V всіх суб'єктах федерації сфрю за підсумками виборів до республіканських атраментів у 1990 р. До влади прийшли центристські, праві або ліві політичні сили.

\ Боснії і Герцеговині, Словенії та Македонії були створені коаліційні уряди, у ^: гзатїі до влади прийшла права партія - Хорватська демократична : вдружність (ХДС). Певну корекцю свого політичного курсу

; чушені були здійснити ліві правлячі партії у Сербії й Чорногорії.

Політична строкотість нової республканської влади та відмінності у баченні згспектив існування багатонаціональної країни, заважали узгодженню позицій - державний устрій співдружності та унеможливлювали вирішення спільних ^; редерації питань.

Процес переростання криз у федерації в збройний конфлікт та у ~ - адянську війну мав певні особливості для кожної з республік, які заявили про = л з СФРЮ. Уже на початку 1991 р. руйнівні процеси у федерації стали . - вними, некерованими и набули незворотного характеру. Трагічний г> :знток подій спричинювався насамперед неможливістю розв'язати одразу клубок проблем, а нове керівництво республік не виявляло бажання : : влятися про характер взаємовідносин. Так, Хорватія та Словенія вимагали і : федерального центру термінового виведення зі своїх територій ЮНА та гичання існуючих «внутрішніх» кордонів. Питання ж про умови ":^наступництва, поділу державного майна й армії, визначення нових (вже Недержавних) кордонів, забезпечення прав національних меншин так і не стали : зними темами на переговорах.

Стосунки між республіками у 1991 р. погіршилися настільки, що їхнє -~ зництво уникало спілкування між собою, руйнувалися виробничі зв'язки, "зрталися торговельні та інформаційні війни. У цих умовах дехто сподівався -- ізмію. потенціал якої ще не був задіяний. У свою чергу командування ЮНА в -гТ'ідині березня 1991 р. оцінювало становище в країні як «початок громадянської та пропонувало для її відвернення запровадження в усіх суб'єктах федерації

• ал:зичайного стану, проведення мобілізаці та ліквідації незаконних збройних

гчувань.

На початку травня 1991 р. діяльність Президії, уряду та інших владних структур ;?Ю у зв'язку із загостренням ситуації в Хорватії та Словенії була практично -галізована. Це призвела до збройного інциденту у сербському Борово-Селі . сватія). коли 2 травня патруль хорватської міліції потрапив у влаштовану :ггбами засідку. У збройному зіткненні серби втратили 50 осіб, а хорвати - 12. :.ц_тя припинення кровопролиття до населеного пункту були введені армійські

• дрозд іди.

На засіданні президії СФРЮ 7 травня 1991 р. командування ЮНА заявило про -; -тралітет збройних сил та відмову «вступати у протистояння з народом».

:нак ухвалені тоді заходи. в яких передбачалося «здійснення :^'!ократичного діалогу», «забезпечення національних та громадянських

прав», «припинення нападів на гарнізони ЮНА» та «ліквідацію незаконних збройних формувань», були практично вже нездійсненними. Після проголошення незалежносгі Словенії та Хорватії члени Президії СФРЮ хорват С. Месич та словенець Я. Драшкович намагалися уникати участі у и засіданнях, а з Союзної скупщини відкликано депутатів цих республік, міністри оборони яких у цей період займалися закупівлею зброї та будівництвом національних збройних сил.

Початок громадянської війни в СФРЮ пов'язаний із проголошенням 25 червня 1991 р. незалежносп Словенії й Хорватії та діями на захист суверенітету, який громадяни різних етнічних утворень виборювали у протистоянні з прихильниками збереження федерації. Серед головних чинників та особливостей громадянської війни, яка вибухнула у 1991 р. у СФРЮ, необхідно виділити такі: по-перше, на своєму початковому етат збройний конфлікт мав характер війни між федеральним центром та республіками, які проголосили незалежність; по-друге, війна була проявом міжетнічного конфлікту, який мав глибокі історичні витоки, а його суб'єктами виступали серби, хорвати, словенці, боснійські мусульмани, чорногорці та албанці; по-третє, у центрі конфлікту знаходилися суперечності між сербами й хорватами, а процес їхнього національно-політичного самовизначення в період розпаду федерації перетворився на криваву війну, головним знаряддям якої стали «етнічні чистки»; по-четверте, міжетнічний конфлікт невдовзі набрав усіх ознак громадянської війни, у ході якої громадяни однієї федеративної країни зі зброєю в руках відстоювали свої погляди на державно-політичний та економічний устрій; по-п'яте, збройний конфлікт перетворився на національно-визвольну війну, перемога в якій давала змогу утриматись при владі в новоутворених державах національним етнополітичним силам.

Па події громадянської війни, яка точилася на теренах Югославії, впливали різноманітні чинники. Одними з основних визначальних були конфесійний та міжнародний. Так, учасники конфлікту - громадяни єдиної колись федеративної держави у ході конфлікту стали розпадатися за конфесійною належністю - католики (хорвати, словенці), православні (серби, чорногорці, македонці), мусульмани (боснійці).

Найтрагічніші події розгорнулися в 1992 р. на території Боснії та Герцеговини та навколо неї. Після проголошення незалежності Боснії і Герцеговини лідери боснійських сербів заявили пор створення своєї республіки як складової частини Югославії. Боснійські серби і хорвати водночас наполягали на поділі території на конфедеративній основі шляхом створення етнічних кантонів. Партія демократичних акцій мусульман на чолі з президентом Боснії і Герцеговини А. Ізетбеговичем виступає за унітарну світську республіку Боснія та Герцеговина. Цілі мусульман, який в Боснії та Герцеговині майже 44 % ( в основному міське

---т:ення), розійшлися з планами Сербії та Хорватії просто поділити між собою цю торію. Почалася кривава війна «всіх порти всіх».

Вплив міжнародного чинника проявився в тому, що на початковому етапі

• хлавської кризи США і НАТО досить стримано реагували на проголошення гвенією й Хорватією незалежності від СФРЮ. Однак початок збройного

• - злікту радикально змінив їхнє ставлення. Переконавшись у неефективності спроб т спинити громадянську війну за допомогою примирення ворогуючих сторін та г-: зробки проектів майбутнього устрою Югославії, СС та ООН об'єднали свої

готворчі зусилля, а їхні представники (лорд Карінгтон і С. Вене) запропонували і- поетапного розв'язання конфлікту. На першому етапі передбачалося ~инення вогню, розблокування армійських казарм та виведення ЮНА з гватії: на другому - введення миротворчих сил ООН для роз'єднання ворогуючих -~:г н та захисту мирного населення: на третьому - проведення переговорів про :зи миру, кордони й статус територій. Серед міжнародних чинників, які мали значний вплив на характер подій в

• хлавії. був також і розпад СРСР. Так. одним з важливих наслідків цього :_есу було прискорення перегрупування європейських політичних сил та

" - інаннн Німеччини. До дестабілізуючих міжнародних факторів слід віднести -• - і засоби масової інформації країни Заходу, висвітлення подій якими .вело до формування неадекватного уявлення стосовно головних суб'єктів ~ адянської війни в Югославії.

Міжнародне співтовариство ввело миротворчі сили, так звані «голубі каски», . д яких є два українських миротворчих батальйони, та почала економічну блокаду . стбії. реагуючи на її активну участь в конфлікті на боці боснійських сербів. Серед

• і-ів врегулювання боснійської кризи був план Венса-Оуена. що вимагав від сербів —Мовитись від прагнення відділитись від Боснії. Р. Караджич відкинув цей план. Зі

зсго боку боснійські хорвати в 1994 р. пішли на створення коаліції з мусульманами.

За кожною з воюючих сторін у колишній Югославії стоять великі держави та санізації. Росія підтримувала Сербію. Сша - Хорватію. НАТО запровадило санкції тоти Сербії, неодноразово втручаючись у конфлікт. Миротворчі сили ООН. у тому -■•елі військові підрозділи з України, виконували гуманітарну місію, захищаючи •гне населення, перевозили продовольство та інші вантажі.