Лекція № 2: Київська Русь. План.

1. Політичний розвиток Київської Русі серед. ІХ – серед. ХІ ст.

2. Соціально-політичний устрій Київської Русі.

3. Київська Русь в часи феодальної роздробленості (кін. ХІ – ХІІІ ст.).

4. Культура Київської Русі.

1. Виникнення держави у східних слов’ян було безпосередньо пов’язане з утвердженням феодальних відносин. Формування державності у середовищі східнослов’янських племен відбувалося нерівномірно в різних районах їх розселення, що пояснювалося неоднаковим рівнем їх економічного і політичного розвитку.

Згідно з арабських джерел, на середину ІХ ст. у різних частинах східнослов’янської території сформувалися три великі політичні утворення – Куявія, Славія і Артанія. Саме Куявія знаходилась на території, де проживало плем’я полян, яке стало основою формування Київської Русі.

У цей час у письмових джерелах Київської Русі згадується перший київський князь Аскольд, який був за походженням варяг, і прибув правити до Києва з півночі на початку 60-х років ІХ ст. Літопис оповідає, що варязькі ватажки Аскольд і Дир зі своїми дружинами прибули до Києва, звільнили його і полянську землю від хазарської влади і почали князювати у Києві. Відомий вдалий похід Аскольда на Візантію у 860 р. Аскольд і частина його дружинників прийняли християнство.

У 882 р. новгородський князь Олег (теж варяг) організував похід на Київ, вбив Аскольда і захопив владу. Олег (882-912)приєднав до Русі сіверян, деревлян, уличів, тиверців, а також північні племена радимичів, кривичів та новгородських словен. Ходив походами на Візантію і заключив з нею вигідні договори 907 і 911 рр., отримавши значні торговельні права, а греки мали платити данину.

Наступником Олега був Ігор (912-945), який започаткував на київському престолі династію Рюриковичів. Ігор двічі ходив походом до Каспійського моря і Закавказзя (913 і 943-944 рр.), але ці походи не принесли користі Києву. Під час походу Ігоря на Візантію 941 р. він зазнав поразки, його флот знищили греки. 944 р. Ігор уклав новий мирний договір з Візантією, на основі якого права Русі значно обмежено. Ігор зрікся володінь на березі Чорного моря. Зобов’язався на нападати на Крим, були зменшені торговельні права київських купців. У внутрішній політиці Ігор спробував зміцнити центральну роль Києва, приборкував непокірні племена. Найзавзятіше захищали свій племінний лад деревляни. Під час збирання данини вони вбили князя Ігоря.

Вдова Ігоря Ольга (945-964), очоливши державу від імені свого малолітнього сина Святослава, рушила війною на деревлян і жорстоко розправилася з ними . Ольга провела реформу, якою унормувала розміри повинностей з феодально залежного селянства. У міжнародній політиці Ольга намагалась забезпечувати інтереси свої держави дипломатичним шляхом. У 946 р. княгиня відвідала Константинополь і була прийнята візантійським імператором. У переговорах йшла справа про християнізацію Русі. Ольга нав’язувала також контакт із Заходом: 959 р. вислала посольство до німецького цісаря Оттона І, а 962 р. до Києва прибуло посольство Оттона на чолі з єпископом Адальбертом.

Син Ігоря і Ольги – Святослав (964-972) був войовничим князем. Він підкорив в’ятичів і фінські племена між Волгою і Окою (964-966), ходив походом проти хазар. Святослав підкорив собі осетинів і черкесів, розширивши кордони Русі до кавказьких гір.

Основну увагу він приділяв справам наддунайської Болгарії й Візантії. Запрошений візантійським правителем на допомогу проти болгар, Святослав, здолавши їх 969 р., захотів залишитися над Дунаєм. Але тоді на київ напали печеніги, і він мусів вернутися. Відбивши печенігів Святослав знову вибрався у 969 р. на Дунай. Візантійський уряд побоювався сусідства могутньої Київської держави і почав зі Святославом війну. Після початкових успіхів у Македонії, він повинен був відступати з Болгарії. Коли повертався в Київ, намовлені греками печеніги напали на нього біля дніпровських порогів. Дружина Святослава була розбита, а сам він загинув у бою (навесні 972 р.).

Князювання Володимира Великого (980-1015) справедливо вважається початком розквіту Київської Русі. Прийшовши до влади у 980 р. він розпочав запровадження реформ, які мали на меті зміцнити державу, посилити великокнязівську владу. В часи його правління завершився тривалий процес формування території Київської держави. У 982 р. він остаточно підкорив в’ятичів, а в 984 р. радимичів. Походом 981 р. повернуто Перемишль і черв енські міста, відновлено її західні кордони. Воював проти литовських ятвягів і булгар. Для захисту південних земель Київської Русі від печенігів Володимир наказав збудувати цілу систему укріплень по річках Трубеж, Сула, Стугна та ін. Київська Русь за Володимира простягалася від Карпат до Волги, від Балтики до Чорного й Азовського морів. Володимир провів адміністративну реформу, за якою повністю ліквідовувалась племінна автономія племен. Держава була поділена на землі-уділи довкола великих міст. На чолі земель були поставлені сини великого князя або довірені особи – посадники.

Одним з найважливіших заходів, проведених Володимиром 988 р. було проголошення християнства державною релігією. Хрещенню передувало шлюбна угода з візантійським правителем (його сестра Анна одружилась з Володимиром). Після хрещення Володимира, яке відбулося в Херсонесі, нову релігію стали впроваджувати по великих містах Київської Русі, часто навіть примусово.

Князювання Ярослава Мудрого (1019-1054).

1015-1019 рр. – боротьба за владу синів Володимира. Старший син Володимира Святополк підступно вбив трьох братів – Бориса, Гліба, Святослава. Ярослав був новгородським князем. 1019 р. – цілковита перемога Ярослава над Святополком на річці Альта біля Переяслава. Залишився брат Мстислав, який боровся з Ярославом. Проте була підписана мирна угода, за якою Мстислав отримав крім своїх володінь у Тмутаракані, ще й землі Лівобережжя з Черніговом.

1030-1031 рр. – Ярослав у Польщі відвоював червенські міста. Внаслідок походів на північ приєднав до русі фінські племена чуді, завоював місто Юріїв (Тарту) над Чудським озером. 1036 р. – завдав нищівного удару печенігам на півдні. Збудував укріплення вздовж річки Рось. 1043 р. – останній похід на Візантію.

Ярослав кодифікував закони держави, які були зібрані у збірнику “Руська Правда”.

Тримав дружні відносини з сусідніми державами. Сам був одружений з донькою шведського короля. Дочка Анна була жінкою французького короля Генріха ІІ. Друга донька Єлизавета вийшла заміж за норвезького короля Гаральда Сміливого.

Ярослав Мудрий добивався незалежності церковної ієрархії від Візантії. У 1051 р. був обраний місцевий митрополит Іларіон.

2. Соціально-політична структура Київської Русі (ІХ – ХІІІ ст.) зазнавала певних змін:

1. спочатку Київська Русь складалась з різних племен, які не відігравали значної ролі;

2. за Володимира і Ярослава Мудрого відбувається централізація влади. Влада і адміністрація призначувалась з Києва;

3. з занепадом центральної влади (друга половина ХІ ст.) зміцнюється місцева влада – князівства стають незалежними від Києва.

Керував державою великий князь з родини Рюриковичів Києві. Князі спиралися на військову сил – дружину. Ідеологічну підтримку центральної влади становила церква. На місцях великий князь призначав правити намісникам – сини князя, посадники, воєводи. Місцеву адміністрацію становили “тисяцькі”, “соцькі”, “десяцькі”. За часів племінної організації важливим органом влади було віче. За перших князів Рюриковичів віча занепали. Відродились віча, коли занепала князівська влада.

Соціальна структура.Вища верства – бояри, які походили з князівських дружинників, “луччі люди”. Мали певні привілеї, закон охороняв їхнє життя і честь.

Населення міст складалося із заможніших і бідніших людей, що займалися торгівлею і ремеслом. Існували багаті купці – “гості” та дрібні крамарі, ремісники – “чернь”.

Найчисельніша верства – селяни (“смерди”) були вільними і жили на власній землі або на землі князя, платили податки, виконували різні повинності – будували мости, дороги, укріплення. Напіввільні селяни – “закупи”. Найнижча категорія – раби – челядь або холопи. Це були військовополонені або народжені від рабів.

Особливість – верстви не вважалися герметично закритими, перехід з однієї верстви в іншу був можливий.

3. Кін. ХІ – ХІІІ ст. – це час феодальної роздробленості Київської держави. Причини феодальної роздробленості:

1. слабкість центральної влади Києва;

2. перехід влади на місцях. Місцеві князі стають незалежними від великого князя. Створюються місцеві органи влади;

3. напади кочівників на Київську Русь – печенігів, торків, половців, а потім монголо-татар;

4. суперечки князів за центральну владу (міжусобні війни).

Формуються нові етнічні спільності – українська, білоруська та російська. 1187 р. – у літописі вперше вживається назва “Україна” для визначення південних пограничних земель – Переяславщини. У 1189 р. цією назвою згадується Галицька земля.

Були певні спроби до об’єднання Київської держави у боротьбі з половцями. Зокрема, 1097 р. – з’їзд усіх князів у місті Любечі. 1113-1125 рр. – правління Володимира Мономаха в Києві.

Особливо велике було падіння Києва. Так, у 1068 р. половці підійшли під самий Київ. А в1169 р. погром Києва здійснив Юрія Долгорукого суздальський князь Андрій Боголюбський. 1185 р. – невдалий похід проти половців дружини чернігівського князя Ігоря Святославина.

У ХІІ ст. Київська держава розпалася на кілька окремих самостійних князівств: Київщину, Чернігівщину, Переяславщину, Тмутараканську землю, Волинь, Галичину.

Напади монголо-татар на Київську Русь. 1223 р. – поразка об’єднаних військ русичів і половців на річці Калка. 1237-1238 рр. – початок навали монголо-татарських орд Батия на Київську Русь. 1239 р. – зруйнували Переяслав і Чернігів. Осінь, 1240 р. – зруйновано і знищено Київ.

Релігія і церква.Вплив християнства. На чолі церкви стояв київський митрополит, який призначався з Константинополя. Існували єпископські кафедри у Переяславі, Білгороді, Чернігові, Володимирі; монастирі – Києво-Печерський, Михайлівський, Видубицький.

Писемність і освіта.На Русі писали кирилицею, яка дійшла з Болгарії. Перші книжки у Київській Русі: 1056-1057 рр. – “Остромирове євангеліє”; 1073 р. – “Ізборник Святослава”. Збереглись берестяні грамоти (кора берези). Школа та освіта розвивалася при церквах. Навчання у Києві велося при Десятинній церкві, та в інших містах.

1037 р. – при Софійському соборі відкрито школу нового типу, де навчали не тільки грамоті, а й вивчали греку і латину, медицину. Навчання велося також в монастирях.

Література і фольклор. Багата усна народна творчість – народні пісні, перекази, казки, легенди, прислів’я. Особливо билини та легенди.

У ХІ – ХІІ ст. у Київській Русі знаходилось 140 тис. книжок. Один з найдавніших творів Київської держави – “Слово про закон і благодать” Іларіона – написаний між 1037 і 1050 роками. Відоме “Повчання дітям” Володимира Мономаха – тут викладені політичні і філософсько-етичні погляди князя.

Поширення літописів – це записи по рокам. Найбільш відомий літопис – “Повість временних літ”, який слав Нестор між 1112 і 1119 роками. Відомі ще Київський літопис (ХІІ ст.) та Галицько-Волинський літопис (ХІІІ ст.)

“Слово о полку Ігоревім” – ліро-епічний твір про невдалий похід Ігоря на половців у 1185 р.

На Русі була поширена також перекладна література на церковну тематику.

Архітектура та живопис.Будували споруди є дерева, каменю й цегли. При будівництві оборонних споруд довкола міст, замків і фортець влаштовували дерев’яні стіни – частоколи.

Перша церква, яка згадується у літописах, є церква св. Іллі під 944 р. (договір Ігоря з Візантією). Після хрещення Київської Русі Володимир наказав побудувати Десятинну церкву (989-996). Ярослав Мудрий збудував собор св. Софії у 1037 р. В цей час збудовані і Золоті Ворота. Успенський собор Києво-Печерського монастиря (1073-1079). У Чернігові Спаський собор, Михайлівська церква у Переяславі.

У Київській Русі були поширеними мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Особливий шедевр є мозаки Софійського собору (постать Христа-вседержителя, зображення Богоматері – “Оранти”). Ікони писалися на дерев’яних дошках. Перший іконописець у документах – Алімпій.

Музика та видовища.Були поширеними народна та розважальна музика. Князів на бенкетах розважали скоморохи. Перший музичний інструмент, який згадується у документах – гуслі.