Конституційне право України / Конституц_йне право заруб_жних країн / Пор_вняльний метод в правов_й методолог_ї
.docМІСЦЕ ПОРІВНЯЛЬНОГО МЕТОДУ В ПРАВОВІЙ МЕТОДОЛОГІЇ
В юрид. літ-рі методологія правознавства найчастіше визначається як зумовлена ідеологією сусп-ва сукупність певних теор. принципів, логічних прийомів і спец. методів (способів) дослідження держ.-правових явищ.
Методологія юрид. науки не є чимось принципово відмінним і уособленим щодо наук. методології взагалі. Як різновид останньої, вона належить до заг. закономірностей розвитку методол. знання.
Вдосконалення, розвиток методу правової науки зумовлює необхідність спец. досліджень кігтпмя
специфіка методів окремих юрид. наук не означає, що вони повністю, абсолютно відрізняються. В. Сірих визначає заг. риси, притаманні цим методам, які проявляються в тому, що вони: засновуються на системі загальнонаук. методів пізнання; мають заг. родовий предмет дослідження — закономірності функціонування і розвитку держ.-правової надбудови як самост. компонента сусп. буття; складаються в основному з одних і тих же елементів — сукупності заг., спец.-наук. методів пізнання. Не лише методи теор. пізнання є загальними для усієї науки. Юрид. науки мають багато заг. методів, що застосовуються як на стадії збору емпіричних даних, так і в процесі їх узагальнення:
це методи тлумачення права, порівняльно-правовий метод, конкретно-соціол. методи та ін.; юрид. науки характеризуються єдиною послідовністю руху, розвитку наук. знання, вихідним пунктом якого виступає соціально-правова практика, і відповідно послідовністю використання методів, прийомів пізнання держ.-правових явищ. Ці заг. риси та якості, притаманні методам окремих юрид. наук, охоплюються поняттям методу правової науки.
Метод наук. дослідження, що складає ядро методології, її основний предмет як вчення, тлумачиться у філос. літ-рі досить широко: а) як форма практ. і теор. освоєння дійсності; б) як система регулятивних принципів практ. і теор. дійсності;
в) як сукупність систематизованих пізнавальних операцій, які відповідають предмету та меті наук. дослідження; г) як свідомий і свідомо здійснюваний спосіб пізнання; .г) як сама вдосконалена практикою теорія, звернена до практики дослідження.
В юрид. науці немає єдиного підходу до визначення поняття методу, також немає єдиної позиції щодо класифікації методів юрид. науки, яка покликана визначити їхню взаємодію.
Найчастіше методи за сферою їх застосування поділяються на загальнонаук. (загальнофілос.), що є загальними для всіх наук; конкр.-наук. (спец.); і спец.-наук. (суто юрид.) методи.
До загальнонаук. методів, що використовуються в усіх науках, належать діалектичний, метафіз., матеріалістичний та ідеалістичний.
Діалектичний метод пізнання — це метод, суть якого полягає в тому, що всі явища в сусп-ві мають свій початок і кінець (виникають, розвиваються і зникають), усі вони перебувають у безперервному русі і взаємозумовлені. Водночас, використовуючи діалектичний метод пізнання, не завжди можна домогтися пізнання явищ природи і сусп-ва. Досить часто потрібно встановити стан явища в той чи ін. період. Для цього використовується також метафіз. метод, суть якого зводиться до того, що з його допомогою ми фіксуємо сучасний стан явища. Тобто, пам'ятаючи, що все розвивається і змінюється за законами діалектики, нам потрібно мати інформацію щодо стану держ.-правових явищ, щоб проаналізувати й узагальнити їх. -Тому при вивченні і пізнанні правових явищ потрібно застосовувати єдність діалектичного і метафіз. методів.
Матеріалістичний метод зводиться до визнання первинності матерії і вторинності свідомості, відповідно до екон. базису і надбудови. Ідеалістичний метод пізнання — це метод, що досліджує д-ву і право як категорії, які є первинними щодо екон. системи (матеріальних, вироб. відносин). Термін «ідеалізм» означає філос. напрям, що визнає ідею, дух, свідомість, відчуття первинним, а природу, буття — вторинним. Його вважали спорідненим із релігією. Тому ідеалістичне розуміння історії — це система поглядів, яка вбачає визначальну силу сусп. розвитку в ідеях, теорії, свідомості людей, і мають вирішальне значення в пізнанні і розвитку держ.-правових явищ. Отже, загальнонаук. методи дають змогу глибоко розкрити єдність і різноманітність становлення та існування різнотипних правових систем, вони фіксують їх заг, закономірності, тенденції розвитку. Зіставляючи загальнонаук. методи з порівнянням, очевидним є здійснення порівняльно-правового аналізу держ.-правових явищ із застосуванням цих методів на різних рівнях. Так, при діалектичному методі пізнання, де д-ва і право розглядаються як категорії, що постійно розвиваються, як об'єкт дослідження береться одна або декілька правових систем, в яких д-ва і право розвиваються, і порівнюються етапи їх розвитку. Порівняння в даному разі відбувається на макрорівні.
При метафіз. методі дослідження, в процесі якого д-ва і право розглядаються як сталі категорії, для порівняння беруться декілька правових систем і порівнюються їх правопорядки, відповідні соціально-правові фактори тощо, напр., стан злочинності і правопорушень.
При матеріалістичному методі для порівняння береться одна правова система, в якій д-ва і право' визначаються похідними від екон. системи, й ін. правова система, в якій також д-ва і право визначаються похідними від екон. системи, і епіввідно- і ситься їхня специфіка.
При ідеалістичному методі пізнання держ. - правових явищ для порівняння береться одна правова і система, в якій д-ва і право є первинними щодо ( екон. системи, й ін. правова система, в якій також | д-ва і право є первинними щодо екон. системи, і | співвідносяться закономірності їх становлення та| розвитку.
Практика наук. пізнання свідчить, що заг. методи тісно пов'язані із спец.-наук. методами. У свою чергу, останні діють в органічному зв'язку з ними,;
спираються на нього як на свою філос. основу,? Таким чином, співвідношення загальнонаук. і| спец.-наук. методів полягає в їх взаємопроник-1 ненні. Діалектика діє всюди, в тому числі й у| структурі спец.-наук. методів.
Питання про поняття спец.-наук. методів у правознавстві має дискусійний характер. Усі методи, що застосовуються в процесі пізнання правових явищ, мають місце і в ін. соціальних науках. Тому одні автори вважають, що до складу даних методів входять деякі спец. і навіть логічні методи.
На думку В. Сірих, усе різноманіття методів правової науки за сферою їх застосування зводиться до 4-х видів: методу матеріалістичної діалектики, заг. прийомів (аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, порівняння, системно-структурний підхід, сходження від абстрактного до конкретного і від конкретного до абстрактного), спец. методів (статистичні, матем., кібернетичні, соціаль-но-психол. прийоми та ін.) і правових (формально-логічні методи тлумачення права, порівняльно-правовий метод).
Така класифікація встановлює зв'язки методів із теоріями, на основі яких вони розробляються, і враховує ступінь використання спец. методів у правовій науці.
Окрім методів аналізу держ.-правових процесів, юрид. наука використовує також спец. методи, до яких деякі вчені, зокрема М. Козюбра, відносять системний, порівняльно-правовий, істор., статистичний, логічний методи, метод конкретно-соціол. досліджень та ін.
Системний (або системно-функц.) метод зумовлюється системно-функц. природою д-ви і права, що є засобами регулювання сусп. відносин. Право, д-ва, їх структурні підрозділи є відкритими системами, тобто такими, що самі складаються із систем нижчого порядку і входять до систем ширшого, де і право, і д-ва виконують певні функції. Ці явища потребують дослідження, пізнання. Отже, норму права, яка є частиною цілісної і єдиної системи права, можна повно пізнати лише в тісному логічному зв'язку, порівняно з ін. нормами. Використання системного підходу в правознавстві надасть більш значущих результатів у сукупності з ін. науковими методами, зокрема з методом порівняльного правознавства. Значення взаємодії системного методу з порівняльним полягає, зокрема, в тому, що, розчленовуючи єдиний, безперервний процес розвитку правових систем на ряд відмінних один від одного станів, ми тим самим відкриваємо можливості для розкриття специфічних закономірностей розвитку правових систем чи їх окремих інститутів, механізмів переходу від одного стану до ін.
Сутність істор. методу полягає в тому, що процес розвитку держ.-правових явищ відтворюється у всій багатогранності, враховується все позитивне, накопичене істор. досвідом. Істор. метод у заг. теорії права досліджує закони генезису, періоди становлення держ.-правових явищ, що відмінні від законів структури і функціонування вищого етапу їх існування. Тут спостерігається тісний взаємозв'язок з методом порівняння, коли держ.-правові явища зіставляються на різних рівнях їх розвитку, функціонування, в результаті чого використовується істор. досвід, виявляється позитивне та негативне в даному процесі. Істор. метод досить часто маїічха,-рактер прогнозування можливих змін, особливо в процесі дослідження результатів порівняльно-правових досліджень. Істор. метод поряд з порівняльним застосовується не лише щодо минулого, зниклих істор. форм, а й сучасності. В процесі істор. дослідження простежуються генезис, становлення і розвиток правової форми з повторами і тим випадковим, що відіграє певну роль в історії.
При логічному дослідженні д-ви і права необхідно абстрагуватись від усіх випадковостей окремих чинників, особливостей. Даний метод дослідження держ.-правових явищ на рівні заг. теорії права розкриває соціальну зумовленість і роль права, його зв'язки з політикою, економікою, заг. рівнем культурного розвитку сусп-ва, а також найважливіші аспекти функціонування права, природу правового регулювання, дає змогу проаналізувати структурні елементи права: норми, юрид. факти, правовідносини, правовий статус і т. п. Логічний метод як система взаємопов'язаних операцій, оцінок, принципів використовується для отримання нового юрид. знання про закономірності функціонування і розвитку правової форми сусп. життя. Виявлення таких закономірностей можливе при порівняльному дослідженні держ.-правових явищ в зіставленні окремих правових чинників, різних правопорядків.
Метод конкретно-соціол. досліджень дає змогу юрид. науці виявити сусп. думку щодо розвитку правових процесів у д-ві, оцінки функціонування відповідних інституцій, самоврядних структур, враховувати результати досліджень для прийняття держ. органами оптимальних рішень.
Широке використання конкретно-соціол. методів дослідження сприяє глибшому вивченню соціальних процесів і явищ, особливо із застосуванням порівняння, за допомогою якого: а) виявляється позитивне та негативне в соціальних процесах;
б) з'ясовується, якою мірою нац. зак-во відображає сусп. відносини і який рівень їх пристосовуваності за різних соціальних, екон. умов;
в) порівнюючи існуючі у сусп-ві відносини та правопорядок з об'єктивними тенденціями розвитку соціальної структури, є можливим вироблення висновків щодо відповідності соціально-правових процесів та явищ сусп. потреб., інтересів тощо. Даний підхід відкриває можливості для необхідної і достовірної інформації про функціонування правових систем та окремих інститутів, дає змогу оцінити ступінь 'їх ефективності. Особливо великого значення набувають результати конкретно-соціол. досліджень у випадках екстраполяції певних правових інститутів, окремих норм чи способів правового регулювання з правової системи однієї країни в правову систему ін.
Статистичний метод дає змогу виявляти ефективність правових норм та інститутів, оцінювати
Їхній вплив на сусп. відносини. Юрид. наука аналізує статистичні дані і на їх основі робить відповідні висновки. Даний метод грунтується на кількісних способах отримання даних, що об'єктивно відображають стан, динаміку і тенденції розвитку порівнюваних правових явищ різних правових систем. Статистичні дані, що оперують цифрами, часто виявляються переконливішими від будь-яких даних, отриманих ін. шляхом.
Порівняльно-правовий і статистичний методи у взаємодії розробляються і застосовуються щодо різноманітних видів фактів. За допомогою по-рівн.-правового методу вивчається і узагальнюється зак-во однотипних або ж різнотипних правових систем, тоді як статистичні методи використовуються для узагальнення емпіричної інформації, отриманої за допомогою методів анкетування, інтерв'ювання та ін. конкретно-соціол. методів.
Досліджуючи взаємодію різноманітних методів дослідження держ.-правових явищ з порівняльним правознавством, слід згадати метод моделювання, який передбачає вивчення правових явищ, інститутів, процесів на їх моделях, тобто шляхом ідеального, штучного відтворення порівнюваних об'єктів. Можливість моделювання зумовлена тим, що між різними правовими явищами має місце певна подібність, схожість, а тому, знаючи ознаки і властивості одного з них, можна з достатньою точністю робити висновки про ін.
На сучасному етапі розвитку юрид. науки значно зростає значення порівн.-правового методу вивчення держ.-правових явищ, який набуває особливої актуальності. Порівняння в теорії д-ви і права розуміють як процес відображення і фіксації відносин тотожності, подібності в держ.-правових явищах, у тому числі на рівні різних країн. Порівнянню в процесі вивчення права притаманний ряд пізнавальних функцій: пізнання одиничного, особливого і загального в держ.-правових явищах. При цьому виявлення загальних рис зазначених явищ стає суттєвою передумовою визначення їх сутності та притаманних їм закономірностей. Порівняння дає змогу класифікувати держ.-правові явища, виявити їх істор. послідовність, генетичні зв'язки між ними.
Основними об'єктами порівняння вважають системи і галузі права, інститути д-ви і права, нормативні акти, організаційну форму держ.-правового управління, різноманітні установи, матеріали юрид. практики і положення юрид. теорії. Порівняння здійснюється у формі зіставлення або протиставлення. Порівняння набуває науковості лише у тому випадку, коли порівнюються не випадкові, а типові факти, враховується взаємозв'язок з конкретною обстановкою, причинами виникнення, динаміка розвитку. Порівнювані факти мають бути достовірними та відображати тенденції розвитку д-ви і права. Порівняльний метод не слід ототожнювати з наукою порівняльного правознавства, адже він є одним із методів (основним), який ця наука має у своєму методологічному інструментарії.
Різноманітність методів юрид. науки, особливо спец., до яких належить порівн.-правовий метод, дає їй змогу комплексно аналізувати відповідні процеси у д-ві, сусп. відносини, виявляти шляхи підвищення ефективності функціонування нормативних актів, інститутів, галузей.
Порівн.-правовий метод — це метод дослідження держ.-правових явищ, що застосовується юрид. наукою для встановлення основних закономірностей, тенденцій розвитку д-ви та права, виявлення позитивного та негативного в держ.-правових процесах, вивчення та дослідження правового досвіду різних правових систем на різних етапах їх розвитку. Порівн.-правовий метод здійснюється за декількома стадіями: вивчення правових систем, які досліджуються; визначення позит. і негат. властивостей цих правових систем; вироблення висновків щодо здійснення позит. і негат. досвіду та перспектив розвитку власної правової системи. Характер і особливості порівн.-правового методу розкриваються при висвітленні, по-перше, його співвідношення з загальнонаук. методами, що складають філос. рівень юриспруденції, по-друге, його місця і значення у системі приватних методів юрид. науки.
Необхідно також виявляти зовн. зв'язок усіх загальнонаук. методів як між собою, так і зв'язку зі спец.-наук. методами. Щодо спец.-наук. (суто юрид.) методів, які використовуються усіма галузевими юрид. науками, то усі вони безпосередньо використовують порівняльний метод з метою вдосконалення відповідної наук. дисципліни, більш \ глибокого її розуміння. Так, наука Крим. права виділяє в окрему дисципліну порівняльне Крим. право, наука цив.-процес. права — порівняльне цив.-процес, право тощо. Отже, порівняння є лише одним із моментів наук. пізнання. І воно не в змозі дати повну картину досліджуваних явищ. Порівн.-правовий метод, виступаючи одним із конкретних способів застосування заг. та спец, методів у дослідженні держ.-правових явищ, а також, застосовуючись на їх основі і в поєднанні з ін. наук. методами, є необхідним як для наук, досліджень права, так і на практиці.