Конспект лекцій МЕ

21

для обгрунтування впливу НТР на міжнародні торгові операції, внаслідок чого була сформульована теорія міжнародного життєвого циклу продукту.

Ця теорія стверджує, що деякі види продукції проходять чотири етапи технологічного розвитку, які обумовлюють специфіку обміну товарами на міжнародних ринках: впровадження, зростання, зрілість, занепад.

На першому етапі (впровадження) здійснюється розробка нового товару суб’єктами промислово розвинених країн (ПРК), що забезпечує монопольні права цих країн на нововведення. Можливості ПРК щодо розробки нової продукції обумовлені такими причинами:

а) наявність високодохідної виробничої діяльності, що дозволяє вкладати великі обсяги коштів у ризиковані операції зі створення нових товарів;

б) висока конкуренція між виробниками продукції на внутрішньому ринку з одного боку, а з другого – наявність в країні споживачів з високим рівнем доходів, здатних купувати дорогі товари нових поколінь;

в) наявність «наукових шкіл», кваліфікованих інженерів, сучасних технологій та устаткування. Більшість продажу на цьому етапі здійснюється на внутрішньому ринку і тільки незначна частка продукції знаходить покупців в інших країнах з аналогічними характеристиками сегментів ринку. Виробничий процес трудомісткий, здійснюється дрібними серіями, оскільки продукція ще нестандартизована, устаткування не пристосоване для багатосерійного виробництва.

На другому етапі (зростання) країна нововведення, як правило, розпочинає випуск нового товару за кордоном, в країнах, де є підрозділи ТНК, підпорядковані материнській компанії, розташованій в країні нововведення. Крім того, у виробництво нових товарів включаються й іноземні конкуренти, обминаючи патентний захист, або придбавши які-небудь експортні документи. При цьому збільшується кількість виробників нових товарів, а також розширюються ринки збуту, що обумовлює поступове зниження ціни на продукцію, впровадження стандартизації виробництва та устаткування, хоча трудомісткість товарів ще висока.

На третьому етапі (зрілість) світовий попит на нововведення починає вирівнюватися, продукт стає більш звичним та стандартизованим, тому його виробництво переміщається з ПРК в інші країни. Стандартизована технологія дозволяє знизити собівартість товару, а це обумовлює зростання збуту в слаборозвинених країнах.

Четвертий етап (занепад) означає, що для виробництва удосконаленого товару вже не потрібна висока кваліфікація, тому виготовлення цього продукту поступово переміщується в слаборозвинені країни, де є надлишок дешевої робочої сили, а ринки в ПРК на цей товар згортаються, оскільки споживачі починають купувати товари нових поколінь. Потреба в попередньому товарі забезпечується за рахунок його виробництва у слаборозвинених країнах і за нижчою ціною.

Слід мати на увазі, що існує багато товарів, виробництво і збут яких не пов’язане з описаною циклічністю. Це, наприклад, предмети розкошу, вартість яких не має значення для споживачів, товари з високими транспортними витратами тощо.

22

Сучасні теорії міжнародної торгівлі, як розглянуті вище, так і наведені в економічних дослідженнях, дозволили сформулювати проблему, яка вимагає нагального вирішення: «Чому фірми, які розташовані в певних країнах, здатні досягнути успіху на глобальних ринках і в конкретних галузях економіки, а фірми, розташовані в інших країнах, такого успіху досягнути не можуть».

Відповідь на це питання дав професор Гарвардської школи бізнесу Майкл Портер, який на підставі проведеного ним чотирирічного дослідження особливостей міжнародної торгівлі десяти країн (Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції, Японії) в 1991 році опублікував теорію конкурентних переваг (або теорію міжнародної конкурентоспроможності – МКС). Згідно з цією теорією міжнародна конкурентоспроможність економічних суб’єктів певної країни обумовлюється наявністю чотирьох властивостей, які М.Портер назвав детермінантами:

1.Параметри факторів, тобто забезпеченість виробничими факторами, зокрема, набутими – науково-технічні знання, ринкова інфраструктура, висока кваліфікація робочої сили певного профілю тощо.

2.Параметри попиту, тобто обсяг попиту на внутрішньому ринку на продукцію чи послуги, що пропонуються певною галуззю.

3.Розвиненість споріднених галузей та галузей, що підтримують певне виробництво товарів, конкурентоспроможних на світових ринках.

4.Досконалість стратегії фірми і розвиненість конкурентної ситуації в країні.

Сукупність детермінантів міжнародної конкурентоспроможності складає динамічну систему, яка постійно розвивається, і в якій кожний детермінант впливає на всі інші. М. Портер назвав цю систему «ромбом» детермінантів,

оскільки графічне відтворення взаємозв’язків між детермінантами, нагадує таку геометричну фігуру.

Стратегії фірм, їх суперництво

Випадок

Уряд

Споріднені і підтримуючі галузі

Рис. 3.1. Ромб детермінантів М.Портера

23

Щоб зробити теорію завершеною, М.Портер додає до «ромба» дві змінні, які можуть вплинути на міжнародну конкурентоспроможність країни:

випадкові події (винаходи, зміни цін на ресурси, політичні та війскові зрушення тощо) та дії уряду (політика протекціонізму, податкова, фінансова, бюджетна політики).

Дія системи детермінантів веде до того, що конкурентоспроможні національні галузі не розподілені рівномірно у всій економіці, а поєднані у так звані «кластери», які складаються з взаємопов’язаних галузей. Наприклад, в Італії приблизно 40% експорту припадає на кластер галузей, пов’язаних з їжею, модою, дизайном житла. У Швеції майже 50% експорту складає продукція кластеру галузей, пов’язаних з перевезеннями, металургією, деревообробкою.

Перевагою цієї теорії є те, що вона характеризує роль, яку відіграють особливості середовища, в якому функціонують фірми: економічне, політичне, культурне, а також роль лідерів країни і бізнесу в конкретних галузях економіки. Таким чином вона пояснює, що саме є передумовою успіху національної економіки у міжнародній конкуренції.

3.4. Види, об’єкти, суб’єкти та інфраструктура міжнародної торгівлі Основні види міжнародної торгівлі це – експорт, імпорт, реекспорт,

реімпорт. У фіксовані митною статистикою обсяги міжнародних торгових операцій включають:

ЕК С П О Р Т

-вивезення товарів, виготовлених в певній країні;

-вивезення сировини, напівфабрикатів та готових виробів для комплектації з метою переробляння (складання) за кордоном під митним контролем з наступним поверненням;

-тимчасове вивезення за кордон вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки, аукціони тощо) з наступним їх поверненням, а також вивезення тимчасово завезених зарубіжних товарів (на виставки, ярмарки, аукціони);

-поставки в рамках транснаціональних корпорацій, а також вивезення продукції на основі прямих виробничих зв’язків.

РЕ Е К С П О Р Т

-вивезення товарів, раніше завезенних з-за кордону, включаючи товари, які продано на міжнародних аукціонах, товарних біржах.

ІМ П О Р Т

-ввезення з-за кордону товарів для реалізації на внутрішньому ринку;

-ввезення сировини, напівфабрикатів то готових виробів для комплектації

зметою переробляння (складання) в певній країні і вивезення за кордон під митним контролем;

-тимчасово завезені товари (на виставки, ярмарки, аукціони тощо) з наступним їх поверненням за кордон та повернення з-за кордону тимчасово вивезених товарів на міжнародні виставки, ярмарки, аукціони;

-ввезення продукції на основі прямих виробничих зв’язків та постачання товарів на національний ринок в рамках процесу транснаціоналізації.

24

РЕ І М П О Р Т

-зворотне ввезення з-за кордону вітчизняних товарів, раніше вивезених для продажу на зарубіжних ринках.

Поняття об’єктів міжнародної торгівлі (чим торгують) остаточно сформувалось в другій половині ХХ століття. Воно базується на розумінні, що здатність продукувати товар (послугу) для внутрішнього ринку не означає, що цей товар (послуга) буде купуватись і за кордоном. Товари можуть не продаватися за кордоном з різних причин: 1) в зв’язку з їхньою неконкурентоспроможністю, що в принципі можна змінити, поліпшуючи технологію та умови виробництва; 2) з причини неможливості поставляти ці товари на зовнішній ринок, тобто їх принципової «неторговості». Тому з позицій міжнародної мобільності всі товари поділяються на «торгові» і «неторгові».

-Торгові товари (tradable goods) – товари, які можуть пересуватись між різними країнами;

-Неторгові товари (nontradable goods) – товари, які споживаються в тій країні, де вони виробляються, та не пересуваються між країнами.

Чи є товар торговим, чи неторговим – залежить як від описаних вище причин, так і від транспортних витрат на його переміщення за кордон, а також протекціоністських бар’єрів на цьому шляху. Наприклад, вартість перукарської послуги в Києві значно дешевша, ніж у Вашингтоні, але вартість квитка КиївВашингтон на два порядки вища, ніж ціна перукарської послуги. Тому київський перукар і не їде до Вашингтону, а продовжує обслуговувати клієнтів на батьківщині. Або інший приклад – рибопродукти в Японії в два рази дорожчі, ніж в Росії, але якщо на російсько-японському кордоні буде введено митний тариф на рибопродукти розміром в 100% від їхньої вартості, то недоцільно везти цей товар для продажу в Японію, оскільки таку ж виручку можна отримати і в Росії.

Очевидно, будь-яка відмінність між торговими і неторговими товарами є умовною. Найчастіше використовують розподіл, оснований на

Стандартизованій промисловій класифікації, прийнятій ООН, яка визнається більшістю країн світу. Відповідно до цієї класифікації всі існуючі товари та послуги поділяються на дев’ять великих груп, показаних в таблиці 3.6.

Таблиця 3.6

Стандартизована промислова класифікація ООН

25

Знаведеної класифікації існують численні винятки, пов’язані, наприклад,

збудівництвом, транспортними послугами, фінансовим посередництвом тощо. Тому в кожному конкретному випадку слід оцінювати реальну відповідність товарів (послуг) торговим чи неторговим.

Суб’єкти міжнародної торгівлі (хто планує, здійснює, регулює, контролює зовнішньоторговельні операції) розрізняють в залежності від рівня управління економічними процесами. На мікрорівні це фізичні особи-підприємці та юридичні особи (підприємства, організації, установи будь-якої форми власності); на мезорівні – галузеві або регіональні органи управління; на макрорівні – державні органи управління; на мегарівні – міжнародні

(наднаціональні) організації та установи.

Інфраструктура міжнародної торгівлі – це система, яка забезпечує просування товарів та послуг від виробника до споживача в іншій країні. Ця система містить такі складові:

-матеріально-технічна база (склади з відповідним обладнанням, в тому числі консигнаційні);

-спеціалізовані організації для післяпродажного технічного обслуговування;

-транспортні організації;

-торгові доми, торгові палати;

-страхові організації;

-банківські та інші фінансові установи;

-інші організації та установи (зв’язок, інформація, сертифікація товарів тощо).

3.5. Показники міжнародної торгівлі

Показники міжнародної торгівлі включають характеристики її обсягів і динаміки, оцінку товарної та географічної структури експорту, імпорту, реекспорту, реімпорту, ступінь активності країни у світовій торгівлі,

результативність торгівлі.

Обсяг будь-якої зовнішньоторгової операції визначають в натуральних і вартісних вимірниках. Натуральні залежать від особливостей товару – штуки, кілограми (тонни), літри, кубометри, квадратні метри, погонні метри, машинокомплекти, барелі, бушелі, мішки тощо. Вартісні вимірники використовують в двох видах – в національній валюті та у валюті платежу (або в одній зі світових валют – USD, GBP, EUR, JPY).

Використання натуральних вимірників обумовлено потребами оцінки необхідних складських приміщень та інших елементів інфраструктури міжнародної торгівлі. Для встановлення вартісної оцінки обсягів ввезення або вивезення товарів ціну товару визначають на основі «ПРАВИЛ ІНКОТЕРМС»

– офіційних правил Міжнародної торгової палати для тлумачення торгових термінів, де представлено перелік типових цін, об’єднаних в тринадцять груп (класів), в яких наводяться характеристики прав та обов’язків продавців і покупців щодо поставки проданого товару.

Для статистичної оцінки динаміки міжнародної торгівлі використовують такі показники: товарооборот (торговий оборот) і торгове сальдо. Торговий оборот визначається як сума обсягів експорту та імпорту у вартісному вимірі

28

вільної торгівлі, але водночас проводить селективну політику протекціонізму стосовно певних країн та груп товарів. Оцінюючи доцільність розширення політики протекціонізму, слід враховувати переваги і недоліки такого методу захисту національного виробника.

До переваг політики протекціонізму відносяться:

-підвищення зайнятості; збереження робочих місць; утримання соціальної стабільності;

-збільшення сукупного попиту на продукцію внутрішніх виробників в зв’язку зі зменшенням надходження імпорту і, як наслідок, стимулювання розширення національного виробництва;

-захист молодих, перспективних галузей, для яких конкуренція з аналогічними галузями високорозвинених країн створює перешкоди для ефективного розвитку;

-збільшення доходної частини держбюджету за рахунок надходження ввізного мита; цей метод особливо популярний в тих країнах, де податкова система в стадії становлення і збір податків організаційно складніший, ніж отримання митних платежів;

-підтримання економічної безпеки і обороноздатності країни, оскільки надмірна залежність країни від імпорту може підвищити її вразливість у надзвичайних ситуаціях.

Недоліками політики протекціонізму є такі її особливості:

-збереження неефективного виробництва та низької якості продукції і конкурентоспроможності підприємництва;

-втрата робочих місць, які створюються для торгового і сервісного супроводження імпортованої продукції;

-складність визначення реальної перспективності нових галузей, які підпадають під патронат держави;

-практична неможливість однозначної оцінки галузей, які обумовлюють національну безпеку, оскільки будь-яка галузь промисловості може мати значення для обороноздатності країни і заміна її продукції на імпортовану викликатиме певні побоювання щодо економічної безпеки держави;

-загострення міждержавних протиріч – інші країни в таких ситуаціях застосовують аналогічні важелі, що обумовлює погіршення можливостей для експорту продукції.

3.7. Методи регулювання зовнішньої торгівлі

При всіх перевагах політики вільної торгівлі на практиці теорія і практика міжнародної торгівлі – це історія розвитку і удосконалення законодавчого регулювання процедур та фінансових результатів зовнішньоторговельних операцій. Розрізняють державне (національне) і міжнародне регулювання

зовнішньої торгівлі.

29

3.7.1. Державне регулювання

Як правило, державне регулювання – це політика протекціонізму, який в кожній країні може мати свою специфіку, але за правовими ознаками розрізняють такі його різновиди: а) індивідуальне (одностороннє);

б) двостороннє; в) багатостороннє (колективне).

Індивідуальне (одностороннє) регулювання передбачає регулювання торгівлі урядами країн без погодження або консультацій з торговими партнерами (в односторонньому порядку). Такий підхід, як правило, має місце при загостренні політичних відносин між країнами.

Двостороннє регулювання означає узгодження країнами-партнерами вживання якихось заходів, як правило, для сприяння торгових відносин.

Багатостороннє (колективне) регулювання – це узгодження регулюючих важелів в сфері міжнародної торгівлі багатосторонніми угодами, тобто угодами з декількома країнами.

Для національного (державного) регулювання міжнародної торгівлі використовують систему спеціальних методів, які включають неекономічні (правові) методи та економічні методи.

Неекономічні методи:

-торгові угоди, які укладаються урядами країн і ратифікуються органами законодавчої влади, здебільшого на десять років, але можуть продовжуватись на інші терміни;

-правові режими, а саме, режим найбільшого сприяння (надання певному партнеру таких же прав і пільг, як і будь-якому іншому партнеру), або національний режим (встановлення для інозекмного партнера такого ж режиму, як і для національного партнера).

Економічні методи включають тарифні і нетарифні методи.

Тарифні методи – це головний інструмент протекцонізму, як різновиду зовнішньоторгової політики, який базується на застосуванні «Митного тарифу».

«Митний тариф» – це систематизований перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються при перетині митного кордону, розроблений на основі уніфікованих міжнародних товарних класифікаторів. Нині в якості такого класифікатора використовують «Гармонізовану систему опису і кодування товарів», яку Україна застосовує з 1991 року. До тарифних методів відносять мито і тарифну квоту.

Мито – це обов’язковий грошовий збір, який отримує держава через мережу митних закладів, з товарів під час перетину ними кордону країни.

Основні функції мита – захист національного виробника, а також джерело надходження коштів до державного бюджету. В сучасній світовій практиці використовують такі види мит (в залежності від класифікаційної ознаки):

-за способом збору – адвалорне (відсоток від вартості товару); специфічне (у вигляді твердої ставки зі штуки чи одиниці виміру –кілограм, літр тощо), змішане (товар обкладаєтья одночасно адвалорним і специфічним митом, наприклад, 20% від вартості, але не більше ніж 10 американських доларів за тонну);

-за об’єктом – імпортне (накладається на імпортні товари під час їх ввезення у країну), експортне (накладається на експортні товари під час їх

30

вивезення за межі митної території держави), транзитне (накладається на товари, що перевозяться транзитом через територію країни);

-за характером – сезонне (для регулювання торгівлі продукцією сезонного характеру), антидемпінгове (застосовується, якщо на територію країни завозять продукцію за демпінговими цінами), компенсаційне (накладається на імпорт тих товарів, у виробництві яких прямо або непрямо використано субсидії і імпорт цих товарів, може завдати шкоди національним виробникам аналогічних товарів);

-за типами ставок – постійне (за ставками, які не змінюються залежно від обставин), змінне (за ставками, які можуть змінюватися в установлених органами державної влади випадках, наприклад, за умови зміни рівня світових цін на енергоресурси або інші складові продукції);

-за способом обчислення – номінальне (наведене в «Митному тарифі»), ефективне (фактичне), розраховане на кінцевий товар з врахуванням мит на імпортні складові кінцевого товару;

-за видами надходжень – автономне (за односторонньою угодою), конвенційне (за двоабо багатосторонніми угодами), преференційне (пільгове – для товарів з країн, що розвиваються).

Тарифна квота – це різновид змінного мита, ставка якого залежить від обсягу імпорту товару: якщо обсяг імпорту більше певної кількості, то встановлюється підвищена ставка мита.

В практиці справляння мита формулювання «мито» і «тариф» часто взаємозамінюються, тому і в спеціальній літературі, і в навчальних підручниках, і в митній документації можна зустріти ці поняття як синоніми.

В цілому від введення імпортного мита отримують економічний ефект,

який має такі різновиди: перерозподілювальні ефекти (ефект доходів і ефект переділу), ефекти втрати (ефект захисту та ефект споживання). Кожний з наведених ефектів має свою специфіку, а саме:

ефект доходів – обсяг збільшення доходів державного бюджету внаслідок обкладання імпортних товарів митом;

ефект переділу – перерозподіл доходів від споживачів продукції до виробників тих товарів, які конкурують з імпортом;

ефект захисту – економічні втрати країни внаслідок необхідності виробляти додаткову кількість товару для компенсації зменшення його пропозиції, що обумовлюється митом на імпорт;

ефект споживання – скорочення споживання товару через зростання

його ціни за рахунок імпортного мита.

Нетарифні методи включають три групи методів: кількісні, приховані, фінансові. В кожній групі є декілька різновидів, які характеризуються відповідною специфікою:

КІ Л Ь К І С Н І

квотування, тобто обмеження щодо вартості або кількості товарів, які вводяться на певний період; за напрямом квотування може бути імпортне або експортне, за ступенем охоплення – глобальне (на всі види товарів) або індивідуальне (на деякі різновиди);