Б. Яка небезпека загрожує дитині, якщо не вилікувати тонзиліт?

3.У лікарню поступив хлопчик з підозрою на епідемічний цереброспгнальний менінгіт? ”.

А.Який матеріал і яким чином треба взяти для дослідження? Які умови транспортування матеріалу в зимовий період?

Б. Які методи дослідження ви застосуєте?

4. У хворого з гною уретри виготовили мазок і забарвили метиленовою синькою. У мазку виявили диплококи, які розміщувались у лейкоцитах.

А.Які це можуть бути мікроби?

Б. Що підтверджує вашу думку?

Відповіді

1.А - гній, взятий стерильним шприцем при пункції.

Б- виділену культуру посіяти на середовище АГВ у вигляді газону і накласти диски з антибіотиками. Через добу визначити діаметр зон затримки росту і оцінити ступінь чутливості культури.

2. А - стрептококи.

Б- ревматизм, гломерулонефрит, септичний ендокардит.

3.А - ліквор при спинно-мозковій пункцгі.

Б- оберігаючи матеріал від переохолодження.

В - бактеріоскопічний, бактеріологічний, серологічний (реакція преци­ пітації).

4. А - гонококи.

Б - внутрішньоклітинне розташування бактерій.

262

Розділ 10. РОДИНА КИШКОВИХ БАКТЕРІЙ

(ENTEROBACTERIACEAE)

До цієї родини входить велика група патогенних і умовно-патоген­ них мікроорганізмів, основним місцем проживання яких є кишковий тракт людей і тварин. В інфекційній патології людини найбільше значення мають представники родів Escherichia, Salmonella, Shi­ gella, Klebsiella, Proteus і Yersinia. Інші ентеробактерії або зовсім непатогенні, або порівняно рідко викликають захворювання. Окремі види входять до складу мікробіоценозів тонкого і товстого кишечника.

Ентеробактерії - це короткі, прямі, із заокругленими кінцями грамнегативні палички завдовжки 1-5 мкм і завширшки 0,4-1,2 мкм. Вони не утворюють спор, деякі з них мають перитрихіально розта­ шовані джгутики, інші нерухомі. Багато видів утворюють фімбрії (пілі), завдяки яким відбувається їх адгезія на епітеліальних клітинах слизової оболонки кишечника.

До живильних середовищ невибагливі, добре й швидко ростуть на МПБ і МПА, за типом дихання належать до факультативних анаеробів. Ферментативна активність і антигенна структура в різних видів різноманітні, що використовують для їх ідентифікації.

Вважають, що родоначальником ентеробактерій є кишкова палич­ ка, від якої в процесі еволюції виникли інші представники цієї родини.

Кишкова паличка (Escherichia coli)

Уперше кишкову паличку виділив із випорожнень людини німець­ кий педіатр Т. Ешеріх у 1885 році, на честь якого названо рід бак­ терій, до якого вона належить. Пізніше було встановлено, що ці мікроорганізми дуже поширені в природі. Вони колонізують кишечник людини, майже всіх домашніх тварин, диких ссавців, птахів, риб і рептилій. їх постійно знаходять у грунті, воді, на різних об’єктах нашого довкілля - практично скрізь у межах фекального забруднення.

Морфологія і фізіологія. Клітини E. coli мають форму паличок із заокругленими кінцями. У мазках розташовуються хаотично, поодинці (рис. 64, вкл.). Більшість штамів має джгутики (перитрих), хоч зустрічаються й нерухомі варіанти. Фімбрії (пілі) мають усі ешеріхії. Деякі різновидності утворюють мікрокапсули. Легко сприймають забарвлення, грамнегативні.

263

f

Добре розвиваються в МПБ, викликаючи дифузне помутніння з утворенням осаду. На МПА ростуть у вигляді плоско-опуклих, круг­ лих, гладеньких, напівпрозорих колоній (колонії E. coli). На середовищі Ендо колонії забарвлені в насичений червоний колір із металевим блиском.

З усіх видів ентеробактерій кишкова паличка має найбільшу фер­ ментативну активність. Вона розкладає до кислоти й газу лактозу, глюкозу, мальтозу, маніт і ряд інших вуглеводів, утворює індол, відновлює нітрати до нітритів, не розріджує желатину, не виділяє сірководню. E. coli можуть продукувати два типи ентеротоксинів, гемолізини, а при руйнуванні клітин виділяється ендотоксин.

Антигенна структура. Кишкова паличка містить О-, К- і Н- антигени. Соматичний антиген О є основним, він термостабільний, зв’язаний із ліпополісахаридом клітинної стінки. Більш поверхневий соматичний К-антиген складається з трьох антигенних фракцій. Перша

зних термостабільна, інші термолабільні. Білковий Н-антиген міс­ титься в джгутиках, він також термолабільний. Антигенну структуру будь-якого штаму ешеріхій позначають формулою, в якій є різновиди основних антигенів, наприклад, 026:К60:Н2, 0111:К58:Н6. Описано 170 О-, 97 К- і 50 Н-антигенів.

Екологія і розповсюдження. Ешеріхії широко розповсюджені в природі. Основним біотопом для них є товстий і тонкий кишечник людей та багатьох видів тварин. Патогенні види зустрічаються в кишеч­ нику лише у хворих і бактеріоносіїв. Ешеріхії постійно виділяються

звипорожненнями в зовнішнє середовище, де зберігаються досить довго. Кількість кишкових паличок в 1 г фекалій коливається від декількох мільйонів до 2-3 млрд особин. У воді й грунті вони виживають від кількох тижнів до 2-3 місяців. Ешеріхії в довкіллі більш резистент­ ні, ніж збудники черевного тифу і дизентерії. При нагріванні до 60 °С вони гинуть через 30-60 хвилин, при кип’ятінні - в перші секунди. Дуже чутливі до дії дезинфікуючих розчинів, особливо тих, які містять хлор. При дії 5 % розчину фенолу, 3 % розчину формаліну ешеріхії гинуть через кілька хвилин.

Захворювання людини. E. coli, як звичайний коменсал товстого кишечника, у здорових людей не викликає захворювань. Вона є умовнопатогенним мікроорганізмом і лише при ослабленні захисних сил організму (імунодефіцитні стани) може спричинити певні хворобо­ творні процеси. Це типові ендогенні інфекції. Від хворої людини до здорової вони ніколи не передаються, отже, не є заразними. До них

264

належать запалення жовчного і сечового міхура, тонкої кишки, апендикса, отит, менінгіт, перитоніт, післяпологовий сепсис тощо.

Але серед багатьох антигенних варіантів ешеріхій є такі, які пос­ тійно мають високу патогенність. При проникненні в організм вони викликають гострі кишечні інфекції, які називаються коліентеритами і частіше зустрічаються в дітей до двох років, є заразними, можуть передаватись від хворого до здорового і навіть викликати епідемічні спалахи. Найчастіше такі захворювання викликають серогрупи 026, 055, O lli. Деякі серогрупи (ОІ, 05, 048 та ін.) спричиняють холеро­ подібні, а такі серовари, як 08, 015, 024, 044, 051 - дизентерієподібні захворювання.

Імунітет. Перенесення ендогенних ешеріхіозів не залишає вираже­ ного і тривалого імунітету, можливі повторні захворювання. Після коліентеритів, холеро- і дизентерієподібних інфекцій виникає більш стійкий і напружений імунітет, зумовлений IgG і SIgA, але він не носить перехресного характеру, внаслідок чого можливі повторні захворювання, викликані іншими сероварами ешеріхій.

Лабораторна діагностика коліентеритів зводиться до виділення культури патогенного серовара від хворого і його ідентифікації. Мате­ ріалом для дослідження є випорожнення хворих, блювотні маси, ви­ ділення з рото- і носоглотки. Його висівають на середовище Ендо, потім характерні колонії (червоні з металевим блиском) аглютинують з відповідними діагностичними OK-полівалентними сироватками. Ко­ лонії, які дали позитивну реакцію аглютинації на склі, висівають на скошений агар і виділену чисту культуру ідентифікують за морфо­ логічними, біохімічними й антигенними властивостями. Вирішальним є постановка’ розгорнутої реакції аглютинації. Для прискореної іден­ тифікації ешерихій застосовують РІФ, яка дає змогу отримати відпо­ відь через 1-2 год.

Профілактика і лікування. Для попередження коліентеритів та інших колі-інфекцій необхідно проводити ранню діагностику і негай­ не лікування. Важливе значення має дотримання санітарно-гігієнічного режиму в пологових будинках, дитячих садках і яслах, молочних кухнях. Специфічна профілактика не розроблена.

Для лікування використовують антибіотики (тетрациклін, левомі­ цетин, ампіцілін) та нітрофуранові препарати. Добрі результати дає застосування біфідумбактерина, лактобактерина, біфікола.

265

Збудники черевного тифу і паратифів

Збудник черевного тифу Salmonella typhi відкрив К. Еберт у 1880 році, у чистій культурі його виділив Г. Гаффкі в 1884 році. Г. Шотмюллер описав збудника паратифу В (S. schottmuelleri), А. Бріон і X. Кайзер - паратифу A (S. paratyphi A), a JI. Гіршфельд - паратифу С (S. paratyphi С).

Морфологія і фізіологія. Збудники черевного тифу й паратифів морфологічно не відрізняються один від одного і від інших ентеробактерій. Вони мають форму коротких паличок із заокругленими кінцями. Спор і капсул не утворюють, рухливі, мають від 8 до 20 перитрихіально розташованих джгутиків. Бактерії добре фарбуються всіма ані­ ліновими барвниками, грамнегативні (рис. 65, вкл.).

Черевнотифозні й паратифозні бактерії - факультативні анаероби, невибагливі до живильних середовищ, оптимальна температура куль­ тивування 37 °С. У МПБ S. typhi ростуть у вигляді рівномірного по­ мутніння, на МПА утворюють ніжні, круглі, майже прозорі колонії, з гладенькою, злегка опуклою поверхнею і чітко окресленим краєм, на вісмут-сульфіт агарі - колонії чорного кольору. На середовищах Ендо і Плоскирєва всі названі види утворюють напівпрозорі, безбарвні колонії, оскільки не розкладають лактози, що входить до складу цих середовищ.

Ферментативна активність черевнотифозних бактерій дещо менша, ніж у інших сальмонел, але дуже стабільна. Вони розкладають глюко­ зу, мальтозу, маніт до кислоти, не ферментують лактозу й сахарозу, утворюють сірководень і не виділяють індолу. Паратифозні бактерії розкладають глюкозу й маніт до кислоти і газу, індолу не виділяють, сірководень утворює лише S. schottmuelleri. Біохімічну активність черевнотифозних і паратифозних бактерій широко визначають у лабо­ раторіях для їх ідентифікації.

Антигени. Збудники черевного тифу і паратифів містять О-, К- і Н-антигени, які мають індивідуальні особливості в різних видів. Крім того, свіжовиділені культури мають ще й Vi-антиген, який обумов­ лює їх вірулентність. За антигенною структурою в реакції аглютинації проводять ідентифікацію збудників. Vi-антигени є специфічним рецеп­ тором для тифозних бактеріофагів. Ці фаги використовують для фаготипування S. typhi, що допомагає встановити джерело інфекції. Екзотоксину тифо-паратифозні бактерії не виділяють, мають специ­ фічні ендотоксини і ентеротоксини.

266

Екологія. Збудники черевного тифу і паратифів поширені в усіх країнах світу. Вони патогенні тільки для людини, яка е для них при­ родним біотопом. Але їх можна виявити і в різних об'єктах довкілля куди збудники потрапляють із випорожненнями хворих і бактеріоносіїв: у воді відкритих водоймищ, у стічних водах, грунті, харчових продуктах. Тут вони можуть довго зберігатись: у воді - кілька тижнів, грунті, харчових продуктах 1-3 міс., на овочах і фруктах - до 10 днів. Чутливі до нагрівання: при 56 °С гинуть через 30-60 хв, при кип’ятін­ ні - миттєво. Розчини дезинфікуючих речовин (карболової кислоти, лізолу, хлорного вапна і хлораміну) призводять до загибелі цих бак­ терій через 2-3 хв.

Джерелом тифо-паратифозних інфекцій у природі є хворі на че­ ревний тиф і паратифи, а також бактеріоносії. Механізм зараження фекально-оральний, аліментарний. Отже, це типові антропонозні інфекції.

Захворювання людини. Черевний тиф - гостра інфекційна хвороба, яка характеризується гарячкою, циклічним перебігом, бактеріемією, інтоксикацією, висипом на шкірі, виразковим ураженням лімфатично­ го апарата тонкого кишечника. Інкубаційний період триває від 5 до 25 днів. Збудники потрапляють в організм через рот. Частина з них гине в шлунку, а ті, що вижили, потрапляють у тонкий кишечник, де завдяки адгезинам прикріплюються до мікроворсинок епітелію й проникають у лімфатичні фолікули. Із током лімфи вони заносяться в лімфатичні вузли брижі. Тут бактерії інтенсивно розмножуються і в кінці інкубаційного періоду проникають в кров, виникає бактеріемія. Із током крові вони потрапляють у печінку, селезінку, кістковий мо­ зок, лімфовузли. Ця фаза хвороби продовжується близько 7 днів, хоч бактеріемія зберігається протягом всього гарячкового періоду. В цей час із діагностичною метою сіють кров або кістковий мозок для виділення збудників (метод гемокультури й мієлокультури).

На другому тижні хвороби в лімфатичних утворах тонкої кишки накопичуються бактерії й ендотоксини, які всмоктуються в кров і зумовлюють важку картину інтоксикації (затьмарення свідомості, марення, так званий status typhosus). У жовчному міхурі та жовчних протоках мікроби розмножуються, їх можна виділити з жовчі (метод білікультури).

На третьому тижні хвороби бактерії з током жовчі у великій кількості потрапляють у тонку кишку і сенсибілізовані лімфатичні фолікули. Тут розвивається бурхливе запалення з некрозом і

267

утворенням тифозних виразок Можлива перфорація (прорив) стінки кишечника, що спричиняє перитоніт. Якщо "ушкоджуються судини - можлива смертельна кровотеча. У цей період має місце масивне ви­ ділення бактерій із випорожненнями і сечею, де їх легко виявити (метод копро- й уринокультури).

Починаючи з 8-10 дня від початку хвороби в крові накопичуються антитіла, які виявляють за допомогою реакції аглютинації (реакція Відаля).

Видужання хворого далеко не завжди супроводжується повним звільненням організму від збудників. Протягом перших тижнів після хвороби багато реконвалесцентів залишаються бактеріоносіями, а в 3-5 % з них носійство може тривати роками, іноді все життя. Такі носії є джерелом інфекції, за ними епідеміологи встановлюють тривале спостереження, облік, періодичні бактеріологічні дослідження. Особливо це стосується перехворілих працівників підприємств гро­ мадського харчування, служби водопостачання, дитячих закладів тощо.

Перебіг і клінічна картина паратифів дуже подібні до черевного тифу. Остаточний діагноз встановлюють лише після виділення й іден­ тифікації збудника. Останнім часом черевний тиф і паратифи з епіде­ мічних захворювань стали поодинокими, мають легший перебіг і рід­ ко закінчуються смертю.

Імунітет. Після перенесення хвороби виробляється стійкий, напру­ жений, часто довічний, імунітет. Повторні випадки захворювань майже не зустрічаються. У сироватці крові реконвалесцентів накопичуються імуноглобуліни, бактеріолізини, підвищується фагоцитарна реакція організму.

Лабораторна діагностика. Основа діагностики - виділення збудників і виявлення антитіл. У перші дні захворювання і пізніше, поки є гарячка, застосовують метод гемокультури. Для її виділення сіють 10 мл крові в середовище Рапопорт або жовчний бульйон у співвідношенні 1:10. Посіви інкубують при 37 °С, роблять пересів на середовище Ендо. Типові колонії відсівають на скошений агар Олькеницького. Виділену чисту культуру ідентифікують за ферментативними власти­ востями та реакцією аглютинації із специфічними сироватками. Метод гемокультури є раннім і достовірним методом діагностики. Він має абсолютне діагностичне значення.

На другому тижні хвороби ставлять реакцію аглютинації Відаля для виявлення антитіл. Вона має обмежену діагностичну цінність, так як може бути позитивною і в щеплених осіб, і в тих, що

268

перехворіли. Кращі результати дають реакція непрямої гемаглкггина ції (РНГА) з еритроцитарними діагностикумами, радіоімунний метод та імуноферментний аналіз (ІФА).

У наступні тижні хвороби виділяють білі-, копро-, та уринокультури. Для цього сіють жовч, випорожнення і сечу на селенітовий бульйон і диференціально-діагностичні середовища. Виділяють чисті культури, ідентифікують їх так само, як і гемокультуру. Ці методи мають меншу діагностичну цінність, так як їх можна застосувати значно пізніше (до цього часу діагноз уже повинен бути встановле­ ний). Але їх широко використовують для діагностики черевнотифоз­ ного бактеріоносійства. Для виявлення джерела інфекції та шляхів

їїпредачі проводять фаготипування черевнотифозних бактерій. Профілактика і лікування. Важливу роль відіграють своєчасна

діагностика, госпіталізація й лікування хворих, дезинфекція в осеред­ ку, виявлення і санація носіїв. Усе це сприяє ліквідації вогнищ захво­ рювання. Має значення знешкодження води, охорона джерел водопоста­ чання, боротьба з мухами, захист харчових продуктів від контамінації збудниками, особливо на підприємствах громадського харчування, перевірка на носійство працівників харчоблоків, додержання санітар- но-гігієнічних вимог і особистої гігієни.

Специфічна профілактика проводиться вакциною TABte та спир­ товою тифозною вакциною, збагаченою Vi-антигеном. В нашій країні масова імунізація проти черевного тифу і паратифів не проводиться, оскільки захворюваність носить спорадичний характер, а вакцини малоефективні.

Для лікування використовують левоміцетин, рифампіцин, ампі­ цилін і нітрофуранові препарати.

Збудники сальмонельозів (гастроентероколітів)

Сальмонельози - гострі інфекційні зоонозні хвороби, які спричиня­ ють численні бактерії з роду Salmonella і характеризуються переваж­ ним ураженням кишкового тракту й інтоксикацією. Родову назву для цих бактерій дали на честь Д. Сальмона, який описав одного із збуд­ ників. Найчастіше захворювання викликають Salmonella typhimurium, §. enteritidis, S. heidelberg, S. anatum , S. haifa, S. derby, S. cholerae suis та ін. Усього ж відомо понад 2200 сероварів сальмонел, які від­ різняються за О- і Н-антигенами. Більшість сальмонел патогенні як для людини, так і для різних тварин і птахів. Вийнятком є сальмонели

269