Соціально-економічний та політичний розвиток Польщі за часів е.Герека (70-ті рр. XX ст.).

Наприкінці січня 1971 р. розпочалися страйки в Щецині та Лодзі. У лютому 1971 р. пленум ЦК ПОРП. даючи оцінку кризі в країні, звинуватив у всьому попереднє керівництво, яке втратило зв'язок з народом, а управління здійснювало виключно за допомогою адміністротивних методів. Однією з нагальних проблем нового партійно-державного керівництва на чолі з Е. Тереком стала консолідація лав ПОРП, яку залишило мойже 60 тис. членів. Для розробки нової стратегії розвитку Польщі були створені спеціальні групи експертів із залученням провідних учених і фахівців.

Як першочергове завдання для виходу країни з кризи була визначена необхідність змін у поліпному курсі та здійснення нової економічної стратегії. Про це йшлося в ухвалі VI з'їзду ПОРГІ (грудень 1971) «Про подальший соціалістичний розвиток ПНР». У документі передбачалося забезпечення швидкого економічного розвитку на базі модернізації промисловості підвищення життєвого рівня населення, демократизація соціальних відносин тощо. Гасло «модернізація Прльщі» було покладене в основу передвиборчої програми ФСІІ. За підсумками виборів до сейму ь 1972 р. кандидати Фронт} здобули 99,5 % голосів. Депутатських мандатів ПОРП отримала 55,5 %, ОСП - 25,4 %, ДПП - 15 %; серед 49 безпартійних депутатів п'ять належали до католицького кола «Знак», три - до об'єднання «Паке», два - до ХСС.

Директивами четвертого п'ятирічного плану економічного розвитку (1971- 1975) було передбачено зростання національного прибутку на 40 %, промислової продукції - на 50 %, сільськогосподарської - на 20 %, заробітної плати - на 20 %. Однак забезпечити реалізації накреслених завдань за рахунок внутрішніх ресурсів було неможливо. Тому було вирішено скористатися кредитами та технологіями західних кран. Цим намірам значною мірою сприяла розрядка напруженості між Заходом і Сходом. Загальна сума кредитів, отриманих польським урядом у 70-х роках, перевищила 24 млрд доларів, значна частина яких була використана на закупівлю ліцензій (усього 452) та нового технологічного обладнання. Так, у 1972 р. було підписано угоду з італійською фірмою «Фіат» щодо випуску легкових автомоблів, розпочато будівництво металургійного комбінату «Гута Катовіце», розбудовано Легніцько-Люблінський мідний район, збудовано нафтопереробний комбінат та Північний порт у Гданську тощо. Для селян із січня 1972 р. було скасовано обов'язкові поставки сільгосппродукції, на них поширили безкоштовне медичне обслуговування. Громадянам було дозволено організовувати малі підприємства тощо.

З 1973 р. було розпочато адміністративну реформу, яка тривала три роки. Спочатку громади були об'єднані у гміни, була скасована така територіально- адміністративна одиниця, як повіт, а замість 17 воєводств було створено 49.

Уже на першому етапі виконання накреслених планів було досягнуто позитивних результатів національний дохід збільшився на 10 %, промислове виробництво - на 11 %, сільсько-господарське - на 6 %. Це дало підставу керівництву ПОРП у січніі 1973 р. висунути гасло: «Збудуємо іншу Польщу!», яке передбачало впродовж десятиріччя подвоїти економічний потенціал країни та довести споживання до рівня західних стандартів. Магазини наповнилися товарами, збільшилося виробництво автомобілів, холодильників, пральних машин та іншої побутової техніки. Окрилений першими успішними зрушеннями, Е. Герек заявив, що ПНР перейшла до будівництва «розвинутого соціалістичного суспільства».

Але в дійсності цій черговій спробі здійснення економічних перетворень не судилося досягти бажаних результатів. Досягнуті успіхи значною мірою були ре­зультатом іноземних кредитів, які треба було повертати. Вже в 1974 р. заборгованість Польщі кредиторам удвічі перевищувала експорт до західних країн, а торговельний дефіцит постійно збільшувався. Світова енергетична криза 1974-1975 рр. спричинила зростання цін на всю промислову продукцію та зменшення можливостей польського експорту.

На VII з'їзді ПОРП (фудень 1975) був затверджений курс на продовження політики, спрямованої на зростання споживання матеріальних благ населенням завдяки подальшій розбудові економіки та проголошенню гасла «побудови суспільства розвинутого соціалізму». Після тривалих суперечок у лютому 1976 р. сейм ухвалив поправки до конституції ПНР. у яких фіксувалося, що Польща є «соціалістичною державою», а ПОРП -«керівною силою суспільства в будівництві соціалізму». Наголошувалося на необхідності зміцнення «непорушних зв'язків дружби і співробггництва з СРСР». У травні 1976 р. група інтвтгенції підготувала програму «польської незалежницької угоди», у якій йшлося про відновлення повного суверенитету Польщі, демократичних засад політичного устрою, вільного розвитку економки та культури.

Намагаючись послабити тиск на споживчий ринок, уряд П. Ярошевича в червні 1976 р. повернувся до питання про підвищення цін на основні продукти харчування (м'ясні вироби -на 69 %, цукор - на 100 %) та часткової їх компенсації підвищенням зарплати. Сейм запропонував провести консультації з робітниками, реакція яких була однозначною - в містах десяти воєводств розпочалися страйки і демонстрації проти зниження життєвого рівня. Найбільшого розмаху вони набули в Урсусі, Радомі, Плоцьку, у яких робгітники від страйків перейшли до нападів на будинки міліції, служби безпеки та партійних комітетів. Проти учасників протесту було застосовано водомети, палиці тощо. Активісти страйку були заарештовані та звільнені з роботи. Однак змусило відмовитися від підвищення цін.

У другій половині 70-х років зростала соціальна напруженість, невдоволення керівництвом країною та розчарування в «реальному соціалізмі». Червневі (1976) робітничі акції протесту дали новий поштовх для розповсюдження опозиційних настроїв серед інтелігенції, службовців та молодо.

Влада по відношенню до опозиційних рухів, з одного боку, намагалася обмежувати їхню діяльність, а з іншого - застосовувала репресивні заходи . У березні

1977. р. Польща ратифікувала декларацію ООН «Про громадянські та політичні права» і «Про економічні, соціальні і культурні права». Але у травні 1977 р. було піддано арештам понад 100 тисяч активістів.

Ратифікація державною радою ПНР документів ООН про права людини сприяла активізації громадської опозиції. Так, восени 1977 р. члени КЗР перетворили організацію на Комітет соціальної самооборони (КСС-КЗР), завданням якого був захист громадян від переслідувань за політичні або світоглядні переконання та від порушень прав і свобод людини. Комітет налагодив випуск кількох періодичних видань, створив інформбюро й незалежне видавництво, встоновив зв'язки з різними громадянськими опозиційними рухами як у Польщі, так і за її межами.

Невдовзі опозиційні настрої перекинулися й до робітників та селян. Уже в лютому

1977. р в Катовіце за ініціативою К. Світоня виник перший Комітет вільних профспілок (КВП), а у квітні -в Гданську (за участю електрика Л. Валенси) та в Урсусі (з ініціативи електрика 3. Буяка). З літа 1978 р. в різних районах Польщі стали виникати Комітети селянської самооборони (КСС). які виступали на захист інтересів селянських господарств, за реформу податкової системи та розвиток самоврядування.

Активізація опозиційного руху відбувалася на тлі погіршення економічної ситуації в країні. У грудні 1976 р. на пленумі ЦК ПОРП було оголошено про здійснення «економічного маневру» - зменшення імпорту та капіталовкладень. Виробництво сільгосппродукції в 1976-1980 рр. знизилося на 8 %. Зовнішньо­торговельний баланс характеризувався посійним дефіцитом через низьку якість виробів польської промисловості, які не мали попиту на світових ринках. Водночас Польща була змушена й далі закуповувати зарубіжне обладнання, матеріали, корми тощо. Захщні кредити, завдяки яким вдавалося на певному етапі стримувати напруження на внутрішньому ринку, досягли такого обсягу (24 млрд у 1976 р.), що тільки на обслуговування відсотків боргу йшло понад дві третини доходів від експорту. Національний дохід країни в 1979 р. упав на два відсотки.