Конспект лекцій МЕ

71

економічному прогресу на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, шляхом надання позик під інвестиції, які сприятимуть економічному зростанню. Такі інвестиції спрямовують на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, розвиток сільскогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів тощо. Фінансові ресурси СБ формуються аналогічно до ресурсів МВФ. Відсоткові ставки СБ для країн, що розвиваються, змінюються кожних 6 місяців. Середнє значення відсоткової ставки становить приблизно 7%. Позики мають п’ятирічний період відтермінування платежів, а взагалі мають бути сплачені протягом періоду, який коливається в межах від

15 до 20 років. СБ має три організації-філії: Міжнародну організацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Багатостороннє агентство гарантій інвестицій (БАГІ).

МАР заснована в 1960 році для надання безвідсоткових інвестицій найбіднішим країнам світу. Позики МАР мають десятирічний період відстрочення і підлягають оплаті протягом 35-40-річного періоду.

МФК заснована в 1956 році з метою фінансування приватного сектора в країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою. Так, в країнах з перехідною економікою МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантій уряду, фінансуючи проекти, що створюються приватним сектором.

БАГІ створене у 1988 році з метою підтримки приватних інвестицій і захисту інвесторів від таких некомерційних ризиків, як війна або націоналізація. Ця установа також надає консультації урядам, допомагаючи останнім залучати приватні інвестиції в економіку.

Лондонський клуб – консультаційний комітет найбільших приватних банків-кредиторів світу, який засідає у зв’язку з їхніми переговорами з урядами країн-боржників із питань реструктуризації приватної заборгованості, що переважно ведуться одним банком від імені і за дорученням інших банків, що беруть участь у консультаційному комітеті.

Паризький клуб – неформальна організація урядів країн-кредиторів, що займається спостереженням за державними заборгованостями країн-боржників і проведенням з ними багатосторонніх переговорів з проблем реструктуризації державних боргів. Така реструктуризація може проводитись згідно з відповідними міжнародними умовами:

Торонтські умови – умови, які діяли в 1988 – 1991 роках, узгоджені в рамках Паризького клубу щодо реструктуризації боргів найменш розвинутих країн, відповідно до яких країни-кредитори мають вибрати одну з таких альтернатив взаємовідносин з цими країнами:

-часткове списання боргів (списання 33% чистої поточної вартості боргу і перенесення платежів за іншою частиною на 14 років під ринкову процентну ставку з восьмирічним пільговим періодом);

-збільшення терміну погашення боргу (перенесення термінів платежів на 25 років, включаючи 14 років пільгового періоду);

використання пільгової процентної ставки (перенесення платежів за боргами на 14 років під ринкову процентну ставку, зменшену на 3,5 пункти, із восьмирічним пільговим періодом).

72

Лондонські умови – узгоджені в рамках Паризького клубу умови реструктуризації боргів найменш розвинутих країн, що діяли в 1991 – 1994 роках, відповідно до яких країни-кредитори могли списати до 50% чистої поточної вартості боргу. Відповідно до варіанта зниження боргу країни могли одержати: перенесення платежів на 23 роки з шестимісячним пільговим періодом під пільгову процентну ставку; скорочення платежів з обслуговування боргу, відповідно до якого його розмір скорочується в результаті використання пільгової процентної ставки, з виплатою частини, що залишилася протягом 23 років із п’ятирічним пільговим періодом; комерційний варіант, що передбачає виплату всього боргу протягом 25 років із шістнадцятирічним пільговим періодом.

Неапольські умови – узгоджені в рамках Паризького клубу умови реструктуризації боргів найменш розвинутих країн, що діють з 1995 року. За ними країни, що одержали раніше пільги на основі Торонтських або Лондонських умов, можуть одержати подальші пільги від кредиторів у вигляді списання 67% чистої поточної вартості їхнього боргу. Якщо середній дохід на одну особу в країні становить більше 500 USD, а відношення суми боргу до експорту не перевищує 350%, то може бути списано не більше 50% вартості боргу. Рішення кредиторами приймається щодо кожної окремої країни. У розпорядженні кредиторів є три варіанти механізму списання боргів:

-скорочення боргу з виплатою його частини, що залишилася, протягом 23 років, включаючи 6 років пільгового періоду;

-скорочення платежів з обслуговування боргу, відповідно до якого його розмір скорочується в результаті використання пільгової процентної ставки, із виплатою частини, що залишилася, протягом 33 років;

-комерційний варіант, що передбачає виплату всього боргу протягом 40 років із 20-річгним пільговим періодом.

Для країн-боржників, що проводять протягом не менше трьох років політику стабілізації й економічних реформ, підтримувану кредитами МВФ, зарезервовано варіант проведення операцій із запасами боргу, у рамках яких весь державний зовнішній борг країни може бути скорочений одноразово на пільгових умовах. Наприкінці 90-х років Неапольські умови застосовувалися в рамках ініціативи МВФ і Світового банку для скорочення боргів найбідніших країн із високою заборгованістю.

Ліонські умови – узгоджені в грудні 1996 року умови реструктуризації зовнішнього боргу найменш розвинутих країн із високим рівнем заборгованості, що будуть застосовуватися поряд із неапольськими умовами на другому етапі реструктуризації. Вони передбачають скорочення чистої поточної вартості боргу на 80% із виплатою частини, що залишилася, протягом 40 років з восьмирічним пільговим періодом [38].

Висновки. У результаті вивчення навчального матеріалу теми «Світова валютна система» необхідно знати етапи становлення та еволюцію світової валютної системи, сучасні проблеми функціонування валютних ринків, а також види та способи здійснення валютних операцій.

73

ТЕМА 8. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ І ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС

ПЛ А Н

8.1.Форми міжнародних розрахунків

8.2.Поняття і структура платіжного балансу

8.3.Методологія регулювання платіжного балансу

Вивчення цієї теми дозволить засвоїти такі характеристики: форми міжнародних розрахунків (інкасо, акредитив, банківський переказ, платіж на відкритий рахунок), їх зв’язок з експортом та імпортом, поняття і призначення платіжного балансу країни, структура платіжного балансу, методи його регулювання.

8.1. Форми міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки (МР) – це безготівкові розрахунки за грошовими зобов’язаннями та вимогами, які виникають між юридичними особами і громадяними різних країн внаслідок економічних, науково-технічних, культурних, політичних та інших відносин. МР здійснюються здебільшого через банки на підставі кореспондентських стосунків, тому вони потребують відкриття банками кореспондентських рахунків. Серед МР переважають платежі, пов’язані із зовнішньою торгівлею, послугами, інвестиційною діяльністю, крелитно-фінансовими стосунками тощо. Основними видами

міжнародних розрахунків є інкасо, акредитив, банківські перекази, платежі на відкритий рахунок.

Інкасо – банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк продавця за дорученням свого клієнта-продавця отримує на підставі розрахункових документів гроші, перераховані продавцю за відвантажені товарно-матеріальні цінності або надані послуги банком покупця, і зараховує ці кошти на банківський рахунок клієнта. Розрахунки за інкасо регулюються міжнародним документом «Уніфіковані правила для інкасо». (Ризик – для імпортера – менше середнього; для експортера – більше середнього).

Акредитив – грошовий документ, за яким одна кредитна установа (банк покупця) згідно з заявою клієнта доручає іншій кредитній установі (банку продавця) здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари або надані послуги та виплатити пред’явникові акредитиву певну суму коштів. Порядок акредитованих платежів встановлений міжнародним документом «Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів». Про приєднання до уніфікованих правил заявили всі банки, що обслуговують міжнародні розрахунки. (Ризик – для імпортера – більше середнього; для експортера – менше середнього).

Банківський переказ означає, що покупець дає доручення банку, що обслуговує його, переказати певну суму коштів в іншу країну та виплатити одержувачу переказ. Оплата товару у формі банківського переказу може здійснюватись у вигляді авансу, тобто до відправки товару, або після його одержання як оплата боргу, а також при оплаті рекламацій, повернення

74

надлишково одержаних коштів та інших операціях. (Ризик – для імпортера найбільший; для експортера – найменший).

Платежі на відкритий рахунок це найпростіша, найдешевша та найризикованіша для продавця форма розрахунків. Ризикованість цієї форми розрахунків пояснюється тим, що оплата товару здійснюється після того, як всі права на нього перейшли до покупця і немає фінансових документів, які би змусили його оплатити товар. Тому використовується при великій впевненості у партнері, між фірмами, які перебувають у тривалих ділових відносинах та систематично поставляють товар, як правило, дрібними партіями. (Ризик – для імпортера – найменший; для експортера – найбільший).

8.2. Поняття і структура платіжного балансу

У відкритій економіці здійснення зовнішньоекономічних операцій в сучасних умовах інтернаціоналізації і глобалізації проиводить до складних, взаємопов’язаних наслідків, які безпосередньо впливають на макроекономічні показники будь-якої країни. Тому при розробці макроекономічної політики уряд країни повинен розуміти і враховувати механізм взаємозв’язку макроекономічних показників різних країн. Основою аналізу цього механізму є платіжний баланс (ПБ). За визначеннчм МВФ:

Платіжний баланс – це систематизований запис підсумків всіх економічних операцій (угод) між резидентами певної країни і всім іншим світом протягом певного періоду часу, як правило, року. Іншими словами, це система показників, які характеризують співвідношення між сумою фактичних грошових надходжень із-за кордону та сумою платежів іншим державам за певний період (рік, квартал, місяць).

«Платіжний баланс України» – це офіційне щоквартальне видання Національного банку України. Засноване і видається з квітня 1996 року українською та англійською мовами.

Економічна операція – це будь-який добровільний обмін вартості, при якому право власності на товар, послугу або актив передається від резидента однієї країни до резидента іншої.

Резидент – це домашнє господарство, фізична або юридична особа (корпорація, відділення зарубіжної фірми, некомерційна організація, орган державного управління тощо), які знаходяться в країні більше року і мають в ній центр свого економічного інтересу, тобто розташовані на її економічній території і ведуть господарську діяльність (в тому числі можуть мати право власності на землю, споруди тощо) незалежно від громадянства і паспортного статусу. Якщо економічний суб’єкт знаходиться за межами території країни більше року, він перестає вважатися резидентом. Дипломатичний і військовий персонал, а також працівники міжнародних організацій або представництва підприємств (компаній, фірм, організацій), що не здійснюють господарської та комерційної діяльності не є резидентами тієї країни, де вони знаходяться. На резидентів повністю поширюється режим податкового регулювання.

ПБ складається за принципом подвійного рахунку, який передбачає проведення економічних угод через «КРЕДИТ» і «ДЕБЕТ». До «КРЕДИТУ» (КР) відносяться ті угоди, в результаті яких відбувається надходження валюти

75

(запис зі знаком +), а до «ДЕБЕТУ» (ДБ) – ті угоди, внаслідок яких має місце відтік валюти (запис зі знаком -).

СПРОЩЕНА СТРУКТУРА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ

1.РАХУНОК ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

1.1.ПЛАТЕЖІ ТА НАДХОДЖЕННЯ ЗА ЗОВНІШНЬОТОРГОВИМИ ОПЕРАЦІЯМИ

САЛЬДО БАЛАНСА ПОСЛУГ, НЕКОМЕРЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ ТА ІНВЕСТИЦІЙ (НЕВИДИМОЇ ТОРГІВЛІ)

САЛЬДО БАЛАНСА ПОТОЧНИХ ОПЕРАЦІЙ (СУМА РАХУНКІВ 1.1 ТА 1.2.)

2. РАХУНОК ОПЕРАЦІЙ З КАПІТАЛОМ І ФІНАНСОВИМИ

Стаття «Чисті пропуски та похибки» відображає пропуски платежів, які з певних причин не були записані в інших статтях платіжного балансу, і помилки, що з’явились у записах окремих платежів.

Статті ПБ поділяються на основні та балансувальні. До основних відносять перші 15 статей, до балансувальних – статтю 16. В цій статті показують джерела регулювання сальдо платіжного балансу (офіційні валютні резерви). До офіційних валютних резервів відносять:

-монетарне золото (пробою не нижче 0,995), яке знаходиться в сховищах НБУ і призначене для продажу на світових ринках;

-спеціальні права запозичення (СПЗ, СДР) - це міжнародні платіжні та резервні засоби, що випускаються МВФ, починаючи з 1970 року. Використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків та як розрахункова одиниця. Курс СПЗ визначають за валютним кошиком, до складу якого входять: 1) долар США; 2) євро; 3) японська єна; 4) англійський фунт стерлінгів. Питому вагу кожної валюти в кошику коригують раз на п’ять років. Крім балансування ПБ СПЗ виконують частину функцій світових грошей щодо визначення курсів національних валют;

-резервна позиція в МВФ – сума резервного траншу (частки) країни в МВФ і боргу з боку МВФ;

-валютні активи – найбільш значуща частина міжнародних активів, що складається з іноземної валюти, банківських депозитів, урядових цінних паперів, інших цінних паперів, фінансових деривативів, акцій

76

приватних підприємств, і вимог, що виникають у результаті угод між національним й іноземними Центральними банками, а також урядовими органами. (Деривативи – форвардні контракти, ф’ючерсні контракти, опціони, свопи).

8.3. Методологія регулювання платіжного балансу

Зрівноваження балансу міжнародних розрахунків є одним з головних завдань економічної політики держави поряд з забезпеченнчм високих темпів економічного зростання, боротьбою з інфляцією та безробіттям. Державне регулювання ПБ – це сукупність економічних, зокрема, валютних, фінансових, грошово-кредитних та інших заходів, спрямованих на формування основних статей ПБ. Існують такі методи ліквідації надлишку або дефіциту ПБ: 1) зупинити потоки торгівлі та капіталу; 2) скоригувати внутрішні економічні перекоси; 3) домогтися зміни курсу валюти.

Існують численні засоби зменшення торгових потоків та руху капіталу, наприклад, введення більш жорсткого тарифного або нетарифного регулювання торгівлі, обмеження на вивезення дивидендів, отриманих інвесторами тощо. Другим із зазначених методів регулювання є усунення перекосів у внутрішній економіці. Так, одним із основних джерел дефіциту ПБ є інфляція, темпи якої можна змінити жорсткою фінансовою політикою, високими відсотковими ставками, контролем за зарплатою і цінами, але цей шлях веде до економічного застою та безробіття, тому більш доцільними шляхами є активізація інвестиційно-інноваційної діяльності, розгортання виробництва конкурентоспроможної продукції, здатної конкурувати з імпортною продукцією. Третій шлях – це можливість зміни валютного курсу для відновлення рівноваги у платіжному балансі. Зниження курсу або девальвація національної валюти роблять вітчизняну продукцію дешевшою на світових ринках, розширюючи тим самим експорт, одночасно девальвація робить дорожчими імпортні товари, що веде до скорочення імпорту.

В 70-х роках ХХ-го століття сформувалась система колективного регулювання платіжних балансів країн, зокрема, основні її складові закладаються на регулярних зустрічах країн «великої сімки». До міждержавних заходів регулювання платіжних балансів відносять: 1) узгодження умов експортних кредитів; 2) двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах за угодами «своп»; 3) кредити міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій, насамперед МВФ.

Висновки. У процесі вивчення теми «Міжнародні розрахунки та платіжний баланс» необхідно засвоїти форми міжнародних розрахунків, способи їх здійснення, ступінь рищику для імпортерів та експортерів при здійсненні розрахунків, а також структуру і призначення платіжного балансу країни.

77

ТЕМА 9. МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНЕ ІНТЕГРАЦІЯ

ПЛ А Н

9.1.Фактори і види міжнародної економічної інтеграції

9.2.Європейські інтеграційні процеси

9.3.Інші інтеграційні угрупування країн

Вивчення цієї теми дозволить засвоїти такі характеристики: поняття, чинники і види інтеграції; форми та особливості європейських інтеграційних процесів; різновиди інтеграційних угруповань в інших регіонах – Північна Америка, Південна Америка, Азія, Тихоокеанський регіон, Африка; інтеграційні перспективи України.

9.1. Фактори і види міжнародної економічної інтеграції

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарських процесів, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур національних господарств. Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного співробітництва країн:

-спільні умови господарської діяльності визначаються і погоджуються

всередині кожної країни, а також на наддержавному та міждержавному рівнях;

-зростає можливість об’єднання різноманітних ресурсів для спільного вирішення соціально-економічних проблем;

-основою інтеграційної діяльності є не тільки зовнішньоторгавельний обмін, а і взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових умовах порівнянно з іншими країнами;

-інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий характер.

Інтеграційне співробітництво має декілька рівнів:

а) взаємодія на рівні підприємств та організацій (ТНК, МНК) –

мікрорівень;

б) взаємодія на рівні партій, організацій, соціальних груп, галузевих та територіальних інститутів (мезорівень);

в) взаємодія на рівні держав (макрорівень), яке перетворюється в інтеграційне угруповання як результат міжнародного об’єднання (мегарівень).

Передумовами інтеграційних процесів на макроекономічному рівні є наступні чинники: 1) активізація НТР, що зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік; 2) близькість рівнів економічного розвитку країн, що інтегруються; 3) досить тривалий досвід взаємного економічного співробітництва країн; 4) соціально-економічна однорідність національних господарств, зокрема,подібність проблем, з якими стикаються країни, які інтегруються; 5) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів.

Важливе значення для розвитку міжнародної інтеграції має наявність спільних кордонів, історичних, культурних та інших умов існування.

78

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

зона вільної торгівлі;

митний союз;

спільний ринок;

економічний союз;

повна інтеграція.

Зона вільної торгівлі – інтеграційне угруповання країн, яке передбачає повне скасування митних тарифів за взаємної торгівлі зі збереженням національних митних тарифів щодо третіх країн.

Митний союз – інтеграційне угруповання країн, яке передбачає узгоджене скасування групою країн національних митних тарифів та введення загального митного тарифу і єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн.

Спільний ринок – інтеграційне угруповання країн, в якому країни домовляються про свободу пересування не тільки товарів і послуг, а й факторів виробництва – капіталу і робочої сили.

Економічний союз – інтеграційне угруповання країн, яке передбачає разом з єдиним митним тарифом і вільним рухом факторів виробництва координацію макроекономічної політики й уніфікацію законодавства у ключових сферах – валютній, бюджетній,грошовій.

Повна інтеграція (політичний союз) – інтеграційне угруповання країн,

яке передбачає передачу національними урядами більшої частини своїх функцій у відносинах з третіми країнами наддержавним органам.

Характеристику кожного етапу в залежності від рівня інтеграції показано в таблиці 9.1.

Одним з різновидів інтеграційних процедур є «преференційна угода», яка передбачає надання однією державою іншій (або одним інтеграційним угрупованням іншій державі чи іншому угрупованню) особливих пільг у вигляді

митних знижок на окремі товари, що ввозяться, знижок транспортних тарифів, пільгового кредитування і страхування, спеціального валютного

79

режиму, спеціальних умов видачі ліцензій на ввезення товарів тощо. Преференційні угоди є засобом боротьби за ринки збуту, сфери вкладення капіталу тощо.

Важливою характеристикою інтеграційних процесів є наявність специфічних ефектів інтеграції. В залежності від тривалості наслідків розрізняють статичні і динамічні ефекти. Статичні – це економічні наслідки, які проявляються негайно після створення певного різновиду інтеграційного угруповання як його безпосередній результат. Динамічні – економічні наслідки, які проявляються на пізніших стадіях функціонування інтеграційного угруповання. В залежності від характеру ефекту розрізняють ефект створення торгівлі і ефект відхилення торгівлі.

Ефект створення торгівлі – це переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на більш ефективне зовнішнє джерело (імпорт), яка стає можливою внаслідок усунення імпортних мит в рамках інтеграційного угруповання. Ефект відхилення торгівлі – це переорієнтація місцевих споживачів із закупівлі товару в позаінтеграційного джерела поставки на внутрішньоінтеграційне джерело, яка відбувається внаслідок усунення імпортних мит в результаті інтеграції.

9.2. Європейські інтеграційні процеси

У сучасному світі нараховується близько 20 економічних інтеграційних угруповань. Особливе місце серед них займає найбільш потужне угруповання –

Європейський Союз (ЄС).

ЄС утворено у 1965 році на базі злиття самостійних регіональних організацій, створених провідними європейськими країнами – Німеччиною, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією, Люксембургом:

1.Європейського об’єднання вугілля і сталі (Паризьку угоду укладено в 1951 році, а набула чинності у 1952 році).

2.Європейського економічного співтовариства (Римську угоду про створення ЄС укладено в 1957 році, а набула чинності у 1958 році).

3.Європейського співтовариства з атомної енергії (угоду укладено в 1958 році, тоді ж набула чинності).

Європейський економічний і валютний союз (надалі ЄС) створено в 1992 році згідно з Маастрихтською угодою. Європейський союз має свій прапор – на блакитному фоні коло з дванадцяти зірок. Кількість зірок залишатиметься постійною (12), незалежно від того, яка кількість країн входитиме до ЄС оскільки число «12» є символом досконалості та достатку. ЄС має свій гімн – прелюдію до останньої частини Дев’ятої симфонії Бетховена. Загальноприйнята назва прелюдії «Ода радості», але в цьому контексті вона має значення оди свободи, почуття спільності та миру між громадянами країн, які вирішили об’єднатися, та тими, хто вільно приєднається до них. ЄС має свої наднаціональні законодавчі і виконавчі органи: Рада міністрів – законодавчий орган, який приймає рішення щодо реалізації єдиної політики ЄС. Голоси різних країн мають різну вагу в залежності від економічної могутності країни і рішення приймаються більшістю. Європейська рада – верховний орган, до складу якого входять глави держав і урядів країн – членів ЄС. Його робота

80

проходить у вигляді нарад або сесій двічі на рік. Комісія ЄС – виконавчий орган, який має право подавати на затвердження Ради міністрів проекти законів. Європейський парламент – орган, що контролює діяльність Комісії ЄС і затверджує бюджет. Суд ЄС – вищий судовий орган, який забезпечує виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС. Крім цих органів існують різні консультативні органи та допоміжні заклади (комісії, підкомісії, фонди тощо).

Дохідна частина ЄС формується за рахунок: а) власних коштів, які складаються з ввізного мита, частини податку на додану вартість, інших коштів; б) внесків країн – членів ЄС (1,2 – 1,3 % ВВП країни). Кошти бюджету ЄС використовуються на такі потреби: адміністративно-господарські; проведення єдиної сільскогосподарської політики; проведення єдиної регіональної політики; проведення єдиної соціальної політики; проведення єдиної енергетичної політики; проведення єдиної промислової та науково-технічної політики; проведення єдиної політики в галузі інформації та охорони довкілля; на компенсаційні виплати країнам-членам ЄС.

Враховуючи роль ЄС у світовому господарстві, більшість країн прагне до співпраці з ним. Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС було підписано 16 червня 1994 року в Люксембурзі. Європарламент ратифікував цю Угоду. Основними завданнями, сформульованими в Угоді є:

-розвиток міцних політичних стосунків на основі регулярного діалогу з політичних питань;

-сприяння торгівлі, інвестиціям та гармонійним економічним відносинам;

-закладення фундаменту для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, громадського, науково-технічного, культурного співробітництва;

-підтримка зусиль України, спрямованих на зміцнення демократії та закінчення переходу до ринкової економіки.

В2004 році було сформовано і затверджено «План дій Україна – Європейський Союз». Але аналізуючи перспективи вступу України до ЄС, слід враховувати, що вступ до цього угруповання не є формальною процедурою для країни, яка бажає цього. Еволюція ЄС і розширення складу її учасників свідчать про вимогливий підхід до введення в ЄС нових членів. Керівні органи ЄС при оцінці можливостей вступу певної країни в ЄС детально відслідковують її політичні, соціальні, економічні, екологічні та інші характеристики, їх відповідність принципам та правовим нормам, прийнятим в ЄС. З цих позицій вступ України в це інтеграційне угруповання представляється досить далекою перспективою.

9.3. Інші інтеграційні угрупування

Крім ЄС у Європі значна роль належить ще одному економічному Угрупованню – Європейській асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Її створено в

1960 році в Стокгольмі з метою полегшення і розширення торгівлі між країнами-членами ЄАВТ: Австрією, Францією, Ісландією, Норвегією, Швецією, Щвейцарією, Великобританією, Данією, Португалією.