Статус колишнього срср.

Теоретично колишній СРСР був союзом суверенних республік, які "добровільно" створили першу соціалістичну федерацію у світі. Хоч зовнішня форма СРСР була номінально федерацією, внутрішній лад СРСР вказував, що держава є властиво унітарною, де частини користуються невеликою автономією. Навіть право на вихід республіки з СРСР залишалося порожньою фразою аж до 1990 року.

Статус сша.

Конституція США не визначає суверенності окремих штатів, не визначає їх внутрішньої структури, не гарантує штатам права на вільний вихід із союзу. Конституція чітко визначає функції, які не передаються штатам. А саме:

а) вести закордонну політику,

б) укладати договори з іноземними державами,

в) встановлювати дипломатичні й торговельні відносини,

г) випускати власну монету, д) накладати імпортні і експортні мита,

е) вступати у воєнні дії, є) штатам не дозволяється міняти свою територію або об'єднуватись у більші одиниці.

Конституція визнає лише союзне громадянство, бо громадянство штату є похідним від нього.

Більшість федерацій постала як вияв вільного вибору контрагентів: спершу королі чи імператори збільшували свої володіння для створення додаткової моці супроти своїх суперників, а з ХІХ століття - республіки. До перших можна віднести Священну Римську імперію, Річ посполиту, частково Османське й Московське царства. До речі, Московське царство у ХVІ-ХVІІІ століттях було теж своєрідною федерацією, маючи під своїм контролем велику частину України, Ліфляндію, Дон, Грузію і Вірменію, що користувалися різної сили автономією. До інших можна віднести США, Швейцарію, Бразилію, Мексику, Австралію тощо.

Підстави переходу України на федеративний статус

Перехід України на федеративний статус із декларованого нею у 1991 році унітарного статусу можна тлумачити інтерналітетами, екстерналітетами, а також нинішнім досвідом глобалізації міждержавних відносин. Під інтерналітетами розуміють такі акції, наслідок яких, позитивний чи негативний, унаочнюється внутрішньою організацією схеми. Це вбудовані, часто невимірні величини, що складалися історично і продовжують існувати у вигляді традицій чи звичаїв. Під екстерналітетами розуміють акції, що викликають додатний або від'ємний вплив на дію суспільної організації. Це є випадкові, позасистемні ефекти, що впливають на величину виробничої функції, як і функції корисності. Екстерналітети - це в більшості статичні явища, що постали автономно, вбудовуються або відкидаються даною схемою (наприклад, використання ресурсів, знання тощо).

Федералізація України - явище історичного інтерналітету.

За винятком періоду Галицько-Волинського королівства (1199-1386), Київську Русь після смерті Володимира Мономаха можна розглядати як федеративну державу. Русь не створила стійкого спадкового права. Брак сталих форм спадкоємності правлячого роду викликав боротьбу за княжий трон, в якій перемагав той кандидат, який мав більшу військову силу, або той, який зумів здобути довір'я народних зборів - віче. І хоч князь теоретично вважався головним адміністратором і воєводою, після Володимира Мономаха частіше забирає голос боярська рада, що була в дечому подібною до "Privy Council" в Англії, і обов'язком князя було нараджуватися з боярською радою. Але, крім ради, існувало ще віче як форма народного представництва. Віче навіть вважалося органом, вищим від князя. Віче являло собою племінне самоврядування руського населення. Тобто віче керувалося звичаєвим правом визнати кандидата князем або відкинути його. Звичайно так водилося, що князь перед виборами або навіть під час виборів мав скласти з населенням "ряд" або угоду. Тоді як англійська Велика хартія з 1215 року визначала правила поведінки між королем і патриціями, руське віче не скодифікувало співвідношення між контрагентами. Учасники віче були звичайно киянами, що мали якесь помістя. Отже, вибір глави держави не мав справжньої "демократичної" сили. Якщо взяти до уваги кількість удільних князівств і самовільні походи деяких князів проти кочовиків без погодження своїх акцій із великим князем Київським, - такий характер стосунків показує, що Київська Русь була не унітарною державою, а державою із федеративно-конфедеративним устроєм.

У Литовсько-Руській державі українське населення майже повністю зберегло свої права; вплив віче значно зменшився; зменшилася і князівська сваволя попередньої доби. Литва, як і Москва, бажала створити імперію, яка функціонально вимагала централізації влади. Із повстанням Б.Хмельницького відновилися псевдофедеративні прямування, коли поряд із полковою організацією Гетьманщини існувала автономна Запорізька Січ, яка правилася своїми виборними звичаями і була практично незалежною від влади гетьмана.Зрештою, з огляду на історичні традиції М.Драгоманов і М.Грушевський були прихильниками федеративного устрою в Україні. А ідеолог гетьманської концепції у побудові України, Вячеслав Липинський, можливо, найбільш вдало обгрунтовує потребу федералізації України. Він робить такий висновок: "Наслідком оцих постійних вівісекцій виробились у нас значні культурні ріжниці між поодинокими нашими краями. Ріжниці між Східною (Візантийсько-Московською) і Західною (Римсько-Польською Україною), далі ріжниці між лівобережною Гетьманщиною і Слобожанщиною, Правобережжям, Запорожськими землями, Кубаню, Галичиною, Буковиною, Закарпатською Руссю і Кримом - настільки великі, що з ними всякий український політик-державник мусить дуже поважно рахуватись..."Концепцію соборності Липинський пояснює так: "...Соборність може бути осягнена тільки взаємним перехрещенням двох сил: доосередкової сили - матеріально і морально авторитетної, єдиної всенаціональної - центральної державної Влади, і відосередкової сили як найширших автономій(підкреслення моє -О.Б.) українських країв, спаяних в одну цілісність цею сильною державною Владою..." Під "Владою" Липинський, без сумніву, розумів дідичну монархію у формі гетьманства, очолену гетьманом П.П.Скоропадським і його нащадками.Отже на окупованих землях України централізацію влади запропонував Батий і його баскаки, зацікавлені у вичавлюванні податків та інших платежів. Оскільки в Московщині ще перед навалою монголів почав запроваджуватися централізм, саме тому ординський тиск (і частково гніт) був значно пом'якшений тим, що баскакам було набагато легше домовлятись із московськими князями і одержувати дань, ніж від "розфедералізованої" і роз'їденої міжусобицями Руси-України.