SELECTION_last_file

271

Залежно від величини індекса племінної цінності (пробіта) кнурам присвоюють категорію: покращувач – 5,7 і більше; нейтральний – 5,6…4,4;

погіршувач – 4,3 і менше.

Оцінювання за якістю потомства, як вже зазначалося, є найбільш точним. Проте воно достатньо тривале, а це, в свою чергу, сповільнює селекційний процес. Наприклад, оцінювання кнура за результатами контрольної відгодівлі його потомства завершується до 2-річного, а за ознаками відтворної здатності дочок – майже до 3-річного віку. Тому з урахуванням точності і тривалості оцінювання розроблено спосіб комбінованого оцінювання спадкових якостей свиней.

Комбіноване оцінювання свиней. Цим способом кнурів і свиноматок оцінюють за результатами контрольної відгодівлі потомків, за продуктивністю дочок і за результатами контрольного вирощування потомства. Ремонтний молодняк оцінюють за результатами контрольного вирощування сибсів і напівсибсів. Перевірюваних кнурів оцінюють за відтворною здатністю сестер і напівсестер.

Попереднє оцінювання спадкових якостей тварин за власною продуктивністю, а також за продуктивністю сибсів і напівсибсів на контрольному вирощуванні і контрольній відгодівлі, за відтворною здатністю сестер і напівсестер за першим опоросом дозволить скоротити термін оцінювання на 1….1,5 роки. У подальшому це оцінювання доповнюють оцінюванням за якістю потомства.

У країнах з розвиненим свинарством (США, Швеція, Нідерланди, Великобританія, Франція та ін. ) метод контрольної відгодівлі у традиційній формі практично не застосовують вже понад 20 років. Пріоритет віддають способу прижиттєвого оцінювання відгодівельних і м’ясо-сальних якостей із використанням ультразвукових приладів, що в 3…4 рази скоротило тривалість оцінювання і добору племінних тварин. Ґрунтуючись на тому, що оцінювання за якістю потомства і за якістю повних сибсів високо корелює

272

між собою, замість потомства кнурів на контрольних станціях почали оцінювати бокових родичів (сибсів).

Вважають, що перевірка за власними показниками кнурів у поєднанні з контрольною відгодівлею і забоєм повних сибсів є сучасним і найбільш ефективним способом оцінювання спадкових якостей свиней.

Наприклад, у Великобританії (Рибалко В.П., 1990) на контрольну станцію із кожного гнізда племінних стад поступає 4 сибси – 2 ремонтних кнурці, 1 свинка і 1 кабанчик з живою масою 25 кілограмів. Свинку і кабанчика утримують і годують у приміщеннях для контрольної відгодівлі, а другу пару – 2 кнурців (братів) утримують в іншому приміщенні в одному станку, у якому споживання корму враховують індивідуально.

На контрольних станціях враховують такі ознаки: у ремонтних кнурців – середньодобовий приріст, витрати корму і товщину шпику (прижиттєво) у кінці вирощування (90 кг); у свинок і кабанчиків – середньодобовий приріст, витрати корму, повном’ясність і товщину шпику після забою.

Показники по всьому гнізду потім використовують для оцінювання племінних якостей кнурів-братів. Оцінювання за кожною ознакою виражають у балах. Середньою оцінкою племінних кнурів вважають 100 балів. Кнурів, оцінених нижче 90 балів, бракують. Для селекційного процесу у племінних стадах залишають лише 2…2,5%, які набрали 160 і більше балів, 5…7% кращих плідників відправляють на станції штучного осіменіння і в племінні репродуктори. Решту кнурів, які набрали понад 90 балів, реалізують у товарні господарства.

Незважаючи на те, що описаний спосіб оцінювання кнурів за власною продуктивністю і якістю повних сибсів менш точний, ніж метод контрольної відгодівлі, він більш ефективний, оскільки скорочує інтервал між поколіннями з 2,0…2,5 років до 10…12 місяців і за рахунок цього збільшує щорічний генетичний прогрес у популяціях. Крім того, цей спосіб дозволяє підвищити ефективність селекції за рахунок різкого збільшення кількості

273

оцінених кнурів. Якщо у Великобританії раніше оцінювали 300 кнурів і відбирали для племінного використання 100 голів, то зараз перевіряють 5 тис. плідників і відбирають для подальшого відтворення 2 тис. голів.

Інтервал між поколіннями. Інтервал між поколіннями дорівнює періоду від народження тварини до народження її потомства, залишеного на плем’я. У практиці племінних господарств він зазвичай складає 2,5…3,0 роки, що свідчить про недостатні темпи селекції.

Інша тенденція спостерігається за кордоном. У багатьох племінних господарствах Великобританії щорічно бракують від 50 до 100% кнурів, а маток, як правило, використовують для отримання кількох опоросів. У Швеції інтервал між поколіннями складає 27 місяців у разі широкого оцінювання кнурів за якістю потомства методом контрольної відгодівлі, а у Новій Зеландії цей показник скоротили до 18 місяців і вважають його основною умовою генетичного покращання племінних стад.

Інтервал між поколіннями можна скоротити, використовуючи:

-добір молодняку на ремонт від перших опоросів. У такому випадку інтервал скоротиться до 14 місяців. Але для цього у племінних господарствах потрібно мати оптимальні технологічні умови вирощування свинок і перевірюваних маток – для того, щоб тварини могли проявити генетичні можливості;

-вибір оптимального способу оцінюваних спадкових якостей. Оцінювання за власною продуктивністю найбільше відповідає вимозі скорочення інтервалу між поколіннями. До моменту першого опоросу свиноматка має результати оцінювання за інтенсивністю вирощування, товщиною шпику (прижиттєве оцінювання) і показниками багатоплідності. Проте за точністю це оцінювання поступається оцінюванню за якістю потомства, яке є тривалим і подовжує інтервал. Компромісом між точністю і швидкістю оцінювання може бути поєднання оцінювання кнурів за власною продуктивністю і якістю потомства з оцінюванням свинок за власною продуктивністю;

274 - підвищення щорічного бракування тварин основного стада. Відомо, що чим меншу частину основних кнурів і маток щорічно замінювати, тим

старіше стадо за віком тварин і тим повільніше відбувається зміна поколінь. Звідси випливає необхідність посилення обновлення стада з 25…30 до 40…50 відсотків. До того ж слід мати на увазі те, що необхідне суттєве збільшення поголів’я ремонтного молодняку. Інтенсифікація будь-якого виробництва, як і селекційної роботи, потребує певних витрат праці і засобів, і лише за таких умов можна підвищити ефективність селекційного процесу, прискорити удосконалення продуктивності тварин.

4.6. Добір

Залежно від компонентів оцінювання (за походженням, власною продуктивністю і якістю потомків) розрізняють індивідуальний і масовий добір.

Індивідуальний добір ґрунтується на результатах оцінювання особин не тільки за власною продуктивністю, але і за якістю потомства. Масовий добір проводять за результатами оцінювання особин лише за походженням і власною продуктивністю.

Ефективність селекційної роботи на етапі добору визначається кількістю дібраних для відтворення свиней після їх оцінювання. Процент вибракуваних тварин називають селекційним тиском. Чим менше дібрали тварин для відтворення, тим вищий селекційний тиск. Чим менше тварин добирають після їх оцінювання, тим вищим буде селекційний диференціал і тим більше можна очікувати покращання ознаки у наступному поколінні.

Величину підвищення ознаки продуктивності у потомства у порівнянні із середніми показниками усіх оцінених (до добору) тварин батьківського покоління називають генетичним зрушенням або приростом ознаки за одне покоління.

Слід визнати, що у практиці селекційної роботи маємо збільшувати інтенсивність добору для збільшення селекційного диференціалу. Слід

275

враховувати, що селекційний диференціал стає суттєвим лише за умови 50% бракування тварин. Але це призводить до збільшення потреби оцінюваних тварин.

Підвищення ефективності селекційного процесу у свинарстві значною мірою ґрунтується на використанні різного співвідношення дії спрямованого і стабілізувального добору. Це зумовлено тим, що найбільш поширена в селекційних програмах форма спрямованого добору веде за високої інтенсивності селекції до зменшення адитивно зумовленої генетичної дисперсії ознак. Внаслідок цього значною мірою проявляється негативний вплив взаємодії “генотип-середовище”, що не сприяє реалізації досягнутого генетичного потенціалу в лініях і популяціях тварин. Тому на відповідних етапах селекційної роботи, коли вже створено групу особин із бажаним типом продуктивності, необхідно консолідувати їх ознаки для закріплення в потомстві отриманого ефекту, тобто стабілізувати наявний генофонд

(Горін В., 1979; Полупан Ю.П., 1999).

Стабілізувальний добір – найбільш типова форма, що діє в природних популяціях і особливо чітко помітна в досить змінених умовах середовища (Шмальгаузен І.І., 1968). Результати дій стабілізувального добору в свинарстві найбільш чітко проявляються в збереженості “норми” і встановленні стабільного характеру розвитку ознаки. Тому в цьому переважна роль належить не окремо взятій особині, а їх групі, тобто частині популяції, яка має кращі показники пристосованості до конкретних умов середовища, або до технологічних рішень виробництва.

Виходячи з цього останні роки в племінному тваринництві спостерігається тенденція до використання еволюційних підходів, що ґрунтуються на різній пристосованості окремих груп особин у популяціях і стадах (Алтухов Ю.П., 1987).

У цьому випадку передбачається добір для селекції або в товарних цілях особин із середніми (модальними) значеннями основних ознак екстер’єру або продуктивності. Згідно з теоретичними основами методу

276

еволюційної селекції саме такі особини відрізняються високою життєздатністю, резистентністю до захворювань і, як правило, переважають особин класів мінус-варіант (М-) і плюс-варіант (М+) за такими інтегральними показниками як маса гнізда, вихід продукції на одну голову родинного стада (Бондаренко Ю.В., 1986).

Тому розглядається новий підхід передачі спадкової інформації – “від генотипу до генофонду” на відміну від традиційного – “від гена до генотипу”. Такий підхід виявився ефективним для підвищення рівня репродуктивних і продуктивних ознак тварин.

Якщо на перших етапах селекційної роботи важлива наявність генетичної мінливості, яка забезпечує добір кращих генотипів, то в товарному виробництві необхідно мати лінії і кроси, особини яких „відкалібровані” за статевою зрілістю, живою масою, інтенсивністю росту. Тільки це може забезпечити ефективне використання перспективного генофонду свиней в умовах промислової технології.

Сучасні розробки в галузі генетики свідчать, що однорідності і одночасно високої продуктивності можливо досягти шляхом добору особин, які входять до так званих типових або модальних класів. Добір середніх особин стабілізує популяцію на певному рівні продуктивності і підтримує її гомеостаз.

4.7. Підбір

Під підбором розуміють найдоцільніше поєднання із вибраних тварин батьківських пар з метою одержання від них потомства з бажаними ознаками. В свинарстві, як і в інших галузях тваринництва, застосовують два види підбору: однорідний і різнорідний.

Під час однорідного підбору свиноматок для парування закріпляють за плідниками, подібними до них за будовою тіла, рівнем продуктивності та іншими ознаками. Він спрямований на розмноження (відтворення) кращих

277

тварин. Цим видом підбору реалізують формулу М.Ф. Іванова “краще із кращим − дає краще”.

Під час різнорідного підбору, навпаки, свиноматок закріплюють за кнурами, що відрізняються від них за окремими ознаками будови тіла і рівнем продуктивності. Його застосовують з метою зміни типу тварин, об’єднання в потомстві цінних якостей батьків, а також виправлення окремих недоліків екстер’єру та підвищення продуктивності.

Підбираючи тварин для парування, селекціонер ставить конкретну мету, відображаючи її в плані підбору, який складають за відповідною формою.

Як за однорідного, так і різнорідного підбору може бути індивідуальне або групове закріплення свиноматок за кнурами-плідниками. Індивідуальне закріплення, як правило, проводять у племінних, а групове – у товарних господарствах, особливо у разі використання методу штучного осіменіння свиноматок.

Під час проведення підбору необхідно враховувати походження і вік тварин. Закріпляючи свиноматок за кнурами насамперед необхідно виключити парування споріднених між собою тварин, оскільки свині, як уже зазначалося, дуже чутливі до інбридингу. Щоб не допускати спорідненого парування, в племінних господарствах складають спеціальну допоміжну таблицю з метою виявлення загальних батьків у родоводі кнура і свиноматки, намічених до парування.

На сучасному етапі селекційно племінної роботи ефективно використовують комп’ютерні програми добору і підбору, племінного оцінювання, розроблені вченими Інституту свинарства УААН.

Під час складання плану підбору батьківські пари підбирають таким чином, щоб кнури за класністю були вищі за свиноматок. З метою підвищення м’ясності потомства доцільно свиноматок універсального і густого м’ясо-сального типів парувати з кнурами м’ясного і беконного типів. Не слід підбирати для парування тварин з однаковими вадами екстер’єру.

278

Щодо вікового підбору в практиці селекції існує правило, за яким слід уникати парування молодих із молодими, старих із старими тваринами, оскільки такі варіанти призводять до зниження багатоплідності свиноматок і життєздатності поросят. Віковий підбір доцільно проводити з урахуванням таких вимог:

-для перевірки молодих кнурів необхідно парувати з основними і перевірюваними свиноматками, а молодих свинок парувати або штучно осіменяти спермою перевірюваних кнурів;

-повновікових маток (2…4 роки) парувати з повновіковими кнурами;

-молодих кнурів парувати з повновіковими матками. Два останніх варіанти дозволяють знизити можливий негативний вплив раннього віку однієї із батьківських форм і, крім того, точніше їх порівняльно оцінити.

Старих тварин доцільно своєчасно бракувати і виводити із стада, а не усувати підбором їх негативний вплив.

4.8. Методи розведення свиней

Подальший прогрес у селекції свиней, який зумовлює зменшення затрат праці, витрат кормів за одночасного підвищення продуктивності значно залежить від використовуваних методів селекції. У племінній роботі з свинарства найбільш поширено три основних методи розведення:

-внутрішньопородне (чистопородне);

-міжпородне (схрещування);

-гібридизація (породно-лінійна, міжпородна).

Чистопородне розведення – основний метод розведення в свинарстві у разі удосконалення ліній і порід тварин. Він передбачає спаровування споріднених і неспоріднених між собою тварин у межах однієї породи або її структурних одиниць (типи, лінії, родинні групи). Неспоріднене розведення (аутбридинг) характеризується тим, що тварини, яких парують, не мають загального предка до четвертого покоління. Споріднене розведення в свинарстві використовують обмежено, переважно в породотворному процесі

279

для закріплення цінних якостей родоначальників або консолідації ліній і підвищення їх поєднуваності. В товарному виробництві використання спорідненого підбору недопустиме. Це зумовлено тим, що свині дуже чутливі і негативно реагують на інбридинг. За тісного інбридингу у разі підбору батько-дочка, брат-сестра знижується багатоплідність свиноматок, поросята мають понижену живу масу, збільшується чисельність мертвонароджених. Поросята мають низьку енергію росту, стресчутливі. На практиці парування споріднених тварин призводить до великих збитків, а тривале споріднене розведення – навіть до виродження стада. У зв’язку з цим застосування інбридингу у межах четвертого покоління категорично заборонено.

Основною формою чистопородного розведення свиней у племінних господарствах є лінійне. Розведення за лініями базується на використанні в породі за обґрунтованим планом добору і підбору високоцінних плідників і їх потомків для створення високопродуктивних і спадково консолідованих груп тварин в лінії, що мають від інших характерні ознаки продуктивності. При цьому ставиться мета передати видатні індивідуальні якості родоначальників у групові, для поліпшення стада за основними господарсько-корисними ознаками. В племінних господарствах розводять тварин 3...4 і більше ліній та 8...10 родин.

У той же час тривале внутрішньопородне розведення з використанням аутбридингу і лінійного підбору не сприяє подальшому прогресу селекції, особливо за низькоуспадкованими ознаками (багатоплідність, молочність маток) та показниками збереженості поросят і їх стійкості до захворювань.

Тому останнім часом у свинарстві ведуться дослідження зі створення методами переважної селекції родинних форм (батьківських і материнських), підбір яких у межах породи забезпечує прояв гетерозисного ефекту за окремими ознаками продуктивності. Вченими інституту свинарства (професор Березовський М.Д.) сумісно із селекціонерами племінних господарств створено материнський тип великої білої породи (УВБ-1) з

280

підвищеною відтворною здатністю та два батьківських типи (УВБ-2 і УВБ-3) з високими відгодівельними та м’ясними якостями. Відповідний підбір цих родинних форм дозволяє отримати потомків із високою енергією росту і підвищеними м’ясними якостями.

Поряд із чистопородним розведенням у свинарстві використовують різні форми схрещування. Вони мають дві мети – поліпшення існуючих порід (породотворний процес) та отримання помісного (товарного) молодняку з високими відгодівельними та м’ясними якостями.

У свинарстві використовують наступні методи схрещування: Поглинальне схрещування – використовують для одержання

висококровних помісей за поліпшувальною породою, а також створення нових типів тварин із використанням локальних (аборигенних) порід. Воно широко використовувалось в минулі роки, коли створювалась власна племінна база свинарства в Україні. При цьому методі схрещування отримують високопродуктивних помісей у разі використання плідників поліпшувальних (завезених) порід.

Поглинальне схрещування проводять до отримання тварин, що відповідають бажаному типу за екстер’єром, конституцією та рівнем продуктивності (цільовий стандарт). На практиці це схрещування використовують для одержання помісей третього-четвертого покоління, яких потім розводять „в собі”.

Ввідне схрещування передбачає поліпшення окремих ознак у тварин використовуваних в регіоні порід. Проводити підбір плідників поліпшувальної породи до маток тієї породи, яку поліпшують. Це схрещування проводиться одноразово, в наступних генераціях помісні матки спаровують з плідниками основної породи.

Ввідне схрещування у свинарстві використовують, переважно, для поліпшення м’ясних якостей окремих вітчизняних порід. Так, свиней миргородської і української степової рябої порід поліпшували ввідним схрещуванням із плідниками порід гемпшир та п’єтрен. Ним також можна