Klimnik_Sitnik_mikrobiologiya

Ситуаційні задачі

1.У хірургічний кабінет звернувся за допомогою хворий з раною стопи, /ку одержав, наколовшись на бите скло. Які заходи повинен вжити лікар, щоб запобігти розвитку правця?

2.У реанімаційне відділення поступив на лікування хворий з підозрою іа ботулізм.

А.Які методи діагностики можуть підтвердити діагноз?

Б. Що потрібно ввести хворому з метою етіотропноі терапії?

Відповіді

1.Провести первинну хірургічну обробку рани та активно-пасивну імунізацію правцевим анатоксином і антитоксичною протиправцевою сироваткою.

2.А - біологічну пробу та реакцію нейтралізації на білих мишах. Як матеріал можна використати кров, промивні води шлунка, блювотиння, кал, сечу, залишки 'іжі.

Б- протиботулінову антитоксичну сироватку типів А, В, С, Е. Після визначення типу токсину слід продовжити лікування антитоксичною протиботуліновою сироваткою відповідного типу.

336

Розділ 16. ПАТОГЕННІ СПІРОХЕТИ

Серед патогенних представників порядку Spirochaetales найбільше значення мають три роди - Treponema, Borrelia, Leptospira. Це тонкі, довгі, звивисті, рухомі мікроорганізми, які відрізняються між собою розмірами, амплітудою, глибиною спіралі, кількістю завитків, різним забарвленням. За методом Романовського-Гімзи краще забарвлюють­ ся борелії, гірше лептоспіри і дуже слабо - трепонеми. У живому стані всі спірохети можна виявити в темному полі зору.

До роду Treponema (trepo - повертати, nemo - нитка) входять збудники сифілісу, фрамбезії, пінти, беджелю та ряд сапрофітних трепонем, які населяють ротову порожнину і кишечник здорової людини. Рід Borrelia представлений збудниками поворотних тифів і спірохетою Венсана, а рід Leptospira включає один вид, який викли­ кає лептоспіроз.

Збудник сифілісу (Treponema pallidum)

Збудник сифілісу відкрили Ф. Шаудін і Е. Гофман у 1905 р. Морфологія і фізіологія. Трепонеми сифілісу -

тонкі спіралеподібні бактерії довжиною 10-15 мкм

L-форми. Погано ф арбую ться аніліновими барвниками, тому назива­ ються блідими трепонемами, грамнегативні. При забарвленні за Рома- новським-Гімзою набувають блідо-рожевого кольору. Спор не утворю­ ють, джгутиків не мають, але активно рухливі. Д ля трепонем влас­ тиві поступальні, обертові, згинальні й хвилеподібні рухи.

Трепонеми сифілісу дуже вибагливі до живильних середовищ. Із великими труднощами їх вдається виростити в анаеробних умовах на середовищах із мозковою тканиною або на хоріоналантоїсній обо­ лонці курячого зародка. Але всі культури, вирощені штучно в

337

лабораторії, втрачають патогенні властивості, тому одержали назву культуральних трепонем.

Антигенна структура їх складна. Виявлені протеїнові, ліпідні й юлісахаридні комплекси, але серологічних варіантів немає. Екзоток­ сину спірохети сифілісу не продукують, містять у цитоплазмі ендо­ токсин. Бліда трепонема для лабораторних тварин малопатогенна. Чутливі лише мавпи. І.І. Мечніков і Д.К. Заболотний відтворили на них захворювання, подібне за клінічною картиною до сифілісу люди­ ни. Краще всього розмножувати трепонем у паренхімі яєчка кролика, що дозволяє завжди мати їх при проведенні лабораторної діагностики захворювання.

Екологія. На сифіліс хворіють тільки люди. Отже, єдиним джере­ лом інфекції в природі є хвора людина. Вхідні ворота інфекції - слизові оболонки і шкіра в місцях незначних ушкоджень. Зараження відбувається при прямому контакті хворої і здорової людини (найчас­ тіше статевим шляхом), іноді через посуд та інші побутові предмети. Описані випадки передачі через плаценту (вроджений сифіліс).

Бліда трепонема порівняно малостійка до дії факторів зовнішньо­ го середовища. При нагріванні до 55-58 °С вона гине через 15 хв. До низьких температур більш стійка. Заморожування витримує майже протягом року. При 10 °С зберігає свою життєздатність декілька днів. Дуже чутлива до дії кислот, солей важких металів (ртуті, вісмуту, миш’яку) і антибіотиків. Широко вживані дезинфікуючі розчини викликають загибель трепонем через 3-4 хв.

Захворювання людини. Інкубаційний період при сифілісі триває в середньому 20-30 днів. На місці проникнення трепонем виникає первинна сифілома - невелика безболісна виразка з твердим дном (ulcus durum). Регіональні лімфатичні вузли збільшуються і стають твердими. Цей первинний сифіліс триває близько 6 тижнів. Вторинний сифіліс характеризується висипом на шкірі, слизових оболонках, розвитком уражень внутрішніх органів, кісток і триває 2-3 роки. Якщо лікування не проводиться, може настати третинний сифіліс із утворенням у паренхіматозних органах щільних інфільтратів, папул, горбків, гум, які схильні до розпаду. Цей період триває 9-10 років, після чого може виникнути ураження головного, спинного мозку і серцево-судинної системи.

Імунітет. Вроджений імунітет до сифілісу в людини відсутній. Майже всі випадки зараження призводять до розвитку захворювання Після перенесеної хвороби виникає інфекційний, нестерильний

338

шанкерний імунітет. Повторне зараження може знову спричинити розвиток хвороби. При сифілісі в сироватці крові виявляють ІдС, ІдМ та ІдЕ. Поряд із цим виникає алергічний стан, який можна виявити постановкою внутрішньошкірної проби з люетином (суспензія вбитих трепонем).

Лабораторна діагностика. Основними методами мікробіологічної діагностики сифілісу є бактеріоскопічний і серологічний. При первин­ ному і вторинному сифілісі матеріалом для мікроскопії служать ви­ ділення з виразок, папул, ерозій або пунктат лімфатичних вузлів. Поверхню виразки очищають від нальоту стерильним ватним тампо­ ном, змоченим в ізотонічному розчині хлориду натрію, потім її подраз­ нюють, легко поскрібуючи скальпелем або гострою ложечкою. Рідину відсмоктують пастерівською піпеткою і досліджують у темному полі 30РУ> Де чітко видно яскраво освітлені спірохети і характерний рух. Для забарвлення трепонем краплю рідини наносять на предметне скло, виготовляють мазок (як мазок крові), висушують, фіксують метиловим спиртом і декілька годин забарвлюють за РомановськимГімзою. Бліда спірохета стає блідо-рожевою, а сапрофітні спірохети - голубими. Можна фарбувати трепонеми і за методом сріблення.

Серологічна діагностика сифілісу грунтується на постановці реакції Вассермана й осадових реакцій Кана і Закса-Вітебського. Методика постановки реакції Вассермана не відрізняється від постановки реакції зв’язування комплементу. Необхідно пам’ятати, що вона може бути негативною протягом трьох тижнів первинного (серонегативного) періо­ ду. Позитивна реакція Вассермана, крім сифілісу, зрідка буває і при інших гострих інфекційних хворобах (бруцельоз, кір, малярія), тубер­ кульозі й лепрі, в пізній період вагітності й після пологів. Для серо­ логічної діагностики сифілісу широко використовують реакцію імобілізації трепюнем і непряму реакцію імунофлуоресценсії, які вважа­ ються найбільш специфічними в лабораторній діагностиці захворю­ вання.

Профілактика й лікування. Важливе значення мають рання діаг­ ностика, своєчасне лікування хворих і санітарно-освітня робота серед населення. Індивідуальну профілактику проводить середній медичний персонал у шкірно-венеричних диспансерах, стаціонарах і профілак­ тичних пунктах.

Для лікування сифілісу використовують антибіотики (пеніцилін, еритроміцин,, тетрациклін тощо) і препарати вісмуту (бійохінол, бісмоверол, пентабісмол), відповідно до розроблених інструкцій.

339

Інші види трепонем. Крім Т. pallidum, є й інші трепонеми, які викликають подібні до сифілісу захворювання. Вони поширені переваж­ но у країнах із жарким і тропічним кліматом та мають загальну назву трепонематози. Одну з таких хвороб - фрамбезію - викликає

Т.pertenue. Збудник часто передається через різні предмети домаш­ нього вжитку, при контакті з хворим, який має висипи на шкірі. Часто виникають сімейні спалахи, особливо в сільській місцевості. Хворіють переважно діти. Методи лабораторної діагностики, профі­ лактики і лікування такі ж, як і при сифілісі.

Інше захворювання - пінту - викликає Т. carateum, яка за своєю морфологією і біологічними ознаками подібна до збудників сифілісу і фрамбезії. Захворювання має хронічний перебіг. На місці вхідних воріт інфекції виникає коричнева папула, навколо якої з ’являється багато елементів висипу. Процес часто генералізується, супроводжу­ ється випадінням волосся, гіперкератозом долонь і підошв. Діагности­ ку хвороби проводять за допомогою мікроскопії і серологічних дослі­ джень.

Збудник беджелю Т. bejel має такі ж морфологічні й культуральні властивості, як і в попередніх трепонем. Захворювання передається побутовим шляхом, має декілька стадій і супроводжується висипом на шкірі й слизових оболонках, ураженням кісток і суглобів. Методи лабораторної діагностики такі ж, як і при сифілісі. Лікують усі трепо­ нематози пеніциліном, тетрацикліном та іншими антибіотиками.

Рід Treponema включає ще ряд сапрофітних видів, основним біотопом яких є порожнина рота. Вони легко культивуються в анае­ робних умовах на штучних сироваткових середовищах. Один із них,

Т.vincentii, в асоціації з фузобактеріями може викликати некротичну ангіну.

Збудники поворотних тифів і бореліозів

Розрізняють епідемічний поворотний (вошивий) і ендемічний пово­ ротний (кліщовий) тифи. Збудником першого з них є відкрита в 1868 р. О. Обермейєром Borrelia recurrentis. Кліщовий поворотний тиф спричиняється близько 20 різновидами борелій, розповсюджених

упевних географічних регіонах, де вегетують відповідні види кліщів.

Унашій країні захворювання викликають переважно В. caucasica і В. lathyshewi.

340

Морфологія і фізіологія. В. гесиггепІІБ - тонкі спіралеподібні мікроорганізми завдовжки 20-40 мкм і завширшки 0,3-0,6 мкм, мають від 3 до 8 великих нерівномірних завитків, кінці їх трохи загострені. За Грамом забарвлюються в червоний колір (рис. 90, вкл.), за Рома- новським-Гімзою - в синьо-фіолетовий. Спірохети поворотного тифу мають енергійну і різноманітну рухливість. Морфологічно борелії вошивого і кліщового поворотного тифу не відрізняються між собою.

Борелії культивують в анаеробних умовах на рідких живильних середовищах, до яких додають сироватку і шматочки тканин або органів. Ріст виявляють через 3-6 днів при виготовленні висячої краплі й мікроскопії в темному полі. Можливе успішне культивування борелій і в курячому ембріоні. Розмножуються вони шляхом попереч­ ного поділу.

Антигени. Поверхневі антигени борелій легко змінюються з кож­ ним наступним гарячковим приступом, але серологічні їх варіанти в лабораторії не визначають.

Екзотоксинів борелії не виділяють, містять ендотоксини, які зу­ мовлюють ураження центральної нервової системи, гарячку, явища інтоксикації організму.

Екологія. На епідемічний поворотний тиф хворіють тільки люди - єдине джерело інфекції в природі. ГМ. Мінх та І.І. Мечников дослідами на собі довели, що збудник захворювання циркулює в крові у хворих людей. Борелії передаються від хворої людини через одежних вошей, які насмоктавшись крові, здатні потім заражати людей протягом усього життя, але своєму потомству збудників не передають.

У навколишньому середовищі борелії не зберігаються. Вони швидко гинуть при кімнатній температурі, при нагріванні до 45 °С - через ЗО хв, добре переносять заморожування. Дуже чутливі до дії антибіо­ тиків і всіх дезинфікуючих розчинів.

Захворювання людини. Інфікування людини відбувається при роздавленні заражених вошей під час чухання і втиранні їх гемолімфи разом із бореліями в ранки від укусів або розчіси шкіри. Далі збудник проникає у клітини лімфоїдно-макрофагальної системи, розмножу­ ється і потрапляє у кров, зумовлюючи бактеріемію і токсинемію. Це співпадає з появою гарячки й інших симптомів хвороби. Завдяки фагоцитозу і дії антитіл значна маса борелій гине, що призводить до закінчення приступу гарячки. Деяка частина збудників, які зберег­ лися у ЦНС, селезінці, продовжують розмножуватись, одночасно змінюючи свої антигенні властивості. Такі борелії спричиняють новий приступ лихоманки. На них знову виробляються антитіла. Після 4-5

341

приступів у крові нагромаджуються антитіла проти всіх антигенних варіантів борелій і настає видужання. Захворювання характеризується високою температурою, нудотою, блюванням, збільшеннями печінки, селезінки, ураженням нервової і кровоносної систем. Тепер поворот­ ний вошивий тиф на Україні не зустрічається.

Імунітет. Постінфекційний імунітет нестійкий і недовготривалий. Утворені антитіла зберігаються протягом короткого часу. Можливі випадки повторних захворювань.

Лабораторна діагностика. Основою мікробіологічної діагностики поворотного тифу є бактеріоскопічне і серологічне дослідження. Для цього під час температурного приступу виготовляють товсту крап­ лю і мазок крові, забарвлюють за Романовським-Гімзою (або фукси­ ном) і мікроскопують. Краплю крові можна досліджувати і в темному полі, спостерігаючи характерний рух спірохет. Для серологічної ді­ агностики інколи ставлять реакцію лізису і РЗК. Із метою диферен­ ціації епідемічного й ендемічного поворотного тифу кров’ю хворого заражають гвінейську свинку. Борелії епідемічного поворотного тифу захворювання тварин не викликають.

Профілактика і лікування. Основну увагу приділяють ранньому виявленню й ізоляції хворих, проведенню в осередку дезинфекції і дезинсекції, боротьбі з педикульозом. Специфічна профілактика не проводиться, вакцин немає. Для лікування захворювання використо­ вують пеніцилін, левоміцетин, тетрациклін, новарсенол.

Збудники ендемічного поворотного тифу - В. sogdiana, В. саисаБІса, В. ІаШуБЬеші тощо - подібні до збудника епідемічного тифу за морфо­ логічними, тинкторіальними і культуральними властивостями, ре­ зистентністю до дії факторів зовнішнього середовища, але різні за антигенною структурою.

Резервуаром борелій у природі є різні види гризунів, а також паразитуючі на них кліщі, які зберігають збудник усе життя і можуть передавати потомству. Людина заражається через укуси кліщів. За­ хворювання подібне до вошивого тифу. Лабораторна діагностика зводиться до мікроскопії товстої краплі й мазків крові, а також до постановки біологічної проби на гвінейських свинках. У тварин через 5-7 днів виникає захворювання і збудник легко виявляється у крові при мікроскопії.

Профілактика кліщового поворотного тифу полягає в боротьбі з гризунами, кліщами, захисті людей від їх укусів. Лікування проводять антибіотиками.

342

У 1982 р. в Америці описана хвороба Лайма (системний кліщовий бореліоз), яку викликає В. burgdorferi, що має 7 завитків і довжину до ЗО мкм, грамнегативна, подібна до борелій вошивого і кліщового поворотного тифу. Хвороба передається через укуси кліщів, які па­ разитують на диких і домашніх тваринах, має вогнищевий характер. Крім США, хвороба зустрічається в багатьох країнах Європи, Афри­ ки, Азії. Для неї характерні гарячка, озноб, біль у спині, кістках, різноманітні висипи на шкірі. Лабораторна діагностика, профілак­ тика і лікування такі ж, як і при кліщовому поворотному тифі.

Збудник лептоспірозу (Leptospira interrogans)

Лептоспіроз - гостра природно-вогнищева зоонозна інфекція, яку викликає L. interrogans.

вивчають у живому стані в темному полі (рис. 91). Вони надзвичайно рухливі, роблять обертальні й поступальні рухи.

Збудник лептоспірозу - облігатний аероб, краще культивується при температурі 28-30 °С на рідких і напіврідких живильних середо­ вищах, які містять 10 % кролячої сироватки. Лептоспіри ростуть повільно і не каламутять бульйон. їх виявляють на 7-10 день за допо­ могою дослідження краплі середовища в темному полі.

Антигенна структура. L. interrogans - єдиний вид лептоспір, патогенний для людини. За білковими і ліпоїдними антигенами розрізняють 19 серогруп і 180 сероварів, які визначають у реакції аглютинації з відповідними сироватками. У нашій країні виявили всього 20 сероварів.

Екзотоксину лептоспіри не продукують, мають ендотоксин, який зумовлює інтоксикацію організму.

343

Екологія. Лептоспіри широко поширені в природі. Поряд із патоген­ ними, існує багато морфологічно подібних сапрофітних видів, які зустрічаються в землі, воді й інших об’єктах зовнішнього середовища. L. interrogans викликає захворювання не тільки в людей, а й у багатьох видів гризунів, домашніх і диких тварин, птахів. У гризунів (водяні пацюки, ондатри, миші, хом’яки) захворювання має хронічний пере­ біг, часто формується лептоспіроносійство, при якому збудник виділя­ ється в навколишнє середовище із сечею. Із лабораторних тварин найбільш чутливі гвінейські свинки. Зараження людини в природних вогнищах найчастіше відбувається через воду, інфіковану лептоспірами, а також при догляді за хворими тваринами.

У різних об’єктах навколишнього середовища лептоспіри зберіга­ ються досить довго: у грунті та воді - 15-20 днів, у таких харчових продуктах, як молоко, масло, хліб - декілька днів. При кип’ятінні, дії дезинфікуючих розчинів вони швидко гинуть.

Захворювання людини. Зараження відбувається через пошкодже­ ну шкіру і слизові оболонки. Інкубаційний період триває 7-14 днів. Хвороба починається гостро, з ознобом, швидким підвищенням темпе­ ратури тіла до 39-40 °С. У хворих розвивається загальна слабість, головний біль, інтенсивний біль у м’язах, особливо литкових. На місці вхідних воріт ніяких змін не виникає. Із током лімфи лептоспіри проникають у загальний кровоток і поширюються по всьому організму, уражаючи паренхіматозні органи, особливо печінку. В тяжких випад­ ках розвиваються жовтяниця і жирове переродження цього органа. Можуть також уражатися нирки, тоді лептоспіри довго виділяються із сечею. Перебіг патологічного процесу часто має хвилеподібний ха­ рактер.

Імунітет. Після перенесеного захворювання в організмі утворюєть­ ся висока концентрація антитіл, які обумовлюють стійкий, часто довго­ тривалий, імунітет. Але він має типоспецифічний характер, у зв’язку з чим можливі випадки повторних захворювань, викликаних іншими сероварами лептоспір.

Лабораторна діагностика. Від хворого беруть кров, ліквор, сечу. Проводять пряму бактеріоскопію краплі досліджуваного матеріалу

втемному полі зору. Метод простий, зручний, дає змогу швидко і

вранні строки встановити діагноз. Але лептоспіри не завжди можна виявити при мікроскопії.

Більш достовірним методом є бактеріологічне дослідження. У перші дні хвороби 5-8 мл крові висівають по 1 мл у декілька пробірок із

344

рідким середовищем, яке містить сироватку кроля, і вирощують при 28 °С 7-10 днів, виявляючи лептоспір у темному полі. Культуру із сечі можна отримати таким самим способом, починаючи з другого тижня хвороби.

Раннім методом лабораторної діагностики лептоспірозу є біологічна проба. Кільком молодим гвінейським свинкам вводять внутрішньоочеревинно по 3-5 мл крові хворого. Через 2-3 дні досліджують ексудат черевної порожнини в темному полі.

У практичних лабораторіях найчастіше проводять серологічну діаг­ ностику. Ставлять реакцію мікроаглютинації і лізису із сироваткою хворого і живими еталонними штамами лептоспір різних серогруп і через дві години проводять облік реакції в темному полі. Спочатку спостерігають склеювання лептоспір у вигляді “павучків”, а потім настає їх лізис. Як правило, титри реакції на 15-30 день від початку хвороби досягають 1:10000-1:30000 і вище. Наростання титру в дина­ міці навіть у невисоких розведеннях (1:20-1:100) є абсолютним доказом захворювання.

Профілактика і лікування. З метою попередження забруднення водойм у природних вогнищах лептоспірозу проводять суворий сані- тарно-епідеміологічний контроль. Важливе значення мають заходи з боротьби з гризунами, виявлення хворих тварин, їх ізоляція й лі­ кування, осушення боліт, заборона купання в забруднених водоймах, проведення санітарно-освітньої роботи серед населення, захист харчо­ вих продуктів від гризунів тощо. Людей, які працюють у вогнищах інфекції, імунізують вбитою лептоспірозною вакциною.

Лікування проводять пеніциліном, тетрацикліном та іншими анти­ біотиками. При необхідності використовують протилептоспірозний імуноглобулін, який містить антитіла проти найбільш поширених сероварів лептоспір.

Питання для самоконтролю

1.Загальна характеристика патогенних спірохет. Захворювання, які вони викликають у людини.

2.Особливості морфології та біологічні властивості Т. pallidum.

3.Методи лабораторної діагностики сифілісу.

4.Основні морфологічні та біологічні властивості збудників поворот­

них тифів, бореліозів, лептоспірозу. Джерела інфекції, механізм зараження

іпередачі сифілісуу поворотних тифів, лептоспірозу.

5.Методи лабораторної діагностики захворюваньу що викликаються бореліями і лептоспірами.

345