48.Хрещення Русі:Причини,хід,історичне значення.Історіографія проблеми.

Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства у Русі. Ключова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть нашої ери, пройшовши у своєму розвитку кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

Знамените "хрещення Русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність.Міжнародні фактори: тільки християнізація могла дати Русі "перепустку" до родини європейських народів, а язичництво прирікало на ізоляцію та ворожість з боку християнізованих сусідів, які ставилися до язичників як до нелюдей.Соціальні фактори: Наростаюча соціальна неоднорідність, а також мінливі духовні запити еліти суспільства створювали умови для переходу до більш складної світоглядної системи.Особисті міркування Володимира та деякі епізоди з його життя. Він, напевне, брав на увагу хрещення своєї бабусі Ольги, яка залишила по собі добру пам`ять. Не виключено, що деякі епізоди його гріховного життя, наприклад, братовбивство під час боротьби за владу, насильство, багатоженств, в підсумку змусили його замислитися про духовне очищення, про таке діяння, яке могло б залишити про нього добру пам`ять. Але, скоріш за все, він діяв виходячи з прагматичних міркувань. Справа в тому, що запровадження християнства було зумовлено одруженням Володимира із сестрою візантійського імператора, Анною.Важливою вважається і так звана проблема "вибору віри", від вирішення якої залежав весь хід руської історії. Християнство не було єдиним варіантом.Історичне значення запровадження християнства у Київській державіПрийняття християнства принесло позитивні зрушення у внутрішнь¬ому житті держави. Нова віра піднесла значення князівської влади в Києві на небувалу висоту і зміцнила зв’язок між окремими частинами могутньої держави. В особі церкви князь знайшов потужну ідеологічну опору, яка освячувала його владу і підтримувала його в управлінні державою.

Поширення християнства сприяло подальшому розвиткові суспільних відносин, господарського життя.Церква справляла великий вплив на культурно-освітнє життя, його піднесення, відігравши таким чином прогресивну роль.Християнство, як релігія загальноприйнята в Європі, ще більше зблизила давньоукраїнську державу з європейськими країнами, підня¬ла їхні стосунки на новий рівень.

49.Зовнішня політика Володимира Великого.

Прилучення Київської держави до християнського світу сприяло налагодженню тісніших відносин із багатьма державами. Крім Візантії, до партнерів Русі тоді належали Чехія, Угорщина, Польща, Германська імперія, Болгарія. Жваві відносини зав’язалися з Римом як центром християнської церкви.Особливе місце у зовнішньополітичній діяльності Володимира посідали відносини з печенігами. Задля охорони від їхніх нападів Володимир ініціював створення нової системи оборони. За його задумом, та система мала складатися з потужних земляних укріплень і низки фортець на південному кордоні Руської держави.Отже, й зовнішньополітична діяльність князя Володимира Великого сприяла зміцненню Київської держави.Відповідно до змін у внутрішній політиці, Володимир повів також зовнішню політику. Він залишив далекі воєнні походи, які залюбки проводили його попередники. Він пішов за голосом громади, яка вимагала від князя, щоб він беріг народні сили. То ж Володимир вів тільки оборонні війни. Важливими були також і зв’язки з західними племенами. Західні племена – дуліби, хорвати, тиверці, вже за Олега були у зв’язках з Києвом, і як союзники брали участь у поході на Візантію. Потім вони увійшли до складу Київської держави. Лдя Русі західні землі мали значення передусім як постачальники солі, якої багаті поклади були на Підкарпатті. Час від часу, коли печеніги опанували степи і почали замикати дорогу до чорноморських соляних озер, галицька сіль здобула ще більшу ціну. Через західні землі проходили також торгові шляхи – на Волинь, до Польщі та Німеччини і на Перемишль до Угорщини. Це було причиною того, що 981 року Володимир пішов походом на Захід і зайняв Перемишль, Червен та ін.

Пізніше Володимир зайнявся дальшим забезпеченням західного фронту. В 982 році було підкорено в’ятичів. 983 року він здобув землю ятвягів, войовничого литовського племені між Бугом і Німаном. 993 року Володимир ходив на хорватів. Власне, ці походи викликали напруження між Києвом та Польщею. Він також змусив литовських ятвягів визнати його верховенство. Пізніше літопис зафіксував, що Володимир ходив також походом у Польщу. Згодом дві країни перестали ворогувати, і Володимир навіть одружив свого сина Святополка з дочкою польського князя Болеслава Хороброго.

Все це свідчило насамперед про його дипломатичний хист. Володимир також встановив загалом дружні стосунки з поляками, угорцями і чехами. Імовірно, були встановлені зв’язки з Німеччиною, що також мала провідне становище в Європі. В основі цієї західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на Константинополь – важливий політичний, культурний, торговий центр тогочасної епохи.

Внаслідок виваженої політики володіння князя стали найбільшими в Європі. Вони загалом охоплювали близько 800 кв. км.