Висновки

Першу Конституцію постіндустріальної України було прийнято як Основний Закон унітарної держави республіканського устрою. Вона набагато розвинула положення Конституції УРСР 1978 р. про місцеві органи влади, але коли йдеться про самоврядування європейського типу (Розділ ХІ, ст. 140 - 146), Конституція 1996 р. є доволі неповною. Навіть за умов уніфікації територій у ряді держав Західної Європи (наприклад, Данії) створено інститути, які мають займатися справами громад усіх рівнів, тобто на практиці існує самоврядування похідного типу, як ланки центрального уряду.

Питання створення Української держави федеративного типу - концепція не нова. Навіть автор цієї статті ще в 1956 р. опублікував довшу розвідку в гетьманському органі "Батьківщина" (Торонто) про доцільність федералізації, взявши за підставу погляд В.Липинського і його тлумачення потреби такого поступовання.

На переломі ХХ століття і з думкою про поважні економічно-соціальні зрушення, які принесе людському суспільству ХХI століття і внаслідок надто швидкого повернення Кримській області статусу автономної республіки, федералізація України стає невід'ємною конечністю. Адже коли звичайна колишня область РРФСР, а згодом область УРСР одержує автономію, тобто статус вищого ступеня, не маючи для цього конституційного права, такі ж права мали б належати й іншим областям або групам областей (наприклад, Галичина, Закарпаття тощо).У міжнародній практиці автономії можуть бути територіальними, коли дана територія не сполучена сушею із матірною державою (Пуерто-Ріко - територія США), або етнічними автономіями (областями або краями), коли виокремлену територію проголошують автономією етнічної групи у вузькому або поширеному вигляді. Дана етнічна група звичайно не співпадає з мовного чи культурного погляду з корінною нацією. Тут можна назвати Гренландію як частину Данії, Каталонію як частину Іспанії, Ельзас і Бретань як частини Франції.

Федералізовану Україну мали б поділити на ряд напівавтономних земель, компетенція яких дорівнюватиме, а може бути й ширшою від статусу сучасної Кримської Ар. Таким чином всі землі одержать однаковий статус, який можна б прирівняти до статусу "Lander" ФРН і Австрії чи штатів США, які не користуються суб'єктністю з огляду приписів міжнародного права.Дану статтю писано з урахуванням положень Конституції України 1996 року. Незважаючи на певну невикінченість, про яку була мова вище, як і потребу доопрацювання певних параграфів, що вводять надліберальні права, сучасна Конституція України є визначним документом часу і може слугувати доказом зрілості авторів документа й самого народу. Враховується тут і те, що в Україні може постати й монархічний лад, при якому федеративний устрій може діяти з таким же успіхом, як і за республіканського ладу. Із зміною устрою деякі статті, зі зрозумілих причин, треба б замінити іншими. Слід гадати, що можлива зміна устрою здійснилася б тільки легітимним порядком.

Викладене тут - лише первісний макет, що вимагає подальшої розробки у багатьох напрямах. Деякі з поданих пропозицій мали б одержати конституційне оформлення (наприклад, принцип ко-детермінацій), інші можна ввести порядком адміністративних актів або регламентом. Федеративний лад, беручи приклад із ФРН, не стане передвісником розпаду унітарної держави, а навпаки, має закласти сильні фундаменти під нову, трудову, соціально-правову Україну.

* - автор статті вважає, що сучасний конфлікт у Придністров'ї можна полагодити через обмін територіями. А саме: Україна одержує ціле Придністров'я і міста Бендери і Атаки з найближчою околицею, а відступає Молдові Ренійський район, населений у більшості молдованами, Болградський район та частини Арцизького і Татарбунарського районів, які населяють гагаузи і буджацькі болгари. Таким чином, етнічні території обох народів будуть об'єднані під владою Молдови (прим. автора).