Внутрішня та зовнішня політика сша в 70-ті pp. XX ст.

Війна у В'єтнамі, негритянський рух, зростання цін та податків спричинили перемогу на президентських виборах 1968 р. представника

Республіканської партії Р. Ніксона. Річард Ніксон (1913—1994), республіканець і юрист, ішов до влади під лозунгами дотримання законності й наведення порядку в країні й завершення в'єтнамської війни.

Значний вплив на формування економічної політики Ніксона справила світова валютна криза. У серпні 1971 р. президент оголосив про відмову США від обміну долара на золото за твердим курсом. З того часу курс долара як валюти - плаваючий, ринковий. Намагаючись виправити становище, США у 1972 р. вдалися до девальвації долара на 7,9 %. З метою оздоровлення економіки, що переживала серйозний спад. Ніксон у 1971 р. оприлюднив програму нової економічної політики. її основними пунктами були стабілізація цін та зарплати і сприяння бізнесу за рахунок зменшення витрат на соціальні потребі. У цьому проявився неоконсерватизм республиканце. Однак серйозних усшхів досягнуто не було. Зокрема, провалилася спроба зупинити інфляцію за допомогою замороження цін. . А тому в квітні 1974 р. V'ряд відмінив контроль за цінами та зарплатою і надав податкові пільги підприємцям.

На тлі внутрішніх труднощів адміністрація Ніксоназавдяки новим підходам посягла значних успіхів у зовнішній політиці. Зовнішньополітична доктрина Ніксона - Кіссінджера (Генрі Кіссінджер — державний секретар США адміністрації Ніксона) виходила з того, що внаслідок ядерного паритету, котрий встановився між СРСР і США. період конфронтації двох систем має поступитися місцем періодові переговорів. Уже в 1969 р. між США і СРСР розпочалися переговори про обмеження стратегічних ядерних озброєнь, а в першій половині 70-х років було підписано цілу низку

відповідних угод. Серед них Договір про обмеження систем протиракетної оборони. Угода про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-

. а також Основи взаємовідносини між СРСР і США і торговельна угода 1972 р. Міжнародний аспект угод торкався проблем європейської безпеки. Близького Сходу, роззброєння, зміцнення ООН і т. ін. У 1973 р. США вийшли з в'єтнамської війни. Остаточно американські війська покинули В'єтнам 1975 р.

Міжнародні успіхи принесли дивіденти республіканцям. На президентських виборах 1972 р. знову переміг Р. Ніксон, проте 9 серпня 1974 р. під загрозою чпічменту. викликаною «Уотергейською справою» він змушений був залишити президентську посаду. Виявилося, що агентура Білого дому і Федеральне бюро розслідувань (ФБР), не без відома Ніксона, встановили післуховуючу апаратуру в штаб-квартирі демократів, що розміщувалася в готелі "Уотергейт". Президентом став віце-президент Джеральд Форд. Уперше за всю історію США прийнято закон про фінансування президентських виборів

70-ті роки були не кращим періодом у післявоєнній історії США. У 1973—1975 рр. мала місце досить відчутна економічна криза, виявилась гостра нестача енергетичних ресурсів. Випуск промислової продукції скоротився на 9,3 %. У країни 13 млн чоловік стали повністю або частково безробітними,

прокотилася хвиля страйків, адміністрація Форда розробила і почала здійснювати програму оздоровлення економіки, що передбачала збільшення виробництва продуктів, актиизацію житлового будівництва, подолання енергетичних труднощів. Дали про себе знати також труднощі політичного характеру. Виплила на

поверхню причетність ЦРУ та ФБР до державних переворотів у кражах "третьего світу", до замаху на життя їхніх політичних лідерів. ^ав

У перідд президентства Форда закінчилася відлига в американо-радянських блоку

стосунках, чого й слід було чекати. Потеплішення у відносинах двох наддержав ІІЬтаї

спиралося на слабку, хистку основу, на тимчасовий паритет військової сили, що відбивало своєрідну рівновагу сил та високий рівень небезпеки для обох сторін. Базових змін, необхідних для налагодження стабільних стосунків, не відбулося. Стратегічні цілі сторін залишалися незмінними. А тому пом'якшення напруженості Ітін:

5 4

У 4

7 7

кабінету Е.Ерріо спрямовувалися на подолання економічної кризи. Уряд скоротив честі, порядку і власності. Члени ліги постійно переконували, що завойована ними перемога у Першій світовій війні розбазарена бездарними і продажними політиками.

Клерикально-монархічна на першопочатках „Аксьйон франсез" („Французька дія") також еволюціонувала у 1920-х роках до фашизму, проповідючи неефективність французької політичної (Окрім цих організацій, діяли інші: „Патріотична молодь", ..Французька солідарність", „Франсисти". Всі фашистські ліги характеризувалися строгою дисципліною, подібними акціями; мітингами, факельними походами тощо. Необхідно підкреслити, 11 ю фапгистські ліги користуватися певною підтримкою французької спільноти (великі підприємці, праві політичні партії, католицька церква, армія), в тому числі і фінансової.

Прихід до влади в Німеччині Гітлера активізував європейський фашизм взагалі і французький зокрема. В лютому 1934 року фашисти спробувати захопити владу у Франції, скориставшись „справою Стависського". Французький фінансист і аферист Олександр Стависський здійснив шахрайську операцію, випустивши облігації під цінності, які знаходилися у ломбарді. Згодом щез, захопивши з собою коштовності ломбарду. Вневдовз: його знайшли мертвим. При розслідуванні цієї справи з'ясувалося, іцо до шахрайства причетні французькі політики та парламентарії.

Фашисти домоглися відставки уряду і натхненні успіхом перейшли до активних дій. Вони скористалися як приводом звільненням з посади префекта паризької поліції Жана Кьяппа. симпатика фашизму. 6 лютого 1934року 40тис. фашистів штурмували Бурбонський палац, де новий прем'єр-міністр Едуард Даладье представляв свою урядову програму. Поліція розігнала заколотників. Результати сутички: 16 убитих та 200 поранених. Уряд Е. Даладье подав у відставку.

Знову „другий* Лівий блок змінився,. Національним єднанням", уряди якого боролися наслідками економічної та політичної кризи. Пропозиція реформи конституції! розширення повноважень уряду не була прийнята. Зате палата депутатів надала урядові право скорочувати бюджетний дефіцит за допомогою декретів-законів. В результаті в квітні ^: 934 року кабінет Гастона Думерга обнародував 11 декретів- законів, які серед іншого передбачали звільнення 10 відсотків державних службовців, тим же, які втрималися на роботі, знижували на 5- і 0 відсотків зарплату. Були запроваджені також додаткові податки на іаз, електроенергію і на 10 відсотків підвищено подоходний податок. Проте ці і наступні „драконівські" заходи не принесли бажаного результату: дефіцит бюджету не ліквідували, не спостерігалося промислового пожвавлення, розрив між французькими та світовими цінами зберігався.

Зовнішня політика Франції в першій половині 1930-х років так чи інакше була зв"язана з подіями, які відбувалися в Німеччині. В жовтні 1933 року вона залишила конференцію з роззброєння в Женеві і оголосила про свій вихід з Ліги Націй. 1934 року уряд Гітлера заявив про створення власної авіації і згодом про запровадження загальної військової повинності, тобто мова йшла про ревізію статей Версальського договору. Питання безпеки стало для Франції головним. Міністр закордонних справ Луї Варту виступив ініціатором багатостороннього Східного пакту, який гарантував безпеку Франції,

вимагали профспілки. Були збільшені пенсії ветеранам війни, скасовані надзвичайні дек­рети щодо службовців. Для безробітних організовувалися громадські роботи. Уряд запровадив відстрочки боргових платежів у промисловості, торгівлі і сільському господарстві. Дрібні торгівці отримали пільгові кредити. Національне зернове бюро провадило закупки зерна у селян за твердими розцінками.

Термін обов"язкого навчання продовжили до 14 років, виділялися додаткові асигнування на розвиток освіти, науки й культури.

Законодавство Народного фронту в царині банківської справи та промисловості можна вважати першим втручанням держави в економік}'. Французький центральний банк переходив під контроль держави. Для цього урядом створювалася Державна рада. Кабінет Блюма оголосив про часткову націоналізацію нових галузей, військової промисловості (авіація, танкобудування), повністю націоналізував залізниці і деякі вугільні шахти.

Уряд покращив становище жителів французьких колоній. Вони стали користуватися свободою слова, друку, зборів, певною мірою і соціальним законодавством Народного фронту.

Однак скоро в урядовій коаліції Народного фронту виниклі! гострі суперечності. Стосувалися вони передусім ставлення до іспанських подій (громадянської війни), розпуску фашистських організацій, соціально-економічної політики. Досягти згоди не вдалося. В лютому 1937 року, зсипаючись на складне фінансове становище, Блюм оголосив „передишку"' у здійсненні програми Народного фронту. В червні цього ж року уряд подав до парламенту законопроект про „оздоровлення фінансів", який передбачав підвищення побічних податків на великий капітал і запровадження урядового контролю за в&пютними операціями за кордоном. Сенат відмовився підтримати законопроект. Кабінет Блюма подав у відс іавку. Його наступники намагалися пролонгувати .жрсдкшк}''. Криза Народного фронту поглиблювалася і в квітні 1933 року він розпався.

Зовнішньополітичний курс урядів Народного фронту характеризувався політикою „невтручання" в іспанські події та "умиротворення" гітлерівської Німеччини. Франція практично не відреагувала на створення в жовтні 1936 року „вісі Берлін-Рим", а в листопаді 1937 року „трикутника Берлін-Рим-Токіо". Франція не застосувала жодних дій і у березні 1938 року, коли Німеччина анексувала Австрію.

Політика «умиротворення» агресора напередодні Другої світової війни: витоки та наслідки.

Посилення гітлерівської Німеччини західні країни (передусім Англій та Франція) сподівалися використати для противаги СРСР і поширенню впливу комуністів у Європі. У Гітлера ж були свої плани - він прагнув світового панування. Для цього Німеччині необхідно було створити потужну військову промисловість і армію з наступальними типами озброєнь - тобто порушити умови Версальського договору.

щодо Польщі, Румунії та Греції. Політика «невтручання» й потуральна агресорам зазнала краху.

Створення антигітлерівської коаліції під час Другої світової війни.

22 червня 1941 р. гітлерівські війська напали на Радянський Союз. Цей фак. Примусив уряди багатьох країн світу по-новому подивитися на зовнішню політику Гітлера. Співвідношення політичних сил і світі змінилося не на користь Німеччини. У то й же день Вінстон Черчілль (прем'єр-міністр Англії)виступив по радіо із заявою про те, що його уряд надасть Росії економічну і технічну допомогу. 24 червня 1941 р. виступив із заявою про допомогу СРСР президент СШАФранклін Рузвельт.

12 липня 1941 р. в Москві відбулася конференція представників СРСР, Великобританії та США, на якій обговорювалось питання про взаємні постановки зброї, військових і вировинних матеріалів. Конференція заклала основу для створення антигітлерівської коаліції.

Сталін звернувся до В Черчілля у липні 1941 р. з вимогою про відкриття другого фронту. Та англійський уряд у відповідь лише пообіцяв воєнні поставки та кредит на суму 10 млн фунтів стерлінгів.

Тоді радянський уряд почав налагоджувати дипломатичні відносини з еміграційними урядами Польщі та Чехословаччини. У липні 1941 р. між цими країнами були підписані договори про взаємодопомогу у війні проти фашистської Німеччини. На території Радянського Союзу були сформовані іноземні військові частини: у 1941-1942 рр. польська армія під командуванням генерала Владислава Андерса; у 1941 р. чехословацькі військові частини, у 1942 р. - французька військова ескадрилья, > 1943 р. авіаполк «Нормандія».

9-14 серпня 1941 р. була підписана англо-американська декларація «Атлантична хартія». 24 серпня до них приєднався СРСР. Це був наступний крок у співробітництві і спільній боротьбі проти Німеччини. США дали кредит СРСР на суму 1 млрд доларів. А на Москоській конференції (29 вересня 1941 р.) Англія, США та СРСР підписали угоду про допомогу останньому.

1 січня 1942 р. у Вашингтоні 26 держав, у тому числі СРСР, США і Великобританія, підписали Декларацію Об'єднання Націй. Вони зобов'язувались використати всі ресурси в боротьбі проти фашистів і не укладати сепаратного миру з агресором.

Наступний договір був підписаний між СРСР та Великобританією у Лондоні у травні 1942 р. Обидні сторони злбов'язувались співробітничати в боротьбі проти гітлерівців. Умови договору поширювались і на післявоєнний час.

Незабаром відбулися переговори у Вашингтоні між радянськими і

американськими урядами. Було досягнено домовленості про взаємодопомогу у веденні війни проти Німеччини. Обидві країни зобов'язувались постачати одна одній оборонні матеріали, інформацію, здійснювати економічне співробітництво.

"ереговори закінчилися підписанням радянсько-американського договору. 11 червня --2 р. Договори у Лондоні і Вашингтоні завершили формування антигітлерівської

• оаліції.

Але основне питання у боротьбі з фашизмом - відкриття Другого фронту - лишилося відкритим. Уряди Англії і США всіляко відтягували початок збройної ~ зотьби. Черчілль і Рузвельт нарешті пообіцяли відкрити Другий фрон у серпні - хресні 1943 р., та це залишилося тільки обіцянкою.

Війна виявила збіг корінних національних інтересів держав, яким загрожував

• ігцький фашизм та японський мілітаризм.

Велике значення у зміцненні антигітлерівської коаліції мала Тегеранська

• : -іференція (28 листопада - 1 грудня 1943 р.) . Керівники урядів США, ¹ -глії та СРСР домовились про відкриття Другого фронту у травні 1944 р. про " :лявоєнний устрій Німеччини, польські кордони ті ін.

Після введення об'єднаних англо-радянських збройних сил до Ірану (26 серпня р.) союзники здобули вважливі від Перської затоки до каспійської моря. Це дало

~> союникам виконувати свої зобов'язання шодо СРСР.

Радянсько-німецький пакт про ненапад від 23 серпня 1939 р. та його роль в >: $в'язанні Другої світової війни.

Версальсько-Вашингтонська система договорів, підписаних після Першої :ї тової війни, передбачала збереження і зміцнення загального миру та безпеки, -гіорушності кордонів, загального роззброєння. Було створено міжнародну т онізацію — Лігу Нації. У 30-х рр.. XX ст.. політика Німеччини. Італії та Японії, які •- іли «антикомінтернівський пакт», стає агресивною. Великі держави (Англія і ^ пчція) проводили політику»невтручання» і «умиротворення» агресора.

Лідери Німеччини. Італії. Франції та еликобритані у вересні 1938 р. уклали Мюнхенську угоду про поділ Чехісловаччини. У березні 1939 р. Німеччина : V пувала Чехію, а Угорщина - Закарпаття. Таким чином, Німеччина поширювала -г й вплив на Схід. У цих умовах радянський уряд йшов на зближення з ~ "лерівською Німеччиною.

Визначивши наступною жертвою Польщу і остерігаючись при цьому війни на іза фронти. Берлін пішов на зближення з Москвою.

23 серпня 1939 р. у Москві було підписано радянсько-німецький пакт про -гчапад, відомий як «пакт Молотова - Ріббентропа». Він був розрахований на 10 : <ів. Важливим додатком до пакту був таємний протокол про поділ Європи на : зери життєвих інтересів» між двома державами.

Якщо укладання подібного пакту з потенційним агресором можна було ~;мачини як законну спробу відвернути війну, то вже зовсім інакше слід було "оцінювати таємні протоколи до пакту, де йшлося про задоволення територіальних

• і агресорам

  !. Цей фак.

  ю політику Німеччини, іо із заявою звня 1941 р. і.

  іків срср, постановки їснову для

  гття другого га кредит на

  ідносини з між цими рашистської н: військові

  Владислава французька

  Атлантична іробітництві ілі\ 1 млрд а СРСР

  І л

  :р. сша і

  вв'язувались гного миру з

  > Лондоні у ютьбі проти

  шськими і аопомогу у и одна одній робітництво.

  петитів обох держав. За цими домовленостями, існування яких СРСР протягом

• півсторіччя категорично заперечував, Сталін дістав змогу розширити територіальні межі СРСР майже до кордонів Росії 1914 ррку. Секретні протололи передбачали поділ Польщі на сфери впливу та територіальні приєднання до Німеччини та СРСР, згоду СРСР на введення своїх військ у західноукраїнські землі після початку німецької окупації Польщі. Радянська територія окупації східних територій Польщі передбачалася вздовж річок Нарва - Вісла - Сян.

Наслідком Мюнхенської угоди 1938 р. і пакту «Молотова - Ріббентропа» був початок 1 вересня 1939 р. Другої світової війни. Гітлерівська Німеччина напала на польщу. Незважаючи на героїчний опір окремих частин польської армії, німецькі війська швидко просувалися на схід.

17 вересня 1939 р. розпочався наступ радянських військ проти Польщі, названий офіційно «визволеним походом» Червоної Армії у Західну Україну та Західну Білорусію. 18 вересня польський уряд та головне командування виїхали за межі країни, наказавши військам не вступати в сутички з Червоною Армією. Вже 22 вересня радянські війська ввійшли до Львова.

28 вересня 1939 р. радянсько-німецький воєнно-політичний союз був підтверджений договір про дружбу і кордон. Населення Радянського Союзу збільшилось на 12 млн осіб, оскільки було приєднано західноукраїнські та західнобілоруські землі.

У Західній Україні було організовано вибори 22 жовтня та роботу Народних Зборів у Львові, які звернулись з проханням про входження до СРСР (в декларації Народних Зборів йшлося про возз'єднання з Радянською Україною). Було утворено Львівську, Тернопільську, Станіславську, Дрогобицьку, Волинську, Рівненську область УРСР.

У червні 1940 р. уряд СРСР звернувся з ультимативними вимогами до Румунії про негайне повернення Бессарабії. Німеччина не підтримала Румунію, і радянські війська без бою вступили в Північну Буковину та Бессарабію. У складі УСРС було створено дві нові області, Чернівецьку та Ізмаїльську, а також проведено розмежування з новоутвореною Молдавською PCP (до складу останньої увійшли деякі історично українські землі Подністров'я, які раніше входили до Молдовської УРСР).