Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

4.Як уряд СРСР реалізовував пакт Молотова-Ріббентропа на першому етапі війни? Чому такі дії комуністичного керівництва не відповідали національним інтересам народів світу і СРСР зокрема?

5.Прочитайте уривки документів і скажіть, про що вони свідчать. Як можна назвати країну, яка підписує договір про дружбу з агресором?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Складіть таблицю «Перший етап Другої світової війни» за такою схемою:

§ 2. РОЗШИРЕННЯ АГРЕСІЇ В ЄВРОПІ ТА АЗІЇ В 1941 р.

КОНСОЛІДАЦІЯ ФАШИСТСЬКОГО БЛОКУ. АГРЕСІЯ НА БАЛКАНАХ

В умовах наростання боротьби з Великою Британією відбувалася консолідація і утворення блоків ворогуючих держав. Агресивні країни - Німеччина, Італія та Японія - 27 вересня 1940 р. уклали Троїстий пакт, за яким зобов'язувались надавати одна одній політичну, економічну і військову допомогу та поділили сфери впливу в світі. Німеччина та Італія утверджували своє панування в Європі й Африці, Японія - у Східній Азії. Вони планували втягнути у цей пакт і СРСР, пообіцявши включити у сфери його впливу території на південь від Каспійського моря аж до Індійського океану. Переговори про новий переділ сфер впливу між Німеччиною та СРСР відбувались у листопаді 1940 р. під час візиту В. Молотова до Берліна. Радянська сторона вимагала включити в сферу її впливу також Туреччину і Болгарію. Лише відмова Гітлера виконати ці вимоги призвела до зриву переговорів про вступ СРСР у Троїстий пакт.

Натомість до Троїстого пакту у листопаді 1940 р. приєднались Угорщина, Румунія, Словаччина, а в березні 1941 р. - Болгарія. Наприкінці березня 1941 р. оголосив про приєднання

10

до Троїстого пакту уряд Югославії, однак незабаром у країні відбувся переворот, який ставив метою покласти край союзові з агресорами. У відповідь Німеччина, Італія, Угорщина і Болгарія 6 квітня 1941 р. розпочали війну проти Югославії, яка через два тижні - 17 квітня - капітулювала. Територію держави було поділено між агресорами. Болгарія захопила Македонію, Угорщина - Воєводину. Чорногорію, частину узбережжя Хорватії і Словенії передано Італії, північну частину Словенії приєднано до Німеччини. З решти території утворено маріонеткові держави Сербію і Хорватію, причому до складу останньої включено Боснію і Герцеговину.

У цей же час німецькі та італійські війська перейшли кордон Греції й до середини травня 1941 р. окупували її, повністю відтіснивши звідти британські війська. Внаслідок агресії на Балканах військово-стратегічні позиції фашистського блоку значно посилились. Агресивні держави встановили своє панування в Середземноморському басейні й, підійшовши до Близького Сходу, могли без перешкод перекинути свої війська в Африку.

НАПАД ГІТЛЕРІВСЬКОЇ НІМЕЧЧИНИ НА СРСР

Причини відступу радянських військ. Після окупації Балісанського півострова Німеччина та її союзники приступили до реалізації плану нападу на СРСР. Ще у грудні 1940 р. було затверджено план під кодовою назвою «Барбаросса», який передбачав шляхом «блискавичної війни» розгромити СРСР, уникнувши війни на два фронти. За цим планом три групи німецьких військ - «Північ», «Центр» та «Південь» - із Східної Пруссії, Польщі та Румунії повинні були, завдаючи раптових ударів танковими та механізованими з'єднаннями, стрімко просунутись у глиб території СРСР, вже в перші місяці війни оточити і знищити основні боєздатні дивізії Червоної армії і вийти на лінію Архангельськ - Астрахань.

22 червня 1941 р. Німеччина напала на СРСР. Проти Радянського Союзу було розгорнуто 190 дивізій, у складі яких налічувалося 4,7 млн солдатів і офіцерів, 3900 танків, 4800 літаків, 43 800 гармат. Арміям Німеччини та її союзників протистояли понад 180 радянських дивізій. Радянська армія мала значну перевагу в танках і авіації - понад 10 тис. танків та 8 тис. літаків. Уже влітку - восени, незважаючи на впертий опір Червоної армії, німецькі війська просунулися далеко в глиб радянської держави, захопивши Прибалтику, Білорусь, майже всю територію України, ряд областей Росії. Німецькі війська окупували територію, що перевищувала 1,5 млн кв. км, на якій до війни проживало 75 млн населення. До грудня 1941 р. радянська армія втратила вбитими, пораненими і полоненими 4,5 млн чоловік.

11

Основними причинами поразок Червоної армії в перші місяці війни були грубі стратегічні прорахунки радянського керівництва, яке привело країну до повної міжнародної ізоляції, криваві розправи 1937-1938 рр. над командним складом армії, під час яких було репресовано понад 40 тис. командирів різного рангу, паралізуюча атмосфера культу особи Сталіна, що позбавляла ініціативи вищий командний склад. З другого боку, перемоги німецьких військ не в останню чергу були наслідком набутого ними досвіду у проведенні бойових операцій проти країн Європи у попередні роки.

Незважаючи на це, восени - взимку 1941 р. було зупинено наступ німецьких військ під Москвою. Контрнаступ радянської армії у грудні 1941 р. відкинув їх на 250-300 км на захід від столиці. Плани Гітлера щодо проведення «блискавичної війни» проти СРСР провалилися. Однак становище на Східному фронті залишалось критичним.

ЗМІЦНЕННЯ АНТИГІТЛЕРІВСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ

Напад Німеччини на СРСР сприяв розширенню і зміцненню антифашистської коаліції. Вже 22 червня 1941 р. прем'єрміністр Великої Британії У. Черчіл у виступі по радіо заявив, що його уряд надасть допомогу СРСР, оскільки агресор у разі перемоги на Сході поверне свої сили проти Англії. Через два дні про надання допомоги СРСР заявив уряд США. 12 липня 1941 р. було підписано радянсько-британську угоду про спільні дії у війні проти Німеччини.

В серпні 1941 р. США та Велика Британія підписали програмний документ антигітлерівської коаліції - Атлантичну хартію, до якої приєднався СРСР. Хартія визначала основні цілі війни для союзників - розгром країн Троїстого блоку, відновлення незалежності і суверенітету народів, які стали жертвами агресії, створення системи загальної безпеки у світі. Важливими заходами, що сприяли зміцненню антигітлерівської коаліції, були московські угоди 1941 р. про постачання в СРСР із США та Великої Британія військової техніки та матеріалів. На СРСР з листопада 1941 р. поширювався американський закон про ленд-ліз - безоплатну військову допомогу на час війни.

7 грудня 1941 р. японські військово-морські сили і авіація раптово напали на американську військову базу Перл-Гарбор (Гаваї), де було дислоковано кораблі Тихоокеанського флоту США. Під час нападу потоплено або пошкоджено майже всі авіаносці та лінкори, чимало інших кораблів. Одночасно американці втратили понад 250 бойових літаків. Розгромивши раптовим ударом основні морські сили США на Тихому океані, японці встановили панування в повітрі та на морі і розпочали

12

наступ з Індокитаю на Таїланд, Бірму та Малайю. Японські кораблі висадили десанти на Філіппінах та в Індонезії. 8 грудня 1941 р. США і Велика Британія оголосили війну Японії. У відповідь Німеччина, Італія та їх сателіти 11 грудня 1941 р. оголосили війну США. Війна охопила всі континенти світу. До початку 1942 р. антигітлерівська коаліція розширилась до 2(> країн.

ДОКУМЕНТИ

АТЛАНТИЧНА ХАРТІЯ (витяг) 14 СЕРПНЯ 1941 р.

Президент Сполучених Штатів Америки Рузвелт і прем'єр-міністр Черчіл, який представляє уряд Його Величності в З'єднаному Королівстві, після спільного обговорення вважають доцільним обнародувати деякі спільні принципи національної політики їхніх країн - принципи, на яких вони ґрунтують свої надії на краще майбутнє для світу.

1.США і Велика Британія не прагнуть до територіальних або інших надбань.

2.Вони не погодяться ні на які територіальні зміни, які не знаходяться в згоді з вільно вираженим бажанням заінтересованих народів.

3.Вони поважають право всіх народів вибрати собі форму правління, за якої вони хочуть жити; вони прагнуть до відновлення суверенних прав і самоуправління тих народів, які були позбавлені цього насильницьким шляхом...

6. Після остаточного знищення фашистської тиранії вони сподіваються на встановлення миру, який дасть можливість всім країнам жити в безпеці на своїй території, а також забезпечити таке становище, за якого всі люди в усіх країнах могли б жити все своє життя, не знаючи ні страху, ні злиднів...

(Хрестоматия по новейшей истории. - М., 1960. - Т. 2.- С. 66).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Які заходи вжила Німеччина для консолідації агресивного блоку наприкінці 1940 - на початку 1941 р.?

2.Розкрийте суть плану «Барбаросса». Як він здійснювався і зазнав краху?

3.Яку позицію щодо СРСР зайняли Велика Британія і США після нападу агресорів на Радянський Союз?

4.Прочитайте документ і визначте цілі Атлантичної хартії. Поясніть, чому СРСР приєднався до неї.

5.Як розпочалася війна на Тихому океані? Які наслідки вона мала для розширення антигітлерівської коаліції?

13

ІШІЯійм І^ІМЙШЙЙЯМИИ^^^ІВД^^^^^^^

§ 3. КОРІННИЙ ПЕРЕЛОМ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

Які території загарбали агресори в 1941 р.? На якому фронті відбувалися найкровопролитніиіі бої з основними силами Німеччини?

СХІДНИЙ ФРОНТУ 1942-1943 рр.

У перший день 1942 р. було опубліковано Декларацію Об'єднаних Націй, підписану представниками 26 держав, у якій підкреслювалася рішучість союзників вести війну до остаточного розгрому агресорів, надання всебічної допомоги всім антифашистським силам і поневоленим народам для відновлення їх незалежності і суверенітету, створення колективної безпеки в повоєнному світі.

Потенційна могутність антифашистської коаліції в 1942 р. значно переважала країн-агресорів за кількістю населення, наявними ресурсами й економічними показниками. Ядром антигітлерівської коаліції були США, СРСР і Велика Британія зі своїми домініонами. До коаліції входили також країни з найбільшою кількістю населення - Китай та Індія.

Важливою умовою перелому в ході Другої світової війни стало забезпечення переваги союзників у військовому виробництві. В 1942 р. СРСР виробив 25 тис. літаків і 24 тис. танків, тоді як Німеччина лише 15 тис. літаків і 9 тис. танків. У цілому союзники наприкінці 1942 р. виробляли в 3 рази більше літаків і в 10 раз більше танків, ніж країни фашистського блоку.

Найкровопролитніші бої в 1942-1943 рр. велися на радян- сько-німецькому фронті. Зосередивши тут понад 170 дивізій, німецьке командування вже не могло проводити наступ по всьому фронту, як у 1941 р., а лише на південному відтинку - в напрямі Сталінграда і Кавказу. Метою німців було позбавити Радянський Союз нафти і хліба з південних районів, перервати шляхи постачання сировини і військових матеріалів, які союзники здійснювали через Іран, Каспійське море і Волгу, а потім в обхід завдати удару по Москві, що мало дати можливість переможно завершити війну.

Контрнаступи радянських військ навесні 1942 р. під Ленінградом, в Криму та під Харковом завершилися невдачами. Особливо великих втрат радянські війська зазнали в травні 1942 р. в районі Харкова, де було оточено 27 стрілецьких та 7 кавалерійських дивізій, 14 танкових бригад. Продовжуючи наступ влітку 1942 р., німецькі війська захопили райони Дону і Північного Кавказу, а біля Сталінграда вийшли до Волги. У вересні 1942 р. розпочалися жорстокі бої у місті, під час яких точилася боротьба за кожен будинок і вулицю, внаслідок

14

чого Сталінград було повністю зруйновано. Чотиримісячні наступальні бої знекровили німецьку армію. 19 листопада 1942 р. Червона армія розпочала контрнаступ, який передбачав далекий обхід німецьких військ, зосереджених під Сталінградом. Вже 28 листопада наступаючі радянські війська Південно- ^ахідного і Сталінградського фронтів з'єдналися в районі міста Калач і оточили 22 ворожі дивізії, які нараховували 330 тис. солдатів і офіцерів. Після напружених боїв гітлерівські війська 2 лютого 1943 р. капітулювали. Перемога на Волзі змінила стратегічну обстановку на Східному фронті, вона свідчила про втрату військової переваги гітлерівців. Це був початок корінного перелому в ході Другої світової війни.

Корінний перелом був закріплений битвою на Курсько-Ор- ловській дузі влітку 1943 р. Гітлерівці, провівши тотальну мобілізацію, влітку 1943 р. перекинули на Східний фронт нові дивізії, оснащені удосконаленою технікою. Вони планували провести наступальні операції з районів Бєлгорода і Орла в напрямку на Курськ, щоб оточити радянські війська на Курській дузі, а після цього розпочати обхід Москви. Наступ німецьких військ розпочався 5 липня 1943 р. Біля села Прохорівка відбулася найбільша за всю війну танкова битва, в якій з обох сторін брало участь 1200 танків. У середині липня 1943 р. радянські війська перейшли у контрнаступ, який завершився в серпні 1943 р. визволенням Орла, Бєлгорода і Харкова. Перемога на Курсько-Орловській дузі ознаменувала завершення перелому у війні. Німецька армія втратила стратегічну ініціативу і вже не змогла її відновити.

Влітку - восени 1943 р. радянські війська продовжували наступ на широкому фронті, визволивши територію Донбасу, Лівобережної України, східної частини Білорусі. Внаслідок форсування Дніпра, на правому березі якого німецьке командування створило так званий «Східний вал», 6 листопада 1943 р. радянські війська визволили м. Київ і закріпилися на окремих плацдармах Правобережної України. Були здобуті також міста Дніпропетровськ та Запоріжжя.

ПЕРЕМОГИ СОЮЗНИКІВ В АЗІЇ ТА ПІВНІЧНІЙ АФРИЦІ. ВИХІД ІТАЛІЇ З ФАШИСТСЬКОГО БЛОКУ

Одночасно з перемогами на радянсько-німецькому фронті союзники по антигітлерівській коаліції у 1942-1943 рр. здобули перемоги в інших регіонах світу.

На початку червня 1942 р. з'єднані сили США і Великої Британії завдали поразки японському флотові в битві біля острова Мідуей у Тихому океані. Втративши в цій битві 4 найновіші авіаносці й 330 літаків, японці змушені були відмовитися від

15

наступальних дій, і стратегічна ініціатива на Тихоокеанському театрі війни поступово перейшла до союзників.

У Північній Африці починаючи з липня 1940 р. точилися бої між британськими та італійськими військами. Наприкінці 1940 - на початку 1941 р. англійці розпочали наступ з території Єгипту проти італійців у Лівії, відтіснивши їх на 800 км. Це примусило Муссоліні просити допомоги в Гітлера, який послав до Північної Африки спеціальний корпус генерала Е. Роммеля. В січні 1942 р. об'єднані німецько-італійські збройні сили раптовим ударом розпочали наступ у Північній Африці. Втративши 80 тис. бійців і більшу частину техніки, британці відступили до Ель-Аламейна (Єгипет), де фронт на короткий час стабілізувався.

В жовтні 1942 р. англійці під командуванням генерала Вернарда Монтгомері, зосередивши біля Ель-Аламейна понад 900 танків, перейшли у контрнаступ, відтіснивши німецько-іта- лійські війська з Лівії аж до її кордону з Тунісом. Одночасно союзники у листопаді 1942 р. висадили десант в Алжирі та Марокко. Було утворено новий фронт під командуванням американського генерала Дуайта Ейзенхауера. Затиснуті зі сходу та заходу німецько-італійські війська у травні 1943 р. капітулювали. У полон потрапило 250 тис. чоловік. Розвиваючи наступ, англо-американські збройні сили 10 липня висадилися на

о. Сицилія, який до середини серпня було повністю визволено.

У правлячих колах Італії виникла криза. 25 липня 1943 р. за наказом короля було заарештовано Муссоліні. Новим прем'єрміністром Італії призначено маршала П. Бадольйо, який вступив

упереговори з союзниками. На початку вересня 1943 р. на півдні Італії висадились англо-американські війська. 8 вересня 1943 р. було опубліковано акт про капітуляцію Італії, а 10 жовтня 1943 р. уряд Бадольйо оголосив війну Німеччині. У відповідь Гітлер наказав окупувати Північну і Центральну Італію, де було відновлено правління Муссоліні, звільненого з-під арешту німецькими десантниками. Німецький контрнаступ сповільнив, але не зміг відвернути визволення Італії союзними військами. Вона стала першою країною, яка вийшла з фашистського блоку, започаткувавши його крах. Інші сателіти Німеччини почали зондувати ґрунт для виходу з війни.

ТЕГЕРАНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ

Корінний перелом у ході Другої світової війни поставив перед країнами антигітлерівської коаліції питання про організацію остаточного розгрому Німеччини та її союзників. У жовтні 1943 р. в Москві відбулася зустріч міністрів закордонних справ США, СРСР і Великої Британії, метою якої було підготувати конференцію глав трьох держав. Вона відбулась у Тегерані

16

Тегеранська

конференція.

Й.Сталін,

Ф. Рузвелт,

В.Черчіл

29 листопада - 1 грудня 1943 р. в умовах суворої секретності. Вперше глави трьох найбільших союзних держав - Ф. Рузвелт, Й. Сталін, В. Черчіл - зібралися разом, щоб остаточно погодити плани ведення війни, щоб прискорити розгром Німеччини та її сателітів.

Центральним питанням Тегеранської конференції було відкриття Другого фронту в Європі. Черчіл запропонував відкрити цей фронт на Балканах, маючи на меті не допустити в Європу радянські війська. У гострій полеміці про місце відкриття Другого фронту Ф. Рузвелт підтримав Й. Сталіна, який наполягав відкрити його у Франції. США і Велика Британія зобов'язались у травні 1944 р. здійснити висадку десанту у Північній Франції й утворити Західний фронт. Натомість СРСР зобов'язався після капітуляції Німеччини вступити у війну з Японією. Союзники погодилися спільно працювати як для досягнення перемоги, так і в післявоєнний період з метою забезпечення тривкого миру.

Незважаючи на певні розходження між главами урядів, Тегеранська конференція сприяла дальшому зміцненню антигітлерівської коаліції, прискорила розгром фашистського блоку.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Визначте передумови корінного перелому в Другій світовій війні.

2.Розкрийте хід бойових операцій на радянсько-німецькому фронті в 1942-1943 рр. Чому битви під Сталінградом і на Курсь- ко-Орловській дузі спричинили корінний перелом у ході Другої світової війни?

3.Назвіть,дедемоги, здобуті союзниками в інших регіонах світу.

4.Що с£ідчид9 ррокрр г^а шт^еьюош Дсщу в 1943 р.?

5.Визначте гійі^Мр/я^^^виріед^іяш». на Тегеранській конфе-

Б І Б Л І О Т Е К А

І Інв№_ 10 %0/іЬ

§ 4. ПОСИЛЕННЯ БОРОТЬБИ В ОКУПОВАНИХ КРАЇНАХ

ПІД ВПЛИВОМ ПЕРЕМОГ СОЮЗНИКІВ

Які території протягом 1939-1942 рр. окупували Німеччина, Італія, Японіяі? Які цілі ставили перед собою агресори, загарбуючи території інших країн?

ОКУПАЦІЙНИЙ РЕЖИМ

Здійснюючи агресію в Європі, Азії й Африці, країни Троїстого пакту проводили жорстоку окупаційну політику, яка включала нещадну експлуатацію та пограбування поневолених народів, жахливі знущання, терор і масове винищення населення. Претенденти на світове панування, виходячи з расових теорій, проголошували про встановлення «нового порядку», суть якого зводилася до ліквідації всіляких прав людини та демократичних свобод, до грубого насильства і безправ'я, геноциду щодо «неповноцінних народів» - слов'ян, євреїв, циган. Гітлерівці намагались таким чином розширити «життєвий простір» для «арійської нації». Для знищення «неповноцінних народів» створювались спеціальні концтабори, найбільшими з яких були Освенцім, Майданек, Тремблінка, Дахау, Бухенвальд. У них під час війни перебувало до 18 млн осіб - військовополонених, учасників руху Опору різних національностей, депортованих та інших жертв нацизму. В січні 1942 р. було затверджено план фізичного винищення всіх євреїв з окупованих країн Європи у концтаборах, на важких фізичних роботах і у газових камерах. Ця нацистська політика отримала назву «голокост».

Фашисти

зганяють євреїв у гето

18

Мільйони жителів поневолених країн були насильницьки виполені на каторжні роботи до Німеччини, де з ними поводилися ніс з рабами. Для залякування населення окупованих країн і утри мання його у покорі широко застосовувалась система розправ над заручниками. Символами жорстокої окупаційної політики стали населені пункти Орадур у Франції, Лідіце у Чехословаччині, Хатинь у Білорусі, де жителі були знищені, а селища спалені.

Таку ж систему масових розстрілів і розправ над заручниками застосовували італійські та японські окупанти. Японія, проголосивши лицемірне гасло «Азія для азіатів», здійснювала ге- і юцид щодо китайців, в'єтнамців, індонезійців та представників інших народів, яких окупанти відносили до «нижчої раси».

РУХ ОПОРУ

Незважаючи на жорстокий режим, в окупованих країнах Свропи і Азії поступово зростав рух Опору. Форми його були різноманітними, поступово пройшовши у своєму розвитку ряд етапів - від саботажу на виробництві і здійснення поодинокими особами диверсій у перші роки окупації до систематичних, спланованих дій підпільних груп і організацій, а також створення озброєних партизанських загонів з метою проведення широкомасштабних операцій. З особливою силою рух Опору розгорнувся під впливом перемог союзників у 1943-1944 рр., а також на заключному етапі війни. В окремих країнах - Франції, Італії, Югославії, Польщі, Китаї, В'єтнамі, Бірмі, Малайї, Індонезії - рух Опору набрав масштабів національновизвольної війни, в якій брали участь сотні тисяч бійців.

Організатором французького руху Опору з самого початку окупації країни став еміграційний комітет на чолі з генералом III. де Гол лем. Комуністи Франції приєдналися до антифашистської боротьби лише після нападу Німеччини на СРСР. У 1943 р. у Франції було створено Національну раду Опору, яка організувала антифашистську боротьбу в масштабі всієї країни. До початку 1944 р. всі бойові організації патріотів об'єднались в єдину армію «Французькі внутрішні сили». Влітку 1944 р. в країні почалося повстання на підтримку військ союзників, які висадились у Нормандії. Ще до підходу військ союзників частину території країни було звільнено бійцями руху Опору.

ВІталії на окупованій Німеччиною території створювалися численні партизанські загони, що носили ім'я Дж. Гарібальді.

Зосені 1943 р. проти окупантів розгорнулися воєнні дії, які координував Комітет національного визволення.

ВЮгославії сили руху Опору були поділені: частина підпорядковувалась емігрантському урядові в Лондоні, а більшість очолювали комуністи під проводом Йосипа Броз Тіто. Вже в

19