Економічний федералізм

До Другої світової війни "економічний" федералізм, тобто конституційне оформлення виробничих гравців, не становив окремої ланки у суспільній організації держав Західної Європи. За умов відносно добре розвинутого економічного законодавства відносини між гравцями приблизно йшли за законодавчими передбаченнями незалежно від того, що одне політичне правління замінювало інше. Формально ані гітлеризм, ані фашизм приватну власність не ліквідували. Найстаріший інститут людських відносин залишався майже без змін.

Після Другої світової війни в Західній Європі настали значні зрушення. Внаслідок впливу так званої "кейнсіанської методології" ряд держав започаткував нову еру відносин, базовану приблизно на німецькій засаді "Sozialpolitik", коли публічне планування мало перебрати відповідальність за економічний і моральний стан держави. У Данії і Швеції запровадили систему повсюдного благоденства ("welfare state"), у Франції введено індикативне планування, в Австрії нове дихання дістала модель Отто Бауера (т. зв. "співучасне партнерство" в індустріальному секторі), у ФРН конституційно введено принцип ко-детермінації ("Mitbestimmung"). В усіх цих випадках приватна власність не зазнала сутнісних змін.

Становище України в 1991 році порівняно з державами Західної Європи було іншим: а) Конституція УРСР виражала не народну, а партійну волю, б) держава була водночас найбільшим підприємцем і найбільшим власником і в) мінімальна приватна власність була під жорстким контролем держави-диктатора. Отже бажаний перехід у державність із "людським обличчям" не став закономірністю, а жорстким шляхом, повним недоборів і стихійних перепон.

Подаючи вгорі короткі міркування про оформлення федеративної, постіндустріальної України, треба нагадати читачеві, що перша Конституція України 1996 року в ст. 1 проголошує: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава". Отже Основний Закон зобов'язує громадян України жити й працювати у злагоді з цією заявою. Будучи надмірно ліберальною, Конституція не визначила інститутів, що відповідали б термінові "соціальна держава". Тому, треба гадати, провід держави повинен ближче запізнатись із соціальним порядком Австрії, Франції чи ФРН. До речі, "Грундгезетц" ФРН проголошує Німеччину як державу із режимом "Soziale Marktwirtschaft".

На початковій стадії незалежності поспішна ліквідація колишнього Держплану, ймовірно, була дещо нерозважною. Адже ряд капіталістичних держав більшою чи меншою мірою застосовують економічне планування. Планування не було радянською видумкою - його застосовували ще в Римській імперії (Марк Аврелій, Діоклеціан тощо). Англійські меркантилісти були плановиками, як і прусські камералісти чи правителі Німецької імперії (1870 - 1918). Певне планування було вже і в Російській імперії.

Тому побудований за централістською схемою радянський Держплан треба було перетворити на більш гнучкий орган, приблизно на зразок французького Планового комісаріату (1950 - 1980 рр.), який грунтувався на добровільній співпраці підприємств, профспілок, банків і держорганів.Отже, замість Держплану можна було створити Управління народним господарством (УНГ). УНГ мало б стати: а) приватно-публічною інституцією, б) юридичною особою і в) неприбутковою інституцією. Тобто, УНГ і його відомства повинні слугувати своїм клієнтам - підприємствам і виробничому персоналу.

Якою мала б бути побудова УНГ? Керівним органом УНГ стає Рада Регентів, яку призначає глава держави. Регент - це глава дорученого йому відомства; строк його уряду - два роки, з правом поновлення на черговий строк. Таким чином, Президент впродовж свого п'ятирічного урядування зможе замінити більшість регентів. Часту зміну управлінського персоналу пояснюють потребою перешкодити створенню регентських "імперій". Номінації чи звільнення з посад регентів мали б одержати ратифікацію вищої палати ВР - Старійшини.

Нижчою ланкою УНГ і їй підзвітною є земнаргосп (ЗНГ), регентів якого призначає намісник землі, а ратифікує номінації земський парламент. Головна роль земгоспів полягає у складанні попередніх завбачень по своїй території і узгодженні їх із всенаціональним планом, складеним УНГ.

УНГ не відіграє роль законодавчого чи виконавчого органу. Його завдання - бути планово-дорадчим органом, що не видає розпоряджень чи наказів. За винятком допоміжного персоналу (статистиків, аналітиків, секретарів тощо), регенти УНГ і ЗНГ не одержували б функціональних окладів. Гадається, що регентами мали б бути високопрофесійні, чесні і відносно багаті особи, що "за совість" працювали б для загального добра. Тобто УНГ є властиво інформаційною інституцією - подає поради, пропозиції, навіть перестороги, базовані на експертизі власних і похідних органів. Розробляючи один чи більше варіантів планових показників, УНГ передає їх фірмам-учасницям, в тому числі державним фірмам, для схвалення чи можливих змін. Планові показники УНГ базуються на даних, що їх подають фірми, і до них УНГ залучує норми економічного зростання. Зі свого боку, фірми зацікавлені у виконанні передбачень плану з таких мотивів: а) довір'я, що планові показники є здійсненними, б) беручи практичну участь у складанні плану, в більшості випадків фірми не мають причин піддавати сумніву пропоновані УНГ показники виробництва і в) фірми-учасниці (приватні і державні) фінансують роботу УНГ. Зрештою, кожній фірмі надається право дещо змінювати нормативи, без порушення "договірних" зобов'язань.

Хоч ВР окремим законом мала б утворити УНГ, останнє не було б підзвітним їй, а складало б лише річний звіт про свою діяльність на одній із сесій ВР. Водночас ВР мала б законодавчо оформити принцип ко-детермінації (співрішення). Обидва акти повинні входити і до Конституції України. Ко-детермінацію треба б зробити обов'язковою для тих фірм, що наймають 500 і більше працівників (у ФРН ко-детермінацію вводять у фірмах, що наймають понад 2000 працівників). Фірми, що наймають від 100 до 500 працівників, могли б вводити принцип ко-детермінації на добровільній основі.Гадається, що Україна повинна оголосити себе трудовою(за висловом В.Липинського), соціальною державою, де права трудящих усіх категорій дістали б конституційне оформлення. УНГ треба б поділити на три секції:

а) горизонтальну секцію, що займається макроекономічними питаннями,

б) вертикальну секцію, що сплановує потужності окремих індустрій,

в) коригуючу секцію, що мала б доглядати за додержанням положень плану і змін у ньому.

Тобто її роль вбачається в тому, щоб балансувати рахунки вводу-виводу ("input-output") та служити своєрідним наглядовим органом із правом покарання винних у виняткових випадках.

Горизонтальна секція мала б складатися із семи або більше відомств:

а) валютно-фіскальної політики,

б) економічного зростання,

в) де-етатизації і де-колективізації,

г) міжнародних економічних відносин, д) індустріальної політики,

е) транспортних засобів і

є) соціальної політики.

Персонал секції відносно невеликий, але високопрофесійний, що одержує номінальну зарплату із фондів, поставлених фірмами-учасницями.

Вертикальна секція складається із відомств, що ведуть облік виробництва і наглядають за виробничою діяльністю окремих секторів економіки (наприклад, вугілля, сталь, енергетика тощо). Кількість відомств - не більше п'ятнадцяти. Мета відомств така: а) збирати дані про вводи і виводи підвідомчих фірм, співставляти їх із сподіваним показником економічного зростання, особливо агрегованого Попиту, б) аналізувати попередні дані, прогнозувати й передавати інформації фірмам-учасницям, в) збирати опінії експертів і г) проводити експертні дослідження технологічних змін. Величину персоналу окремого відомства визначає розгалуженість підприємств, економічний потенціал сектора, умови маркетингу, стратегічні й експортні важелі.По закінченні виробничого циклу відомства обох секцій складають деталізований звіт про свою працю урядові і ВР України. Копії звітів пересилаються підвідомчим фірмам, міністерствам економіки й статистики, комітетам ВР, посадовим особам.