Самоврядування як концепція

Самоврядування ("home rule") вважається найнижчою ланкою у наданні регіонам низки прав вирішувати питання про свій власний устрій по лінії конституційних передбачень. Самоврядування творить частину держадміністрації і сутнісно пов'язане з цілісністю політичного режиму. Хоч самоврядні форми існували вже в сивій давнині, навіть за умов унітарної держави, сучасні види самоврядування набагато досконаліші від тодішнього "home rule" і більше відповідають німецькому термінові "Selbstverwaltung" (самоуправління, підтягнуте під місцеві звичаї). Більшість оглядачів гадає, що самоврядування є динамічною інституцією, бо в ньому виникають як правові зобов'язання, так і політичні рішення. Обшир самоврядних повноважень узалежнюється від того, конституційною чи унітарною є держава.

Самоврядування - відносно молоде явище, але в той же час і відносно давня інституція, за допомогою якої здійснювалися управлінські функції громад - цих найістотніших інститутів недорозвинутої суспільної організації дофеодальної і феодальної доби. Тодішнє самоврядування обіймало і ті функції, якими не могли керувати адміністратори маловинахідливих монархій того часу (наприклад, майнові справи, первинний ринок, складання базисних договорів тощо). Отже самоврядування громад, скріплене практикою і звичаями, дало початок пізнішій автономії і федеративним формам, які проіснували до сьогодні.

Варіанти федералістських об'єднань

Федералістські об'єднання можна визначити як:

а) сутнісно політичні об'єднання,

б) сутнісно економічні об'єднання і

в) змішані об'єднання.

При сутнісно політичних об'єднаннях дві, три або більше держав об'єднуються з метою здійснення певних політичних і стратегічних принципів. Політичною федерацією була історична Річ посполита, що постала із сполучення Польщі (Корони) і Литви. В 1867 році створено т.зв. "подвійну монархію" Австрії і Угорщини, яка мала спільного главу держави - цісаря Франца Йосифа І і спільну закордонну, оборонну, валютну і стратегічну політику.

Сутнісно економічні об'єднання можуть бути вузького порядку у формі митного союзу без особливих спільних органів (наприклад, Бенілюкс у міжвоєнний період) або ширшого порядку, коли об'єднання визначає договором функції і створює наддержавні органи (Європейське господарське співтовариство - ЄГС - в 1957-1986 рр., Європейський Союз - ЄС - з 1986 року). До цієї категорії відносяться й різні т.зв. райони вільної торгівлі - Європейський район вільної торгівлі (ЄРВТ), Північноамериканський район вільної торгівлі - NAFTA - і багато інших.Змішані форми об'єднань включають не лише політичні та економічні елементи співробітництва, але також соціальні, регіональні, інформаційні, розподільчі елементи, діючи за методом комплементарної (погодженої) конкуренції і співпраці. Наведемо три приклади, а саме: 1) статус ЄС після 1986 р., 2) статус колишнього СРСР і 3) статус США.

Статус єс.

Сучасний ЄС є федерацією 15-ти держав і багатьох асоційованих членів, на яких не поширюється законодавство ЄС. ЄС має не одну, а три столиці: Брюссель, Страсбург і Люксембург. Як блок держав ЄС має наддержавні органи з досить широкими повноваженнями, через те дещо применшується суверенітет держав-учасниць. ЄС керується загальними настановами Римського договору 1957 р., власними законами й постановами, які становлять основну правову базу співробітництва членів ЄС.

В практичному виявленні органи ЄС вводять у життя:

а) гармонізацію цін і плат,

б) загальні правила зайнятості населення,

в) спільну політику внутрішнього порядку,

г) спільну поведінку з позаблоковим світом тощо.

Назовні ЄС часто виступає речником цілісності, дотримуючи принципу погодженості сутнісних політик (аграрної, індустріальної тощо) та інтересів всієї спільноти. У 2000 році ЄС планує ввести спільну валюту - євро, що приведе до ліквідації національних валют. Тобто майбутній ЄС являтиме собою структурний варіант колишньої Священної Римської імперії, яка складалася з багатьох напівсуверенних провінцій, що мали свої національні органи, звичаєве право й економічний лад.