Ліги Націй та її діяльність у міжвоєнний період.

Ініціатором створення Ліги Націій став американський президент В. Вільсон. Необхідність створення всесвітньої організації держав, поміж обов'язків якої були б контроль за дотриманням міжнародного права, запобігання війнам та забезпечення незалежності усіх народов світу. Президент СІТІ А висловив у 14-му пункті програми повоєнного мирного врегулювання. Він вважав, що Ліга Націй буде єдиним гарантом майбутнього миру й розглядав її як інструмент посилення міжнародного впливу СІПА. Його пропозиція наштовхнулася на заперечення, особливо з боку британської делегації.

Усе ж, на Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр. була створена спеціальна комісія, яка мала виробити статут Ліги Націй. Підготовлений нею проект статуту був ухвалений конференщцією і включений до Версальського мирного договору 1919 р. та інших мирних договорів, якими завершилася Перша світова війна.

Головними шляхами нової організації, згідно зі статутом, вважалися «розвиток співробітництва між народами та гарантія миру й безпеки». Згідно з статутом головними органами Ліги Націй були Асамблея. Рада і Секретаріат. Усі рішення Асамблеї і Ради, за винятком рішень з процедурних питань, повинні були прийматися одностайно. До Ради Ліги увійшли СІТІА. Великобританія. Франція, Італія й Японія, а також 5 непостійних членів від інших держав. Переможені у війні країни до Ліги Націй не увійшли. Основні органи Ліги Націй розташовувались у Женеві.

Американський сенат спрямував курс своєї політики на самоізолювання від європейських справ. Ознайомившись із статутом Ліги, він відхилив його, і СІПА не стали членом цієї міжнародної організації. Без економічної та військової могутності СІПА Ліга Націй виявилася надто слабкою організацією. Провідну роль в її діяльності відігравали Великобританія та Франція.

У 20-х - на початку 30-х років у центрі уваги Ліги Націй були суперечки між Швецією і Фінляндією за Аландські острови, плебісцит у Верхній Сілезії (1921). конфлікт між Литвою і Польщею через Вільнюс (1921), конфлікт між Болівією і Парагваєм через область Чако (1928- 1932). агресія Японії проти Китаю (1931). У цей же час Ліга Націй почала обговорення проблеми роззброєння. У 1926 р. до Ліги Націй увійшла Німеччина, але вже у 1933 р. вона та Японія вийшли з організації, отримавши таким чином повну свободу дій. У 1934 р. до Ліги Націй увійшов Радянський Союз.

Націй в пр

неспроможніс

фашистської

Так. у /м Націй, приї розпочала найважливіша внесена до стати гаран ліквідована

Внутріш м. Тетчер

Наприк Великобрит палата гром, нових вибо^ історії Англі Консерв оуло вивест Тел'чер. було

збільшити і

що досі кс ь

«надмірну а Висуну! економічній У соціа. безплатно «Безплатний Кабінет Він прагну! зростанню скороченні скорочення підприємстві Суттєво ско

Основними питаннями, що обговорювала Ліга Націй у 1934-1939 рр., були італійська агресія проти Ефіопії (1935-1936). італо-німецька інтервенція в Іспанії (1936-1939), захоплення Німеччиною Австрії (1938). Позиція західних держав, що прагнули направити вістря німецького експансіонізму в бік СРСР. перетворила Лігу

Націй в прикриття німецької, італійської та японської агресії. Цим пояснюється неспроможність Ліги Націй, що не зуміла провести жодної дієвої санкції проти фашистської агресії напередодні Другої світової війни.

Так, у жовтні 1935 р. Асамблея Ліги Націй на вимогу низки країн-членів Ліги Націй, прийняла рішення про застосування економічних санкцій щодо Італії, коли та розпочала агресії проти Ефілпії. Разом з тим. через позицію західних держав :: н найважливіша стаття італійського імпорту (нафта), необхідна дпя ведення війни, не була

внесена до списку товарів, заборонених для ввозу в Італію. Ліга Націй так і не змогла стати гарантом миру й захистити народи від держав-агресорів. Ліга Націй була іми ліквідована у квітні 1946 р.

гом

ІА Внутрішньополітичний та економічний розвиток Великої Британії за часів

М. Тетчер

ьна

був Наприкінці 70-х років загострилися соціально-економічні проблеми

Великобританії. Лейбористський уряд Дж. Каллагена не зміг впоратися з ситуацією, палата громад 1979 р. винесла йому вотум недовір'я. Парламент було розпущено, а на ток нових виборах перемогла консервативна партія. Прем 'єр-міністром уперше в

"ом історії Англії стала жінка — Маргарет Тетчер.

їня Консерватори прийшли до влади з чітко опрацьованою програмою дій. Її метою

не я було вивести Великобританію в соціально-економічного застою. Для цього, на думку М.

ї. а Теїчер, було необхідно:

ній !;-п нити інфляцію, посилення якої розладнало господарське життя країни;

знизити податки на прибутки корпорацій та особисті доходи, що дало б змогу віл збільшити інвестиції в економіку;

не - докорінно звузити державне втручання в господарські та соціальні справи,

хтп що досі негативно впливало на зростання економіки;

>сп - «приборкати» профспілки, які, за переконанням консерваторів, зосереджували

«надмірну владу», а це підривало розвиток бізнесу, ііж Висунута програма-передбачала, таким чином, докорнні змни у соціально-

. 1 . економічній політиці уряду.

У соціальній галузі Тетчер застосувала принцип: хто багато заробляє, тому нема чого кй безплатно вчитися і лікуватися. Політичною філософією прем'єр-міністра став вислів:

«Безплатний сир буває тільки в мишоловці».

Кабінет М. Тетчер неухильно й послідовно реалізовував свою програму в життя. Він прагнув надати максимальну свободу приватному підприємництву, сприяти зростанню ролі корпорацій і ринку в регулюванні господарських процесів при скороченні підприємницької діяльності держави. Уряд розпочав систематичне скорочення націоналізованого сектора економіки. До приватників поверталися підприємства нафтової, авіакосмічної, суднобудшної та інших галузей промисловості. Суттєво скорочу валися податки. У боротьбі з інфляцією було взято курс на зниження

темпів зростання державних видатків, бралося до уваги і скорочення соціальних програм.

Крім того, Тетчер рішуче пішла на закриття збиткових підприємств, обмежила зростання зарплати на 6% на рік. М. Тетчер не йшла на жодні поступки опозиції і ольстерським протестантам, твердою рукою придушила страйковий рух, зруйнувала непокірну профспілку шахтарів, віддала наказ розгромити аргентинську армію (війна за Фолклендські острови), тому журналісти назвали її «залізною леді». Великі кошти, вкладені в переозброєння промисловості, та знятгя багатьох обмежень у сфері бізнесу стали приносити периші результата.

З 1982 р. економічне становище почало змінюватися на краще, а з 1985 р. почалося піднесення, яке тривало аж до 1990 р. Різко знизилися темпи інфляції, почало скорочуватися безробіття (з 3,3 млн 1985 р. до 2,3 млн 1988 р.). Різко зросла продуктивність праці. Успіхи 80-х років у розвитку британської економіки називають «англійським дивом». Це явище мало, звичайно, свої причини и передумови. Зокрема, подібно до США. великі кошти були вкладені у переоснащення промисловості з урахуванням досягнень сучасного етапу науково-технічної революції, а у сфері бізнесу знято чимало обмежень. Розбудові економіки сприяла фінансова політика, спрямована на стримування інфляції й залучення іноземних вкладів. Нарешті, помітно вплинули на розвиток економіки й зміцнення фінансів відкриття й розробка родовищ нафти на дні Північного моря, поблизу Шотландії. Великобританія не тільки повністю забезпечила себе енергоресурсами, придбання яких раніше вимагало величезних коштів, а й стала експортером нафтопродуктів. Унаслідок цього значно зменшилася зовнішня заборгованість Англія. Збільшилися золотовалютні запаси. Піднявся курс фунта стерлінгів.

Економічні успіхи сприяли зростанню доходів населення. Щорічні прибавки до заробітної плати становили 7-8%. За 80-ті роки кількість акціонерів у Англії потроїлася, перевищивши 8 млн. Тепер кожен третій британець є власником акцій; 15 млн родин — 60% загальної кількості — мешкають у власних будинках або квартирах. За цими показниками Англія наблизилася до рівня Сполучених Штатів. Проповідуючи соціальний дарвінізм (кожен за себе — і хай виживає сильніший), консерватори прагнули зробити англійців нацією власників.

М. Тетчер стала британським прем'єр-міністрі, що у XX ст. найтриваліший час був при владі. Однак на зламі 80-90-х років і позиції почали слабнути, деякі її конкретні кроки в галузі внутрішньої й зовншньої політики зазнали гострої критики в керівництві консервативної партії та в уряді. Наприкінці 1990 р. вона змушена була піти у відставку. Однак для більшості британців М. Тетчер залишилась одним з найвидатніших політичних діячів країни і світу.