Klimnik_Sitnik_mikrobiologiya

внизу ж ивота, част і р ід кі випорож нення з д ом іш кам и слизу, т енезм и. А н т и ­ б а к т е р іа л ь н и х п р еп а р а т ів не п р и й м а ла .

А. Я ке за хво р ю ва н н я м ож на за п ід о з р и т и ?

Б. Я к и й м а т е р іа л т р е б а в з я т и д ля д о слід ж ення і я к в с т а н о в и т и вид збудника?

В ідповіді

1.А - середовищ е Е ндо

Б- п о ст а ви т и о р ієн т о вн і Р А з O K сир о ва т ко ю т а о к р е м и м и си р о ва т ­

кам и; п о т ім р о зго р н у т у Р А з ж ивою т а гр іт о ю к у л ь т у р о ю д ля о с т а т о ч ­ ного п ід т вердж ення діагнозу.

2. А - кров.

Б - середовищ е Р а п о п о р т або ж овчн ий б уль й о н ; с т е р и л ь н о в з я т у кров (10 м л) засіваю т ь б іпя ліж ка хворого

В - ні, т а к я к а н т и т іл а в с и р о ва т ц і щ е не з'я в и л и с ь . З А - д и зе н т ер ію

Б - ви п ор о ж нення, в з я т і до п о ч а т к у е т іо т р о п н о ї т е р а п їі і п о с ія н і на середовищ е П лоскирєва; безбарвні к о ло т і пересіваю т ь на середовищ е О лькеницького, вид вс т а н о в лю ю т ь за б іо х ім іч н и м и о з н а к а м и і Р А з вид овим и а глю т и н у ю ч и м и си р о ва т к а м и

2 8 0

Розділ 11. ПАТОГЕННІ ЗВИВИСТІ БАКТЕРІЇ

До цієї групи відносяться рухливі грамнегативні звивисті бактерії, які мають форму коми (трохи зігнутої палички) або короткої спіралі з двома-трьома завитками. Вони належать до трьох родів: вібріонів, кампілобактерій і спірил. Рід Vibrio включає патогенні для людини холерний вібріон і ряд видів, які визнані умовно-патогенними, зокрема V. metschnikovii, V. parahaemolyticus, V. alginolyticus. Рід Campylobacter об’єднує декілька видів, що паразитують в організмі людей і тварин. Представником патогенних спірил є збудник содоку - хвороби від укусу щурів.

Збудник холери (Vibrio cholerae)

Холерний вібріон вперше описав італійський вчений Ф. Пачіні в 1854 p., детально вивчив його властивості і виділив у чистій культурі Р. Кох у 1883 p., Ф. Готшліх у 1906 р. виділив з кишечника прочанина вібріон Ель-Top, який відрізняється від холерного гемолітичними

281

вимагають лужної реакції (рН 8,5-9,5). Дуже добре й швидко ] у 1 % лужній лептонній воді (ПВ), випереджаючи ріст інших і Вже через 5-6 год на її поверхні виникає ніжна плівка бла*

кольору. На лужному МПА через 10-12 год утворюють середніх р< мірів гладенькі круглі прозорі колонії з блакитним відтінком і чіт2 окресленим краєм. Поверхня їх волога, блискуча. Для культив^ холерних вібріонів запропоновані селективні середовища Монсуп (таурохолат-телурит-желатиновий агар) і ТСВБ (тіосульфат-цитрат бромтимол-сахарозний агар). На середовищі Монсура колонії пр або напівпрозорі сірувато-чорного кольору з каламутним краєм, ТСВБ - плоскі жовті колонії на фоні голубувато-сірого середови При посіві в стовпчик желатину спочатку виникає розрідження йо

у вигляді бульки, потім воно набуває вигляду лійки й закінчується $ пошаровим розрідженням. ^ Біохімічна активність холерних вібріонів дуже висока. Вони фер* і ментують галактозу, глюкозу, мальтозу, манозу, лактозу, сахарозу. | У перші 48 год не розщеплюють арабінозу й лактозу. Утворюючії індол, аміак, відновлюють нітрати в нітрити, спричиняють зсіданню^ молока, продукують лецитиназу, гіалуронідазу, колагеназу, протеїд назу, нейрамінідазу. Останній фермент розкладає нейрамінову кислот

ту епітеліальних клітин тонкого кишечника.

Антигенна структура. Холерні вібріони мають термостабільні спе­ цифічні О-антигени і термолабільні джгутикові Н-антигени. За О-ані тигеном всі вібріони поділені на багато серогруп ОІ, 02, 03... 08& Холерний вібріон відноситься до 01 серогрупи. У свою чергу 01-анл тиген складається з окремих антигенних фракцій А, В, С. Різні ком-* бінації їх властиві трьом сероварам: Огава (АВ), Інаба (АС) і Гікошимд?.' (АВС). Усі три серовари аглютинуються 01 сироваткою. V. еШиту., належить до серогрупи ОІ. Крім того, є ще серогрупи ИО та 0139**

Від хворих і вібріоносіїв, а також з різних об’єктів навколишнього^ середовища часто виділяють вібріони, які не аглютинуються ОІ си-д роваткою і мають спільний із холерними вібріонами Н-антиген. Такі^ вібріони називаються неаглютинабельними (НАГ-вібріони) й виникав; ють у результаті мінливості холерних вібріонів. Вони здатні виклика­ ти гастроентерити з явищами інтоксикації організму.

Токсиноутворення. Холерні вібріони виділяють два типи токсинів!;| 1) білковий екзотоксин (холероген), який діє на ентероцити тонкого кишечника, спричиняючи ентерит з водянистими випорожненнями і зневоднення організму; 2) ендотоксин - ліпополісахаридний комплекс,

282

звільняється тільки при руйнуванні вібріонів, він також бере аСть У механізмі розвитку хвороби. Токсигенні штами ОІ, 013.9 ^ають ген холерного токсину (усі+) і викликають холеру, схильну

до широкого епідемічного розповсюдження.

Екологія. Основним природним біотопом холерних вібріонів є ки­ шечник людини. Після зараження вони буйно розмножуються в тонкому кИщечнику й виділяються з випорожненнями в навколишнє середови­ ще, контамінуючи воду, грунт, харчові продукти та інші об’єкти, де виживають від декількох днів до кількох тижнів.

Холера - класична антропонозна особливо небезпечна кишечна інфекція, яка має схильність до епідемічного поширення. Захворюван­ ня періодично розповсюджується по земній кулі у вигляді пандемій, коли уражається населення багатьох країн. Відомо вже 7 пандемій холери. Після 1970 р. холера періодично виникала на півдні України (Одеса, Керч, Миколаїв, Херсон). Ендемічним осередком холери з давніх-давен була Індія, де щорічно реєструють декілька тисяч захво­ рювань. Циркуляція холерних вібріонів серед людей зумовлена наяв­ ністю легких форм хвороби, формуванням вібріоносійства та забруднен­ ням водоймищ.

Зараження людини холерними вібріонами проходить лише фе- кально-оральним способом. Збудник передається через воду, їжу, мух, брудні руки. Це може бути при купанні в морі, річках, озерах, забруднених виділеннями хворих і носі'ів, при споживанні риб, кре­ веток і устриць, виловлених у цих водах.

Холерні вібріони порівняно стійкі до дії факторів навколишнього :ередовища. Вони довго зберігаються живими у воді, грунті, пляжному ііску, харчових продуктах, але малостійкі до висушування і сонячних іроменів. При кип’ятінні гинуть миттєво. Дуже чутливі до дії міне­ ральних кислот і дезинфікуючих розчинів.

Захворювання людини. Вхідними воротами інфекції при холері є травний канал. Інкубаційний період триває від кількох годин до 5 днів. Іодолавши шлунковий бар’єр, вібріони швидко розмножуються в тон­ ких кишках, де лужне середовище сприятливе для нього. Важливе значення має колонізація вібріонами слизової оболонки кишечника. Зони проникають через шар слизу, відбувається їх адгезія на епітейї. Холероген активує фермент аденілатциклазу, яка збільшує про­ дукцію аденозинмонофосфату, що супроводжується інтенсивним виді­ ленням з клітин води, іонів натрію і хлору. Виникає профузний проюс і сильне зневоднення організму. Випорожнення часті, рясні,

283

втрачають специфічний фекальний запах і нагадують з вигляд» рисовий відвар із запахом свіжої риби. Приєднується багаторазової блювання, що призводить до ще більшої втрати рідини, яка м о ям сягати 10 л і більше на добу. Температура тіла нормальна або знижу^ ється до 35 °С. Інколи розвивається блискавична форма хвороби, коли навіть без явищ проносу (“суха” холера) виникає сильна інтокси-л кація, яка закінчується смертю. В останні роки у більшості випадків* спостерігаються стерті й легкі форми захворювання.

Імунітет. Після перенесення хвороби виникає стійкий антимікроб* ний і антитоксичний імунітет. В період видужання в сироватці крові збільшується кількість ^А . Важливе значення має розвиток місцевого5 імунітету слизової оболонки кишечника. Утворені секреторні імуно«*; глобуліни перешкоджають адгезії холерних вібріонів на ентероцитах* тонкої кишки. Часом після видужання реконвалесценти протягом 3-4^ тижнів стають вібріоносіями. :г

Лабораторна діагностика Холера - особливо небезпечна інфекційна; хвороба, тому мікробіологічні дослідження проводять у спеціальних] режимних лабораторіях. У разі відсутності поблизу такої лаборато-5 рії, матеріали від хворого направляють у найближчу звичайну бак~* лабораторію, але тоді прийом інших аналізів припиняють і встанов­ люють більш суворий режим.

Основним і вирішальним у лабораторній діагностиці холери є бак­ теріологічне дослідження. Від хворих беруть випорожнення, блювотні маси, кусочки забрудненої білизни, від трупів - відрізки тонкого ки­ шечника й жовчний міхур. Досліджують також харчові продукти, воду, мул, риб, жаб та ін. Широко практикують ректальний забір. Сте­ рильні ватний тампон або алюмінієву петлю вводять у пряму кишку на глибину 5-10 см, забирають вміст і вносять у флакон (пробірку) з 1 % лужною ПВ.

Матеріали потрібно взяти до початку лікування, їх вміщують у стерильний скляний посуд і з великими пересторогами доставляють в лабораторію не пізніше 3 год після взяття. При транспортуванні ма­ теріалу на велику відстань банки, колби, пробірки вміщують у мета- : левий посуд, переклавши їх стружками, потім упаковують у де­ рев’яний ящик, пломбують і надсилають до лабораторії спеціальним посланцем.

Матеріал направляють до лабораторії або в нативному вигляді - в 5 мл 1 % ПВ рН 7,8 (транспортне середовище), або в 10-50 мл 1 % ПВ рН 7,8 чи рН 9,3 (1-е середовище збагачення). Мікробіологічні

284

дослідження проводять цілодобово. Відповідно до інструкції МОЗ

України від 30.05.1997 р. вони включають декілька етапів.

1-й етап - матеріал засівають у 10-50 мл 1 % ПВ; застосовують також експрес-методи: імунофлуоресцентний і РНГА.

2-й етап - висів з 1-го середовища збагачення на ЛМПА (лужний МПА) або селективні середовища і в 5 мл 2-го середовища збагачен­ ня. Пересіви в рідкі й на щільні середовища проводять з поверхні ПВ великою бактеріологічною петлею діаметром 5 мм.

3-й етап - висів з 2-го середовища збагачення на ЛМПА (або селективні середовища) через 5-6 год вирощування.

4-й етап - проводять відбір підозрілих колоній зі щільних середо­ вищ через 16-24 год інкубації. При відборі колоній використовують пробу на оксидазу або індикаторні папірці (СІП-1 - набір для іденти­ фікації вібріонів). Окисдазопозитивні колонії перевіряють у РА на склі (“слайд-аглютинація”) з холерною сироваткою ОІ, БЮ в розве­ денні 1:100. При позитивній реакції ставлять слайд-аглютинацію з сироватками Інаба й Огава (1:50), готують мазки для забарвлення за Грамом і оброблення люмінесцентними сироватками.

Позитивна РА з холерною ОІ або ЇІО сироватками та варіантоспецифічними сироватками або позитивна реакція з люмінесцентними антитілами в поєднанні з морфологічними й культуральними ознаками та специфічною імобілізацією дозволяють видати попередню відповідь про виявлення холерних вібріонів ОІ серогрупи.

Підозрілі колонії, що аглютинуються й неаглютинуються холерни­ ми ОІ і ЇЮ сироватками, відсівають на середовище Ресселя або луж­ ний агар для виділення чистої культури та її ідентифікації.

5-й етап - ідентифікація. Відбирають культури із середовища Рес­ селя й перевіряють їх в слайд-аглютинації з холерними сироватками 01, ИО, Інаба й Огава. При негативних результатах із цими сироват­ ками ставлять слайд-аглютинацію із холерною сироваткою 0139. На основі позитивної РА видають попередню або остаточну відповідь про виділення холерного вібріона ОІ серогрупи відповідного серовару.

Якщо виділена культура реагує з холерною сироваткою 0139 при негативних результатах з ОІ сироваткою, видають відповідь про ви­ ділення холерного вібріону 0139 серогрупи.

6-й етап - враховують результати ідентифікації й видають остаточ­ ну відповідь про виділення культури холерного вібріона відповідної серогрупи: ОІ, ІЮ (Інаба, Огава, Гікошима) або 0139 із зазначенням гемолітичної активності, чутливості до антибіотиків. Для культур

285