39.Київська Русь у період князювання Ольги.Джерела та Історіографія проблеми.

Після трагічної смерті Ігоря влада перейшла до рук його дружини Ольги (945-964), бо син покійного, Святослав, не досяг повноліття. Нова володарка держави виявилася надзвичайно вольовою, владолюбною, холоднокровною і цілеспрямованою особою. Обдарована гострим розумом, вона збагнула задум деревлянської знаті й вирішила ліквідувати місцеве княжіння. У 946 р. за наказом Ольги винищується знать, спалюється столиця, скасовується правління місцевої династії Мала, котрий загинув чи був страчений. Деревлянська земля підпорядковується безпосередньо великій княгині. Налякані її рішучістю й жорстокістю, володарі місцевих княжінь не сміли виявити непокори.

У 947 р. Ольга здійснила мудрий крок, реформувавши систему збору данини. Були встановлені норми податків і повинностей - устави, уроки, оброки, а також новий порядок їх стягнення. Представники княгині збирали їх в адміністративно-господарських осередках -погостах.Велика княгиня вжила заходів і для поповнення скарбниці добуванням хутра, полюванням на певних територіях, де встановлювалися знаки князівської власності. Ними ж позначалися й бортні дерева, звідки для держави брали мед і віск, які разом із хутром становили важливий товар для торгівлі з іншими країнами.Реформи Ольги відіграли важливу роль у підпорядкуванні племінних княжінь безпосередньо владі великих руських князів і включенні їх теренів до територіальних меж Руської держави. Вони також започаткували нові принципи збирання податків.У справі зміцнення Руської держави велика кня гиня намагалася знайти опору в християнстві. Охрестилася Ольга в Константинополі, а в складі її посольства до Візантії у 946 р. уже перебував священник Григорій. Відомо, що, об'їжджаючи наступного року країну, вон. не тільки впроваджувала новий порядок збирання податків, а і встановлювала хрести на місцях культових відправ.Князювання Ольги помітно вплинуло на характе; відносин Русі з іншими країнами, насамперед з Візантією. На відміну від попередників, вона намага лася розв'язувати непорозуміння, що виникали, не силою зброї, а шляхом переговорів, не прагнула загарбувати чужих земель. Насампере, велика княгиня прагнула підняти авторитет Русі на міжнароднії арені, поставити її врівень з наймогутнішими тогочасними держава ми. Вона особисто очолила велике (понад 100 чол.) посольство до Кон стантинополя.У роки правління великої княгині не відбувалося воєнних зіткнеш ні з Хозарією, ні з печенігами, конфліктні ситуації розв'язувалисьУ проведенні зовнішньої політики Ольга віддавала перевагу мир ним засобам урегулювання конфліктів.У 964 р. княгиня відходить від державної діяльності й влада зосереджується у руках її сина Святослава (964-972).

40.Адміністративно-фінансова реформа княгині Ольги.

Уроки князі видавали самостійно, а устави - за згодою боярської ради. Уроки стосувалися розпорядчих функцій князя у фінансовій сфері. Вони походили від проведеної княгинею Ольгою адміністративно-фінансової реформи 946-947 рр. і мали відносно тимчасовий характер. Устави були покликані регулювати більш суттєві відносини в суспільстві. Головна їхня мета полягала в юридичному закріпленні реформ, що проводилися в економічному житті держави. Власне, через устави законодавець вносив зміни чи доповнення до норм звичаєвого права. Приклади княжих уставів знаходимо у "Руській правді". Серед них: постанова Ярославичів про заміну права помсти на виру, про покарання за вбивство княжого мужа та ін. Це - ті норми, що залишалися чинними впродовж усього існування руської державності. Отже, устави київських князів, порівняно з уроками, мали відносно сталий характер. Першим на Русі почав видавати устави Володимир Великий. З його іменем пов'язують Устав про десятину (суди і люди церковні) та Устав земляний. В останньому визначались основи державного устрою і правового становища дружинників. Після смерті Володимира такі акти законотворчої діяльності у великій кількості видавав Ярослав Мудрий та його наступники. Згодом майже всі устави увійшли до складу "Руської правди".Окремими джерелами права Київської держави були Церковні устави - законодавчі акти, які встановлювали правові основи взаємовідносин держави й церкви, світської та церковної влад, правового статусу духовенства. З-поміж шести таких уставів, що дійшли до нас, найбільше значення мають перші два - Устав князя Володимира Святославовича та Устав князя Ярослава Володимировича (кінець X - початок XI ст.).