115. Хід , особливості та результати форсованої модернізації в радянській у в1920-30.

Завдання індустріалізації:

1.здобуття техніко-економічної незалежності СРСР; 2.перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу;

3.зміцнення оборонного потенціалу країни; 4.підвищення технічної бази сільського господарства.

Джерела індустріалізації:

- перерозподіл коштів на користь промисловості за рахунок сільського господарства;

- експорт сировини та продовольства;

- залучення коштів громадян (державні позики, ощадкаси);

- «споживчий аскетизм» населення (тобто населення повинно було вгамовувати свої бажання);

- використання примусової праці політв’язнів.

Труднощі та особливості індустріалізації:

- можливість використання лише внутрішніх джерел фінансування;

- перекіс у бік важкої промисловості (переважання промисловості групи «А» - важкої промисловості);

- нестача кваліфікованих кадрів;

- форсовані темпи;

- жорстка централізація економіки, директивне господарювання;

- «споживчий аскетизм» населення.

Наслідки індустріалізації:

- перетворення України із аграрної країни в індустріально-аграрну;

- збільшення промислового потенціалу в 7 разів;

- залучення в промисловість України значної частини загальносоюзних коштів (20%);

- виникнення в українській промисловості нових галузей (кольорова металургія, електрометалургія, маргаринова промисловість тощо);

- здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства, що спричинило перехід до насильницької колективізації;

- низький життєвий рівень населення;

- ліквідація ринкових відносин, створення командно-адміністративної економіки.

Промисловість України напередодні Другої світової війни

- збільшення асигнувань на оборону;

- збільшення видобутку вугілля, нарощування потужностей машинобудівної промисловості, хімічних підприємств,

- введення в дію в УРСР 600 нових промислових підприємств (1938 - червень 1941 р.);

- встановлення надзвичайно жорсткої трудової дисципліни.

Завдання колективізації:

- перекачування коштів із села до міста на потреби індустріалізації;

- забезпечення населення країни дешевими продуктами харчування та сировиною;

- перетворення неконтрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву;

- ліквідація дрібнотоварного селянського укладу, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі, а отже, ліквідація куркульства як класу.

Хід колективізації

Січень 1928 р. - рішення політбюро ЦК ВКП(б) про примусове вилучення в селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації.

1928 р. - створення першої машинно-тракторної станції (МТС) в Україні.

Листопад 1929 р. - курс на суцільну колективізацію села.

Лютий 1930 р. - лист-директива С. Косіора місцевим партійним організаціям, у якому ставилося завдання колективізувати степ за час весняної посівної кампанії, а всю Україну - до осені 1930 р., що призвело до застосування насильницьких методів колективізації.

Осінь 1929 - весна 1930 р. - хвиля селянських виступів та повстань проти колективізації.

Березень 1930 р. - стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів». Почався масовий вихід селян із колгоспів.

Осінь 1930 р. - директивний лист ЦК ВКП(б) «Про колективізацію», який закликав найрішучішими методами й темпами завершити цей процес, що призвело до нового етапу колективізації.

Сталінська колективізація передбачала ліквідацію цілого класу заможних господарів, яких називали «куркулями». У результаті під розкуркулення потрапило близько 200 тис. господарств.