Лекція №12: Західноукраїнські землі в складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії в кінці хvііі – хіх ст. План.

1. Входження Галичини в склад Австрії. Адміністративно-територіальний устрій.

2. Соціальні рухи в Галичині у І Пол. ХІХ ст.

3. Початок українського національного відродження. Діяльність “Руської Трійці”.

4. Революція 1848 р. в Галичині.

5. Суспільно-політичний рух після 1848 р. Перші українські політичні партії.

1. Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття займали територію 70 тис. кв. км., на якій проживало 3,5 млн. чол., в тому числі українців 2,4 млн. (70% усього населення), 600 тис. поляків, 300 тис. євреїв. На території Східної Галичини існувало 10 округів: Золочівський, Тернопільський, Чортківський, Жовківський, Львівський, Бережанський, Коломийський, Станіславський, Стрийський, Самбірський, та східні частини Сяноцького і Перемишльського округів. Окремий округ (до 1849 р.) становила Буковина з центром у Чернівцях. Закарпаття входило до складу Угорського королівства як чотири комітати (жупи) Братиславського намісництва. На чолі округів стояли старости, призначувані австрійським урядом. Східна Галичина і Буковина були об’єднані з Західною Галичиною, де переважали поляки, в королівство Галіції і Лодомерії з центром у Львові. Адміністрацію Галичини очолював губернатор, назначений імператором, резиденцією якого був Львів. Містами на території краю управляли магістрати, до кожного з яких входили бургомістр, віце бургомістр і радники. Усі вони також призначались урядом.

Австрійська монархія на поч. ХІХ ст. була однією із найбільш відсталих держав Європи. Однак національне гноблення тут здійснювалося не в таких грубих формах як у підросійській Україні. Австро-Угорщина на відміну від Росії, була конституційною монархією (Конституції 1848 і 1867 рр.). Тут існували певні політичні свободи, рівність громадян, центральний парламент і крайові сейми (зокрема в Галичині і Буковині), вибори до яких здійснювалися за участю всього населення. Українська мова і культура формально не заборонялися.

І хоч права українців всіляко обмежувалися – обмежувалося викладання українською мовою в школах, нею не викладали в жодному вузі, українських представників у виборних органах влади були одиниці – все ж таки конституційний устрій сприяв зростанню активності українського населення, його зорганізованості.

У ХІХ ст. саме Західна Україна стала центром національного відродження.

2. Не витримуючи конкуренції з фабрично-заводською промисловістю західних провінцій монархії, багато галузей західноукраїнського виробництва на кінець першої половини ХІХ ст. стали деградувати, занепадати (текстильна, шкіряна, залізорудна, ливарна, суконна та ін.). Слабо розвинутою була торгівля. В Галичину ввозилися товарів на суму, в десять раз більшу, ніж вивозилися. Основною галуззю економіки залишалося сільське господарство, яке через існування кріпацтва теж перебувало в стані занепаду. Прогресуюче малоземелля, рутинна техніка, відсталі форми господарювання, тяжкий кріпосницький гніт вели до деградації селянських господарств, до злиднів, голоду і вимирання селян, особливо під час стихійних лих. Як писав І.Франко, у неврожайні роки в краю вибухав голод, люди жили кропивою, гірчицею та корою, цілими громадами тікали на Поділля, в Бессарабію.

Селяни різко протестували проти кріпосницького гніту. Їх боротьба виливалася в різні форми: скарги селян на панів у державні установи, спори громадян з домініями (маєтками), втечі від поміщиків. Потрава панських посівів і лук, підпали панських маєтків, відмова від виконання повинностей і сплачування державних податків, дії опришківських загонів у Прикарпатті, виступи селян, окремих громадян. На Буковині одним із найбільш значних був виступ селян у 1843-1844 рр., очолюваний Лук’яном Кобилицею (1812-1851). Оскільки протягом багатьох років скарги селян на здирства і утиски панів залишалися без наслідків, у 1843 р. селяни 22 громад відмовилися відбувати панщину і почали громити маєтки. У березні 1844 р. повстання було придушене за допомогою війська.

3. Зачинателі національного відродження в Західній Україні вийшли із середовища греко-католицького духовенства. У 1816 р. священик Іван Могильницький заснував у Перемишлі “Клерикальне товариство” з метою розповсюдження релігійних текстів українською мовою. І.Могильницький створив “Граматику” українсько мови, довів, що українська мова є рівноправною слов’янською мовою. А не діалектом російської чи польської мов.

У 30-і рр. ХІХ ст. центр діяльності, спрямований на пробудження національної свідомості західних українців, переміщується до Львова, де з 1830 по 1837 рр. діяв культурно-освітній гурток “Руська трійця”. Його засновниками були студенти Львівського університету Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. За мету вони ставили боротьбу проти національного гноблення, виступали за поширення знань про українську історію, традиції, перетворення української мови на літературну. У 1837 р. гурток видав альманах “Русалка Дністрова”. Майже весь тираж якого був конфіскований. При цьому начальник поліції Львова зазначив “... ці божевільні тут хочуть відродити давно мертвий і похований русинський народ”. У цій збірці опубліковані українські народні пісні, історичні пісні, жіночі, колискові, оригінальні поезії і прозові твори і ін. Усім своїм змістом, живою народною мовою “Русалка Дністрова” пробуджувала любов до рідної культури й землі, піднімала національну самосвідомість західноукраїнського населення. Почуття єдності його з усім українським народом. Вона оспівувала героїчну визвольну боротьбу народу проти іноземних поневолювачів і національного гноблення.

4. Значним поштовхом до розгортання визвольного руху стала революція 1848-1849 рр., яка охопила Австрійську імперію. Центром революційних подій у західноукраїнських землях був Львів. Тут у травні 1848 р. українська інтелігенція та уніатське духовенство створили першу в Західній Україні українську політичну організацію – Головну Руську Раду на чолі з єпископом Г.Яхимовичем. Вона вимагала ввести в школах Східної Галичини навчання українською мовою, закони й урядові розпорядження публікувати українською мовою, дозволити українцям займати державні посади, греко-католицьке духовенство зрівняти в правах з католицьким, усі чиновники, призначувані в Східну Галичину, повинні знати українську мову, Західну (польську) і Східну (українську) Галичину поділити на дві окремі адміністративні одиниці. Головна Руська Рада почала видавати свою газету – “Зорю Галицьку”, що була першою у Львові газетою українською мовою. У жовтні 1848 р. ГРР був скликаний у Львові перший з’їзд діячів науки і культури – Собор руських учених. На з’їзді було створено “Галицько-Руську матицю” – товариство для видання й розповсюдження дешевих книг та поширення освіти серед народу. У 1849 р. ГРР відкрила у Львові Народний Дім з українською бібліотекою, музеєм, книжковою крамницею і народним клубом.

У листопаді 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові з вимогою утворення української автономії. Революційним рухом були охоплені Буковина і Закарпаття. Характерною особливістю національного відродження в Галичині була політизація, що виявилась у поєднанні як суто національних, так і політичних вимог, створенні нових організацій, діяльність яких спрямувалась на задоволення національно-політичних потреб українського народу.

Основні підсумки революції:

1. ліквідація в Австрійській імперії кріпосного права, проголошення конституційного правління та громадянських прав;

2. було покладено початок політичній боротьбі населення Західної України за своє національне і соціальне визволення.

5. У другій пол. ХІХ ст. в суспільно-політичному русі в Західній Україні діяли три напрямки:

1. москвофіли – реакційний, представники якого не визнавали існування українського народу та його мови, пропагували ідею “єдиної російської народності від Карпат до Камчатки”, виступали за приєднання до Росії. Мали свої політичні і національно-культурні установи (Руська рада, Ставропігійський інститут, Народний Дім, Галицько-Руська матиця, товариство ім. М.Качковського), видавничу базу (“Галичанин”, “Прикарпатская Русь” і ін.), але значною підтримкою населення не користувалися;

2. народовці – національний напрямок, який спрямовувався на служіння інтересам українського народу, звідки й дістав свою назву. Головною метою народовців був розвиток української мови і культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної свідомості українського населення. У 1868 р. народовці заснували у Львові культурно-освітнє товариство “Просвіта”, яке очолив відомий педагог, журналіст, композитор А.Вахнянин. “Просвіта” мала філії у всіх містах Західної України. Крім культурно-просвітницької роботи, вона займалася й економічною діяльністю – засновувала кооперативи, крамниці, позичкові каси. На кін. ХІХ ст. “Просвіта” за популярністю серед населення суперничала з церквою. На рубежі 70-80-х рр. народовський рух включається в політичне життя. У 1885 р. народовці заснували свій політичний орган – Народну Раду, яку очолив Юліан Романчук. Організація висунула вимогу надати українським землям автономію в межах Австро-Угорщини. Народовський поступово поширюється на Буковині і Закарпатті.

3. Радикальний напрямок, який виник під впливом ідей М.Драгоманова. Радикали виступали за утворення незалежної України, пропагували революційні методи боротьби, закликали до політичної діяльності широкі народні маси. Очолювали напрямок Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький.

У 1894 р. із Києва до Львова переїхав М.Грушевський, зайнявши посаду професора Львівського університету. Ця подія мала великий позитивний вплив на розвиток національного руху, української науки, зв’язків між західними і східними українцями. М.Грушевський очолив створене “Просвітою” Наукове Товариство ім. Т.Шевченка, об’єднавши навколо нього майже всіх провідних східно - і західноукраїнських учених.

У кін. ХІХ ст. починають формуватися українські політичні партії. Першою такою партією стала Русько-українська радикальна партія, утворена в 1890 р. у Львові радикалами на чолі з І.Франком та М.Павликом. Партія вважала своєю метою створення незалежної української держави. Але протиріччя між радикалами обумовили слабкість партії. У 1899 р. народовці на чолі з Є.Левицьким та В.Охрімовичем утворили Українську національно-демократичну партію, до якої приєднались М.Грушевський та І.Франко. Партія стояла на ліберальних позиціях, головною метою проголосила незалежну українську державу. З часом націонал-демократи перетворилися на найбільшу партію в Західній Україні. У 1899 р. була створена Українська соціал-демократична партія (М.Ганкевич, С.Вітик), яка стояла на позиціях марксизму. Широкої соціальної бази партія не мала, бо чисельність робітників, на яких вона орієнтувалася, була незначною.