Корпоративна децентралізація.

Її називають також властивою або сутнісною децентралізацією. Таке самоврядування вважається самоврядуванням вищого порядку, бо місцеві органи службово не підпорядковуються центрові. На практиці це означає, що штати чи землі (наприклад, у федеративній Україні) мають усі повноваження, які не забороняє специфічно союзна конституція і якими може користуватися "пасивний" суверен - народ даного штату/землі. Конституція США встановлює ряд заборон для союзних штатів, одначе не визначає свого становища у відношенні торгових партнерів. Наприклад, якесь приватне підприємство штату Пенсільванія може об'єднуватись із подібним партнером штату Баварія (ФРН). Одначе заборону такого акту може виставити Міністерство юстиції США на підставі презумпції, що такий акт є спробою монополізації, яка є нелегальною дією, забороненою § 2 Акту Шермана від 1890 року. Щодо поділу влади між центром і "областями" у німецько-австрійській юридичній літературі початку ХХ століття помічався "Methodenstreit". Йшлося про те, чи громада (область) виводить свої права з волі держави, чи з природного права громади. Пройс твердить, що держава і громада є окремими організмами, тобто окремими підметами самостійної волі - тому мають окремі підметові права. Одначе Реслер, Гербер та інші вважають, що одна і та сама правова матерія (установа) може належати одночасно до оригінального кола діяльності і до дорученого кола. Це значить, що держави потерпають від неясного тлумачення поділу влади, який самі створили.

На початковій стадії федералізації України найкраще підходить органічна форма самоврядування. На те є такі причини: а) демократичні інститути не мали змоги розвинутись і щойно їх створюють; б) політичні партії, які є відносно добре розбудованими в Західній Європі, в Україні роблять перші кроки; в) економічні інститути слаборозвинуті, бо економічні закони "батьків" політекономії, того ж К.Маркса, майже повсюдно не виконувалися або погано виконувалися; і г) психологія, менталітет народу, який практикував властиве общинне господарство, був позбавлений ініціативності, відповідальності за свої дії, приучений одержувати накази зверху, не є готовим сприймати позиції корпоративної децентралізації.

При вирішенні багатьох кадрових питань у самоврядних органах треба йти по лінії "призначальності". Наприклад, глави земель, округів, районів мали б початково призначатися главою держави (президентом чи гетьманом). Місцеві сейми були б виборними, як, зрештою, і ВР України.

Гадається, що Україну можна поділити на 10 - 12 земель, автономних регіонів - Лівобережна Україна, Слобожанщина, землі Запорізької Січі тощо. Крім того, слід було б створити три самоврядні округи: Київ, Одеса й Севастополь.

Україну можна б назвати "Федеративна Республіка (держава) Україна" або навіть "Союз Земель України". Виконавча влада в Фру здійснюється Президентом (гетьманом) держави, що обирається всенародним голосуванням на п'ятирічний строк із правом поновлення на чергові п'ять років.

Президент призначає Прем'єр-міністра, якого більшістю голосів затверджує Старійшина - вища палата ВР. За поданням Прем'єр-міністра, Президент призначає членів Кабміну, керівників інших центральних органів, включаючи Главу НБУ. Глава НБУ затверджується трьома чвертями голосів Старійшини і нею ж звільняється зі свого поста.

Союзний парламент України - Верховна Рада (ВР) мала б складатися із двох палат - Сейму, як нижчої палати депутатів, і Старійшини, як вищої палати. Вибори до обох палат - шляхом всенародного голосування за змішаною формулою. Кількість депутатів у Сеймі треба б зменшити принаймні на третину, залишаючи сучасну систему виборів. Кількість членів Старійшини не мала б бути вищою як 50 послів. Тут можна б запозичити систему виборів послів до Європейського Парламенту (ЄП), де маленький Люксембург (350 тисяч населення) має 6 послів, а потужна ФРН (81 млн. населення) має 99 послів. Таким чином, Закарпаття (1,2 млн. осіб) мало б 2 послів, а Донецька земля (8,1 млн. осіб) - 7 послів. Інші землі по 3, 4, 5 і 6 послів. Така система забезпечувала б певний баланс між великими і малими членами і не дозволяла б вдаватися до різних маніпулятивних трюків.

Кожна земля мала б свій виборний законодавчий орган - земський сейм, віче чи асамблею. Правління землі - земство, яке складається із ряду відомств (міністерств, секретаріатів тощо). Землю очолює намісник, початково призначуваний главою держави. Між центром і землями треба встановити чіткий розподіл функцій. Центр вирішує стратегічні питання зовнішньої, оборонної, економічної політики; до повноважень землі належать питання місцевого значення, включаючи судочинство нижчої ланки. Кожна земля мала б право на місцеву поліцію і земську гвардію; усі політично-стратегічні справи належали б до компетенції центру (зрада держави, шпигунство, корупція тощо). Хоч більшість освітніх установ відвели б землям, найвищим науковим авторитетом залишалася б союзна Академія Наук, а Вища Атестаційна Комісія (ВАК) мала б слідкувати за збереженням наукових стандартів на союзному рівні.