1. Гломерулонефрит.

2. Енцефаліт.

3. Розсіяний склероз.

4. Туберкульоз.

5. Акромегалія.

650. Які з названих змін у поведінці людини не пов'язані з недостатністю тиреоїдних гормонів?

1. Прискорення психічних процесів.

2. Затримка розумового розвитку.

3. Психічна та фізична млявість.

4. Сонливість.

5. Підвищена чутливість до холоду.

651. До характерних ознак впливу недостатності тиреоїдних гормонів на організм не належить:

1. Відставання в рості.

2. Гіперхолестеринемія.

3. Гіперглікемія.

4. Зниження основного обміну.

5. Набряки.

652. У хворої О. з післяопераційним гіпотиреозом, яка отримує 100 мкг Л-тироксину 2 рази на день, з'явились тахікардія, пітливість, порушення сну. Визначити тактику подальшого лікування:

1. Призначити седативні засоби.

2. Призначити бета-адреноблокатори.

3. Замінити Л-тироксин іншим аналогічним препаратом.

4. Збільшити дозу гормону.

5. Зменшити дозу гормону.

653. Розвиток гіпотиреозу може бути зумовленим:

1. Недостатньою продукцією тиреоїдних гормонів.

2. Посиленою конверсією тиреоїдних гормонів на периферії.

3. Нечутливістю периферійних рецепторів до гормонів.

4. Автоімунним тиреоїдитом.

5. Дефіцитом йоду в довкіллі.

654. Спонтанний гіпотиреоз, як правило, виникає внаслідок:

1. Автоімунного тиреоїдиту.

2. Тривалого використання йодидів.

3. Використання йодовмісних контрастів.

4. Рентгенівського опромінення органів шиї.

5. Після гамма-терапії.

655. За гіпотирозу ліпідні (атерогенні) фракції крові:

1. Зростають.

2. Знижуються.

3. Залишаються без змін.

4. Посилено метаболізуються.

5. Сповільнено метаболізуються.

656. За вродженого гіпотирозу у дітей:

1. Сповільнюється інтелектуальний розвиток.

2. Сповільнюється фізичний розвиток.

3. Інтелектуальний розвиток сповільнюється лише за анемії.

4. Сповільнюється інтелектуальний та фізичний розвиток.

5. Затримка росту лише в тих дітей, що мають порушення кальцієвого обміну.

657. Анемія за гіпотирозу спостерігається:

1. Часто, є проявом його.

2. Лише за автоімунної форми захворювання.

3. Лише за ідіопатичних форм гіпотирозу.

4. За гіпотирозу із закрепами.

5. Лише за масивних маткових кровотеч.

658. Жовтизна шкіри та долонь у хворих на гіпотиреоз є свідченням:

1. Важкого перебігу захворювання й незворотних змін в організмі.

2. Некомпенсованого гіпотиреозу.

3. Порушень обміну каротину та каротиноїдів.

4. Накопичення холестерину в організмі.

5. Накопичення ліпопротеінів низької та наднизької густини.

659. Анемії за гіпотирозу розвиваються переважно внаслідок:

1. Хронічного гіпоацидного гастриту.

2. Хронічної серцевої недостатності.

3. Хронічного спастичного коліту.

4. Менорагій.

5. Поєднання кількох ушкоджень.

660. Збільшення розмірів серця за гіпотирозу переважно зумовлене:

1. Тоногенною дилятацією камер серця.

2. Брадикардією.

3. Подовженням періоду циркуляції крові.

4. Зниженою толерантністю до фізичних навантажень.

5. Супутньою стенокардією.

661. Чи можлива офтальмопатія у хворих гіпотирозом?

1. Неможлива, бо вона буває лише за токсичного зоба.

2. Можлива як прояв автоімунного захворювання.

3. Можлива лише у випадках післяопераційного гіпотирозу.

4. За гіпотирозу офтальмопатії не буває ніколи.

5. Офтальмопатія виникає лише у випадках вторинного гіпотирозу.

662. У хворої гіпотироз є проявом післяпологового пангіпопітуїтаризму. Яким препаратам варто надати перевагу для тривалої замісної терапії?

1. Тиротропіну.

2. Тироліберину.

3. Л-тироксину.

4. Тиреотому.

5. Тиреотому-форте.

663. На прийомі мати з немовлям. Скаржиться, що дитина рідко намочує пелюшки. Хлопчик 3 місяців, шкіра суха, жовтувата, голос дуже низький, роздутий живіт. При обстеженні ТТГ вдвічі більше верхньої межі. Чи можна в даному випадку говорити про вроджений гіпотиреоз?

1. Звичайно, наявні клінічні й лабораторні ознаки гіпотиреозу.

2. Гіпотиреоз сумнівний й потрібні додаткові обстеження.

3. Для верифікації необхідне додаткове визначення fТ₄.

4. Гіпотиреоз сумнівний й потрібне динамічне застереження за дитиною.

5. Вказані ознаки є звичними в розвитку хлопчиків.

664. Як здійснюється замісна терапія гіпотиреозу, коли він є одним з проявів синдрому автоімунної поліендокринопатії?

1. Проводиться лише імуномодулююча терапія.

2. Призначаються біогенні стимулятори, чим усуваються прояви аутоімунної поліендокринопатій.

3. Для ліквідації проявів поліендокринопатії призначають адаптогени.

4. Проводиться замісна терапія всіх ендокринних гіпофункцій.

5. Після усунення гіпофункцій інших залоз гіпотиреоз корелятивно зникає сам по собі.

665. У 20-річного юнака через 6 місяців після резекції щитовидної залози концентрація холестерину плазми крові збільшилась з 4,52 до 6,07 ммоль/л. Чи можна це розцінювати як прояв гіпотиреозу?

1. Ні, не можна, бо дане збільшення холестерину несуттєве.

2. Ні, не можна, бо для холестерину плазми крові характерні спонтанні коливання.

3. Збільшення холестерину плазми крові— це звичайна реакція на операційну травму.

4. Це може бути свідченням субклінічного гіпотиреозу.

5. Збільшення холестерину крові — це відображення реакції печінки хворого на наркоз.

666. У хворої поступово зростає концентрація холестерину в плазмі крові. Яке обстеження найбільш точно може свідчити про гіпофункцію щитовидної залози?

1. Рефлексометрія.

2. ЕКГ.

3. Сонографія серця.

4. Сонографія щитовидної залози.

5. Визначення вмісту ТТТ.

667. Чи потрібно призначати препарати тиреоїдних гормонів хворому через 1 місяць після резекції щитовидної залози, якщо концентрація тиротропіну крові в нього збільшилась з 0,25 МО/л до 3,45 мМО/л (норма 1—5 мМО/л)?

1. Не потрібно, в післяопераційному періоді буває транзиторний гіпотиреоз.

2. Не варто, зростання тиротропіну стимулює функціональну здатність культі щитовидної залози.

3. Призначити заміщувальну терапію, аби попередити клінічний гіпотироз.

4. Призначити Л-тироксин в малих дозах, аби попередити рецидив зоба.

5. Дозволяється призначати комбіновані препарати з йодидом калію (типу тиреокомб).

668. На прийомі молода мати з явними клінічними та лабораторними ознаками гіпотиреозу. Годує груддю 4-х місячну дитину. Чи потрібно їй призначити лікування тиреоїдними препаратами?

1. Не потрібно, бо препарати виділяються з молоком й можуть викликати тиреотоксикоз у дитини.

2. Препарати можна буде призначити по завершенню грудного вигодовування дитини.

3. Призначити лікування, а дитину перевести на штучне вигодовування.

4. Призначити лікування й продовжувати годувати дитину.

5. Призначити лікування виключно трийодтироніном.

669. У семирічної дівчинки вперше діагностовано вроджений гіпотиреоз. Яка тактика призначання тиреоїдних препаратів в даному випадку?

1. Препарати не призначаються, оскільки упущено момент їх своєчасного призначення.

2. Призначити адекватну замісну терапію.

3. Призначити пірацетам, поліпшити інтелект дитини, потім — тиреоїдні препарати.

4. Призначити вітамінопрепарати, біогенні стимулятори, поліпшити фізичний стан дитини, а потім — тиреоїдні препарати.

5. Тиреоїдні препарати призначати тільки в комбінації з йодидами.

670. У немовляти діагностовано гіпотиреоз. З якого віку дитині можна призначати замісну терапію?

1. З моменту, коли дитина сама почне їсти.

2. Коли закінчиться вигодовування груддю.

3. З моменту встановлення діагнозу.

4. Спочатку дитину перевести на штучне вигодовування, адаптувати до нього, а потім призначити тироїдні препарати.

5. Спочатку провести курс вітамінопрофілактики рахіту, після чого призначити тироїдні препарати.

671. Хворому з бронхоектазами виконувалось рентгенівське обстеження з контрастуванням йодліполом. Через 3 місяці після цього він звернувся до лікаря зі скаргами на млявість та погіршення пам'яті. Виконано обстеження йодпоглинальної функції щитовидної залози. Вона зменшена. Виходячи з цього, встановлено діагноз гіпотиреозу. Які Ваші міркування щодо описаного випадку?

1. Гіпотиреоз безсумнівний.

2. Зменшення йодпоглинання щитовидною залозою — безумовне підтвердження гіпотиреозу.

3. Гіпотиреоз сумнівний, оскільки відсутні результати інших лабораторних тестів.

4. Йодпоглинальна функція щитовидної залози в даному випадку неінформативна, оскільки хворому вводили йодовмісні контрастні препарати.

5. Для уточнення гіпотиреозу провести повторне обстеження йодпоглинальної функції щитовидної залози через півтора місяця.

672. У хворої через рік після лікування токсичного зоба радіоактивним йодом явні клінічні ознаки гіпотиреозу. Однак йодпоглинальна функція залози лишається високою. На підставі чого діагноз гіпотирозу не виставляється. Наведіть Ваші міркування в даному випадку:

1. Безсумнівно гіпотирозу немає.

2. За високої йодпоглинальної здатності щитовидної залози за гіпотироз не може бути й мови.

3. У хворої астеновегетативний синдром.

4. У хворої застосовано неадекватний метод обстеження.

5. Стан йодпоглинальної функції щитовидної залози не відображає в даному випадку її функціональної здатності.

673. У терапевтичному відділенні лікується хвора з діагнозом «залізодефіцитна анемія». При огляді одутла, шкіра бліда, холодна на дотик, долоні жовті, голос грубий, низький, пульс 54 на хвилину. Щитовидна залоза не пальпується. Який вірогідний діагноз у хворої?

1. Залізодефіцитна анемія.

2. Гемолітична анемія.

3. Автоімунний тиреоїдит (атрофічна форма), гіпотиреоз.

4. Ідіопатичний гіпотиреоз.

5. Вторинний гіпотиреоз.

674. У хворої на гіпотиреоз стійка анемія, гемоглобін у межах 54 г/л. Замісна терапія Л-тироксином у дозі 50 мкг вранці. Яке подальше лікування Ви запропонуєте хворій?

1. Провести трансфузії еритроцитарної маси.

2. Трансфузії свжозаморожених відмитих еритроцитів.

3. Комбінувати прийом Л-тироксину в тій же дозі з преднізолоном у дозі 10 мг щоденно.

4. Комбінувати прийом Л-тироксину з сульфатом заліза в дозі 500 мг па добу.

5. Нарощувати дозу Л-тироксину до досягнення стійкого еутиреозу, після чого можна призначити препарати інших груп.

675. Хвору на гіпотиреоз турбують менорагії. При огляді блідо-жовта, лице обрескле. Яка лікувальна тактика найдоцільніша в даному випадку?

1. Досягнути стійкого еутиреозу.

2. Призначити препарати заліза довенно.

3. Призначити препарати заліза з аскорбіновою кислотою перорально.

4. Призначити прогестерон на другу половину менструального циклу.

5. В другу половину менструального циклу призначати препарати, що посилюють скорочувальну здатність міометрію.

676. На прийомі жінка віком 56 років, дизайнер за фахом, з клінічними ознаками гіпотирозу. З анамнезу відомо, що в зв'язку з порушеннями серцевого ритму тривалий час приймає кордарон. З чим може бути пов'язано розвиток гіпотирозу?

1. Віковою особливістю.

2. Наслідком порушення серцевого ритму.

3. Надмірним вмістом йоду в препараті.

4. Негативним впливом професії.

5. Спадковими особливостями.

677. Хвора на гіпотироз вагітна. Як принцип замісної терапії під час вагітності?

1. Препарати відміняють зовсім, аби не зашкодити плоду.

2. Дозу препарату зменшують.

3. Допустимий легкий гіпотиреоз.

4. Постійно підтримувати стан еутиреозу.

5. Препарати призначають лише під час погіршень стану вагітної.

678. На консультації хвора гіпотирозом, котра бажає завагітніти. Чи може вона завагітніти й виносити здорову дитину?

1. Не може.

2. За гіпотиреозу властиві спонтанні аборти.

3. За гіпотиреозу діти завжди народжуються з вадами розвитку.

4. За гіпотиреозу завжди народжуються нежиттєздатні діти.

5. За умови стійкої компенсації гіпотиреозу.

679. Хворій гіпотиреозом для заміщувальної терапії призначено Л-тироксин у дозі 150 мкг на добу. За місяць лікування вона значно додала у вазі. З чим може бути пов'язано ожиріння хворої?

1. Неправильним прийомом Л-тироксину.

2. З посиленням апетиту під час лікування тироксином.

3. Специфічною липосинтетичною дією тироксину.

4. За прийому Л-тироксину завжди зростає вага хворих.

5. Неспецифічними ефектами препарату.

680. У хлопчика 15 років затримка росту, статевого розвитку, гіпотиреоз. Йому призначено соматотропін. Чи можна його за­стосовувати водночас з Л-тироксином?

1. Можна.

2. Їх водночас застосовувати не можна.

3. Потрібно спочатку застосовувати Л-тироксин, а згодом – соматотропін.

4. Потрібно спочатку застосовувати соматотропін, а згодом – Л-тироксин.

5. Звернути головну увагу на компенсацію гіпотиреозу.

681. У хворої є всі клінічні та лабораторні ознаки гіпотиреозу. Відсутня брадикардія. Чи правомірний діагноз гіпотиреозу в даному випадку?

1. Правомірний.

2. Без брадикардії гіпотирозу не буває.

3. Можлива помилка лабораторії.

4. Гіпотирозу тахікардія не властива.

5. Діагноз гіпотирозу сумнівний.

682. Чи можна призначати тиреоїдні препарати хворим гіпотирозом з тахікардією?

1. Не можна.

2. Гіпотиреоз лікують адаптогенами.

3. Гіпотиреоз лікують біогенними стимуляторами.

4. Тиреоїдні препарати призначають разом з бета-адреноблокаторами.

5. Гіпотиреоз лікують альфа-адреностимуляторами.

683. У хворого з гіпотиреозом розвинувся інфаркт міокарда. Як коригують замісну терапію?

1. Продовжують в тих же дозах.

2. Збільшують дозу препаратів у зв'язку зі стресом.

3. Відміняють препарати зовсім до повної реституції хворого.

4. Зменшують дозу препаратів.

5. Спочатку відміняють на 2—3 дні, а потім призначають у зменшеній дозі.

684. Якому з тиреоїдних препаратів Ви надаєте перевагу за гострого інфаркту міокарду?

1. Тиреотом.

2. Тиреокомб.

3. Трийодтироніну гідрохлорид.

4. Левотироксин.

5. Тиреоїдин.

685. У хворої синдром поліендокринопатії: ЦД типу 1, гіпокортицизм, гіпотиреоз. Якому з запропонованих режимів лікування варто надати перевагу?

1. Адекватна інсулінотерапія, кортикоїди в середньотерапевгичних дозах, тиреоїдні препарати — в максимальних.

2. Інсулінотерапія, малі дози кортикоїдів, максимально переносимі дози тиреоїдних гормонів.

3. Добитись компенсації діабету, еутиреозу й після цього призначити кортикоїди.

4. Інсулінотерапія, адекватна кортикостероїдна терапія, тиреоїдні препарати починати з малих доз й поступово нарощувати до терапевтично ефективних.

5. Проводити градаційну терапію: спочатку лише інсулін, потім тиреоїдні препарати, потім кортикоїдні.

686. Хвора з синдромом автоімунної поліендокринопатії: ЦД типу 1, гіпокортицизм, гіпотироз. Їй не рекомендують починати замісної терапії до проведення імуномодулюючої. Чи вірне це твердження.

1. Авжеж, тільки така метода лікування є правильною.

2. Після усунення автоімунних зрушень можливе спонтанне відновлення ендокринних функцій.

3. Без імуномодулюючої терапії компенсація ендокринних гіпофункцій неможлива.

4. Компенсація можлива і без застосування імуномодуляторів.

5. Хворі постійно повинні приймати препарати замісної терапії та імуномодулятори.

687. Хвора 66 років скаржиться на локальні набряки, задишку, погіршення пам'яті, закрепи. Об'єктивно: шкірні покриви сухі, температура тіла 35,8⁰ С. Виражений набряк обличчя. Тони серця глухі, ритмічні, пульс 52 уд/хв., АТ 90/60. Щитоподібна залоза не пальпується. Рівень ТТГ – 12,4 мМО/л. Який із препаратів Ви призначите хворій?

А. Дігоксин

В. Метизол

С. Левотироксин

D. Фуросемід

Е. Йодомарин.

688. Хвора Н., 30 років проживає в Карпатах, звернулася зі скаргами на дискомфорт у ділянці шиї. При обстежені виявлено дифузне збільшення щитоподібної залози 1В ст., функція не порушена. Що Ви порадити в цьому випадку?

А. L-тироксин 50 мкг/добу

В. Йодид калію 200 мкг/д

С. L–тироксин 25 мкг/добу

D. Йодид калію 100 мкг/д.

E. Метизол 20 мг/добу.

689. У хворого М., 37 років, який тиждень тому переніс ангіну, виявлено збільшення щитоподібної залози ІІ ст, болюча при пальпації з іррадіацією болів у нижню щелепу. Температура тіла 38⁰С, помірні ознаки тиреотоксикозу. Найбільш вірогідно, що у хворого:

А. Еутиреоїдний зоб

В. Підгострий тиреоїдит

С. Автоімунний тиреоїдит

D. Багатовузловий токсичний зоб

Е. Дифузний токсичний зоб.

690. У хворої М., 37 років, після перенесеної ГРВІ діагностовано підгострий гранульоматозний тиреоїдит. Температура тіла 38,4⁰С, щитоподібна залоза ІІ ст., різко болюча при пальпації. Оберіть тактику лікування.

А. Оперативне лікування

В. Розчин Люголя

С. Преднізолон

D. Тіамазол

E. Антиструмін.

691. Перелічені порушення можуть привести до первинного гіпотиреозу, крім:

1. Дефекту ферментних систем, що здійснюють захоплення йоду щитовидною залозою в крові.

2. Порушення процесу конденсації моно- та дийодтиронінів.

3. Недостатнього надходження йоду в організм з їжею та питною водою.

4. Зниження активності ферменту йодтирозиндейодази.

5. Надмірної активності ферменту йодидпероксидази.

692. До симптомів гіпотиреоїдної коми не належить:

1. Гіпотермія.

2. Гіпоглікемія.

3. Гіпотонія.

4. Гіповентиляція.

5. Психічне збудження.

693. Вкажіть ознаку, яка не є спільною для підгострого лімфоцитарного тиреоїдиту і дифузного

токсичного зоба:

1. Дифузне збільшення щитовидної залози.

2. В лікуванні застосовується мерказоліл.

3. Рівень ТТГ в крові низький.

4. Дифузно знижена ехогенність.

5. В лікуванні застосовуються бета-адреноблокатори.

694. Вкажіть ознаку, яка не є спільною для підгострого лімфоцитарного тиреоїдиту і підгострого гранульоматозного тиреоїдиту:

1. Запальний процес.

2. Послідовна зміна фаз гіпер-, еу- і гіпотиреозу впродовж захворювання.

3. Болі в щитовидній залозі.

4. Гострий початок.

5. Низьке поглинання І¹³¹.

695. Ознаками підгострого лімфоцитарного тиреоїдиту є, крім:

1. Збільшення щитовидної залози після пологів.

2. Болів у щитовидній залозі.

3. Збільшення рівня Т₄ в крові.

4. Лімфоцитарна інфільтрація щитовидної залози.

5. Збільшення рівня Т₃ у крові.

696. До компенсаторних механізмів, що забезпечують збереження еутиреозу при ендемічному зобі, відносять наступні, крім:

1. Збільшення рівня ТТГ.

2. Переважної продукції щитовидною залозою тироксину.

3. Переважної продукції щитовидною залозою трийодтироніну.

4. Підвищення поглинання йоду щитовидною залозою.

5. Прискорення біосинтезу тиреоїдних гормонів.

697. У хворої С. дифузний еутиреоїдний зоб III ступеня без компресійних симптомів. Який з вказаних методів лікування найбільш доцільний?

1. Глюкокортикоїди.

2. Тиреоїдні гормони.

3. Хірургічне лікування.

4. Лікувальна доза І¹³¹.

5. Імунодепресанти.

698. Хвора 66 років скаржиться на локальні набряки, задишку, погіршення пам'яті, закрепи. Об'єктивно: шкірні покриви сухі, температура тіла 35,8⁰ С. Виражений набряк обличчя. Тони серця глухі, ритмічні, пульс 52 уд/хв., АТ 90/60. Щитоподібна залоза не пальпується. Рівень ТТГ – 12,4 мМО/л. Який із препаратів Ви призначите хворій?

А. Дігоксин

В. Метизол

С. Левотироксин

D. Фуросемід

Е. Йодомарин.

699. В скринінгу вродженого гіпотиреозу використовують такі методи:

1. Сонографію щитовидної залози.

2. Визначення рівня тироксину та трийодтироніну.

3. Визначення рівня тиротропіну.

4. Визначення тироїдзв'язуючого глобуліну.

5. Визначення титру антитіл до тиреоглобуліну.

700. Прийом тиреоїдних препаратів здійснюється за такими схемами:

1. Безперервний прийом препаратів у дозах, потрібних для підтримки еутирозу.

2. За інтермітуючими схемами: день подвійна доза, другий день перерва.

3. Схема «зигзаг» — по досягненню еутирозу препарати перестають приймати й поновлюють прийом за перших ознак гіпотирозу.

4. Препарати приймають орієнтуючись на відчуття хворого.

5. Препарати приймають лише за значних проявів гіпотирозу.

701. В яких випадках для гіпотиреозу не характерний транзиторний характер?

1. За передозування антитиреоїдних препаратів.

2. За підгострого тиреоїдиту.

3. За аутоімунного тиреоїдиту.

4. Після резекції щитовидної залози.

5. Після блокади щитовидної залози йодидами.

702. Яка тактика призначення тиреоїдних препаратів найбільш доцільна за важкого тривало декомпенсованого гіпотирозу?

1. Призначити велику «ударну» дозу, а потім поступово зменшувати її.

2. Призначити мінімальну дозу й поступово нарощувати її до терапевтично необхідної.

3. Призначити тиреоїдні препарати водночас з глюкокортикоїдами.

4. Призначити тиреоїдні препарати водночас з серцевими глікозидами.

5. Призначити тиреоїдні препарати водночас з препаратами заліза.

703. Найбільш чутливим індикатором первинного гіпотиреозу є:

1. Зниження вмісту в крові Т₃.

2. Зниження вмісту в крові Т₄.

3. Зниження вмісту в крові ТТГ.

4. Підвищення вмісту в крові ТТГ.

5. Низьке поглинання щитовидною залозою радіоактивного йоду.

704. Які додаткові обстеження можуть бути корисними в діагностиці гіпотиреозу:

1. Загальний аналіз крові.

2. Загальний аналіз сечі.

3. Велоергометрія.

4. Визначення рівня холестерину.

5. Визначення рівня електролітів.

705. Який з перелічених симптомів не характерний для атипових (моносимптомних) форм гіпотиреозу?

1. Анемія.

2. Набряки.

3. Психічні порушення.

4. Діарея.

5. Поліартрити.

706. Яке порушення з боку шлунково-кишкового тракту типове для гіпотиреозу?

1. Поліфагія.

2. Закрепи.

3. Уповільнення всмоктування глюкози.

4. Зниження тонусу та моторної функції кишок.

5. Метеоризм.

707. Визначте головну ознаку гіпертрофічної форми автоімунного тиреоїдиту:

1. Наявність антитіл до компонентів щитовидної залози.

2. Підвищення температури тіла.

3. Симптоми гіпотиреозу.

4. Щитовидна залоза дифузно збільшена, щільної консистенції.

5. Гострий біль при пальпації щитовидної залози.

708. З яким захворюванням немає необхідності диференціювати автоімунний тиреоїдит (гіпертрофічну форму)?

1. Рак щитовидної залози.

2. Підгострий тиреоїдит де Кервена.

3. Токсична аденома щитовидної залози.

4. Ендемічний та спорадичний зоб.

5. Хронічний фіброзний тиреоїдит.

709. Діагностичними ознаками медулярного раку щитовидної залози є:

1. Гіпокальціємія.

2. Збільшення рівня кальцитоніну в крові.

3. Гіперкальціємія.

4. Солітарна пухлина, добре відокремлена від оточуючих тканин.

5. Метастази пухлини накопичують І¹³¹.

710. Серед можливих ознак злоякісних пухлин щитовидної залози найменш характерним є:

1. Дифузне збільшення щитовидної залози.

2. Наявність на сканограмі «холодних» вузлів, які поглинають ⁷⁵Sе-метионін.

3. Нечіткість контурів щитовидної залози при тиреолімфографії, накопичення контрасту у вигляді «озер».

4. Наявність «гарячої зони» в області локалізації раку на термограмі.

5. Одностороннє збільшення, щільність, бугристість, нечіткість контурів щитовидної залози.

711. Хвора М., 36 років, звернулась до лікаря зі скаргами на наявність зоба, біль в щитовидній залозі, підвищення температури тіла до 37,5° на протязі останніх трьох днів. Рік тому помітила збільшення щитовидної залози, але до лікаря не звернулася. Мати хворої оперована з приводу дифузного токсичного зоба. Дані об'єктивного обстеження: вологість шкіри трохи підвищена, набряки відсутні, ЧСС 90 за 1 хвилину, АТ 130/80 мм рт. ст. Щитовидна залоза дифузно збільшена до III ст., нерівномірно ущільнена, поверхня її бугриста, пальпація залози болюча. Додаткові дані: в загальному аналізі крові помірний лімфоцитоз, ШОЕ — 26 мм/годину. Рівень ТТГ в крові підвищений, Т₄ і Т₃ — в межах норми, рівень АТТГ значно підвищений. Попередній діагноз:

1. Підгострий тиреоїдит де Кервена.

2. Гострий гнійний тиреоїдит.

3. Тиреоїдит Ріделя.

4. Хронічний автоімунний тиреоїдит, фаза загострення.

5. Підгострий лімфоцитарний тиреоїдит.

712. Для підтвердження попереднього діагнозу проведена тонкоголкова пункційна біопсія щитовидної залози. Які морфологічні ознаки характерні для цієї хвороби?

1. Наявність в пунктаті багатоядерних гігантських клітин.

2. Значна кількість лімфоцитів різного ступеня зрілості.

3. Наявність в пунктаті бактерій.

4. Наявність в пунктаті нейтрофільних лейкоцитів.

5. Фолікулярні клітини мають ознаки вираженої дегенерації.

713. Який лікувальний засіб Ви застосуєте у випадку тяжкого перебігу підгострого тиреоїдиту?

1. Антибіотики.

2. Сульфаніламіди.

3. Глюкокортикоїди.

4. Нестероїдні протизапальні препарати.

5. Резекція щитовидної залози.

714. Хвора Д., 32 років, звернулася зі скаргами на серцебиття, тремтіння кінцівок, зниження ваги, підвищену пітливість, біль у шиї при ковтанні, підвищення температури тіла до 37,8°. Захворіла місяць тому після респіраторної вірусної інфекції. Лікувалась аспірином. Об'єктивні дані: підвищена вологість шкіри, ЧСС 100 уд. на 1 хвилину, АТ 140/70 мм рт. ст. Ліва доля щитовидної залози збільшена, ущільнена, болюча при пальпації, права доля і пе­решийок у нормальному стані. У загальному аналізі крові — лейкоцитів 4,6-10⁹ на літр, ШОЕ — 36 мм/годину. Рівень за­гального Т₄ в крові підвищений, накопичення І¹³¹ щитовидною залозою низьке. АТТГ в крові не виявляються. Ваш діагноз?

1. Загострення аутоімунного тиреоїдиту.

2. Токсична аденома щитовидної залози.

3. Гострий гнійний тиреоїдит.

4. Підгострий гранульоматозний тиреоїдит.

5. Дифузний токсичний зоб.

715. Хвора Н., 62 років, на протязі 15 років лікувалась у ендокринолога з приводу тиреоїдиту Хашимото. За останні 6 місяців розміри щитовидної залози поступово збільшилися, з'явилась охриплість голосу і порушення ковтання. Щитовидна залоза збільшена — зоб IІІ ступеня, кам'янистої щільності, малорухома, неболюча, шийні лімфатичні вузли збільшені. Клінічні і лабораторні ознаки гіпотиреозу. Найбільш імовірний діагноз?

1. Загострення тиреоїдиту Хашимото.

2. Фіброзний тиреоїдит Ріделя.

3. Злоякісна лімфома щитовидної залози.

4. Анапластичний (недиференційований) рак щитовидної залози.

5. Жоден з названих діагнозів.

716. Який метод дослідження буде найбільш інформативним у випадку підозри на лімфому щитовидної залози?

1. Сканування щитовидної залози з І¹³¹ чи Тn⁹⁹.

2. Ехографія щитовидної залози.

3. Тонкоголкова біопсія.

4. Дослідженні рівня тиреоглобуліну в крові.

5. Дослідження рівня кальцитоніну.

717. 17-річна жінка знайшла в себе пухлиноподібне утворення на шиї. При обстеженні: щитовидна залоза дифузно збільшена до III ступеня, нерівномірно ущільнена. В родині зустрічались випадки дифузного токсичного зоба і аутоімунного тиреоїдиту. Рівень Т₃ і Т₄ в крові у межах норми. ТТГ — трохи підвищений, висока концентрація антитіл до тиреоглобуліну. На сканограмі щитовидної залози — нерівномірне накопичення ізотопу. Проведена пункція щитовидної залози. В пунктаті найбільш імовірно будуть знайдені:

1. Гігантські клітини і некроз тироцитів.

2. Поліморфиоядерні клітини і бактерії.

3. Дифузні фіброзні розростання.

4. Лімфоцитарна інфільтрація.

5. Гіперплазія парафолікулярних клітин.

718. Вузол в щитовидній залозі 25-річної жінки на ехограмі виявляється як гіпоехогенний, нечітко відмежований. Які методи додаткового обстеження необхідно призначити для встановлення діагнозу?

1. Непряма лімфографія щитовидної залози.

2. Сцинтиграфія щитовидної залози.

3. Проба з ТТГ.

4. Проба з трийодтироніном.

5. Тонкоголкова аспіраційна біопсія щитовидної залози.

719. У жінки 60 років, що на протязі 10 років спостерігалася у ендокринолога і лікувалася Л-тироксином з приводу багатовузлового нетоксичного зоба, раптово з'явилися болі в щитовидній залозі, підвищення температури тіла до 38,5 °С, охриплість голосу. З анамнезу стало відомо, що за останні 4 місяці розміри щитовидної залози значно збільшились, незважаючи на лікування. Була госпіталізована в ендокринологічне відділення, де лікувалася дексаметазоном у дозі 3 мг на добу. Стан її не покращувався. При обстеженні виявлено збільшення щитовидної залози IІІ ступеня, тканина її значно ущільнена, поверхня бугриста, в обох долях пальпуються конгломерати вузлів. Залоза малорухома при пальпації, болюча. В загальному аналізі крові кількість лейкоцитів— 10,0 -10⁹ на літр, ШОЕ — 36 мм за годину. Найбільш вірогідний діагноз?

1. Загострення аутоімунного тиреоїдиту.

2. Підгострий тиреоїдит де Кервена.

3. Багатовузловий нетоксичний зоб. Гострий струміт.

4. Рак щитовидної залози з вторинним запаленням.

5. Злоякісна лімфома щитовидної залози.

720. У жінки 53 років, що 9 років хворіє цукровим діабетом 2 типу, котрий компенсується 10 мг/д манінілу, виявлено вузол у щитовидній залозі. Для лікування призначено, Л-тироксин в дозі 200 мкг щоденно. Через 2 тижні лікування настала декомпенсація діабету, котра не усувалась зменшенням квоти вуглеводів у раціоні та збільшенням дози манінілу до 20 мг на добу. Чим можна пояснити декомпенсацію діабету?

1. Нераціональним співвідношенням білків, жирів та вуглеводів у раціоні хворої.

2. Контрінсуліновим впливом вузлового зоба.

3. Зменшення секреції інсуліну бета-клітинами підшлункової залози.

4. Послаблення ефекту манінілу внаслідок прийому Л-тироксину.

5. Збільшення секреції глюкагону.

721. У 38-річної жінки в щитовидній залозі з'явився вузол. Сцинтиграфія з І¹³¹ показала, що він «холодний». З анамнезу вияснено, що у 8-річному віці їй було проведено курс рентгенотерапії хронічного тонзиліту. Тактика лікування?

1. Тиреоїдні гормони.

2. Глюкокортикоїди.

3. Призначити препарати йоду.

4. Хірургічне лікування.

5. Опромінення вузла.

722. У 82-річної жінки, котра впродовж 22 років хворіє аутоімунним тиреоїдитом і постійно приймає тироксин, раптово значно, збільшився об'єм шиї, захрип голос. Яка найвірогідніша причина цього стану?

1. Папілярна карцинома.

2. Фолікулярна карцинома.

3. Медулярна карцинома.

4. Аденома щитовидної залози.

5. Лімфома щитовидної залози.

723. У жінки 40 років при пальпації щитовидної залози в лівій долі виявлено вузол, щільний, помірно болючий. При ультразвуковому обстеженні він зниженої ехогенності, містить кальцинат. Які обстеження потрібно провести для уточнення діагнозу?

ЕКГ.

1. Сцинтиграфія.

2. Аспіраційна тонкоголкова біопсія.

3. Визначення екскреції йоду з сечею.

4. Термографія.

724. 20-річний чоловік звернувся до ендокринолога у зв'язку з наявністю вузла в щитовидній залозі. Інших скарг немає. Вузол було знайдено випадково під час профілактичного обстеження. Спадковість не обтяжена. Анамнез – без особливостей. Загальний стан не порушений. В лівій долі щитовидної залози пальпується вузол 3 см в діаметрі, твердий, не болючий, рухомий. Шийні лімфовузли не збільшені. Рівень тироксину в крові — 120 нмоль/л. Попередній діагноз?

1. Токсична аденома щитовидної залози.

2. Простий нетоксичний вузловий зоб.

3. Анапластичний рак щитовидної залози.

4. Підгострий тиреоїдит де Кервена.

5. Папілярний рак щитовидної залози.

725. У хворого з гіпотиреозом розвинувся інфаркт міокарда. Як коригують замісну терапію?

1. Продовжують в тих же дозах.

2. Збільшують дозу препаратів у зв'язку зі стресом.

3. Відміняють препарати зовсім до повної реституції хворого.

4. Зменшують дозу препаратів.

5. Спочатку відміняють на 2—3 дні, а потім призначають у зменшеній дозі.

726. Які лікарські засоби найчастіше використовуються в терапії підгострого тиреоїдиту?