Внутрішня та зовнішня політика ш. Де Голля.

За час існування Четвертої республіки змінилося 25 кабінетів міністрів. Правляча верхівка країни намагалася запобігти остаточному розпадові імперії. Зазнавши поразки в у В'єтнамі, Франція розв'язала 1954 р. колоніальну війну в Алжирі.

Із 9 млн населення цієї території на півночі Африки 1 млн становили французи, яким належали кращі землі. За статусом Алжир був не колошнією, а заморським департаментом. Алжирські французи були категорично проти надання країні незалежності. У травні 1958 р. там спалахнув заколот реакційного офіцерства, яке вимагало встановлення у Франції «сильної влади».

У цих складних умовах більшістю голосів Національні збори 1 червня 1958 р. затвердили Шарля де Голля главою уряду. У поданій Національним зборам програмній декларації він вимагав для уряду надзвичайних повноважень, щоб опрацювати нову Конституцію. На другий день уряд отримав надзвичайні повноваження, а Національні збори були розпущеними. Четверга республіка перестала існувати.

4 вересня 1958 р. уряд обнародував нову конституцію. Якщо конституція Четвертої республіки утверджувала парламентську республіку, то Конституція 1958 р. — президентську республіку. Нова конституція надавала широкі повноваження президенту, який обирався парламентом, тобто непрямим голосуванням, терміном на 7 років (з 1962 р. вибори стали прямими). Таким чином, президент став незалежним від парламенту. Він — глава держави, головнокомандуючий, призначає прем'єр- міністра, вищих військових та цивільних осіб, підписує закони, може повертати їх на повторний розгляд, розпускає Національні збори, згідно з статтею 16 оголошує надзвичайний стан і бере всю повноту влади в свої руки. Парламент — Національні збори та сенат— не може змінювати Президента. На референдумі 28 вересня 1958 р. 79% французів схвалили нову конституцію. На результати референдуму вплинули такі фактори, як розчарування населення у режимі Четвертей республіки, а також авторитет де Голля. У Франції встановилася П'ята республіка.

Конституція П'ятої республіки значно розширювала права населення колоній, яким надавалась автономія в усіх внутрішніх справах. Після прийняття Конституції П'ятої республіки розпочалася підготовка до президентських і парламентських виборів.

У внутрішній політиці уряд узяв курс на стабілізацію фінансової системи і підвищення конкурентоспроможності французької промисловості та сільського господарства. З цією метою було проведено девальвацію франка, випущено акції внутршньої позики, яка дала змогу створити стабілізаційний фонд і викупити на міжнародних ринках 150 т золота. Підд приводом боротьби з інфляцією уряд збільшив податки, підвищив тарифи на газ, електроенергію, транспорт. Було створено спеціальний комітет експертів-економістів, які розробляли радикальні заходи регулювання економіки.

Стабілізація політичного режиму сприяла економічному розвитку. За перші 10 років П'ятої республіки, з 1958 по 1968 p., виробниитво промислової продукції зросло на 60%, Його щорічний приріст становив 5.7%. За валовим виробництвом продукції Франція обігнала Англію. У промисловіть широко впроваджувалася автоматизація, електронно-обчислювальна техника. конвеєрне виробництво. Коштом держави створена атомна та ракетна промисловість. Важлива увага приділена житловому будівництву. Новітні галузі стали визначати обличчя французької економіки. Якщо в період Четвертої республіки капітали з країни виїжджали за кордон, то тепер вони посилено інвестувалися всередину країни. Однак поряд зі зростанням великої промисловості специфікою Франції залишалася наявність значної кількості дрібних підприємств. 84% всіх підприємств складали підприємства, на яких кількість зайнятих не перевищувала 5 осіб. Щоб впоратися з енергетичними труднощами, здійснювалося будівництво АЕС.

Важлива увага приділялася сільському господарству — традиційно важливій галузі економіки, у тому числі й в експортному плані. Щоб підняти товарність сільськогосподарського виробництва, де Голль пішов на ліквідацію, шляхом викупу державою, 800 тисяч дрібних селянських господарств. У результаті значно укрупнилися землеволодіння селян, виросла їх товарність. Індустріалізація праці в сільському господарстві привела до скорочення кількості працюючих на 25%.

У сфері зовнішньої політики уряд де Голля також здійснив певні зміни. У 1960 р. уряд визнав незалежнють 14 французьмих колоній в Африці, які оголосили про свою самостійність.

Пробним каменем зовнішньої політики П'ятої республіки стала проблема Алжиру. Де Голль й раніше розумів, що утримати Алжир неможливо, і в 1959 р. вперше заявив: «Алжир аіжирський». Алжир не був рядовою колоніальною проблемою Франції. У цій колонії проживало понад 1 млн французів. Усі вони після проголошення незалежності Алжиру, перемістилися у Францію. А тому рішення де Голля викликало негативну реакццію в частини французького суспільства. У відповідь колоніалісти підняли заколот і зробили спробу захопити владу в Алжирі. Де Голль діяв рішуче. У квітні 1960 р. до Алжиру було введено війська - заколотники здатися. Остаточно проблема вирішилась у 1962 р., коли французька сторона визнала незалежність Алжиру. Частина офіцерів під впливом поразки у Алжтріу підпіллі створила секретну озброєну організацію ОАС, яка стала діяти методами терору. ОАС організувала кілька замахів на де Голля.

На президентських виборах 1965 р. перемогу знову отримав де Голль. Кандидат від Фронту демократичних і соціалістичних лівих сил (ФДСЛС) Франсуа Міттеран набрав 45% голосів. Усгі іх де Голлю забезпечили економічне піднесення, незалежна зовнішня політика, відмова від колоніалізму та й авторитет самого президента.

У зовнішній політиці де Голль проводить незалежний курс. Практичні заходи в цьому плані вихід Франції з 11 АТО в 1966-1967 рр., ліквідація військових баз НАТО на тариторії Франції, визнання в 1959 р. кордону по Одеру - Нейсе, визнання в ; 964 р комуністичного Китаю, негативне ставлення до американської агресії у В'єтнамі. Налагодження співробітництва з СРСР та іншими країнами комуністичного холодно було зустрінуто в країнах Заходу, особливо в США та Англії.

Створення французьких ядерних сил теж було вираженням курсу на зовнішньополітичну незалежність. Однак неприєднання Франції до договору про заборону ядерних випробувань у трьох сферах було негативним моментом у французькій зовнішній політиці і змушувало світ критично ставитися до французького зовнішньополітичного курсу.

У цей період Франція вступила до ЄЕС, що сприяло подальшому економічному розвиткові. Промислове виробництво порівняно з довоєнним періодом зросло майже втричі. Країна стала найбільшим експортером продовольства в Захінній Свропі.

У той же час у Франції протягом кількох років назрівала глибока соціальна і політична криза. За роки П'ятої республіки продуктивність праці збільшилася в 1,5 разу, а реальна заробітна плата зростала дуже повільно. У ряді галузей вона навіть зменшилася. У 1967 р. уряд ухвалив закон, за яким внески трудящих на соціальне страхування підвищувались, а допомога зменшувалася. Рацвоналізація виробництва призвела до того, що кількість безробітних досягла півмільйона осіб. На початку травня 1968 р. застрайкували студенти паризьких вузів. їх вимоги зводилися до реформи вищої школи. Справа була в тому, що у Франції, всупереч вимогам науково- технічного прогресу, продовжувала існувати застаріла система вищої освіїіти: 80% студентів навчалося на гуманітарних факультетах, лише 20% — на технічних. Професори читали те, що знали, а не те, чого вимагав рівень науки. Лише п'ята частина студентів отримувала державну стипендію. Студенти вимагали також участі в управлшнні вузами.

Застрайкували робітники націоналізованих автомобільних заводів Рено. До них приєдналися робітники і службовці майже всіх галузей народного господарства. У кінці травня - на початку червня страйкувало вже близько 10 млн чоловік. 29 травня на заклик профспілок 800 тис. робітників Парижа та його передмість вийшли на демонстрацію. Страйк виявився настільки могутнім та організованим, що уряд і підприємці були змушені піти на поступки. Зарплата робітників збільшилася на 13- 18%.

Уряд 25 травня 1968 р. підписав із представникам профспілок угоди, які передбачали реформу вищої школи, підвищення заробітньої плати, збільшення допомоги безробітним і багатодітним сім'ям. Після цього уряд заборонив демонстрації і розпорядився вивести танки на підступах до столиці. Було оголошено про розпуск Національних зборів і проведення нових виборів. Генерал де Голль звернувся до населення із закликом розв'язувати проблеми країни у межах існуючої Конституції і не піддаватися на провокаційні заклики анархістів. Після цього страйковий рух різко пішов на спад.

У червні 1968 р. відбулися дострокові вибори в парламент. Вони проходили в надзвичайно напруженій обстановці. Більшість населення віддала голоси прихильникам де Голля. Компартія та інші ліві угрупування. які брали участь в організації демонстрацій, зазнали відчутної поразки.

Унаслідок інфляції до кінця 1968 р. було зведено нанівець необгрунтоване підвищення зарплати, здійснене під тиском травневих демонстрацій. У березні 1969 р. відбулися багатолюдні страйки. Одночасно загострилася політична боротьба проти посилення централізації і влади президента, який запропонував реформувати Сенат і провести новий адміністративний поділ країни. Під час референдуму більшість виборців висловилась проти цих реформ де Голля. Криза П'ятої республіки тривала. Переконавшись у неминучості процесу загострення внутрішньополітичної боротьби, де Голль у квітні 1969 р. пішов у відставку. На виборах, які відбулися в червні, новим президентом було обрано Жоржа Помпіду (1911-1974). Ж. Помпіду, враховуючи настрої населення, послабив державне втручання в економіку, розширив соціальні пільги, покращив відносини з США.

віть

"ьне Прихід до влади А. Гітлера в Німеччини. Нациська Німеччина в 30-ті рр.

итва XX ст.

їткх

Умови версальського договору породжували в Німеччині невдоволення і ово прагнення реваншу. У 1919р. було створено націонал-соціалістичну партію на

чолі з Гітлером. яка висунула програму відродження Німеччини на засадах реваншизму й расизму. Гітлер закликав відновити армію і розпочати нову війну. Нацисти пропагу вали ідею завоювання для німецького народу «життєвого простору». Суть полягала у тому, що німецький народ такий великий, що він не може себе прогодувати і створити хороші умови життя в тих місцях, у які його загнала них версальська система. Тому завоювання нових земель, використання їх природних

і. V ресурсів та поневолення народів, що населяють ці землі, — єдиний шлях до

івня економічного і військового процвітання Німеччини. Соціальною опорою нацизму в

на Німеччині став робітничий клас, фронтовики, безробітні, загнані у важку ситуацію

ї ї післявоєнною розрухою та економічною кризою. Пізніше до них приєднався електорат

13- традиційних буржуазних партій.

На виборах у парламент 1932 р. комуністи вибороли значку частину місць у як\ рейхстазі. Це натякало правих представників. Наприкінці 1932 р. вони розпочали

таємні переговори з нацистами, які отримали на парламентських виборах велику вї кількість місць. 30 січня 1933 р президент Гіндербург призначив канцлером Гітлера.

іуск Таким чином, нацисти прийшли до влади законним, конституційним шляхом. Для

: до Німеччини це стало не просто заміною одного буржуазного уряду іншим, а переходом

ції і від демократії до тоталітарної диктатури.

ізко Прийшовши до влади, гітлерівці розгромили демократичні організації, розпустили

усі політичні партії, крім нащоналчющалістичної, скасували права рейхстагу, хоча він ш з формально продовжував існувати, встановили жорсткий державний контроль за

К2М промисловістю.

— ••- У Німеччині розпочались масові арешти супротивників фашизму та геноцид проти

євреїв.

іаш Однією з характерних рис режиму в Німеччині стала всеохоплююча система

нацистської партії НСДАП плюс допоміжні організації. Важлива роль відводилася оті таємній поліції (гестапо) та загонам СС.

У Німеччит був сформований державно-монопольний капіталізм - зрощення монополій з державним апаратом. Перевага надавалася розвиткові військової економіки, здійсненню широкої програми військових заходів, що вимагали залучення ус ■■. великої кількості робітників.

Гітлерівці запроваджувати у країні культ армії, культ війни, вихваляли вояччину, насильницькі засоби розв'язання питань внутрішньої та зовнішньої політики. Вони посалили традиційну ваду німецького мілітаризму — звичку переоцінювати свої сили

та недооццінювати сили супротивника.

15

Логічним продовженням внутрішньої політики стала зовнішня політика Третього Рейху, яка була спрямована на розв'язання війни. Німеччина стала ініціатором Другої світової' війни, що стала найбільш широкомасштабною війною людства.