Конспект лекцій МЕ

31

ліцензування, тобто видача імпортеру або експортеру уповноваженим державним органом спеціального дозволу (ліцензії) на ввезення (вивезення) товару протягом встановленого періоду; за характером ліцензія може бути – генеральна (протягом року без обмеження кількості угод), глобальна (на певний вид товару протягом визначеного періоду), автоматична (ліцензія видається негайно після отримання заявки на товар – в узаконених випадках);

добровільні обмеження, тобто кількісне обмеження експорту на підставі обов’язку одного з партнерів з міжнародної торгівлі обмежити обсяг експорту згідно з міждержавними угодам про експортні квоти.

ПР И Х О В А Н І

державні закупівлі, тобто, спеціальна політика держави, згідно з якою від державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише у національних виробників, навіть якщо вони дорожчі за імпортні;

внутрішні податки і збори – це методи, скеровані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару, і, як наслідок, зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку; податки і збори можуть бути прямими (ПДВ, акцизний збір) та непрямими (збір для реєстрації, на митне оформлення тощо);

технічні бар’єри – введення таких адміністративних, технічних та інших норм та правил, які перешкоджають ввезенню товарів з-за кордону; наприклад, вимоги щодо дотримання національних стандартів, спеціального пакування, маркування, вмісту місцевих компонентів (законодавчо встановлена частка кінцевого продукту, завезеного в країну, яка повинна вироблятись національними виробниками для продажу на внутрішньому ринку) тощо.

ФІ Н А Н С О В І

субсидії – грошові виплати, скеровані на підтримку національного виробника, зокрема, прямі (виплати експортеру різниці між його витратами і отриманим доходом одразу ж після здійснення експортної операції), непрямі (дотування експортерів наданням пільг

воподаткуванні, страхуванні тощо), внутрішні субсидії (бюджетне фінансування виробництва товарів, які реально конкурують з імпортними), експортні субсидії (бюджетні виплати національним виробникам, що дає змогу продавати товар за кордон за цінами, нижчими , ніж на внутрішньому ринку);

кредитування – фінансове стимулювання розвитку експорту продукції національного виробництва; це стимулювання може здійснюватись за допомогою таких кредитних процедур: кредити національним виробникам-експортерам від державних банків під ставку відсотка, нижчу за ринкову; державні кредити іноземним імпортерам за умови дотримання ними зобов’язань купувати товари лише у певних підприємств країни; страхування комерційних та політичних експортних ризиків національних експортерів;

демпінг – продаж товарів на іноземних ринках за цінами, нижчими, ніж на внутрішньому ринку за рахунок державних

32

субсидій експортерам або за рахунок зацікавлених фірм; демпінг може здійснюватись в різних формах: спорадичний (епізодичний продаж товарів на зовнішніх ринках за заниженими цінами), постійний (постійний експорт товарів за заниженими цінами), зворотний (завищення цін на експорт порівняно з цінами продажу цих товарів на внутрішньому ринку), доцільний (експорт товарів за цінами, нижчими, ніж ціни внутрішнього ринку, або навіть нижчими, ніж витрати виробництва), взаємний (зустрічна торгівля двох країн тим самим товаром за заниженими цінами).

3.7.2. Міжнародне регулювання

Міжнародне регулювання зовнішньої торгівлі здйснюється процедурами і механізмами, які регламентуються спеціалізованою міжнародною організацією.

Нині це Світова Організація Торгівлі (СОТ), яка сформована на базі Генеральної Угоди про Тарифи і Торгівлю (General Agreement for Tariff and Trade) – ГАТТ. ГАТТ була заснована в 1947 році з метою упорядкування взаємовідносин партнерів у міжнародній торгівлі. У 1996 році ГАТТ була реформована у СОТ, яка використовує структуру ГАТТ, основні положення стосовно торгівлі між країнами-членами цієї організації та принципи торгових взаємовідносин на світових ринках. Головні принципи СОТ (ГАТТ) – це:

1.Недискримінація у торгівлі, тобто зрівняння у правах товарів імпортного та внутрішнього виробництва стосовно внутрішніх показників та зборів, а також правил, які регулюють внутрішню торгівлю.

2.Режим найбільшого сприяння, тобто кожна країна надає певному партнеру такі ж права та пільги, як і будь-якому іншому партнеру.

3.Використання переважно тарифних методів захисту національного виробника, ліквідація імпортних квот та інших нетарифних обмежень.

4.Прогресивне зниження митних тарифів, проведення з цією метою багатосторонніх переговорів.

5.Встановлення преференційного режиму торгівлі з країнами, що розвиваються.

6.Розв’язання торгових конфліктів за допомогою переговорів,

консультацій та арбітражу.

Переговори між країнами – членами Світової Організації Торгівлі проводяться у формі раундів, на яких розглядаються найбільш актуальні питання стосовно регулювання міжнародної торгівлі, і які можуть охоплювати значний період часу (декілька років). Так, перші п’ять раундів (1947, 1949, 1951, 1956, 1960-1962 роки) були присвячені проблемам зниження мит, шостий

(1964-1967 роки) – проблемі торгових відносин США з країнами ЄС, сьомий (1973-1979) – питанням усунення нетарифних бар’єрів і лібералізації міжнародної торгівлі, восьмий (1986-1994) – тарифним і нетарифним бар’єрам регулювання міжнародного обміну послугами.

33

3.8. Україна на світовому ринку товарів і послуг

В структурі експорту України переважають сировина та товари первинної обробки – чорні метали, добрива, продукти неорганічної хімії, вироби з чорних металів, цукор та кондитерські вироби [19, 77]. І хоча певну частку експорту становлять готові вироби – ядерні реактори, котли, обладнання, механізми, транспортні засоби, електромашини тощо, частка готових виробів за кількістю та грошовою оцінкою суттєво менша за обсяги експорту товарів первинної обробки. В структурі ж імпорту переважну частку займають готові вироби, природний газ, нафта і нафтопродукти (Таблиця 3.7).

34

Продовження таблиці 3.7

*січень – липень

Така товарна структура експорту характерна для країн з перехідною економікою і вимагає спеціальних дій, спрямованих на стимулювання розвитку експортоорієнтованих підприємств, оскільки без оптимізації товарної структури експорту не можна досягнути оптимального платіжного балансу країни і ефективної інтеграції у світове господарство. Зміна товарної структури експорту неможлива без відповідної державної політики, яка передбачає цілеспрямоване індикативне регулювання експортноорієнтованих суб’єктів підприємництва на основі економічних методів – лібералізації процесів ліцензування експортноорієнтованих підприємств та сертифікації продукції, призначеної на експорт, спрощення організації та реєстрації таких суб’єктів підприємництва, пільгового оподаткування, кредитування, субсидіювання тощо.

Висновки. Оволодіння навчальним матеріалом теми «Теорія і практика міжнародної торгівлі» передбачає знання дисципліни «Історія економічних вчень» в частині теоретичного обґрунтування міжнародної торгілі. Під час вивчення цієї теми особливу увагу слід звернути на розуміння теорій абсолютних і відносних переваг, моделі Хекшера-Оліна, парадоксу В.Леонтьєва (для цього в конспекті лекцій наведені практичні приклади пояснення причин здійснення зовнішьоторгівельних операцій на основі цих теорій). Необхідно також уважно розглянути теорії міжнародного життєвого циклу продукту та теорії міжнародної конкурентоспроможності (ромб детермінантів) М.Портера. З метою набуття практичних навиків у сфері міжнародної торгівлі слід опанувати матеріал щодо її видів, об’єктів, суб’єктів, показників, методів регулювання та інфраструктури, знайти відмінності між поняттями «експорт» й «імпорт», «реекспорт» та «реімпорт», торговий і неторговий товар.

35

ТЕМА 4. МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ОБМІН

ПЛ А Н

4.1.Поняття і причини міжнародних науково-технічних відносин

4.2.Види міжнародних науково-технічних відносин

4.3.Види ліцензійних платежів, особливості їх вибору

Вивчення цієї теми дозволить засвоїти такі поняття: сутність і види міжнародно-технічних відносин; види угод стосовно міжнародної передачі технологій; види ліцензійних платежів – паушальний платіж, роялті, участь у доходах, участь у прибутках; передумови вибору виду ліцензійного платежу.

4.1. Поняття і причини міжнародних науково-технічних відносин

Міжнародні науково-технічні відносини (МНТВ) – це відносини з

приводу обміну результатами науково-дослідних та дослідноконструкторських робіт (НДДКР), спільного розроблення і використання науково-технічних нормативів, умов і стандартів, обміну науковотехнічною, маркетинговою інформацією тощо, які здійснюються на комерційних і некомерційних засадах.

В сучасних умовах значення МНТВ постійно зростає у зв’язку з поширенням наслідків глобалізації економічних відносин, зростанням впливу науково-технічного прогресу на економічну стратегію господарюючих суб’єктів всіх рівнів, поступового переходу економіки розвинених країн на принципи «сталого розвитку», що вимагає суттєвої зміни механізмів господарювання з врахуванням новітніх технологій та методів організації виробництва.

Якщо в країнах з високорозвиненою економікою є фінансові і організаційні можливості проведення високозатратних НДДКР, створення нових видів товарів та послуг, то для країн з перехідною економікою та слаборозвинених країн самостійна розробка нової високотехнологічної продукції, створення нових брендів – практично неможливі. Це є основною причиною поширення міжнародного науково-технічного обміну, оскільки нерівномірність розвитку країн у єдиному світовому економічному просторі приводить до викривлення реального співвідношення між попитом і пропозицією на товари та послуги і обумовлює зниження ефективності міжнародних торгових відносин. Також важливою причиною МНТВ є загострення конкуренції між суб’єктами підприємництва на світових ринках і пошук ними найбільш ефективних засобів оптимізації витрат на нові товари та послуги.

4.2. Види міжнародних науково-технічних відносин

Згідно з світовою практикою в МНТВ на комерційних засадах розрізняють такі форми технічного, технологічного, конструкторского та іншого обміну:

1)міжнародна передача технологій;

2)міжнародне технічне сприяння.

Кожна з наведених комерційних форм МНТВ включає певні різновиди.

Так, міжнародна передача технологій на комерційних засадах здйіснюється за допомогою таких основних угод:

-угода на копірайт;

-ліцензійна угода;

36

-угода на ноу-хау;

-патентна угода;

-угода на інжиніринг;

-франчайзингова угода.

Угода на копірайт – це міжнародна торгова операція, за якою автором ексклюзивного літературного, аудіоабо відеотвору за певну винагороду передається іншій стороні право на показ і використання своєї роботи.

Ліцензійна угода – це міжнародна торгова операція, за якою власник винаходу і, відповідно, патента на нього, захищеного ліцензією (ліцензіар), дає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання цього винаходу, в якому сформульовано право, термін та умови застосування ліцензії, а також порядок винагороди, яку отримує ліцензіар. Ліцензійна угода може бути виключна, (право користуватися винаходом надається тільки одному ліцензіату), або невиключна (користуватись винаходом можуть декілька економічних суб’єктів).

Угода на ноу-хау – міжнародна торгова операція, за якою покупець за певну винагороду отримує наукові знання та практичний досвід технічного, виробничого, адміністративного, фінансового, комерційного чи іншого характеру, які становлять комерційну цінність, можуть мати реальне застосування в діяльності підприємства чи в професійній практиці окремих фахівців і які незахищені охоронними документами (патентами) та не опубліковані повністю або частково.

Патентна угода – це міжнародна торгова операція, за якою власник патенту на винахід (патентовласник, винахідник, ліцензіар) за певну винагороду поступається правами на використання винаходу покупцеві патенту (ліцензіату) протягом погодженого терміну.

Угода на інжиніринг – це міжнародна торгова операція, за якою покупець за певну винагороду отримує інженерноконсультаційні послуги та роботи дослідницького, проектно-конструкторського, розрахунково-аналітичного характеру, зокрема, з підготовки техніко-економічних обгрунтувань проектів, бізнес-планів, надання рекомендацій щодо управління та його організації.

Угода на франчайзинг – це міжнародна торгова операція, за якою невеликій фірмі надається право на використання товарного знаку чи технології, виробництво чи продаж продукції великої незалежної фірми з високим рейтингом на ринку. За це право франчайзигоотримувач (франчайзі) сплачує вступний внесок, розмір якого обумовлюється в угоді, а також зобов’язується відраховувати франчайзингодавцю (франчайзеру) певний відсоток з обороту.

Міжнародне технічне сприяння на комерційних засадах здійснюють в таких формах:

-технологічні гранти;

-співфінансування.

Технологічні гранти – це фінансове забезпечення виконання наукових досліджень і розробок, джерелом якого можуть бути:

а) цільові субсидії держави; б) благодійніі кошти, що надаються безоплатно та безповоротно для

фінансової підтримки наукових досліджень, діяльності науковців, творчих

37

працівників тощо на умовах, передбачених грантодавцями, якими можуть бути спеціальні фонди або окремі особи.

Співфінансування – це солідарна участь і відповідальність отримувача фінансових вкладень, котрий відповідно до угоди про надання технічної, технологічної та іншої допомоги повинен не тільки організаційно забезпечити її отримання, а й внести певну частку фінансування.

МНТВ на некомерційних засадах передбачають можливості суб’єктів економіки отримати результати наукових досліджень без суттєвих фінансових вкладень, зокрема, використовуючи такі форми:

-науково-технічні публікації;

-виставки, ярмарки;

-конференції, симпозіуми.

4.3. Види ліцензійних платежів, особливості їх вибору

Ліцензійні платежі представляють найбільш розгалужену систему інструментів купівлі-продажу в порівнянні зі всіма іншими угодами (на копірайт, на ноу-хау, патентна, інжинірингова, франчайзингова), оскільки наведені угоди практично завжди означають безповоротну передачу права на використання відповідної технології, техніки або способу організації виробництва. Розмір ціни (винагороди) в кожному конкретному випадку встановлюється виходячи з зацікавленості покупця і продавця та з врахуванням нормативних вимог до розрахунку вартості конкретного об’єкта МНТВ.

Продаж і купівля ліцензійних угод вимагають спеціального підходу до вирішення питань щодо встановлення ціни за цю операцію, причому як вид, так і розмір ціни можуть суттєво відрізнятись в залежності від особливостей суб’єктів (продавця і покупця) та предмета угоди (техніка, технологія, метод організації виробництва тощо).

В сучасній світовій практиці використовують такі види ліцензійних платежів:

паушальний платіж – це зафіксований в угоді разовий платіж, не пов’язаний з часом фактичного використання ліцензії; розмір платежу встановлюється заздалегідь на підставі експертних оцінок; цей тип платежу звичайно використовується при поставках комплектів устаткування, коли вартість технології включається у вартість устаткування; коли ліцензіат хоче уникнути контролю з боку ліцензіара за наступним використанням технології; коли є ризик непереведення регулярних платежів за кордон;

роялті – періодичні відрахування від доходу покупця протягом періоду дії угоди, які залежать від прибутку, що отримується від комерційного використання ліцензії. Такі платежі можуть бути щомісячні, щоквартальні, щорічні, розміри їх визначають в діапазоні 3%-5% від доходу; вищі ставки роялті встановлюють на перший рік дії угоди та при поставках товарів, вироблених на базі придбаної ліцензії, за кордон;

38

участь у прибутку – відрахування на користь ліцензіара частки прибутку, що отримує ліцензіат від комерційного використання предмету ліцензїі, розмір платежу може становити від 10% до 30% прибутку ліцензіата, пов’язаного з використанням ліцензії;

участь у власності – передача ліцензіатом ліцензіару частки акцій свого підприємства в якості платежу за надану ліцензію; цей вид платежу практикується транснаціональними корпораціями, які прагнуть встановити контроль над власністю тих закордонних підприємств, які використовують технологію, придбану у ТНК.

Висновки. Вивчення теми «Міжнародний науково-технічний обмін» передбачає засвоєння термінології щодо міжнародного науково-технічного обміну, а саме: МНТВ, НДДКР, копірайт, ліцензія, ліцензіар, ліцензіат, ноу-хау, патент, інжтніринг, франчайзинг, франчайзер, франчайзі, франшиза, грант та інших.

ТЕМА 5. МІЖНАРОДНА ТРУДОВА МІГРАЦІЯ

ПЛ А Н

5.1.Поняття, види і розвиток міжнародної міграції робочої сили

5.2.Принципи і особливості формування сучасного ринку праці

5.3.Економічна оцінка наслідків міграції робочої сили

5.4.Регулювання міжнародної міграції робочої сили

Вивчення цієї теми дозволить засвоїти такі поняття: міграція, еміграція, імміграція, рееміграція; еволюція, причини і розвиток міграції; позитивні і негативні наслідки для країн еміграції та імміграції; національні і міжнародні форми регулювання міграційних процесів в світовій економіці.

5.1. Поняття, види і розвиток міжнародної міграції робочої сили

Праця в ринкових умовах господарювання теж є товаром, але цей товар суттєво відрізняється від інших за такими ознаками:

-праця завжди продається тільки в тимчасове користування, залишаючись у власності продавця;

-працю не можна накопичувати, збільшувати або зменшувати її запаси як для більшості інших видів товарів;

-використання праці жорстко регулюється соціальним законодавством, як національним в кожній країні, так і міжнародним.

Міжнародний поділ праці об’єктивно обумовлює наявність в країнах, які беруть активну участь в глобальній економіці, трудових ресурсів певної, іноді специфічної, професії та кваліфікації. З другого боку, неоднакові рівні соціально-економічного розвитку в країнах приводять до диференціації рівнів зайнятості в різних регіонах планети, а при фінансово-економічних кризах і до зростання рівня безробіття не тільки в слаборозвинених, але і у відносно успішних країнах. Це, в свою чергу, обумовлює рух робочої сили між країнами,

який описується такими поняттями: міграція, еміграція, імміграція, рееміграція.

39

міграція – це переміщення (переселення) робочої сили через кордон;

імміграція – в’їзд робочої сили в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;

еміграція – виїзд робочої сили з своєї країни в іншу на постійне або довготривале тимчасове проживання;

рееміграція – від’їзд іммігрантів з країни імміграції, тобто повернення емігрантів на батьківщину.

Міграція робочої сили має достатньо давню історію, етапи її розвитку можна охарактеризувати таким чином (таблиця 5.1).

5.2. Принципи і особливості формування сучасного ринку праці

Ринок праці в сучасних глобалізованих умовах це сукупність товарногрошових відносин стосовно робочої сили, який формується на підставі таких принципів:

-працівник залучається до певних видів робіт на засадах вільного найму і звільнення;

-за працівником залишається вільний вибір діяльності і місця роботи;

-оплата праці встановлюється за домовленістю між працівником і працедавцем;

-ціна робочої сили (оплата праці) залежить як від її якості, так і від співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці з врахуванням еластичності попиту на працю.

Залучення до певної роботи особливо важливе для робітника, оскільки при неможливості реалізувати своє право на працю він і його сім’я залишаються без засобів існування, в той час як працедавець може вирішити цю проблему за допомогою інших працівників.

Попит і пропозиця на ринку праці тісно пов’язані з причинами і формами міграції. Головні причини міграції взагалі різні – це політичні (ідеологічні), психологічні, сімейні, економічні. Останні є наслідком нерівномірного соціально-економічного розвитку різних країн і характеризуються не тільки різною оплатою праці, але і різними соціальними виплатами, можливостями

40

кар’єрного росту, умовами життя, освіти, оздоровлення, екології тощо. Форми міграції обумовлюються наведеними причинами: трудова, тобто міжнародна міграція робочої сили (ММРС), яка є предметом дисципліни «Міжнародна економіка», та інші форми – політична, сімейна, туристична тощо.

5.3. Економічна оцінка наслідків міграції робочої сили

Напрями ММРС і структура мігрантів великою мірою залежать від зацікавленості приймаючих країн (країн імміграції) в певних видах працівників. Це, в свою чергу, обумовлює характер наслідків міграційних процесів для країн як еміграції, так і імміграції. Аналіз характеру міграційних процесів за останні періоди (ХХ – ХХІ століття) показав, що країни імміграції найбільш зацікавлені в працівниках «маржинального» характеру – представниках високо кваліфікованої або низько кваліфікованої праці. Це пояснюється такими причинами:

1)працівники високої кваліфікації, особливо нових і перспективних галузей (програмісти, фінансові менеджери, інноваційні менеджери, науковці в сфері новітніх технологій тощо), або рідкісних професій (реставратори творів мистецтва, спеціалісти з психотерапії, рефлексотерапії, новітніх медичних технологій і т.д.), які мають практичний досвід роботи, дозволяють отримати суттєву економію на підготовці таких спеціалістів;

2)крупні бізнесмени, які інвестують капітал в економіку приймаючої країни і формують нові робочі місця, створюють передумови для зростання соціально-економічного рівня країни;

3)некваліфіковані робітники в зв’язку з суттєвою різницею оплати праці в країні імміграції порівняно з рідною країною готові за мінімальну оплату виконувати важкі, шкідливі, брудні роботи, від яких відмовляються свої працівники.

Окремою проблемою при цьому є наявність нелегальної міграції, темпи якої посилюються в періоди активізації політичних і воєнних конфліктів в різних регіонах планети. Відношення до нелегальної міграції в приймаючій країні двоїсте – з одного боку сторюється соціальна напруга, яка вимагає вирішувати правові, соціальні, етнічні, економічні та інші проблеми, що потребують спеціальних урядових заходів, з другого – фізичні і юридичні особи мають певну зацікавленість у використанні таких працівників, оскільки це дозволяє отримати економію на оплаті праці та «соціальному пакеті».

Кількісні показники інтенсивності міграційних процесів за міжнародною статистикою формуються з врахуванням трудового доходу (заробітна плата та інші виплати працівникові), кількісної оцінки переміщення мігрантів (грошовий еквівалент майна, яке ввозиться в країну), грошових переказів іммігрантів в країну еміграції, обсяг яких в деяких країнах співрозмірний з обсягом надходжень від експорту.

Наслідки міграційних процесів можуть мати і позитивний, і негативний характер як для країни імміграції, так і для країни еміграції.

Для приймаючої країни вигоди полягають в наступному:

1)економія, отримана від підготовки кваліфікованих спеціалістів іншими країнами;

2)омолодження структури трудових ресурсів;