Конспект лекцій МЕ

61

і третій стадіях для успішної конкуренції компанія зобов’язана застосувати стратегію інтернаціоналізації. На фазі зрілості зменшення обсягу продажу на вітчизняному ринку все ще компенсується його збільшенням за кордоном. На фазі стандартизації, коли виробництво товару за технологією і якістю набуває стандартних форм, подальші конкурентні переваги можна отримати, тільки за рахунок перенесення різноманітних стадій виробничого циклу у ті країни, де витрати на виконання робіт будуть меншими. Після цього при уже зниженій собівартості товар може повернутися навіть на вітчизняний ринок. Це чітко показує еволюційний шлях пошуку фірмою максимуму прибутку.

Теорія циклу випередження і парадигма «журавлиного клину».

Японський вчений К.Акамацу на основі вивчення різних галузей японської промисловості прийшов до висновку про їх розвиток, який проходив у три фази: імпорт іноземних товарів, виробництво замінника імпортованого товару, експорт галузі в інші країни, який за обсягами випереджає імпорт. Після проходження цих трьох етапів складаються умови для транснаціоналізації місцевих корпорацій і експорту ПІІ. Графіки обсягів імпорту, замінника імпортованого товару і експорту галузі нагадували романтичному японцю клин журавлів, що і дало назву парадигмі (концепції) – парадигма «журавлиного клину».

В 1978 році ця парадигма була удосконалена і перетворена в теорію циклу випередження, яка пояснює стрімкий розвиток економік таких країн як Південна Корея, Тайвань, Тайланд та ін. В цій теорії суттєво враховуються процеси прискорення «формування журавлиного клину» в різних галузях, а також вплив ТНК і ПІІ. Вона деталізує часовий хід процесів переслідування передових економік тими, які розвиваються.

Теорія олігополістичного захисту, запропонована Ніккербоккером

(1978 рік), пояснює розвиток транснаціоналізації також гонкою за лідерами, але вже серед самих ТНК. На основі емпіричних даних про 187 американських корпорацій за 20 років він відкрив, що в олігополістичних галузях, де більшу частину ринку контролює 4-7 корпорацій, після транснаціонального ривка однієї з конкуруючих компаній за нею через 3-7 років на іноземні ринки обов’язково приходять її домашні конкуренти. У цій теорії найважливішим фактором транснаціоналізації вважається конкурентна гонка за передовою компанією.

Теорія інтерналізації, запропонована англійськими економістами Бакклі і Кассоном, основана на постулаті про те, що основною конкурентною перевагою ТНК є цілісна інтернальна (внутрішня) структура, за якої вироблені в корпорації ноу-хау не доступні конкурентам. Це стосується не тільки ноу-хау та досягнень у сфері НДДКР, але й використання нових фінансових технологій, які дозволяють організовувати транснаціональні фінансові потоки так, щоб зменшити загальну суму витрат на податки та інші платежі до державних бюджетів усіх країн, де працює ТНК. Теорія підкреслює важливість мінімізації податків при загальній максимізації прибутку корпорації.

Еклектична теорія Дж. Даннінга (1981 рік) ставила за ціль об’єднання окремих «найкращих» елементів, взятих з різних попередніх теорій, для всестороннього пояснення транснаціоналізації. Згідно з цією теорією можна

62

виділити три групи факторів, які визначають транснаціоналізацію і обсяги іноземних активів:

-специфічні особливі конкурентні переваги іноземних інвесторів (ТНК) перед місцевими компаніями (О-переваги);

-вигідні місцеві фактори, які пропонуються приймаючими країнами для ТНК і які дозволяють найкращим чином розкрити їх конкурентні переваги на локальних ринках цих країн (L-переваги);

-ступінь можливої інтерналізації, тобто контролю за власними

конкурентними перевагами, можливість залишити своє ноу-хау всередині корпорації, не передаючи його закордонним партнерам (І-

переваги).

Теорія шляхів інвестиційного розвитку націй була також запропонована Даннінгом спільно з нідерландським вченим Наруллою (1994 рік). Теорія шляхів інвестиційного розвитку вважає, що розвиток країни проходить через п’ять етапів (фаз), класифікаційними ознаками яких є готовність приймати і експортувати ПІІ. Базою аналізу служить еклектична теорія і OLI-переваг.

Перша фаза шляху інвестиційного розвитку країни проходить практично за відсутності OLI-переваг. В країні розвинуті тільки низько технологічні виробництва, а держава активно захищає внутрішній ринок від імпорту і ПІІ.

На другій фазі починається повільний приріст ПІІ, росте місцевий ринок, підвищується конкурентоспроможність місцевих фірм, частково лібералізується ПІІ-політика.

На третій фазі починається експорт ПІІ, суттєво збільшуються І-переваги місцевих фірм, державна ПІІ-політика стає більш ліберальною, а економіка – орієнтована на експорт.

На четвертій фазі експорт ПІІ випереджає імпорт, країна лідирує у деяких високо технологічних галузях.

На п’ятій фазі експорт та імпорт ПІІ продовжують зростати, затверджується світове лідерство при ліберальній ПІІ-політиці та стимулюванні експорту інвестицій.

Ця теорія розвиває теорію життєвого циклу продукту, циклу випередження та олігополістичного захисту, намагаючись теоретично обгрунтувати еволюцію транснаціоналізації [43].

Висновки. Засвоєння матеріалу теми «Міжнародні інвестиції і міжнародний кредит» є важливим елементом оволодіння знаннями у сфері іноземного інвестування, функціонування міжнародного фінансового ринку та транснаціоналізації світової економіки. Особливу увагу слід звернути на відмінності прямих і портфельних інвестицій, а також на визначення поняття «інші іноземні інвестиції». Ретельного вивчення також потребує структура, розвиток і механізм функціонування світиового фінансовго ринку та основні проблеми і сучасний стан процесу транснаціоналізації.

63

ТЕМА 7. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

ПЛ А Н

7.1.Поняття валютної системи та її структура, види валюти

7.2.Етапи становлення світової валютної системи

7.3.Валютні ринки та валютні операції

7.4.Регулювання світових валютно-фінансових відносин

Вивчення цієї теми дозволить засвоїти такі характеристики: поняття валютної системи, її складові, поняття і види валюти, еволюція валютної системи, види валютних операцій (касова торгівля, строкова торгівля), зміст і особливості функціонування валютних ринків, суб’єкти та інститути регулювання світових валютно-фінансових відносин.

7.1. Поняття валютної системи та її структура, види валюти Міжнародна валютна система (МВС) – це закріплена в міжнародних

угодах форма організації валютно-фінансових відносин, які функціонують самостійно або обслуговують міжнародний рух товарів і факторів виробництва.

Іншими словами МВС – це сукупність засобів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюються взаємні платіжнорозрахункові відносини в межах СГ. Структура МВС складається з таких елементів: міжнародна ліквідність; режими обміну валют; валютні ринки; міжнародні валютно-фінансові організації.

Міжнародна ліквідність – це сукупність всіх платіжних засобів, які можуть використовуватись у міжнародних розрахунках (золото, валюта, векселі, чеки, штучні гроші тощо). Режими обміну валют – це валютні курси, паритети, умови котирування і уніфікації форм розрахунків. Валютні ринки – це економічний механізм, який забезпечує купівлю та продаж валют.

Міжнародні валютно-фінансові організації – це міжнародні установи, в

функції яких входить регулювання валютно-фінансових потоків між суб’єктами економіки різних країн (МВФ, МБРР, ЄБРР, МФК, СБ тощо).

Валюта – це готівкова частина грошової маси, яка циркулює у формі грошових банкнот і монет. Валюта іноземна – платіжний засіб інших країн, який законно або незаконно використовується на території певної країни. Валюта національна – законний платіжний засіб на території країни, що її випускає. Валюта конвертована – валюта, яка має здатність вільно обмінюватись для резидентів і нерезидентів і використовуватись в угодах з реальними і фінансовими активами. Валюта вільного використання – валюта, котра широко використовується для здійснення платежів за міжнародними угодами і активно продається і купується на головних валютних ринках. Тверда валюта – валюта, яка характеризується стабільним валютним курсом, зміни якого відбуваються переважно через фундаментальні макроекономічні закономірності.

64

7.2. Етапи становлення світової валютної системи Міжнародна валютна система являє собою закріплену в міжнародних

домовленостях форму організації валютних відносин, функціонуючих самостійно або обслуговуючих міжнародний рух товарів і факторів виробництва. Валютні відносини, у свою чергу, складають сукупність інститутів, угод і правил поведінки, що визначають способи міжнародних розрахунків. Валютна система складається із декількох елементів. Цими елементами є національні валюти, умови їх обороту, валютні курси, а також внутрішні і зовнішні (міжнародні) механізми регулювання валютних курсів [1].

Не дивлячись на те, що світова валютна система переслідує глобальні світогосподарські цілі і має особливий механізм функціонування і регулювання, вона тісно пов’язана з національними валютними системами. Цей зв’язок здійснюється через національні банки, що виконують зовнішньоекономічні функції, і проявляється у міждержавному валютному регулюванні і координації валютної політики ведучих країн світу.

Взаємозв’язок національних і світової валютних систем не означає їх тотожність, оскільки є різними їх задачі, умови функціонування і регулювання, вплив на економіку окремих країн та світове господарство. Взаємозв’язок і відмінність національних і світової валютних систем проявляються в їх елементах (таблиця 7.1).

Елементи валютних систем в різних валютних системах мають особливості. Зміни світової валютної системи у процесі її еволюції ілюструє таблиця 7.2 [72].

65

66

Першу міжнародну грошову систему було введено в кінці ХІХ ст. під назвою «золотий стандарт». Юридично ця система була оформлена в 1867 році на Міжнародній конференції в Парижі, де золото було визнано єдиною формою світових грошей. Більшість країн ввели «золотий стандарт», тобто почали визначати курс і вартість своїх валют кількісним вмістом золота, а державні банки цих країн були зобов’язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість золота за фіксованими золотими стандартами.

Вже в кінці 20-х років ХХ-го століття виникла необхідність заміни цієї системи внаслідок активного впровадження кредитних грошей. В цей час на базі національних валют провідних країн (Англія, США, Франція) почали складатись валютні зони – стерлінгова зона, зона долара, зона франка, причому валюта цих країн застосовувалась у їх колоніях.

Тому в 1944 році було створено другу міжнародну валютну систему, затверджену на міжнародній валютній конференції в м. Бреттон-Вудс (США), яку за місцем проведення назвали Бреттон-Вудською системою. В її основу покладено ідею пристосування валюти окремих країн до національних валютних систем передових на той час США і Англії, але незначний золотий запас Англії не дав їй змоги виразити ціну фунта стерлінга у золоті, тому панівне становище зайняв долар, а фунт стерлінгів отримав статус резервної валюти. Офіційно цю систему називали золотовалютним стандартом, неофіційно – золотодоларовим. Основні принципи Бреттон-Вудської системи:

1)збереження за золотом функції світових грошей;

2)використання як світових грошей поряд із золотом американського долара;

3)зобов’язання США обмінювати центральним банкам інших країн пред’явлені долари на золото за офіційним курсом – 35 доларів за тройську унцію золота – 31,1 грам;

4)використання фіксованих паритетів валют до долара, а через нього до інших валют;

5)зобов’язання країн підтримувати коливання ринкових курсів національних валют навколо фіксованих доларових паритетів у певних межах;

6)регулювання міжнародних валютних відносин через спеціально

створений Міжнародний Валютний Фонд.

Отже ця система поставила долар у привілейоване становище, і він почав переважати у міжнародних розрахунках. Система працювала нормально до середини 60-х років. З другої половини 60-х років на світовому ринку змінились позиції Японії та країн – членів ЄС, національні валюти яких усе частіше почали використовувати у міжнародних розрахунках. Водночас США вже на могли в необхідних кількостях обмінювати долари на золото. Почався відхід від принципів Бреттон-Вудської системи.

Її місце зайняла третя – Ямайська валютна система, прийнята в

1976 році у м. Кінгстон (Ямайка). Вона набрала чинності у 1978 році. Основні принципи Ямайської валютної системи:

1)демонетизація золота;

2)перехід до використання національних валют у міжнародних розрахунках;

67

3)прийняття системи плаваючих валютних курсів;

4)надання статусу головного резервного засобу міжнародної валютної системи «спеціальним правам запозичення» (СПЗ – СДР – SDR – «Special drawing rights»), які випускаються МВФ. СПЗ – це

безготівкові гроші у вигляді запису на спеціальних рахунках у МВФ.

В 1979 році була створена Європейська валютна система (ЄВС), яка представляє визначені правила розрахунків між групою країн-членів ЄС. ЄВС містить такі основні елементи: спеціальна європейська розрахункова одиниця (ЕКЮ; з 1999р. – євро, з 2002 р. в обіг введено банкноти і монети євро); механізм валютних курсів та інтервенцій; механізм кредитування; Європейський центральний банк і Європейська система центральних банків (створено у червні 1998 року), на які покладено завдання координації грошовокредитної політики центральних банків країн ЄС.

7.3. Валютні ринки та валютні операції

Валютний ринок – це множина великих комерційних банків та інших фінансових закладів, пов’язаних складною мережею сучасних засобів зв’язку (телефон, радіо, комп’ютер), за допомогою яких здійснюється торгівля валютою. Виняток – міжнародний грошовий ринок в Чикаго, де безпосередньо збираються покупці і продавці валютою.

Основними функціями валютних ринків є: кліринг, хеджування, арбітраж.

Кліринг – це система безготівкових розрахунків в зовнішній торгівлі та інших формах економічних відносин між країнами, здійснюваних на підставі міжнародних угод, що базується на обов’язковому заліку взаємних вимог і зобов’язань партнерів; ця система охоплює процес отримання, сортування та розподілу розрахункових документів кожного учасника розрахунків, а також визначення остаточного розрахункового сальдо. Хеджування (страхування) – це дії, спрямовані на компенсацію втрат, пов’язаних з ризиком зовнішньоекономічних операцій, зокрема, це форма страхування ціни та прибутку, які прогнозуються в таких угодах; хеджування полягає у використанні форвардних (ф’ючерсних) угод, які передбачають оплату валюти через певний час після укладення угоди за ціною, наперед визначеною в контракті, маючи на меті отримання різниці в цінах або курсах з моменту укладення угоди до моменту її реалізації. Арбітраж – купівля-продаж чужоземної валюти з наступною зворотною угодою з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі (часовий арбітраж) або за рахунок різниці в курсах певної валюти на валютних ринках різних країн (просторовий арбітраж). Арбітраж можна здійснювати з двома валютами (простий арбітраж) та більшим числом валют (складний арбітраж) на умовах «спот» або «форвард».

Валютний курс – це вартісне співвідношення при обміні двох валют. Валютне котирування – процес встановлення цих співвідношень (з точністю до чотирьох знаків після коми). Котирування може бути пряме і непряме. Пряме здійснюють шляхом вираження іноземної валюти певною кількістю одиниць національної; непряме передбачає обернений розрахунок – тобто одиниця національної валюти прирівнюється до певної кількості одиниць іноземної. Існує багато різновидів валютних курсів [23], зокрема, крос-курс –

68

співвідношення двох валют, отримане розрахунково через курс кожної з них до однієї і тієї самої третьої валюти; курс «спот», курс «форвард», курс «своп» тощо.

Торгівля валютою здійснюється в двох формах: касова торгівля і строкова торгівля. Касові (готівкові) валютні операції проводять на умовах «спот», тобто розрахунок у момент укладання угоди, або не пізніше ніж на другий робочий день після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Мета операції «спот» – забезпечення валютою зовнішньоторговельних операцій та отримання банками курсового прибутку.

Під час строкових (форвардних) операцій партнери домовляються про поставку обумовленої суми валюти через певний строк після здійснення угоди за курсом, зафіксованим в момент її укладання. Цей курс називають курсом «форвард», він може бути як вищим, так і нижчим від курсу «спот». Якщо він вищий, то різниця плюсова – премія (надвишка), якщо нижчий, то різниця мінусова – дисконт (знижка).

Різновидами строкових операцій є опціонні і ф’ючерсні операції.

Ф’ючерсні операції – це купівля-продаж валюти за зафіксованими в момент укладання угоди цінами з виконанням операції через певний строк. Головна їх особливість – це торгівля стандартними контрактами, в яких детально регламентовано всі складові угоди: сума, метод розрахунку, строк, форми страхування (хеджування) тощо.

Опціонні операції – це угоди, якими надається право купити (опціон «кол»

– option «call») або продати (опціон «пут» – option «put») валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим в момент укладання угоди. Ця угода є з незафіксованою датою поставки валюти (протягом періоду дії угоди). За придбання права купити або продати валюту платиться невелика премія. Якщо за період дії угоди опціон не був реалізований, то виплачена премія втрачається. Опціон вигідний, коли курсові коливання ціни вищі, ніж розмір премії.

Валютною угодою, яка поєднує касову і строкову операції, є операція «своп». Це валютна операція, що передбачає купівлю-продаж двох валют за умовами негайної поставки з одночасною контругодою на визначений термін з тими ж валютами. Під час операцій «своп» касова угода укладається за курсом «спот», який у строковій контругоді коректується з урахуванням премії або дисконта залежно від руху валютного курсу. Форвардні операції укладаються для страхування капіталовкладень за кордоном від можливих збитків, для конверсії валюти в комерційних цілях, для отримання прибутку за рахунок курсової різниці.

У валютних котируваннях, як правило, зазначають лише розмір премії або дисконту, які додаються або віднімаються від курсу «спот». Розрахунки премії або дисконта можуть базуватись на різних підходах, зокрема, 1) паритет процентних ставок (ППС); 2) паритет купівельної спроможності (ПКС); 3) підхід з позицій платіжного балансу (ПБ); 4) підхід з точки зору активів (ПА). Сутність цих підходів:

ППС – такий рівень процентних ставок всередині країни і за кордоном, за якого однакові за розміром депозити в кожній з них дають однаковий дохід при переведенні в одну валюту, іншими

69

словами, майбутній обмінний курс враховує відмінність депозитних (або кредитних) ставок всередині країни і за кордоном;

ПКС – рівність купівельної спроможності різних валют за умови незмінного рівня цін у кожній країні, іншими словами обмінний курс між валютами двох країн дорівнює співвідношенню рівнів цін в цих країнах;

ПБ – валютний курс визначається сукупним попитом і пропозицією валюти;

ПА – валютний курс визначається співвідношенням дохідності вкладення грошей у різні активи всередині країни і за кордоном, які приносять дохід, головним чином, у банківські депозити і цінні папери.

АЛГОРИТМ РОЗРАХУНКУ КУРСУ «ФОРВАРД» 1. За паритетом процентних ставок

ПРИКЛАД. Вихідні дані: Американський банк продає імпортеру 10 000 євро на форвардній основі з поставкою через три місяці (90 днів) при ставках ЛІБОР за євро 5,5%, за доларом 3,5%. Курс «спот» становить 1,3000 дол. за євро.

Визначити: а) форвардний курс угоди; б) вартість продажу.

Ставка ЛІБОР (від англ. LIBOR – London Interbank Offered Rate) -

міжбанківська процентна ставка за короткостроковими кредитами (або депозитами), що надаються лондонськими банками іншим банкам. Розрахунок проводиться за формулою:

Kf KS KS

KS KS (%Н %І ) T , 100 360

де Kf - курс «форвард»;

KS - курс «спот»;

KS - зміна курсу «спот»;

%Н - процентна ставка за національною валютою;

%І - процентна ставка за іноземною валютою;

Т- період (кількість днів), протягом якого здійснюється форвардга операція;

100 - число, необхідне для врахування відсотків;

360 - укрупнена кількість днів у році.

Визначимо KS :

KS 1,3000 (3,5 5,5) 90 0,0065дол/євро 100 360

Тоді Kf 1,3000 0,0065 1,2935дол/євро

Вартість продажу 10 000 євро становитиме:

10000 1,2935 12935доларів

70

2. За паритетом купівельної спроможності

Розрахунок проводиться за формулою:

Kf KS PН ,

РІ

де РН - рівень цін у країні з національною валютою; РІ - рівень цін в закордонній країні (з іноземною валютою).

Валютний коридор – це встановлене державою обмеження коливання валютних курсів, яке держава зобов’язується підтримувати. Курси валют можуть встановлюватись на базі фіксингу, тобто, визначенням міжбанківського курсу послідовним порівнянням попиту і пропозиції за кожною валютою і на цій основі встановленням курсів продавця і покупця. Може бути «плаваючий» курс, який регулюється державою в межах валютного коридора, або «незалежне» плавання, яке обумовлюється попитом і пропозицією на валюту, або «спільне», яке використовується в Європейському валютному союзі.

7.4. Регулювання світових валютно-фінансових та кредитних відносин

У міждержавному регулюванні валютно-фінансових та кредитних відносин основна роль належить спеціалізованим валютно-фінансовим організаціям,

зокрема, це: Міжнародний валютний фонд; Світовий банк і його підрозділи; регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС й інших регіонів світу; Лондонський клуб; Паризький клуб тощо.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це міжурядова валютно-

фінансова організація, призначенням якої є сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютно-фінансових операціях. МВФ створено на міжнародній конференції у Бреттон-Вудсі в 1944 році, а розпочав працювати у 1947 році, як спеціалізований заклад ООН. Україна стала членом МВФ у вересні 1992 року.

Основні завдання МВФ: 1) сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва встановленням норм регулювання валютних курсів та контролю за їх дотриманням; 2) сприяння багатосторонній системі платежів та ліквідація валютних обмежень; 3) надання валютних кредитів державам-членам МВФ для вирівнювання платіжних балансів; 4) організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань.

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів

– казначействами; центральними банками; валютними фондами тощо. Кредити видаються у формі продажу іноземної валюти за національну. А погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну. Кредити МВФ надає лише з

дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени МВФ повинні надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції, грошовий обіг тощо.

Фінансові ресурси МВФ формуються за рахунок внесків країн-учасниць відповідно до встановленої для кожної країни квоти, а також за рахунок відсотків за користування кредитами, які МВФ надає країнам.

Світовий банк (СБ) був заснований також в 1944 році на Бреттон-Вудській конференції, а розпочав свою діяльність в 1946 році. Мета СБ – сприяння