26.Способи передачі чужого мовлення. Діалог. Монолог. Розвиток діалогічного та монологічного мовлення на уроках рідної мови у початковій школі.

Прямою мовою називають чуже мовлення, передане дослівно, з усіма граматичними, інтонаційними та стилістичними особливостями(«Про здоров’я людини треба турбуватися в першу чергу», — сказав незнайомець). Пряма мова може складатися з одного слова, одного речення і з кількох речень. Пряма мова супроводжується реченням, що вказує на те, хто є мовцем та адресатом, за яких обставин вона висловлена. Таке речення називається словами автора. Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, у середині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову. Пряма мова і слова автора поєднуються за змістом та інтонаційно, тобто без допомоги сполучників. Інтонація слів автора завжди розповідна, а інтонація прямої мови може бути розповідною, питальною, спонукальною, окличною та неокличною.

Діалог — це пряма мова, що передає розмову двох осіб. Слова кожної особи, яка бере участь у розмові, називаються репліками. Слова автора супроводжують репліку, якщо не зрозуміло, кому належить пряма мова.

Непрямою мовою називається чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання (Дівчина замилувалася квітами і сказала, що вони чудові). У непрямій мові втрачається лексична, інтонаційна та стилістична своєрідність чужого мовлення. До непрямої мови належать як непрямі розповідні речення, так і непрямі питання й спонукання, але знак оклику чи знак питання в кінці таких речень не ставиться: (Пор.: «Батько спитав мене: «Хочеш поїхати зі мною до Києва?» — Батько спитав мене, чи хочу я поїхати із ним до Києва).

Монолог – тривала мова однієї особи, звернена до самої себе, до інших осіб.

Робота над діалогом починається в добукварний період на уроках рідної мови. Вчимо дітей складати діалог за готовим текстом на основі прослуханих казок.

За сюжетним малюнком та описаною ситуацією вчимо складати діалог за допомогою демонстраційного діалогу.

Послідовність роботи над діалогом

Робота в парах 2-3 хвилини.

Заслуховування 3х – 4х пар.

Вибір кращого діалогу. 8-10 хв.

Заучування напам'ять реплік кращого діалогу (хором).

Розігрування діалогу біля дошки.

Види діалогів

1 клас: а) питання - відповідь - прохання - відповідь

2 клас: а) питання - відповідь - реакція на відповідь;

б) ствердження - питання - відповідь

3 клас: а) питання - відповідь - друге питання – відповідь;

б) питання - відповідь - зустрічне питання – відповідь;

в) ствердження (прохання) питання - відповідь - реакція на відповідь

4клас: а) ствердження (прохання) - заперечення - запитання - відповідь;

б) пропозиція - запитання - роз'яснення - заперечення - згода (рівень дискусії).

Діалогічне мовлення школярів необхідно збагачувати новими словами.

Навчання школярів мовлення, зокрема діалогічного, ґрунтується на врахуванні педагогічних закономірностей і таких лінгвометодичних принципів: взаємозв’язок у навчанні, вихованні та розвитку молодших школярів; функціонально-комунікативна спрямованість; стилістична диференціація; взаємозв’язок розвитку усного і писемного мовлення; оцінка виразності мовлення; розвиток чуття мови; взаємозв’язок мовлення і мислення; системний підхід до мовленнєвого розвитку.

Використання комунікативного підходу при навчанні діалогічного мовлення дітей молодших класів дає можливість розвивати творчі здібності дітей в обґрунтуванні власних думок і відповідей. Діти навчаються розмірковувати над тими проблемами, які ми ставимо перед ними в процесі навчання.

Монологічне мовлення (усний переказ, усний твір).

Переказ.

Матеріалом для усного переказу може бути текст-розповідь, опис чи міркування, обсяг якого відповідає програмовим вимогам.

Твір.

На початковому етапі навчання використовується перший підтип мовленнєвих ситуацій. Діти складають найпростіші висловлювання за аналогією до зразка – за наслідуванням.

Другий підтип ситуацій, передбачає вищий ступінь самостійності і творчої активності учнів. Провідною тут є конструктивна діяльність із елементами творчої.

Увиразнюються вони робочими матеріалами, які вміщують:

а) ілюстративний матеріал (малюнок, репродукції картин, кадри діафільму, природні предмети – кетяги калини, горобини, квіти, колоски, гриби тощо);

б) текстовий матеріал – варіанти зачину, кінцівки та опорні словосполучення, за допомогою яких треба розкрити зміст головної частини висловлювання.

27.Звуки як фонетичні одиниці мови. Класифікація голосних і приголосних звуків. Звуковий аналіз на уроках навчання грамоти у початковій школі.

Звук- найменша одиниця мовлення. У довкіллі існує безмежжя звуків і тільки їх невелика частина є такими, що служать засобом спілкування людей. Саме ці звуки вивчають у фонетиці і фонології. Фонетика розглядає кілька типів фонетичних одиниць . Звук найменша одиниця, більша склад. Звук або кілька звуків, що вимовляються одним поштовхом видихуваного повітря. Склади об’єднуються у слова. Слова поєднуючись між собою творять фрази, а фрази на такти.

Класифікація голосних звуків в українські мові

Підняття	Передній ряд	Середній ряд	Задній ряд
Високе	І		У
Високо-середнє	И
Середнє	Е		О
Низьке			А

Приголосні української мови класифікуються за наступними критеріями:

1) участь голосу і шуму;

2) місце творення;

3) спосіб утворення;

4) твердість-м’якість;

5) акустичне враження.

За першим критерієм – участь голосу і шуму – приголосні поділяються на сонорні і шумні. Шумні, в свою чергу поділяються на дзвінкі і глухі.

Губні (активна участь губ) - [б], [п], [в], [м], [ф].

Передньоязикові - [д], [т], [з], [с], [д͡з], [ц], [ж], [ш], [д͡ж], [ч], [л], [р], [н] та [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [л'], [н'], [д͡з'], [р'].

Середньоязикова - [й].

Задньоязикові - [к], [х], [ґ].

Глоткова - [г].

Проривні (зімкнені) - [б], [п], [д], [т], [к], [ґ], [д'], [т'].

Щілинні (фрикативні) - [в], [ф], [г], [х], [ж], [ш], [з], [с], [з'], [с'], [й].

Зімкнено-прохідні - [м], [л], [р], [н], [л'], [н'], [р'].

[м], [н], [н'] - носові.

[л], [р], [л'], [р'] - плавні.

[р], [р'] – дрижачі.

Африкати (злитні) – [ц], [ч], [д͡з], [д͡ж], [ц'], [д͡з'].

Шиплячі - [ж], [ш], [д͡ж], [ч].

Свистячі - [з], [с], [д͡з], [ц], [з'], [с'], [ц'], [д͡з'].

Є такі прийоми звукового аналізу на уроках навчання грамоти в початковій школі:

• Підкреслене вимовляння одного із звуків у слові (силою голосу або протяжністю вимови), наприклад: сссом, сооом, соммм.

• Домовляння учнями звука до розпочатого учителем слова з використанням предметного малюнка (показуючи малюнок маку, вчитель говорить : мааа, діти домовляють к.

• Розпізнавання і виділення звука з вірша, скоромовки, потішки, слова, де він є частотним.

• Називання вчителем слів з однаковим першим звуком, розпізнавання і виділення його учнями (сон, син, сир).

• Зіставлення порівняння складів (слів), які відрізняються одним звуком і виділення цього звука (ла-са; ра-ро; сом-сон; мак-рак; син-сон; син-сім).

• Виділення звука зі слова на основі словесного опису та спостереження за його артикуляцією. (Вчитель каже, що потрібно розпізнати звук, який утворюється губами. Губи міцно стиснені, і струмінь повітря розриває цю перешкоду. Впізнати цей звук у слові зуб).

• Впізнавання певного звука у названих учителем словах, визначення його місця в слові ( на початку, в середині чи в кінці).

• Самостійний добір слів з виучуваним звуком у різних позиціях (на початку, в середині, в кінці) за допомогою предметних малюнків або без них.

Завершуючи добукварний період навчання грамоти, першокласники набувають таких знань і вмінь:

• правильно вимовляти всі звуки української літературної мови;

• розрізняти на слух та за способом артикуляції голосні і приголосні звуки та тверді й м’які приголосні звуки;

• утворюють злиття будь-якого приголосного (твердого чи м’якого) з усіма голосними звуками;

• називають в слові послідовно всі звуки;

• виконують завдання на фонетичне моделювання та конструювання;

Відповідно до вимог програми від учнів початкових класів не вимагається самостійне письмове виконання повного звуко-буквеного аналізу слів, а лише різні форми часткового: послідовно вимовити всі звуки в слові; назвати голосні (приголосні) звуки; поділити слово на склади; визначити наголошений склад (звук); підкреслити букви, що позначають м’якість приголосних звуків (це стосується виключно букв я, ю, є, і, ь);