Vsesvitnya istoriya - novitni chasi 11 klas

21 вересня 1993 р. президент Російської Федерації видав указ про розпуск Верховної Ради та З'їзду народних депутатів і про формування нового парламенту. Законодавча влада визнала указ неконституційним і, у свою чергу, прийняла неконституційне рішення про зняття Єльцина з посади президента. «Білий дім», де розташовувалася Верховна Рада, перетворився на своєрідний заколотницький штаб, де готувалися до збройного протистояння. Оскільки ж на них ніхто не нападав, а напруження зростало, екстремістські організації опозиції вирішили оволодіти будинком московської мерії та телестанцією «Останкіно». З та 4 жовтня 1993 р. в результаті сутичок пролилася кров. Бачачи, що опозиція вдалася до силових методів боротьби, президент дав команду збройним силам придушити заколот. Постріли декількох танків по «Білому дому» змусили заколотників припинити опір.

Угрудні 1993 р. відбулись вибори до нових органів законодавчої влади Росії. Одночасно було проведено референдум щодо прийняття нової конституції. Народи Російської Федерації переважною більшістю голосів схвалили проект основного закону, за яким країна перейшла до президентської форми правління. Президент має право затверджувати або відкидати законодавчі акти, які приймає парламент. Йому безпосередньо підпорядковується уряд, він має право видавати укази, які регулюють важливі сфери життя держави. Парламент складається з двопалатних Федеральних зборів: нижньої палати - Державної думи та верхньої - Ради федерації.

Результати перших багатопартійних виборів до Думи продемонстрували невдоволення народу господарською політикою урядових кіл. Використовуючи розбрат серед демократів, до неї увійшли депутати правих сил та комуністи, які у більшості регіонів випередили за кількістю голосів демократичні блоки.

Ще більше «почервоніла» Державна дума на парламентських виборах 1995 р. Лідер комуністів Геннадій Зюганов склав серйозну конкуренцію Борису Єльцину на президентських виборах 1996 р. Лише реальна загроза реставрації колишньої радянської системи схилили у другому турі голосування перевагу виборців на користь Єльцина.

Угрудні 1999 р. відбулися чергові вибори у Державну думу. Комуністи зберегли найчисельнішу фракцію у парламенті - понад 100 мандатів з 450, однак перемогу святкували у Кремлі; проурядовий блок «Єдність» здобув близько 80 місць, що дало змогу виконавчій владі впевнено тримати Думу під контролем, почергово вступаючи у коаліції то з лівими, то з правими фракціями.

170

У рік парламентських виборів пройшла низка терористичних актів. У вересні 1999 р. у Москві з інтервалом у чотири дні вночі були підірвані два житлових будинки. Сотні людей загинули. Якщо раніше терористичні акти траплялися на південних околицях країни ( 1995 р. - м. Будьонновськ, Ставропольського краю; 1996 р. - м. Кизляр - селище Первомайське, Дагестан), то московські вибухи продемонстрували зростаючу загрозу тероризму і у центрі держави.

Напередодні нового 2000 р. заявив про свою відставку Борис Єльцин. Більш того, він заявив, що хотів би бачити президентом діючого главу уряду. За конституцією Росії виконуючим обов'язки президента став Володимир Путін.

ВЗАЄМИНИ ЦЕНТРУ ТА РЕГІОНІВ. ВІЙНА В ЧЕЧНІ

Ще в 1990 р. автономні республіки у складі Федерації отримали статус союзних. Коли у березні 1992 р. Москва запропонувала усім республікам підписати новий Федеративний договір, дві з них - Татарстан і Чечня (Ічкерія) відмовились поставити свої підписи під договором і заявили про повний суверенітет. Проти багатих нафтою «сепаратистських» республік центр розпочав економічну війну. Зокрема, російські відомства припинили купувати татарську нафту, багато нафтодобувних свердловин було закрито, республіка зазнала значних збитків. У лютому 1994 р. Татарстану вдалося домогтися від Москви визнання особливого асоційованого статусу в складі Російської Федерації. Президент Татарстану Мінтімер Шаймієв та президент Росії підписали договір про взаємне делегування повноважень. Договір не тільки зміцнив статус республіки, а й створив прецедент партнерських угод між регіонами і центром. Москві довелося визнати формулу: «Сильні регіони - сильна Росія».

Здавалося, такий варіант розвитку буде запропоновано і Чечні. Однак тут федеральний центр став на шлях підтримки опозиції президенту республіки Джохару Дудаєву. Восени 1994 р. за участю російських військ відбувся збройний марш противників Дудаєва на столицю Чечні - м. Грозний. Похід зазнав провалу. Зв'язки опозиції з Москвою згуртували чеченський народ навколо Дудаєва. Історична образа за депортацію народу у часи сталінізму, існування родових традицій у суспільстві, наявність великої кількості зброї, яка залишилась у республіці під час розпаду СРСР, та інші фактори вимагали обережного підходу до взаємовідносин з Чечнею. Однак в оточенні президента Росії переважали представники силового методу розв'язання проблеми*

171

10 грудня 1994 р. російські війська увійшли у Чечню і розгорнули наступ на Грозний. Розпочалася широкомасштабна війна із застосуванням ракетно-бомбових ударів по населених пунктах республіки. Особливо запеклого характеру набули бої за столицю. Ціною значних людських втрат з обох сторін, руйнування промислових і житлових об'єктів місто було захоплено російськими військами, що, однак, не припинило війну. Чеченці застосовували партизанські методи боротьби у горах. Російські війська вдавались до каральних заходів. Світову громадськість вразила жорстокість, з якою російські вояки знищили село Семашки. Серед численних жертв були старики, жінки та діти.

Війна була непопулярною у російському суспільстві. З її осудом виступали відомі представники громадськості, депутати Державної думи, більшість засобів масової інформації. З травня 1995 р., враховуючи наближення президентських виборів в Росії, центр розпочав переговори з республікою. Локальні воєнні дії тривали. Через рік під осколками ракети загинув Джохар Дудаєв. ЗО серпня 1996 р. перша російсько-че- ченська війна завершилася. В цей день секретар Ради безпеки Росії Олександр Лебєдь і начальник штабу чеченських військ Аслан Масхадов у селищі Хасав'юрт уклали угоду про припинення війни. У травні 1997 р. у Кремлі підписано договір про мир та «Принципи визначення основ взаємовідносин між Російською Федерацією й Чеченською Республікою». Обидві сторони домовились, що до 2001 р. буде остаточно визначено статус республіки, тобто чи бути їй членом Федерації, чи ні. Москва тим самим відмовилась від утримання Чечні силою у складі єдиної держави. Ряд соціально-економічних угод надали республіці цілковитий фінансово-економічний суверенітет.

Війна мала тяжкі соціально-економічні наслідки для республіки. Вона призвела до криміналізації й мілітаризації суспільства. Значної ваги набув ісламізм. У Чечні було запроваджено закони шаріату. Збройні формування і далі діяли на території республіки, не підлягаючи обраному у 1997 р. новому президенту Масхадову. Поширеним «бізнесом» у республіці стало викрадення людей з вимогою їх викупу.

Війна дестабілізувала становище у сусідніх кавказьких республіках. У Дагестані посилився рух прихильників ваххабізму (одна з найбільш радикальних течій ісламу). Із сусідньої Чечні розпочався силовий тиск «борців за віру» на прикордонні гірські селища Дагестану.

В серпні 1999 р. багатотисячні озброєні загони «борців за віру» з території Чечні напали на сусідній Дагестан. Серед них були найманці з арабських країн, загони під командуванням

172

одного із лідерів Чечні Ш. Басаєва. Розпочалася друга російсь- ко-чеченська війна. Восени 1999 р. федеральні війська відкинули ворожі формування з Дагестану і розпочали їх переслідування на території Чечні. Як перша, так і друга російсько-че- ченська війна позначені численними жертвами серед мирного населення. У лютому 2000 р. в результаті штурму російських військ перетворилась на руїни столиця Ічкерії - місто Джохар (Грозний). Незабаром практично вся територія Чечні була зайнята федеральними військами.

Громадськість Росії, на відміну від першої чеченської війни, цього разу підтримала рішучі дії Кремля. Це позначилося на результатах голосування під час президентських виборів у березні 2000 р. Із значною перевагою голосів президентом Росії було обрано Володимира Путіна.

Значно посилилися позиції президента Росії у результаті парламентських виборів грудня 2003 р. Партія влади «Єдіная Росія» (створена незадовго перед тим) отримала переконливу перемогу. Вона у блоці з іншими лояльними силами має тепер дві третини голосів й повністю підтримує політику Кремля. Партії опозиційного правореформістського курсу «Яблуко» та «Союз правих сил» не подолали передбаченого 5 % -ного бар'єру поданих голосів і не увійшли до Думи. Таким чином, протистояння між виконавчою та законодавчою гілками влади, характерне у часи президентства Б. Єльцина, змінилося на повну одностайність влади. У березні 2004 р. на чергових президентських виборах із великою перевагою удруге переміг В. Путін.

На посилення позицій Кремля у політичному житті країни відіграє ескалація напруженості у чеченському питанні. У 2002-2004 рр. пройшла низка терористичних актів. У жовтні 2002 р. у театральному центрі Москви на Дубровці сорок два чеченських терористи захопили близько 800 заручників. Під час їхнього звільнення із застосуванням присипляючого газу 129 людей загинуло. Представники преси називали цей теракт «російським 11 вересня» ( по аналогії із катастрофою 2001 р. у Нью-Йорку та Вашингтоні). Проте Росію чекали ще більш жахливі випробування. У серпні 2004 р. терористки-смертниці підірвали бомби біля станції метро «Ризька» у столиці та у салонах двох пасажирських літаків.

1 вересня 2004 р. терористи захопили середню школу у м. Беслані (Дагестан). У заручники потрапили близько півтори тисячі дітей, вчителів та батьків учнів, які прийшли на урочисту лінійку з приводу початку навчального року. Знаходячись у стані наркотичного сп'яніння, терористи підірвали бомби у школі та відкрили вогонь із автоматів по школярах, які намагалися втекти. За неповними даними, 338 людей було вбито,

173

ши його лише в квітні 2000 р. В цей же час США порушили питання щодо перегляду Договору про обмеження систем протиракетної оборони 1972 р., вважаючи, що він морально застарів

іпотребує модернізації, з чим Росія рішуче не погоджується.

У1994 р. завершилось повернення військових частин і з'єднань російської армії, дислокованих за кордоном, на батьківщину. Понад 750 тис. солдатів і офіцерів залишили території Німеччини, Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини, Монголії, Литви, Латвії, Естонії, У результаті багаторічної великомасштабної операції демонтовано 260 пускових установок ракет, вивезено понад 13 тис. танків, кілька мільйонів тонн боєприпасів. У «ближньому зарубіжжі» - у країнах СНД - є ще російські солдати, головно прикордонники. Найбільше військове з'єднання Росії залишилося в Україні - Чорноморський флот (близько 20 тис. моряків)»

Після розвалу радянського блоку відносини Москви зі своїми колишніми союзниками по Організації Варшавського Договору та Раді економічної взаємодопомоги значно послабилися, скоротився товарообіг. Посткомуністичні держави прагнули до інтеграції з євроатлантичними економічними, політичними та військовими структурами. Росія ж категорично виступала проти входження країн Східної Європи, а особливо колишніх республік СРСР, до НАТО. Росія вважала, що потрібно створити таку систему загальноєвропейської безпеки, яка відповідала б інтересам не окремої групи країн, а державам Європи у цілому.

Невдовзі відносини Росії із Заходом загострили балканські події та чеченська війна. Москва підтримала позицію Сербії на Балканах, рішуче засудила втручання НАТО у «косовську» кризу і бомбардування Югославії навесні 1999 р. У свою чергу західні країни засудили спроби силового вирішення Росією чеченської проблеми, вважаючи, що Москва безпідставно відкинула шлях переговорів з президентом Ічкерії А. Масхадовим.

У той час як погіршилися відносини Росії із Заходом, міцніли її зв'язки із східними країнами, зокрема з Китаєм та Індією - найбільшими за населенням та економічно перспективними державами світу. У 2004 р. відбувся візит президента В. Путіна у КНР. Росія досягнула нарешті того, чого не зміг зробити СРСР ~ врегулювала прикордонне питання з Китаєм. Пройшло чітке розмежування кордонів.

Пекін і Делі займають перші рядки у списках торговельних партнерів Москви та покупців російської зброї. Візити на вищому рівні, експорт найновіших російських ліцензій, зростаючий товарообіг Росії з КНР та Індією дали привід засобам масової інформації, особливо російським, говорити про перспекти-

175

ви складення, на противагу посиленню НАТО, «нового східного блоку», «великого євроазійського трикутника Росія - Китай - Індія». Однак, враховуючи давні суперечності між цими країнами, схоже, що такий проект приречений на невдачу.

Відносини Російської Федерації із сусідньою Японією залишилися досить складними. Остання висловлює готовність зробити значні інвестиції в економіку Росії, допомогти розбудувати господарство Далекого Сходу, але за однієї умови - розв'язання на користь Японії проблеми Курильських островів. Зважаючи на політичну нестабільність в країні, президент Росії не готовий повторити пропозицію М. Хрущова 1956 р. про повернення Японії островів Хабомаї та Шикотан (Курильська гряда). Зовнішньоекономічні зв'язки залишаються між сусідами ледь помітними. На Росію припадає менше одного процента загальної суми експортно-імпортних операцій Японії.

Пріоритетним напрямком зовнішньої політики Росії є відносини з державами «ближнього зарубіжжя». Керівники Федерації намагались захистити права 25 млн росіян, які опинились після розпаду СРСР за межами держави. В деяких місцях виникли локальні збройні конфлікти, зросла напруженість між корінним та приїжджим населенням. Росія прийняла мільйони біженців з околиць колишнього СРСР. Міжнаціональні конфлікти загрожували перейти на територію Федерації. В умовах, коли світова співдружність залишалась байдужою до воєн на пострадянському просторі, Москва вважала, що територія колишнього СРСР є сферою її життєвих інтересів. Російські війська взяли участь у миротворчих операціях у Придністров'ї, Абхазії, Південній Осетії, Таджикистані.

Пріоритетне значення для Росії, про що неодноразово заявляли її керівники, мають відносини з Україною. Важливими для обох сторін залишаються економічні зв'язки. Через українську територію пролягають нафтота газопроводи з Росії в Європу. Москва є основним постачальником паливно-енерге- тичних ресурсів в Україну, а остання - значним експортером продуктів харчування в Росію. Сторони намагаються дійти спільних позицій з багатьох питань підтримки миру у Європі.

В історії становлення відносин між двома державами гострою була проблема поділу Чорноморського флоту та визнання статусу Криму. В російському парламенті та засобах масової інформації лунали голоси проімперських політиків про виключні права на Крим, м. Севастополь, флот. У самому Криму під цим впливом підняв був голову російський сепаратизм. Виважена політика президентів обох сусідніх держав дала змогу

176

подолати напруження у відносинах. У травні 1997 р., під час візиту до Києва президента Єльцина та прем'єр-міністра Черномирдіна, було укладено Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією та Україною. Його підписання означало визнання суверенітету та територіальної цілісності обох країн. За грошову компенсацію Росія отримала більшу частину Чорноморського флоту і орендувала для його дислокації три севастопольські бухти. Обидві палати російського парламенту, незважаючи на опір деяких проімперськи налаштованих депутатів, ратифікували Договір у лютому 1999 р.

У квітні 2004 р. Державна дума ратифікувала два договори між Росією та Україною (так само поступила й Верховна Рада України): про державний кордон та співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки, а також про утворення Єдиного економічного простору (ЄЕП) між двома державами.

УКРАЇНЦІ В РОСІЇ

Українці в Росії є найбільшою у світі діаспорою. За даними

мовою українську. Існують окремі художні колективи, серед них - широковідомий Кубанський хор, які популяризують українські пісні й танці.

Розпад СРСР, виникнення незалежної України сприяли пробудженню національно-культурного руху серед української діаспори в Росії. Почали створюватися об'єднання та гуртки. У Москві виникло об'єднання «Славутич», очолюване кос- монавтом-українцем Павлом Поповичем. З ініціативи та за підтримки «Славутича» у столиці діють українська школа, бібліотека, проводяться культурно-масові заходи.

У Воронезькій області, на Кубані є осередки товариства «Просвіта». Деякі зрушення в українському національнокультурному житті відбуваються в інших районах Росії. У Тюмені, де на нафтових промислах працюють робітники з України, місцеве телебачення проводить передачі українською мовою. На Далекому Сході діє українське культурне товариство «Славутич - Колима».

У Росії відбуваються Дні української культури, в яких беруть участь кращі творчі колективи України. В свою чергу, в Україні проходять Дні російської культури.

177

ДОКУМЕНТИ

НОМЕНКЛАТУРНА ДЕМОКРАТІЯ

(Витяг з виступу під час «круглого столу» в редакції журнаіу «06-

щественньїе науки и совремєнность» члена редколегії цього журналу Г. Водолазова. 1994 р.)

... Те, що існує сьогодні в Росії, - це правління небагатьох (олігархія, як сказав би античний класик). І це вже мало хто заперечує. Елітарний характер теперішніх політичних партій, механізм виборів, створений спеціально для руху вгору еліти, вузькогрупові інтереси, що домінують у діяльності парламенту і державно-чиновницьких структур, стали на сьогодні настільки очевидними, що навіть російський президент був змушений відзначити безсумнівний факт, що все більше поглиблюється відчуження влади від народу. У цьому й полягає основна відмінність режиму, що склався в Росії, від справжньої демократії.

Тепер співставимо його з режимом сталінсько-брежнєвських часів. Спільне в них те, що той і інший - форма правління небагатьох, меншості, еліти. Подібні у них і механізми формування цієї елітарної пануючої меншості. Еліта, керівні групи формуються не на арені відкритої демократичної конкуренції талантів під наглядом і впливом усіх верств громадянського суспільства. Думка, позиція не відіграють ніякої суттєвої ролі. Всі основні імпульси йдуть по вертикалі згори вниз. Люди призначаються на керівні посади волею вузьких, закритих верховних груп, деколи освячуючи подібні призначення голосуванням якогось низового органу...

Такий метод утворення керівних структур... називається номенклатурним, а еліта, що таким чином формується, - номенклатурою.

(Демократия в России: самокритика и перспективи // Общественньїе науки и современность. - 1995. - № 2. - С. 40-41).

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1.Охарактеризуйте перші кроки в розбудові ринкової економіки Росії. Які труднощі виникли під час проведення реформ?

2.В чому суть політичної кризи 1993 р.?

3.Які тенденції спостерігаються у взаємовідносинах центру і регіонів Росії?

4.Які причини війн у Чечні? Які негативні риси внутрішньополітичного життя країни вони висвітлили?

5.Проаналізуйте основні напрямки зовнішньої політики Росії в 90-ті роки. Дайте оцінку українсько-російських відносин на сучасному етапі.

178

§ 22. ДЕРЖАВИ СНД (1991-2004)

БІЛОРУСЬ

Влада в Білорусі намагалася зберегти планово-централізо- вану економіку і цим утримати від падіння життєвий рівень населейня. Такий курс на короткий час дав позитивний результат. Але незабаром розрив народногосподарських зв'язків, скорочення попиту на промислові товари всередині країни та неконкурентоспроможність їх на зовнішньому ринку, відмова від радикальних ринкових реформ призвели до економічної кризи. Білоруська економіка майже повністю орієнтована на Росію, і в суспільстві зростали об'єднавчі, інтеграційні настрої.

На цій хвилі на перших у Білорусі президентських виборах влітку 1994 р. переміг Олександр Лукашенко, колишній директор радгоспу, який, будучи депутатом парламенту, виступав з гострою критикою влади, звинувачуючи її в бездарності й корумпованості. Президент країни оголосив програму інтеграції з Росією, встановлення жорсткого державного контролю за економічною діяльністю, боротьби із злочинністю.

У травні 1995 р. відбувся ініційований президентом референдум, на якому більшістю голосів були схвалені пропозиції щодо об'єднання з Росією, надання статусу офіційної російській мові, повернення до старої радянської державної символіки. Президент одержав право розпускати парламент. Після референдуму Лукашенко повів гостру боротьбу по викоріненню у країні опозиції. Її лідери опинились в еміграції або зазнали судових переслідувань. Він розпустив парламент, звинувативши частину депутатів у корумпованості і призначив своїм указом новий. Влада припинила діяльність тих засобів масової інформації, які піддавали критиці дії президента або звинувачували його у відтворенні авторитарної моделі керівництва.

Весною 1996 р. президенти Єльцин та Лукашенко підписали Договір про утворення співтовариства двох держав, а в грудні 1999 р. - Договір про союзну державу. Реальних рис набирає військово-політичне об'єднання: сторони домовились про створення спільного Прикордонного комітету, про концепцію спільної безпеки та ін. На території Білорусі розташовано дві воєнні бази Росії. Набагато складнішими є перспективи економічної інтеграції. Росія, незважаючи на труднощі, досягнула певних успіхів в економіці, росіяни багатші за своїх сусідів, їхня грошова одиниця сильніша за білоруський рубль. Москва погодилась продавати Мінську газ удвічі дешевше, ніж іншим

179