1. Діуретики.

2. Бета-адреноблокатори.

3. Антагоністи кальцію.

4. Блокатори ангіотензинконвертуючого фактору.

5. Похідні.

536. Безбольові форми інфаркту міокарда у хворих діабетом спричиняються:

1. Міокардіодистрофією.

2. Мікроангіопатією судин міокарду.

3. Вегетативною діабетичною нейропатією серця.

4. Ішемічною хворобою серця.

5. Склерозом вінцевої артерії.

537. Чоловік 28 років, котрий хворіє 15 років діабетом, скаржиться на наявність на гомілках обох ніг коричневих плям. При огляді: по передніх поверхнях обох гомілок атрофічні коричневі плями діаметром до 1 см, оточені незміненою шкірою, безболісні. Діагноз?

1. Ліпоїдний некробіоз.

2. Діабетична дерматопатія.

3. Діабетиди.

4. Діабетична ксантома.

5. Ангіотрофоневроз.

538. Жінка 20 років, котра з 5-річного віку страждає цукровим діабетом, скаржиться на зміни забарвлення шкіри на правій гомілці. При огляді: в нижній третині гомілки на передній поверхні її визначається ділянка шкіри овальної форми до 2 см в довжину жовто-коричневого кольору, лискуча, оточена еритематозним вінчиком з розширених судин. Діагноз?

1. Ліпоїдний некробіоз.

2. Діабетична дерматопатія.

3. Діабетид.

4. Трофічна виразка гомілки.

5. Хронічна травма гомілки.

539. Хворий Р., 56 років, котрий страждає ІНД, скаржиться на появу на внутрішніх поверхнях плеча та передпліччя, на шиї та обличчі висипу. При огляді: хворий огрядний, на внутрішніх поверхнях плеча, передпліччя, на шиї та обличчі виявляються жовтуваті бляшки, оточені еритематозним вінчиком, безболісні. Діагноз?

1. Ліпоїдний некробіоз.

2. Ксантелазми.

3. Діабетична дерматопатія.

4. Діабетична ксантома.

5. Кільцеподібна еритема.

540. Які обстеження найбільш доцільні хворому з діабетичною ксантомою?

1. Біопсія бляшок та їх гістологічне обстеження.

2. Обстеження імунного статусу.

3. Визначення вмісту фруктозаміну у крові.

4. Визначення вмісту глікозильованого гемоглобіну.

5. Фракціонування ліпопротеїнів плазми крові.

541. Яке лікування потрібно призначити хворому з діабетичною ксантомою?

1. Дієтичний режим, стіл №11.

2. Достатньо лише збільшення фізичного навантаження.

3. Антигіпертензивні фармакологічні агенти.

4. Компенсація діабету не є необхідною передумовою, потрібна лише інтенсивна гіполіпідемічна терапія.

5. Вуглецеві ентеросорбенти.

542. Хворий діабетом чоловік 56 років звернувся до лікаря зі скаргами на пухирі на пальцях ніг. Відомо, що ІЗД у хворого 25 років, значні прояви периферичної поліневропатії. Пухирці виникли водночас з декомпенсацією діабету. При огляді: на кінчиках другого та третього пальців лівої стопи пухирі до 1,5 см в діаметрі з геморагічною рідиною, не болючі, оточені синювато-чорним вінчиком. Діагноз?

1. Алергічна реакція на медикаменти.

2. Геморагічні мозолі.

3. Діабетичний пухир.

4. Капіляротоксикоз.

5. Пухирчатка.

543. Яким чином потрібно лікувати діабетичний пухир?

1. Негайно розрізати, обрізати епідерміс й покласти напівспиртову пов'язку.

2. Негайно розрізати, обрізати епідерміс й покласти пов'язку з розчином антисептику.

3. Негайно розрізати, обрізати епідерміс й покласти суху асептичну пов'язку.

4. Видалити шприцом вміст пухиря й покласти суху асептичну пов'язку.

5. Не зачіпати пухир, покласти на нього марлеву пов'язку й рекомендувати взуття, щоб не тиснуло пухиря.

544. У хворого В., який 15 років хворіє інсулінозалежним цукровим діабетом, протягом останнього року встановилась стабільна гіпертонія, з'явились набряки нижніх кінцівок, збряклість обличчя. У загальному аналізі сечі білок становить 0,99 г/л, глюкоза — 111 ммоль/л (20 г/л), лейкоцити 3—5 в полі зору. Креатинін, сечовина, залишковий азот крові в межах норми. Глікемія натще 11,5 ммоль/л. Вкажіть найбільш відповідний діагноз:

1. Цукровий діабет, інсулінозалежний, важка форма в стані декомпенсації. Діабетична нефроангіопатія, пренефротична дія.

2. Цукровий діабет, інсулінозалежний, важка форма в стані декомпенсації. Діабетична нефроангіопатія, нефротична стадія.

3. Цукровий діабет, інсулінозалежний, важка форі в стані декомпенсації. Діабетична нефроангіопатія, нефросклеротична стадія.

4. Цукровий діабет, інсулінозалежний, важка форма в стані субкомпенсації. Діабетична нефроангіопатія нефротична стадія.

5. Цукровий діабет, інсулінозалежний, важка форма, стан субкомпенсації. Діабетична нефроангіопая нефросклеротична стадія.

545. Жінка 59 років хворіє цукровим діабетом 20 років. Лікувалась пероральними цукрознижуючими препаратами. Лише останній рік на інсулінотерапії. Діабет у стані декомпеисації Не дотримується дієтичного режиму. Нині турбують болі в животі, здуття його, випорожнення рідкі, нетримання їх. Шкіра суха, з легкою гіперпігментацією. Язик червоний, «географічний». Живіт здутий, болить при пальпації. Нижній край печінки виступає на 4 см з-під реберної дуги. Поставити діагноз:

1. Холецистит.

2. Гепатит.

3. Коліт.

4. Діабетичний гепатоз

5. Діабетична ентеропатія.

546. Хвора з інсулінозалежним цукровим діабетом, 40 років, звернулась на консультацію в зв'язку з сильною тахікардією, яка не корегувалась дигіталоїдами, бета-блокаторами, антагоністами кальцію. У хворої також спостерігалась нестійкість артеріального тиску (зранку 90/60 мм рт. ст., ввечері—180-200/100—110 мм рт. ст.), ортостатичне падіння АТ. Встановити діагноз:

1. Міокардит у хворої цукровим діабетом.

2. Ендокринна міокардіодистрофія.

3. Діабетична мікроангіопатія судин міокарду.

4. Діабетична макроангіопатія вінцевих судин.

5. Діабетична вегетативна нейропатія серця.

547. У хворої 56 років, котра впродовж 20 років страждає ІНД й 10 років гіпертонічною хворобою з'явились ортостатичні гіпотонії. Для нормалізації АТ хвора користується трирезидом К. Який зі вказаних препаратів найбільш доцільний у вказаному випадку?

1. Анаприлін.

2. Гіпотиазид.

3. Адельфан.

4. Клофелін.

5. Резерпін.

548. Хворому діабетом з нефропатією нефротичної стадії та гіпертонією призначено як сечогінний та гіпотензивний препарат модуретик. Через 3 дні прийому зросла слабкість, особливо у м'язах ніг, брадикардія, постійне відчуття нехватки повітря. Чим може бути зумовлене погіршення стану пацієнта?

1. Гіпонатріємією.

2. Гіпокаліємією.

3. Гіперкаліємією.

4. Алергією до препарату.

5. Метаболічним впливом модуретику на обмін глюкози.

549. Дослідження вранішньої сечі у хворого діабетом показали вміст у ній альбуміну 6,0 мг/л, креатиніну 2,0 ммоль/л. Які висновки можна зробити з даного обстеження?

1. Нирки у хворого не ушкоджені.

2. Наявна мікроальбумінурія.

3. Наявна макроальбумінурія.

4. Мікроальбумінурія відсутня.

5. Результати аналізів непевні.

550. Хвора 74 років з 50 років хворіє ІНД, 15 років лікувалась букарбаном до 1,0 г на добу, в подальшому манінілом до 5 мг на добу. В зв'язку з епізодичними протеінуріями рекомендована інсулінотерапія — 48 ОД «Ленте». Хвора сліпа, сама ін'єкції робити не може. Сестра з поліклініки виконує процедури; лише зранку. На інсулінотерапії постійні гіпоглікемії. Яке лікування може бути порекомендовано хворій?

1. Перевести на інсулін «НПХ».

2. Перевести на інсулін «В».

3. Перевести .на інсулін «Деро-S».

4. Перевести на інсулін «Базаль-Н».

5. Призначити глюренорм.

551. До ендокринологічного відділення поступила хвора 26 років зі скаргами на кволість, кашель, котрий супроводжується відчуттям нестачі повітря, набряк ніг. З анамнезу відомо, що діабетом хворіє з двохлітнього віку. За весь період хвороби компенсація діабету була лише в ранньому дитинстві. Осліпла в зв'язку з крововиливом у сітківку. При огляді: різка блідість. АТ 230/120 мм рт. ст. Вислуховується шум тертя перикарду та хрипи в міжлопаточному просторі. При обстеженні глікемія 6,3 ммоль/л, аглюкозурія, Нв 70 г/л, сечовина крові 24 ммоль/л. При рентгенологічному обстеженні органів грудної порожнини виявлено «білякореневу пневмонію». В зв'язку з пневмонією в комплекс лікування включили пеніцилін 500 000 ОД через 6 годин. Через 3 дні лікування його замінили ампіциліном в аналогічній дозі. Оскільки лікування було малоефективним, то ампіцилін замінили гентаміцином. Після його призначення стан хворої став різко погіршуватись. Чим може бути зумовлене погіршення стану хворої?

1. Бактеріальною інтоксикацією.

2. Декомпенсацією діабету.

3. Посиленням анемії.

4. Ідиосинкразією до гентаміцину.

5. Побічним впливом гентаміцину.

552. Хворий 42 років з ІЗД та діабетичною нефропатією пренефротичної стадії бажає отримати лікування на курорті Трускавець. Діабет компенсований, самоконтроль свого стану бездоганний. Чи доречна санаторно-курортна реабілітація в умовах курорту Трускавець?

1. Категорично протипоказана.

2. Не бажана в зв'язку з загрозою декомпенсації діабету.

3. Можлива, але без вживання мінеральних вод курорту.

4. Протипоказань немає.

5. Можливе погіршення фільтраційної здатності нирок.

553. У хворої ЩД, стійка сенсорна полінейропатія з парестезіями, сенестопатіями, котрі посилюються в нічний час, лишають сну. Проведені курси лікування вітамінами В₁ В₁₂, тіосульфатом натрію, унітіолом, електрофорезом новокаїну мало ефективні. Заспокоєння наступає лише за використання в значних дозах нестероїдних протизапальних засобів (анальгіну, бруфену, вольтарену). Який з наведених методів лікування можна порадити хворій?

1. Ампліпульс з новокаїном.

2. Електрофорез з новокаїном.

3. Електросон.

4. Внутрішньовенне лазерне опромінення крові.

5. Масаж хребта.

554. У хворого діабетична гастроентеропатія, ерозивний бульбіт. Котрий з методів фізіотерапевтичного впливу найдоцільніший в даному випадку?

1. Електрофорез папаверину на епігастральну область.

2. Електрофорез новокаїну на епігастральну область.

3. Мікрохвильову резонансну терапію.

4. Ампліпульс з новокаїном верхньої половини живота.

5. Магнітотерапія епігастральної області.

555. Хворий 21-літнього віку, діабетом хворіє 2 роки. Компенсація діабету незадовільна. Скаржиться на посиніння стоп, мерзля­куватість їх, появу ранок на мізинцях обох ніг. При огляді: стопи холодні на дотик, синьо-червоного забарвлення, на мізинцях обох стоп виразки з гноєм, болючі. Пульсація на тильних артеріях стоп добра. Діагноз?

1. Цукровий діабет тип І, нейротрофічні виразки.

2. Цукровий діабет тип І, діабетична мікроангіопатія нижніх кінцівок, діабетична гангрена.

3. Цукровий діабет тип І, діабетична макроангіопатія та мікроангіопатія нижніх кінцівок. Діабетична гангрена.

4. Цукровий діабет тип І, діабетосклеротична ангіопатія нижніх кінцівок, діабетична гангрена.

5. Цукровий діабет тип І, гострі діабетичні виразки стоп.

556. Хворий 32 років з вперше діагностованим ІЗД скаржиться на різкий біль в обох ногах, гіперчутливість їх, особливо в ділянці стегон, дотик одягу викликає нестерпний біль. Пов'язує появу болю водночас з симптоматикою діабету й значною втратою ваги. Діагноз?

1. Цукровий діабет тип І, синдром полінейропатії.

2. Цукровий діабет тип І, гостра больова нейропатія.

3. Цукровий діабет тип І, периферична полінейропатія.

4. Цукровий діабет тип І в стані декомпенсації.

5. Цукровий діабет тип І, астеноневротичний синдром.

557. Хворий ІЗД 42 років поступив в стаціонар зі скаргами на немотивовану втрату ваги, зростаючу слабкість. Діабетом хворіє рік. Лікується інсуліном в дозі 12 ОД актрапіду та 18 ОД інсуліну НПХ вранці й 10 ОД інсуліну НПХ ввечері. Перебіг діабету стабільний, гіпоглікемій немає. При огляді: значне схудіння, особливо м'язів. Пульсація на дистальних відділах артерій ніг добра, трофічних змін не виявлено. Ахілові та колінні рефлекси значно сповільнені з обох сторін. Вібраційна, дотикова, теплова чутливість не ушкоджені. Діагноз?

1. Цукровий діабет тип І в стані декомпенсації.

2. Цукровиі діабет тип І, соматогенна астенія.

3. Цукровий діабет тип І периферична полінейропатія.

4. Цукровий діабет тип І, дифузна моторна полінейропатія.

5. Цукровий діабет тип І, дифузна сенсорна полінейропатія.

558. Хворий ІЗД 38-літнього віку скаржиться на імпотенцію та схудіння, прогресуючу слабкість. Діабетом хворіє 12 років, Метаболічна компенсація захворювання добра. Сам активно слідкує за рівнем глікемії. Лікується інсуліном актрапід в 4-х ін'єкціях — 36 ОД на добу. Вказана раніше симптоматика почала турбувати впродовж року. При огляді: значне схудіння. Хода повільна, човгаюча. Черевні та кремастерні рефлекси кволі. Знижена вібраційна та дотикова чутливість. Гіперестезія шкіри на стегнах. Діагноз?

1. Цукровий діабет тип І в стані декомпенсації.

2. Цукровий діабет тип І, автономна нейропатія, імпотенція.

3. Цукровий діабет тип І, хронічна сенсорна нейропатія.

4. Цукровий діабет тип І, периферична полінейропатія.

5. Цукровий діабет тип І, псевдотабетачний синдром.

559. 56-літня хвора ІНД скаржиться на головокружіння, потьмарення в очах при вставанні. Ці явища супроводжуються пітливістю обличчя, шиї, грудної клітки. Прийом їжі в цьому стані полегшення не дає. Діабетом хворіє з 42 років. Лікувалась оранілом в дозі 0,5—1,0 г на добу. Останній рік приймає манініл 1—2 таблетки на добу. Компенсація діабету задовільна. Вказані скарги співпали в часі зі стійкою тахікардією. АТ лежачи 140/95 мм рт. ст., стоячи — 90/60 мм рт. ст. Діагноз?

1. Цукровий діабет інсулінонезалежного типу, атеросклеротичний кардіосклероз.

2. Цукровий діабет інсулінонезалежного типу, клімактеричний синдром. Днсметаболічна кардіопатія.

3. Цукровий діабет інсулінонезалежного типу. Діабетична міокардіопатія.

4. Цукровий діабет інсулінонезалежного типу. Діабетична вегетативна нейропатія серця.

5. Цукровий діабет інсулінонезалежного типу, лабільного перебігу.

560. В лікуванні діабетичної гастроентеропатії перевагу варто надавати:

1. Стійкій компенсації діабету шляхом багатократних ін'єкцій інсуліну короткої дії.

2. Компенсації діабету інсулінами тривалої дії.

3. Використання антибіотиків.

4. Використання ферментних препаратів.

5. Використання препаратів, котрі блокують моторику кишок.

561. 60-літній хворий поступив на стаціонарне лікування з діагнозом «Цукровий діабет інсулінонезалежного типу, декомпенсація. Периферична полінейропатія. Прогресуючий цироз печінки». З анамнезу відомо, що діабетом хворіє 16 років, лікувався манінілом в дозі 10—15 мг на добу. В зв'язку зі зниженням ефективності лікування манінілом додатково призначено хлорпропамід 250 мг тричі на день. Глікемія не зменшувалась, самостійно почав ще додатково приймати буформін-ретард по 100 мг двічі на добу. Стан не поліпшувався, зростала слабкість, особливо в ногах, схудіння їх. Важкість стану пояснювалась хворому прогресуванням цирозу печінки. При огляді: шкіра дуже суха, гіперпігментована. Живіт здутий. Нижній край печінки на 2 см нижче пупка. Значна атрофія литкових та стегнових м'язів, повністю відсутній ріст волосся на ногах. Пульсація на артеріях стоп задовільна. З чим може бути пов'язане погіршення стану хворого?

1. Прогресуючим цирозом печінки.

2. Прогресуючим гепатитом.

3. Вторинною сульфамідорезистентністю.

4. Медикаментозною інтоксикацією.

5. Непереносимістю бігуанідів.

562. Чоловік 54 років, хворий ІЗД, скаржиться на набряк стоп. Діабетом хворіє 16 років, лікується інсуліном в дозі 46—52 ОД «Ленте» на добу. Перебіг діабету стабільний. Сталої компенсації немає. Зловживає алкоголем. При огляді: стопи пастозні, більше справа, переважно в ділянці скокового суглобу. Шкіра тепла з легким ціанотичним відтінком, пульсація на тильних артеріях стоп наявна. Сухожильні рефлекси в'ялі, зменшена вібраційна, дотикова та больова чутливість ніг. Білку в сечі немає. За реовазографії переважно магістральний плин крові в гомілках та стопах. При рентгенологічному дослідженні нерізко виражені ознаки остеопорозу. Чим зумовлюється набряк стоп у хворого?

1. Серцевою недостатністю.

2. Нирковою недостатністю.

3. Діабетичною нефропатією.

4. Неврогенний набряк.

5. Ангіотрофоневроз.

563. На прийом прийшов пацієнт З6-літнього віку, хворий ІЗД зі скаргами на трофічні зміни IV та V пальців правої ступні. При огляді: стопа злегка пастозна, IV та V пальці червонувато-синюваті, на мізинці ранка. Тензометрія стопи виявлене надмірне здушування плесно-фалангових суглобів. Який зі вказаних методів лікування може принести найбільшу користь хворому?

1. Довенне введення солкосерилу.

2. Довенне введення агарину.

3. Довенне введення тренталу.

4. Довенне введення поліглюкину.

5. Спеціальні супінатори, котрі б зменшили навантаження ділянок значного здушування,

564. При огляді хворого діабетом ендокринолог звернув увагу на припухлість в ділянці лівого скокового суглобу та деформації стопи. Скарг у хворого не було. За рентгенологічного обстеження виявлено деструктивні зміни в суглобах стопи, деформацію склепіння її. Діагноз?

1. Діабетична стопа.

2. Остеоартропатія.

3. Інволпетивний остеопороз.

4. Артроз лівого скокового суглобу.

5. Деформуючий артроз лівого скокового суглобу.

565. У хворого початкові явища діабетичної катаракти. Котрої з препаратів варто надати перевагу в лікуванні катаракті?

1. Вітайодурол.

2. Дом'язові ін'єкції калію йодиду з новокаїном.

3. Ізодибут.

4. Катахром.

5. Краплі Смирнова.

566. Хворий ІЗД 26-літнього віку скаржиться на втрату пам'яті імпотенцію, емоційну лабільність. Діабетом страждає з 7-літнього віку. В даний час лікується інсуліном 46 ОД «Ленте» та 26 ОД «Ультраленте» в одній вранішній ін'єкції. Часті поглікемії. Діагноз?

1. Цукровий діабет тип І лабільного перебігу.

2. Цукровий діабет тип І, діабетична енцефалопатія.

3. Цукровий діабет тип І, синдром вегетативної дистонії.

4. Цукровий діабет тип І, соматогенна астенія.

5. Цукровий діабет тип І, діабетична полінейропатія.

567. Який режим інсулінотерапії найбільш доцільний хворому діабетом, ускладненим енцефалопатією?

1. Однократна ін'єкція інсуліну пролонгованого типу.

2. Дві ін'єкції інсуліну на добу.

3. Багаторазові ін'єкції інсуліну короткої дії.

4. Ін'єкція інсуліну тривалої дії вранці й додаткові введення інсуліну короткої дії перед прийомом їжі.

5. Три ін'єкції інсуліну на добу.

568. Який з лікувальних заходів є провідним за проліферативної ретинопатії?

1. Курси ангіопротекторів.

2. Курси антиагрегантів.

3. Антикоагулянти прямої дії.

4. Лазерна фотокоагуляція.

5. Анаболічні стероїди.

569. Котрий зі вказаних методів найточніше дозволяє виявити ранні ретинальні зміни у хворих діабетом?

1. Пряма офтальмоскопія зі звичайним станом зіниць.

2. Пряма офтальмоскопія за розширених зіниць.

3. Зворотна офтальмоскопія зі звичайним станом зіниць.

4. Зворотна офтальмоскопія за розширених зіниць.

5. Посегментне фотографування очного дна.

570. За умови стійкої компенсації діабету який зі вказаних лікувальних підходів попереджує сліпоту та поліпшує зір за діабетичної ретинопатії?

1. Лазерна фотокоагуляція.

2. Курси внутрішньовенного лазерного опромінення крові.

3. Магнітолазерна терапія на периорбітальні зони.

4. Постійний прийом ацетилсаліцилової кислоти.

5. Підкон'юнктивальні ін'єкції біогенних стимуляторів.

571. 64-літня хвора ІНД лікується манінілом в дозі 5 мг вранці. Глікемія натщесерце 6,1 ммоль/л, через годину після їжі — 8,5 ммоль/л. Консультована окулістом. Заключення — «Діабетосклеротична ангіопатія сітківки». Яка подальша метода лікування хворої?

1. Залишити терапію манінілом.

2. Негайно перевести на інсулінотерапію інсуліном короткої дії.

3. Перевести на інсулінотерапію пролонгованими препаратами, 1 ін'єкцію на добу.

4. Перевести на терапію пролонгованими препаратами, 2 ін'єкції на добу.

5. Перевести на комбіновану терапію інсуліном з манінілом.

572. Жінка 58 років скаржиться на апатію, млявість, зниження пам'яті, мерзлякуватість, сухість шкіри, закрепи, набряк обличчя. Об’єктивно: температура 36,0⁰ С, пульс – 56 у/хв., АТ – 110/80. На ЕКГ зниження вольтажу, зменшення зубця Р та сплощення зубця Т. Концентрації гормонів: загальний Т4 – 40 нмоль/л, ТТГ – 12,4 мМО/л. Щитоподібна залоза збільшена до ІІ ступеня, помірно ущільнена та неоднорідна, не болюча. Ваш діагноз?

А. Підгострий тиреоїдит

B. Автоімунний тиреоїдит, гіпотиреоз

C. Автоімунний тиреоїдит, еутиреоїдний стан

D. Дифузний токсичний зоб

E. Ендемічний зоб, еутиреоїдний стан.

573. Хвора В., 3 роки, поступила в стаціонар з приводу природженого гіпотиреозу. Який із наведених препаратів необхідно призначити?

А. Левотироксин

B. Соматотропні

C. Йодид калію

D. Тіамазол

E. Преднізолон.

574. Хвора В., 3 роки, поступила в стаціонар з приводу затримки фізичного та психічного розвитку. Об’єктивно: зріст 52 см, маса тіла 13 кг. Виражена сухість шкіри, волосся рідке та ламке. Череп великий, тім’ячко не закрите. Язик виступає з порожнини рота. Пульс 56 уд/хв. Тони серця приглушені. Щитоподібна залоза не побільшена. Розумовий та фізичний розвиток відстає від паспортного. Сформулюйте попередній діагноз.

А. Підгострий тиреоїдит

B. Природжений гіпотиреоз

C. Автоімунний тиреоїдин, гіпотиреоїдна фаза.

D. Ендемічний зоб

E. Спорадичний зоб.

575. З анамнезу хворої М., 46 років, відомо про хронічний тиреоїдит. Останнім часом її турбують мерзлякуватість, адинамія, загальмованість, сонливість, закрепи, зниження пам'яті. Об’єктивно: шкіра бліда, суха, холодна та набрякла, випадіння брів і волосся на скронях. АТ 100/70 мм рт. ст, брадикардія. Який найбільш вірогідний діагноз?

А. Ендемічний зоб, еутиреоїдний стан

В. Хронічний фіброзний тиреоїдит

С. Аутоімунний тиреоїдит, еутиреоїдний стан

D. Вторинний гіпотиреоз

E. Автоімунний тиреоїдит, гіпотиреоз.

576. У хворого діагностовано гострий гнійний тиреоїдит у стадії абсцедування. Який із наведених методів лікування доцільно застосувати?

А. Оперативне лікування

В. Тіамазол

С. Радіойодтерапію

D. Преднізолон

E. Йодид калію.

577. У комплексному лікуванні тиреотоксичного кризу призначають наступні препарати, крім:

А. Анаприліну

В. Розчину Люголя

С. Адреналіну

D. Кордіаміну

E. 40% р-ну глюкози.

578. Хвора Л., 42 роки. Прооперована з приводу дифузного токсичного зоба ІІІ ст.. Через місяць після операції у хворої з'явилися судомні скорочення м'язів кінцівок. Об’єктивно: Пульс 76 уд/хв.., АТ 136/80, симптоми Хвостека, Труссо позитивні. Який найбільш вірогідний діагноз?

А. Післяопераційний гіпотиреоз

В. Рецидив зоба

С. Вегето-судинна дистонія

D. Післяопераційний гіпопаратиреоз

E. Жоден із вказаних.

579. Хлопчику 10 днів, млявий, малорухливий, постійно сонливий, страждає на закрепи. Кричить рідко, голос грубий. Об’єктивно: язик великий; шкіра суха, жовтуватого кольору, холодна. Брадикардія, артеріальна гіпотензія. Щитоподібна залоза не палькується. Каріотип 46ХY. Встановіть ймовірний діагноз.

А. Хвороба Дауна

В. Природжений гіпотиреоз

С. Гемолітична хвороба новонародженого

D. Залізодефіцитна анемія

E. Ендемічний зоб.

580. У жінки 35 років скарги на мерзлякуватість, адинамію, загальмованість, сонливість. Об’єктивно: шкіра бліда, суха, холодна та набрякла, випадіння брів і волосся на скронях. АТ 100/70 мм рт. ст, брадикардія, у порожнині перикарда рідина. На ЕКГ брадикардія, низький вольтаж комплексів QRS і зубців Р і Т. Щитоподібна залоза не збільшена. Який діагноз найбільш вірогідний?

А. Автоімунний тиреоїдит, еутиреоїдний стан

В. Ендемічний зоб

С. Підгострий тиреоїдит

D. Гіпотиреоз

E. Серцево-судинна недостатність.

581. Хвора О., 42 роки, скаржиться на емоційну лабільність, тахікардію під час хвилювання, гіпергідроз долонь. Щитоподібна залоза збільшена до ІВ ст., помірно ущільнена та неоднорідна, поверхня дольчаста. УЗД: ехогеність залози знижена, структура неоднорідна. ТТГ – 2,1 мМО/л, вільний Т₄ – 13,6 пмоль/л. Який найбільш вірогідний діагноз?

А. Первинний гіпотиреоз

В. Вторинний гіпотиреоз

С. Первинний гіпертиреоз

D. Вторинний гіпертиреоз

E. Автоімунний тиреоїдит, еутиреоїдний стан.

582. Жителька Нагірнянського району Івано-Франківської області, 23 роки, скаржиться на невиношування вагітності (в анамнезі – 2 викидні). Щитоподібна залоза ІА ст., м'яка, однорідна. Клінічні ознаки дисфункції щитоподібної залози відсутні. Рівень тироксину у плазмі крові 77 нмоль/л, ТТГ – 12,0 мМО/л. Який найбільш вірогідний діагноз?

А. Маніфестний гіпотиреоз

В. Йододефіцитний субклінічинй гіпотиреоз

С. Тиреотоксикоз

D. Підгострий тиреоїдит

E. Зоб Гашімото.

583. Хвора госпіталізована в клініку після перенесеного грипу. З анамнезу (зі слів родичів) відомо про гіпотиреоз, останні 6 місяців не лікувалася. При огляді свідомість відсутня, сухожилкові рефлекси знижені, температура тіла 35,5⁰ С, дихання 10 за 1 хв, поверхневе. АТ 80/ 50 мм рт. ст. Пульс 48 уд/хв, у порожнині перикарда рідина. На ЕКГ низький вольтаж комплексів QRS і зубців Р і Т. Який найбільш імовірний діагноз?

А. Гостре порушення мозкового кровообігу

В. Інфаркт міокарда.

С. Гостра серцево-судинна недостатність

D. Гіпотиреоїдна кома

E. Хронічна надниркова недостатність.

584. У хворої 26 років з післяопераційним гіпотиреозом, яка отримувала L - тироксин по 100 мкг двічі на день, з'явилися тахікардія, пітливість, роздратованість, порушення сну. Визначте тактику подальшого лікування.

А. Зменшити дозу тироксину

В. Додати тіамазол

С. Призначити бета-адреноблокатори

D. Збільшити дозу тироксину

E. Призначити седативні препарати.

585. У хворої К., 46 років, через півроку після субтотальної резекції щитоподібної залози з'явились загальна слабість, апатія, сонливість, випадіння волосся, сухість шкіри, закрепи. Пульс 60 уд/хв., АТ 130/80 мм рт. ст. Який найбільш вірогідний діагноз?

А. Йододедефіцитний стан

В. Підгострий тиреоїдит, гіпотиреоїдна стадія

С. Автоімунний тиреоїдит

D. Післяопераційний гіпотиреоз

E. Гіпертиреоз.

586. Пацієнтка С., 25 років, скарг не має. Під час профогляду виявлено збільшення щитоподібної залози. Постійно проживає у Сколівському районі. Об'єктивно: щитоподібна залоза збільшена до ІІ ст., однорідної консистенції, еластична, не болюча. Загальний Т₄ – 80 ммоль/л, Т₃ – 2,3 ммоль/л, ТТГ- 3,6 мМО /л.

А. Дифузний токсичний зоб

В. Підгострий тиреоїдит

С. Автоімунний тиреоїдит, еутиреоїдний стан

D. Ендемічний зоб, еутиреоїдний стан

E. Ендемічний зоб, гіпотиреоз.

587. Хвора К., 52 роки, скаржиться на збільшення маси тіла, слабість, неприємні відчуття в ділянці шиї. Об’єктивно: сухість шкіри, помірний набряк обличчя та кінцівок. Пульс 60 уд/хв. Щитоподібна залоза збільшена до ІІ ст., неоднорідна, не болюча. Антитіла проти тиреоїдної пероксидази 300 МО/мл. Рівні гормонів: загальний Т₄ – 40 нмоль/л, Т₃ – 0,68 нмоль/л, ТТГ – 12,4 мМО/л. Ваш діагноз?

А. Ендемічний зоб

В. Підгострий тиреоїдит

С. Автоімунний тиреоїдит, гіпотиреоз

D. Автоімунний тиреоїдит, еутиреоїдний стан

E. Фіброзний тиреоїдит.

588. Пацієнтка С., 18 років, скарг не має. Під час профогляду виявлено збільшення щитоподібної залози. Постійно проживає у Сколівському районі. Об'єктивно: щитоподібна залоза збільшена до ІІ ст., однорідної консистенції, еластична, не болюча, чутлива при пальпації. Загальний Т₄ – 80 ммоль/л, ТТГ- 1,8 мМО/л. Призначте терапію.

А. L-тироксин

В. Тіамазол

С. Йодид калію

D. Комбінація L-тироксину і йодиду калію

E. Жоден з наведених засобів.

589. Головною причиною збільшення щитовидної залози при тиреоїдиті Хашимото є:

1. Гіперплазія тироцитів.

2. Утворення фіброзної тканини.

3. Стимуляція ТТГ.

4. Лімфоїдна інфільтрація залози.

5. Вплив антимікросомальних антитіл.

590. «Дефект накопичення» на сканограмі щитовидної залози може бути ознакою:

1. Підгострого тиреоїдиту.

2. Злоякісної пухлини.

3. Тиреоїдиту Ріделя.

4. Гострого гнійного тиреоїдиту.

5. Будь-якої наведеної патології.

591. Тиреоїдит Ріделя необхідно в першу чергу диференціювати з:

1. Дифузним токсичним зобом.

2. Тиреоїдитом Хашимото.

3. Раком щитовидної залози.

4. Підгострим тиреоїдитом де Кервена.

5. Токсичною аденомою щитовидної залози.

592. Клінічними проявами тиреоїдиту Ріделя можуть бути:

1. Брадикардія.

2. Тахікардія.

3. Лейкоцитоз.

4. Втрата ваги.

5. Порушення ковтання.

593. Жінка 30 років, скаржиться на сухість шкіри, зниження пам'яті. При обстежені: язик збільшений, рефлекси сповільнені, набряк обличчя, суха, холодна на дотик шкіра. Вказані симптоми характерні для:

А. Еутиреоїдного зобу

В. Маніфестного гіпотиреозу

С. Латентного гіпотиреозу

D. Йододедефіцитного стану

Е. Автоімунного тиреоїдиту.

594. Хвора В., 28 років, протягом 3 місяців відзначає припухлість передньої поверхні шиї. Щитоподібна залоза збільшена до ІВ ст., помірно ущільнена, неоднорідна, не болюча. Пульс 70 уд/хв. АТ 120/60. Лабораторно виявлений високий вміст антитіл до тиреоглобуліну та тиреоїдної пероксидази. УЗД щитоподібної залози: ехогеність знижена, структура неоднорідна. Ваш діагноз?

А. Еутиреоїдний зоб

В. Первинний гіпотиреоз

С. Підгострий тиреоїдит

D. Автоімунний тиреоїдит

Е. Жоден із наведених.

595. Хвора С., 52 роки скаржиться на збільшення маси тіла, слабість, закрепи, погіршення пам'яті. Об'єктивно: сухість шкіри, помірний набряк обличчя та кінцівок. Пульс 60 уд/хв., АТ 110/60 мм рт. ст. УЗД: щитоподібна залоза зменшених розмірів, ехогеність знижена, структура нерівномірна. Антитіла до тиреоглобуліну – 150 МО/мл, тиреоїдної пероксидази – 400 МО/мл. Найбільш вірогідно, що у хворої:

А. Еутиреоїдний зоб

В. Автоімунний тиреоїдит, еутиреоз

С. Підгострий тиреоїдит

D. Йододефіцитний гіпотиреоз

Е. Автоімунний тиреоїдит, гіпотиреоз.

596. Дайте оцінку результатам лабораторного обстеження пацієнта: загальний Т₄ – 40 нмоль/л, Т₃ – 0,68 нмоль/л, ТТГ – 12,4 ммоль/л.

А. Вторинний гіпотиреоз

В. Первинний гіпотиреоз

С. Еутиреоїдний стан

D. Первинний гіпертиреоз

Е. Вторинний гіпертиреоз.

597. Хворий К., 47 років, мешканець Прикарпаття, звернувся з приводу появи 3 місяці тому круглого утвору на шиї справа. Працював у зоні ЧАЕС у період 1987-1988 рр. Об'єктивно: ліва частка щитоподібної залози не побільшена, в нижньому полюсі правої частки пальпується вузлове утворення овальної форми розміром 3,2х2,5 см, щільної консистенції, з нерівною горбистою поверхнею, не болюче, рухоме. УЗД: майже всю праву частку займає утвір із зниженою неоднорідною ехогенністю та нечітким контуром, містить два невеликі кальцинати. Ваш попередній діагноз?

А. Рак щитоподібної залози

В. Автоімунний тиреоїдит

С. Підгострий тиреоїдит

D. Ендемічний зоб

Е. Спорадичний зоб.

598. Хворий К, звернувся з приводу появи 3 місяці тому круглого утвору на шиї справа. Самопочуття добре. Об'єктивно: Ліва частка щитоподібної залози не побільшена, в проекції правої частки пальпується вузол овальної форми розміром 3,2х2,5 см, щільної консистенції, обмежено рухомий, не болючий. Запропонуйте оптимальну тактику.

А. Активне спостереження

В. Йодид калію

С. Радіойодтерапія

D. Оперативне лікування

E. L – тироксин.

599. При обстеженні жінки 50 років виявлено вузловий зоб ІІ ст. Рівні Т₃ і Т₄ у крові злегка підвищені. УЗД: нижній полюс лівої частки займає утвір 2,5х2,0 см. із зниженою ехогенністю та нечітким контуром, містить два невеликі кальцинати. Який метод обстеження показаний для уточненого діагнозу?

А. Черезшкірна тонкоголкова біопсія

В. Визначення вмісту авто антитіл

С. Визначення вмісту ТТГ

D. Визначення вмісту тиреоглобуліну

Е. Сцинтиграфія.

600. До лікаря звернувся чоловік 62 років зі скаргами на перебої в діяльності серця. Об'єктивно: АТ 160/80 мм рт.ст., пульс 92 уд/хв., аритмічний. Щитоподібна залоза ІА ст., еластичної консистенції, гладка, не болюча. Яке з лабораторних досліджень є доцільним для підтвердження діагнозу?

А. Визначення вмісту антитіл до ТГ та ТПО

Б. Визначення вмісту тироксину в плазмі крові

С. Визначення вмісту тиреоглобуліну

Д. Визначення вмісту ТТГ, Т₃ і Т₄ в плазмі крові

Е. Визначення вмісту кальцитоніну у плазмі крові.

601. До ендокринолога звернувся чоловік 59 років, що протягом останніх 10 років спостерігається з приводу вузлового зоба ІІ ст. Об’єктивно: щитоподібна залоза ІІ ст. за рахунок правої частки, де пальпується нечітко відмежована щільна ділянка діаметром 2 см. На боковій поверхні шиї справа пальпується збільшений щільний лімфовузол. Ваш попередній діагноз?

А. Токсична аденома щитоподібної залози

В. Автоімунний тиреоїдит

С. Рак щитоподібної залози

D. Фіброзний тиреоїдит.

Е. Вузловий еутиреоїдний зоб.

602. У жінки 50 років виявлено вузловий зоб. На сцинтиграмі – „гаряча зона” в проекції вузла. Рівні Т₃ і Т₄ підвищені. Ваш діагноз?

А. Дифузний токсичний зоб

В. Рак щитоподібної залози

С. Автоімунний тиреоїдит

D. Токсична аденома щитоподібної залози

E. Підгострий тиреоїдит.

603. У хворого діагностовано фолікулярну аденому щитоподібної залози, еутиреоїдний стан. Яке лікування слід вважати методом вибору?

А. Тіамазол

В. Радіоактивний йод

С. Левотироксин

D. Спостереження

E. Оперативне лікування.

604. Гіпотиреоз у дітей проявляється усіма синдромами, за винятком:

А. Відставання у розумовому розвитку

В. Затримки статевого розвитку

С. Низькорослості

D. Пізнього закриття зон росту

E. Передчасного статевого дозрівання.

605. У хворої Н, 35 років виявлено гіпотиреоз. Які зміни органів травлення не характерні для цього захворювання?

А. Виразкова хвороба шлунка

В. Метеоризм

С. Закрепи

D. Ахлоргідрія

E. Холестаз, холелітіаз.

606. У хворого поступово з’явились скарги на загальну слабкість, хрипоту, сухий кашель, порушення ковтання. Щитоподібна залоза дифузно збільшена до ІІ ст., дуже щільної консистенції, з гладкою поверхнею, малорухома, не болюча. На сцинтиграмі – множинні „холодні” зони. Вміст антитиреоїдних автоантитіл і ТТГ в межах норми. Яке захворювання можна запідозрити?

А. Автоімунний тиреоїдит

В. Фіброзний тиреоїдит

С. Аденома щитоподібної залози

D. Ендемічний зоб

E. Підгострий тиреоїдит.

607. Усі нижче перелічені ознаки характерні для гіпотиреозу, крім:

1. Брадикардії.

2. Сонливості.

3. Підвищеної чутливості до тепла.

4. Низького основного обміну.

5. Зростання ваги.

608. Назвіть симптоми, що відрізняють гострий гнійний тиреоїдит від тиреоїдиту де Кервена:

1. Різкий біль в щитовидній залозі.

2. Набряк, гіперемія шкіри над щитовидною залозою.

3. Низьке поглинання І¹³¹.

4. Лейкоцитоз.

5. Високе ШОЕ.

609. До ознак гнійного гострого тиреоїдиту не належить:

1. Біль в щитовидній залозі.

2. Підвищене поглинання І¹³¹.

3. Збільшені болючі регіонарні лімфовузли.

4. Лейкоцитоз.

5. Підвищення температури тіла.

610. Все нижчеперечислене стосовно кретинізму вірне, крім:

Це важкий природжений гіпотиреоз, що супроводжується затримкою фізичного і психічного розвитку.

1. Зумовлений дефіцитом йоду в навколишньому середовищі.

2. Характерними ознаками є короткі кінцівки, велика голова з широким плоским носом, широко розташованими очима, збільшеним язиком.

3. Супроводжується дисгенезією епіфізів частіше в кістках кінцівок.

4. Своєчасна діагностика і лікування гіпотиреозу (не пізніше 2-х річного віку) запобігає розвитку психічних та фізичних порушень.

611. Найчастішою причиною первинного гіпотиреозу в дорослих є:

1. Тиреоїдит Хашимото.

2. Підгострий тиреоїдит де Кервена.

3. Дефіцит йоду в навколишньому середовищі.

4. Лікування карбонатом літію.

5. Пухлини щитовидної залози.

612. При наявності збільшення щитовидної залози III ступеня і явного гіпотиреозу для

встановлення діагнозу необхідні такі обстеження:

1. Визначення рівня ТТГ в крові.

2. Визначення рівня Т₄ в крові.

3. Сканування щитовидної залози з І¹³¹.

4. УЗ дослідження щитовидної залози.

5. Визначення рівня автоантитіл до тиреопероксидази.

613. В лікуванні гіпохромної анемії за гіпотиреозу найбільш суттєвим є:

1. Призначення препаратів заліза.

2. Призначення ціанкобаламіну.

3. Призначення замісної терапії тиреоїдними препаратами.

4. Малі дози андрогенів.

5. Корекція аутоімунних зрушень.

614. Виберіть призначення, котре не використовується в лікуванні гіпотиреоїдної коми:

1. Дроперидол 0,25—0,5 мл внутрішньом'язово кожні 12 годин.

2. Л-тироксин або ж трийодтиронін через шлунковий зонд по 50 мкг кожні 6 годин.

3. Пасивне зігрівання хворого.

4. Внутрішньовенна інфузія 100 мг преднізолону в 150 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

5. Внутрішньовенна інфузія 125 мг гідрокортизону в 250 мг 5 % розчину глюкози.

615. У хворого на аутоімунний тиреоїдит Хашимото при обстеженні виявлено нормальний рівень Т₄ в крові, рівень ТТГ — на верхній границі норми. Які додаткові обстеження необхідно зробити для оцінки функціонального стану щитовидної залози?

1. Тест з трийодтироніном.

2. Накопичення І¹³¹ щитовидною залозою.

3. Визначення основного обміну.

4. Тест з тироліберином.

5. Тест з пригніченням ТТГ.

616. Хворий К., 26 років. Протягом 2—3 років скаржиться на посилення головних болей, мерзлякуватість, апатію, зниження апетиту, закрепи, імпотенцію. Об'єктивно: шкіра бліда, холодна, суха. Незначне оволосіння на обличчі та тулубі. Адинамічний. Щитовидна залоза не пальпується. Пульс 60 на хвилину, АТ 80/50 мм рт. ст. Тони серця послаблені. Додаткові дані: 17КС— 18 мкмоль/л, 17ОКС — 11 мкмоль/л. Рентгенографія черепа: турецьке сідло 2,2x1,6 см, контури його чіткі. ТТГ — 30 млод/мл. Попередній діагноз?

1. Вторинний гіпотиреоз.

2. Первинний гіпокортицизм.

3. Гіпогонадизм первинний.

4. Гіпопітуітаризм.

5. Первинний гіпотиреоз, симптоматичний гіпогонадизм.

617. Хвора 56 років звернулась до поліклініки зі скаргами на наростаючу протягом року слабкість, сонливість, збільшення ваги, появу набряків на ногах. При обстеженні звертає увагу пастозність обличчя, гомілок та стоп, сухість шкіри. Межі серця зміщені вліво і вправо на 2 см, тони серця глухі. ЧСС 60 уд. та 1 хв., ритм правильний. АТ 150/90 мм рт. ст. Аналіз крові в нормі. ЕКГ: ритм синусовий, брадикардія, знижений вольтаж усіх зубців. Попередній діагноз?

1. ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, ХНК ПА.

2. Дилятаційна кардіоміопатія, ХНК II А.

3. Ожиріння. Дисметаболічна міокардіопатія, ХНК II А.

4. Гіпотиреоз. Міокардіодистрофія ХНК II А.

5. Жоден з цих діагнозів.

618. Зоб при аутоімунному тиреоїдиті має таку найхарактернішу ознаку:

1. Малорухомий, спаяний з м'якими тканинами.

2. Нерівномірно ущільнений.

3. Поверхня бугриста.

4. Частіше має дифузний характер.

5. Різко болючий при пальпації.

619. Назвіть ознаки, що відрізняють загострення аутоімунного тиреоїдиту Хашимого від підгострого тиреоїдиту де Кервена:

1. Наявність «зоба» в анамнезі.

2. Підвищення температури.

3. Симетричне збільшення щитовидної залози.

4. Підвищення ШОЕ.

5. Відсутність ознак тиреотоксикозу.

620. Етіопатогенетичними факторами тиреоїдиту Хашимото є:

1. Стрептококи.

2. Тиреоїдстимулюючі антитіла.

3. Стрес.

4. Вірус паротиту.

5. Автоантитіла до тиреопероксидази.

621. Для початкових стадій підгострого гранульоматозного тиреоїдиту не характерно:

1. Збільшення щитовидної залози.

2. Низьке поглинання І¹³¹.

3. Втрата ваги.

4. Набряки кінцівок.

5. Підвищений лейкоцитоз.

622. Який зі вказаних тестів найбільш чутливий в оцінці компенсації первинного гіпотирозу?

1. Рівень тироксину крові.

2. Рівень трийодтироніну крові.

3. Рівень тиротропіну крові.

4. Рівень антитироідних антитіл.

5. Рівень тироїдзв'язуючого глобуліна.

623. Найбільш біологічно активними тироїдними препаратами є:

1. Тиреоїдин.

2. Тироксин.

3. Трийодтиронін.

4. Тиреотом-форте.

5. Тиреотом.

624. Якому препарату варто надати перевагу при виведенні хворого з гіпотироїдної коми?

1. Трийодтироніну гідрохлорид.

2. Л-тироксин.

3. Тиреоїдин.

4. Тиреокомб.

5. Тиреотом.

Завдання 6. При первинному призначенні замісної терапії хворим гіпотиреозом пропонується така схема:

1. Призначення ударних доз й поступове зменшення по досягненню еутиреозу.

2. Призначається мінімальна доза, котра збільшується поступово кожних 3—4 тижні.

3. Призначається мінімальна доза, за переносимості зразу ж вона збільшується до максимальної.

4. Призначається мінімальна доза.

5. Призначення ударних доз.

625. Хвора Ш., 58 років, скаржиться на загальну слабкість, сонливість, зниження пам'яті, періодичний біль у ділянці серця при ходьбі, мерзлякуватість, схильність до закрепів. Значно збільшилась маса тіла на 8 кг. Об'єктивно: ріст 167 см, маса тіла 97 кг, розподіл підшкірної жирової клітковини рівномірний; шкіра суха, обличчя одутле, стегна, стопи, кисті рук пастозні; спостерігається випадання волосся на голові в ділянці зовнішніх частин брів; щитовидна залоза не збільшена; пульс 62 на 1 хв., ритмічний, АТ 160/90 мм рт. ст., меж серця збільшені вліво, тони значно послаблені; печінка на 2 см виступає з-під реберної дуги. Обстеження: загальний аналіз крові та сечі без відхилень холестерин крові 8 ммоль/л, глюкоза 4,8 ммоль/л, натрій плаз ми крові 134 ммоль/л. Добова екскреція 17-ОКС — 34 ммоль ЕКГ: ритм синусовий, правильний, знижений вольтаж. Діагноз?

1. Гіпоталамічне ожиріння II—III ст.

2. Гіпотиреоз. Ендокриннообмінне ожиріння II—IV ст.

3. ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, ХНК-ПА. Аліментарне ожиріння II—III ст.

4. Церебральне ожиріння II—III ст., ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, ХНК-ПА.

5. Жоден з цих діагнозів.

626. Жінка 28 років звернулася до лікаря зі скаргами на різку загальну слабкість, головокружіння, болі і слабкість у м'язах, сонливість. З анамнезу стало відомо, що почуває себе хворою на протязі року, коли з'явилася немотивована слабкість, зниження загального тонусу, сонливість, головокружіння. За цей час збільшилася вага на 15 кг при поганому апетиті, менструальний цикл порушився, на протязі півроку місячних не було. Мати хворої оперована з приводу зоба. Об'єктивні дані: вага надмірна, шкіра бліда з жовтуватим відтінком, низької вологості. Тургор шкіри підвищений, обличчя і кінцівки набряклі. АТ 100/80 мм рт. ст., пульс 56 в хвилину. Тони серця глухі, границі серцевої тупості розширені. Щитовидна залоза не пальпується. З молочних залоз при надавленні виділяється молоко. Результати обстеження: Загальний аналіз крові — Ер. 2,7-10¹²/л, гемоглобін 80 г/л, лейкоцити — 4,5-10⁹/л, ШОЕ— 24 мм/годину. Цукор крові — 3,0 ммоль/л. Загальний аналіз сечі без особливостей. ЕКГ — брадикардія, зниження вольтажу зубців, дифузні метаболічні зміни в міокарді. ПКХ — синдром гіподинамії. Час ахілового рефлексу збільшений. Рівень Т₄ — 50 нмоль/л, Т₃ — 0,3 нмоль/л, ТТГ — 30 мкод/мл, пролактин — 60 мкг/л. Діагноз у цієї хворої:

1. Гіпоталамічне ожиріння.

2. Пролактинома гіпофіза, вторинний гіпотиреоз.

3. Первинний гіпотиреоз, синдром Ван-Віка.

4. Пангіпопітуітаризм.

5. Інсулома.

627. Що необхідно призначити для лікування галактореї-аменореї у випадку декомпенсованого гіпотиреозу?

1. Л-тироксин.

2. Парлодел.

3. Л-допа.

4. Естрогени.

5. Прогестерон.

628. Гіпотиреоз зветься первинним у всіх випадках, окрім:

1. Зменшенням продукції гормонів в щитовидній залозі.

2. Зменшенням продукції тиротропного гормону.

3. Після хірургічних втручань на щитовидній залозі.

4. Після лікування радіоактивним йодом.

5. Приймання тиреостатичних засобів.

629. Причинами збільшення щитовидної залози при тиреоїдиті де Кервена є:

1. Лімфоцитарна інфільтрація.

2. Стимуляція ТТГ.

3. Дія тиреостимулюючих антитіл.

4. Набряк внаслідок запалення.

5. Гіперплазія тироцитів.

630. Причиною тиреотоксикозу при тиреоїдиті де Кервена є:

1. Гіперплазія тиреоїдного епітелію.

2. Стимулююча дія ТТГ.

3. Стимулююча дія антитіл.

4. Некроз тироцитів.

5. Антитіла до тиреоглобуліну.

631. До симптомів ураження серцево-судинної системи при гіпотиреозі відносяться перелічені нижче, окрім:

1. Брадикардії.

2. Гіпертензії.

3. Перикардиту.

4. Збільшення серцевого викиду.

5. Зменшення амплітуди зубців ЕКГ.

632. Який тип анемії найчастіше зустрічається при гіпотиреозі?

1. Гіпохромна мікроцитарна анемія.

2. Гіперхромна макроцитарна анемія.

3. Серповидноклітинна анемія.

4. Перніциозна анемія.

5. Нормохромна нормоцитарна анемія.

633. Швидке нарощування дози тиреоїдних гормонів при гіпотиреозі може бути безпечним:

1. У хворих з ішемічною хворобою серця.

2. У хворих з важкою формою гіпотиреозу.

3. У хворих з супутнім гіпокортицизмом.

4. У дітей.

5. У хворих похилого віку.

634. Який з перечислених факторів сприяє розвитку вторинного гіпотиреозу?

1. Загальні захворювання щитовидної залози.

2. Гіпопітуітаризм.

3. Тиростатична медикаментозна терапія.

4. Вроджене порушення біосинтезу тиреоїдних гормонів.

5. Ендемічний зоб.

635. Який із вказаних лабораторних тестів є найбільш чутливим для ранньої діагностики первинного гіпотиреозу?

1. Вміст у крові загального тироксину.

2. Вміст у крові вільного тироксину.

3. Рівень трийодтироніну плазми крові.

4. Рівень тиротропіну в плазмі крові.

5. Поглинання щитовидною залозою радіоактивного йоду.

636. Чи потрібно призначати замісну терапію хлопчику 15 років, в якого через 6 місяців після резекції щитовидної залози зростає млявість, одутлість обличчя, значна сухість шкіри?

1. Не потрібно, гіпотироз у хлопчика транзиторний.

2. Не потрібно, тироїдні препарати блокують стимулюючу дію тирогропіну на культю щитовидної залози.

3. Потрібно, оскільки є явні ознаки гіпотирозу.

4. Потрібно, однак під контролем лабораторних параметрів.

5. Призначити тифоїдні препарати до ліквідації проявів гіпотирозу, а потім відмінити.

637. Жінка похилого віку потрапила до лікарні у тяжкому стані. АТ — 90/60 мм рт. ст., пульс — 56 ударів за хвилину, частота дихання—12 за хвилину. Температура тіла 35,8 °С. Шкіра бліда, холодна, надто суха. Волосся рідке, тонке, на голові ділянки алопеції. Тони серця глухі, шуми не вислуховуються. Живіт збільшений, перистальтика не вислуховується. Набряки на гомілках і навколо очей. Попередній діагноз?

1. Аддісонічна криза.

2. Гіпоглікемічна кома.

3. Гіпотиреоїдна кома.

4. Гіперкальціємічна криза.

5. Молочнокисла кома.

638. Усі нижчеперечислені ознаки характеризують уроджений гіпотиреоз, крім:

1. Затримки статевого розвитку.

2. Затримки росту.

3. Відставання кісткового віку від паспортного.

4. Відставання у психічному розвитку.

5. Ознак ураження гіпофізарної системи.

639. Усі перечислені заходи рекомендовані для лікування гіпотиреоїдної коми, крім:

1. Введення адекватної дози тиреоїдних гормонів.

2. Застосування глюкокортикоїдів.

3. Боротьба з гіповентиляцією.

4. Регідратація.

5. Лікування супутніх інфекційних та інших захворювань, які призвели до розвитку коми.

640. За недостачі тиреоїдних гормонів виникають такі патологічні прояви:

1. Гіперкортицизм.

2. Затримка росту.

3. Олігофренія, кретинізм.

4. Мікседема.

5. Анемія.

641. В лікуванні гіпохромної анемії за гіпотиреозу найбільш суттєвим є:

1. Призначення препаратів заліза.

2. Призначення ціанкобаламіну.

3. Призначення замісної терапії тиреоїдними препаратами.

4. Малі дози андрогенів.

5. Корекція аутоімунних зрушень.

642. Виберіть призначення, котре не використовується в лікуванні гіпотиреоїдної коми:

1. Дроперидол 0,25—0,5 мл внутрішньом'язово кожні 12 годин.

2. Л-тироксин або ж трийодтиронін через шлунковий зонд по 50 мкг кожні 6 годин.

3. Пасивне зігрівання хворого.

4. Внутрішньовенна інфузія 100 мг преднізолону в 150 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

5. Внутрішньовенна інфузія 125 мг гідрокортизону в 250 мг 5 % розчину глюкози.

643. Які з вказаних препаратів найбільш доцільні для замісної терапії спонтанного гіпотиреозу у чоловіка 63 років з ішемічною хворобою серця, для котрої властиві приступи стенокар­дії навантаження та спокою?

1. Тиреотом-форте в дозі 1—2 таблетки на добу.

2. Л-тироксин в дозі 100 мкг на добу.

3. Трийодтиронін в дозі 50— 75 мкг иа добу.

4. Л-тироксин в дозі 25 мкг на добу.

5. Тиреокомб по 2 таблетки вранці.

644. Тиреоїдні гормони протипоказані за таких станів, крім:

1. В гострому періоді інфаркту міокарду.

2. Нестабільна стенокардія.

3. Нефроптоз.

4. Некомпенсована недостатність наднирників.

5. Активний міокардит.

645. Про ефективність лікування гіпотиреозу свідчать такі показники, крім:

1. Збільшення часу ахілового рефлексу.

2. Підвищення рівня тиреотропіну крові.

3. Зменшення підшкірного набряку.

4. Зникнення мерзлякуватості.

5. Збільшення вмісту гемоглобіну крові.

646. Які з лікувальних заходів рекомендовані при первинному гіпотиреозі у хворих похилого віку?

1. Тиреоїдин.

2. Л-тироксин.

3. Тиреотом.

4. Трийодтироніну гідрохлорид.

5. Тиреокомб.

647. Усі нижчеперечислені ознаки характерні для раку щитовидної залози, крім:

1. Рентгенопромінення голови та шиї в минулому.

2. Швидке зростання вузла в щитовидній залозі.

3. Солітарний «холодний» вузол в щитовидній залозі у осіб молодого віку.

4. Симптоми компресії органів шиї.

5. Клінічні ознаки тиреотоксикозу.

648. При якому захворюванні щитовидної залози хірургічне лікування є обов’язковим:

1. Підгострий тиреоїдит де Кервена.

2. Токсична аденома щитовидної залози.

3. Рак щитовидної залози.

4. Зоб Ріделя.

5. Післяпологовий тиреоїдит.

649. З якими захворюваннями доводиться диференціювати гіпотиреоз?