80. Реформи в Австро-Угорській імперії в середині та другій половин 19ст

Українські землі, підпорядковані Австрійській імперії, були найвідсталішою в її складі частиною. Промислове виробництво продовжувало залишатися на мануфактурній стадії. Не лише промисловості, а й сільському господарству, яке відігравало головну роль в економіці Західної України, заважало кріпосництво. Селяни змушені були виконувати панщину та інші феодальні повинності, що спричиняло посилення антифеодальної боротьби. Ще до 1848 р. для тверезомислячих чиновників, ліберальної інтелігенції і навіть для деяких представників шляхти стало цілком очевидно, що феодальні права земельної аристократії та селян, які працювали в їхніх маєтках, безнадійно застаріли. Тому ще австрійська імператриця Марія-Тереза видала ряд законів (патентів), згідно з якими було дещо зменшено селянські повинності. Але найбільше значення для Галичини мали реформи її сина Иосифа II, який патентами 1781 — 1782 pp. проголосив звільнення селян і чітко визначив розмір панщини (до ЗО днів на рік). Було проголошено й інші зміни на користь селян. Причому, коли Йосиф II скасував кріпацтво і намагався впорядкувати відносини між селянами.Однак ще залишалася, особливо в таких відсталих частинах Австро-Угорської імперії, як Галичина, панщина (повинність селян два-три дні на тиждень обробляти землі пана за право користуватися своїми наділами).

Тоді імператор Фердинанд І 16 квітня 1848 р. видав історичний патент, яким скасовувалася панщина в Галичині. 1 липня 1848 р. дію патенту було поширено і на Буковину. А за імператорським патентом 2 березня 1853 р. стало також вільним селянство Закарпаття. Скасування панщини остаточно ліквідувало юридичну залежність селянина від панського двору. Зробивши українського селянина володарем його власної землі, а отже, і долі, це скасування пробудило в ньому невластивий раніше потяг до політики, освіти та культури.

Попри всі зміни, Західна Україна залишилася землеробською. В аграрних відносинах домінувало поміщицьке землеволодіння. На рубежі XIX—XX ст. у регіоні близько 90 % сільських господарств були малоземельними та безземельними. А більшість селян Закарпаття взагалі вийшли з кріпацтва без землі. Поміщики позбавляли селян лісів, сіножатей. Західноукраїнські селяни сплачували непосильні викупні платежі, податки, відбували всілякі повинності. Економічний тягар, який лежав на плечах трудівників, змушував значну частину селян Закарпаття вже з 70-х років емігрувати. У західноукраїнському селі і далі зростала армія безробітних, відбувалися пауперизація і пролетаризація його населення. Незважаючи на це, еволюція сільського господарства в напрямі до ринку відбулася швидкими темпами, особливо в панських маєтках. У Закарпатській Україні 756 поміщикам (0,8 % загальної їх чисельності) належало 45 % землі.

Переорієнтації великих господарств на ринок сприяли новозасновані банки: Крайовий банк, Рільничо-кредитний заклад, Буковинський задатковий банк та ін., а також селянська постачально-збутова кооперація. У 1913 р. в Галичині діяло лише українських 1300 кооперативів, близько 200 — на Буковині й кілька на Закарпатті. Скуповуючи у своїх членів сільськогосподарську продукцію і постачаючи їм машини, насіння, добрива, кооперативи сприяли розкладу патріархальної залежності селянських господарств, залученню їх, насамперед заможних, до ринкових відносин.

Політичний вплив здійснених урядом реформ став відчутний і в промисловому виробництві, особливо в 70—80-ті pp. XIX ст., що були періодом становлення фабрично-заводської промисловості краю. Проте, залишаючись тривалий час аграрно-сировинним колоніальним придатком Австро-Угорщини та країн Заходу, західноукраїнські землі майже не мали важкої промисловості. Розвивалися традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна, тютюнова і лісова.У 70—80-х роках під впливом збільшення попиту на нафтопродукти відбулося швидке переоснащення нафтодобувної промисловості. Виникли перші нафтоочисні заводи в Ясло, Львові, Дрогобичі.

Наприкінці XIX ст. в нафтову промисловість, як і в інші галузі промислового виробництва, ринув іноземний капітал, що привело до утворення великих компаній, акціонерних товариств, картелів. На початку XX ст. здійснюється технічна реконструкція нафтодобувної промисловості. У 1913 р. тут використовувалося значно більше парових двигунів та двигунів внутрішнього згорання, ніж в усіх інших галузях промисловості загалом. Унаслідок цього зростав видобуток нафти.

У західноукраїнських землях український національний і громадсько-політичний рухи набули більшого розмаху після конституційних реформ в Австрійській імперії в 60-х pp. Ці реформи створили міцний фундамент для активізації національного і громадсько-політичного життя всіх народів імперії, і зокрема українського. Утвердження парламентаризму поступово змінювало суспільну психологію. Маси населення з мовчазних підданих перетворювалися на співносіїв влади, громадян.