Сучасна релігійна філософія

Майже всі філософські вчення ідеалізму пропагують філософськими засобами ідеї надприродного і залежність від нього долі людини. Майже всі вони стверджують релігійний світогляд, мають релігійну ідейну спрямованість. І тим не менше (це показав Л. Фейєрбах) є відмінність філософського ідеалізму від релігії: на місце релігійного надмірового бога він ставить людський розум і доводить його божественність. Тому до релігійної філософії слід віднести лише ті філософські системи, які безпосередньо включені в теологію, обгрунтовують ті або інші релігійні догмати і сприяють формуванню і закріпленню релігійних вірувань. До релігійної філософії ставилися патристика (особливо вчення Августина), томізм, тобто філософія Фоми Аквінського і ін

Сучасна релігійна філософія представлена ​​широким спектром філософських навчань. Мабуть, головними з них є неотомізм і персоналізм.

Персоналізм

Персоналі́зм (лат. persona — особа) — релігійно-ідеалістична течія в сучасній філософії, яка розглядає особу як первинну реальність і найвищу духовну цінність, а світ — як вияв творчої активності верховної особи — Бога.

Виникнення

Персоналізм виник наприкінці 19 ст. в США. Головними його представниками були Б.-П. Боун, В.Е.Хокінг, Е.-ПІ. Брайтмен та інші. В 30-х роках 20 ст. сформувався французький варіант персоналізму (Е. Муньє, Ж. Лакруа). Персоналізм тісно пов'язаний з теїзмом.

Погляди

Центральним у персоналізмі є поняття особи, яку розуміють не як реальну людську особу, а як «першоелемент» буття, певну духовну сутність, що їй властиві активність, воля, самосвідомість. Природа, за персоналізмом, є сукупністю духовних осіб (див. Плюралізм), яку увінчує верховна особа — Бог. Все матеріальне персоналісти розглядають як наслідок творчої активності особи або як те, що набуває значення лише тоді, коли включається у досвід особи. Хоч персоналізм є в основному різновидом об'єктивного ідеалізму, в ньому є суб'єктивно-ідеалістичні елементи, що особливо виявляються в тлумаченні процесу пізнання, де чільне місце належить індивідуальній свідомості, оцінювальній здатності окремої особи. Значну увагу персоналісти приділяють проблемам взаємин особи і суспільства, духовної і матеріальної культури, які вони розв'язують з позицій ліберального християнства. Персоналізм розвиває ідеї про ворожість особи і суспільства, характерні для екзистенціалізму.Деякі представники персоналізму, наприклад Муньє, піддають критиці капіталізм, виступають за соціальне (економічне й духовне) оновлення суспільства. Проте цей процес вони зводять до морального самовдосконалення, духовного оновлення особи.Головне соціальне завдання, за персоналізмом, полягає в тому, щоб «перетворити особу», а не суспільство.

Тейярдизм — напрям філософії, який пропонує поєднати наукову ідею еволюції з елементами модернізованої християнської містики; концепція тейярдизму – складна суміш наукових прогнозів, утопізму, абстрактного гуманізму, містицизму й традиційного теїзму.[1]

Засновником тейярдизму є П'єр Тейяр де Шарден (*1 травня 1881 — †10 квітня 1955) — французький теолог і філософ, священик-єзуїт, один засновників теорії ноосфери.

Мета Тейяра де Шардена: створити феноменологію - комплексну науку, яка сполучала б в собі досягнення наук і теологічну філософію і пояснювала б основи Всесвіту.

Найважливіший принцип філософії Тейяра де Шардена - еволюціонізм згідно з яким усьому у світі (живій, неживій природі) була властива еволюція.

По своїй спрямованості тейярдизм був реформаторською течією в теологічній філософії, багато в чому спирався на досягнення природних наук, критикував багато догм католицизму